Нікому не відомо, як виникає любов між чоловіком і жінкою, звідки вона приходить і що приносить із собою... Але одного разу вона приходить.
Я не маю на увазі флірт, коли вдають, нібито «трошки закохані», у той час як знають, що це не так, і згідні задовольнитися таким самим «невинно-винним» грайливим, легким удаванням з іншого боку. Тут кожен таємно знає, що і він не приймає всерйоз цю «любовну гру», і його самого не сприймають всерйоз, що він може і «по-іншому», і може грати з іншими, зможе обійтись і без свого теперішнього «партнера»... Це називається проведенням часу, налаштованим не більше ніж на хтивість, що в результаті все вульгаризує, те ж побіжне стрекотання двох безвідповідальних комах... Далеке від любові, як небо від землі!
Якщо приходить справжнє кохання, людина втрачає почуття вільної безтурботності, вільної гри. Вона раптом відчуває себе пов’язаною, ніби її пронизала необхідність або вона потрапила під дію якогось закону: вона не може по-іншому, вона ніби перебуває під владою чарів.
За цим упізнають справжню любов: хто «може по-іншому» і «може з іншими», той ще нічого не знає про любов. Бачиш себе визначеним, а кохану істоту єдиною і незамінною.
З цією обраною істотою той, хто любить, хоче бути разом, насолоджуватись її присутністю без завади з боку інших, вже не грати, відкинути стриманість, стати з нею абсолютно щирим і надати цій щирості цілісної форми. Наближається вирішальний момент: коханий повинен дізнатися, що його люблять, — жахливий момент... Раптом він не відповість на любов?!. Тоді всьому кінець, світ і життя стають купою руїн...
За цим упізнають істинну любов — вона не лише зосереджена і виняткова, але й «тоталітарна», вона вимагає всієї людини, вона всепоглинаюча, призначена долею. Істинне кохання хоче охопити в людині все: не лише зовнішньо-людське, але й душу, і внутрішній зміст її — сутність людини, святу таємницю особистої духовності, древнє джерело божественного дихання в ньому, щоб зробитися єдиним цілим у житті, бажаннях і молитвах. А хто нічого про це не знає, той не відає нічого і про істинну любов.
При цьому зовсім не завжди думають про «одруження». Цей «висновок» підводиться ніби сам собою. Оскільки, якщо чоловік і жінка сповнені справжньої любові й уже не можуть жити одне без одного, то вони утворюють життєву спільноту, як нову, чудову життєву цінність, яка прагне бути визнаною Богом і людьми — схваленою, освяченою, яку б поважали, охороняли... Ми, звісно, знаємо: багато хто одружується і без любові (бідні люди!); але якщо це любов, то вона шукає перемоги і весілля, подібно до того, як трояндовий кущ домагається троянди. Зовсім не варто говорити про «вічне кохання». Справжня любов сприймається, однак, як єдина і вічна — що триває вічно, пов’язує на віки і веде до блаженної вічності. І той, хто ніколи цього не відчував, напевно, не багато знає про любов.
Кохати і бути коханим людиною, яку ти обрав. Яке щастя, яке багатство творчих можливостей... Вже само собою — жива хвалебна пісня Господу. Виконання кращих побажань, ширяння радості, схід сонця... В людині пробуджуються потаємні сили її далеких пращурів, з якими вона дивовижним чином відчуває єдність... Усе просинається для неї, все живе окликає її; і вона почувається цілісною й окриленою. Їй, одній, «найпрекраснішій з усіх» — можна цвісти... Їй, єдиній, чудовій — підносити хвалу, сміти служити, нею жити!..
Хто, однак, сприймає цю радість не як невинну і святу — бо вона йде з нерозділеної любові, бо вона бажана природою, бо вона освячена Господом!.. Хто від усього цього щастя не відчуває легкого смутку — оскільки в любові стільки всього згорає, в ній прокидається передчуття любовних страждань, що настають, бо досягнута вершина життя, і те, що навічно минає, хоче підняти свій голос!.. Хто при цьому не думає про тягар відповідальності та не відчуває світового болю — той поки не знає, що таке істинна любов...
І ще одне: той, хто любить, хоче щастя для себе, щастя творчо-прекрасної спільності, майбутнього щастя серед численних дітлахів. Якщо ж він одночасно не хоче щастя коханої істоти, якщо його серце не думає у своїй глибині про жертви, якщо воно не ставить щастя коханої істоти вище за своє власне, то його любов корислива і самолюбна: о, тоді це не справжня любов...
Бо істинна любов — це іскра Божа в людин
