Старі рани Нового Світу

Історія для вдумливої людини — книга за сімома печатями. Сухий перелік фактів і подій навряд чи відкриває суть і смисл того, що відбувається. Різноманітні інтерпретації часом надто далеко відводять від відповідей.

Історія Америки в загальних рисах відома. Але як підібрати ключ до її таємниці? Де схований цей скарб? Стрілка компасу чесного й допитливого шукача скарбів вказує у бік Церкви.

Людина мислить стереотипно й узагальнювально. Росіяни — це ведмеді, яких водять по вулицях за кільце в носі, страшний мороз, багато горілки й танці під балалайку. Китай — це купа низькорослого народу, чи то усмішливого, чи примруженого, слухняного вождю і здатного запустити ракету в космос з великої рогатки, якщо гумку натягнути всім миром. Англія — це густий туман над Темзою, Франція — худорлявий і високий чоловік у плащі й береті, який розглядає жінок з вікна кафе.

Скажіть лише слово — і мозок зреагує фонтаном асоціацій, якщо дозволять знання. Якщо знань мало, мозок ліниво вицідить із себе який-небудь шаблон, більш чи менш загальний для однієї із людських груп. Що робити? Такими є закони непреображеної розумової діяльності. А якими реакціями відповідає мозок на слово «Америка»?

Б’юся в заклад, що тут асоціацій буде побільше, ніж при реакції на ім’я «Монголія».

Америка — це В’єтнамська війна і психоделічна культура. Амінь.

Америка — це країна класичного рабства, яка оголосила раніше за інших рабству війну. Амінь.

Долари, джинси, вказівний перст дядечка з цапиною борідкою — звідти. Мозок президента, розбризканий на асфальті центральної вулиці Далласа, — звідти.

Це консервативне суспільство з максимальним градусом розпусти. Амінь.

Це найзухваліші хмарочоси й найнепролазніша провінція за десяток миль від найближчих хмарочосів. Амінь.

Це імперія, яка жонглює поняттями свободи й рівності, заради повного їх нівелювання. Амінь.

Це будівельний майданчик царства антихриста, де найбільше зайняті читанням Біблії. Амінь. Амінь. Амінь.

Що б ми не сказали про Америку, це буде суміш холодного й гарячого, суміш, логічно неможлива, однак реально існуюча. Живий труп, гарячий сніг. Це — Америка.

Усе можна піддавати сумніву. «А ви там були?» Не був. Інші були, повернулися й розповіли.

Ми ж бо самі — простіше. Ми співали «Гудбай, Америка, о-о-о, где я не буду никогда...» Раніше слово «ніколи» викликало в мені сумну заздрість до тих, хто був чи буде. Тепер викликає щось нове, на кшталт «а воно мені треба?» В Європі он тротуари шампунем миють, і то не дуже хочеться в усіх містах побувати. А тут: сходи в McDonald’s, пожуй гумку, не закриваючи рота, — і культурне занурення відбулося. Нас і купили яскравою етикеткою американського способу життя в часи нещодавнього зламу епох. Безумовно, узвичаєні образи Америки, нав’язані масовою культурою, — це експортний товар. Реальність інша. Але не будемо забувати, що в інформаційну епоху віртуальна реальність змагається з дійсністю майже на рівних. Так що людина, яка розуміється на правилах бейсболу, вправі вважати себе наполовину американцем.

Я ж грішний ніяк не второпаю, хто і навіщо лупить биткою по м’ячику і хто куди потім біжить. А тим часом, результати цієї гри — чи не найголовніша новина вранішньої газети.

У «Злочині й карі» пан Свидригайлов асоціював Америку з подорожжю в один бік, на той світ. Такий собі one way ticket. Цей пан був великим оригіналом в уявленнях про потойбічне життя. У те, що це життя є, він вірив. Але вважав значно справедливішим уявляти його не у вигляді Міста, що сходить з неба, і вогню, який не згасне, а у вигляді звичайної лазні з павуками.

Холодним, сірим ранком, втомлений власною ціложиттєвою розпустою, на березі Малої Неви пан Свидригайлов пустив собі кулю в лоба. За півхвилини до відправлення у лазню з павуками він перекинувся кількома фразами з квартальним.

- Тута не місце. - Я, брате, їду в чужі краї. - У чужі краї? - В Америку. - В Америку?

Свидригайлов вийняв револьвер і звів курок.

-

Коли тебе будуть питати, так і кажи, що поїхав, мовляв, в Америку.

Він приставив револьвер до своєї правої скроні...

Ми не хочемо звершувати подібні подорожі за океан. Нехай Господь убереже нас від цього! Але страшенно хочеться знати, чому всі дороги, які раніше вели до Рима, тепер ведуть на Волл-стріт чи до Білого дому?

Гроші, свобода самореалізації, втеча від умовностей, які панують на батьківщині? Можливо. Але має бути щось іще.

Царство Боже на землі, але без Маркса, Енгельса, Леніна. Це вже ближче. Комунізм марив земним царством справедливості, але без релігії, тобто без покаянного шепоту в сповідальні, без першого Причастя, без дзвонів щонеділі. Європейський комунізм і в теорії, і на практиці — антирелігійний загалом й антихристиянський переважно.

Америка — це досвід побудови суспільства щастя, але без війни з релігією. Це суміш європейського індивідуалізму і європейської ж релігійності.

З одного боку, скрізь свобода, мова й крики про неї. Свобода приватної власності, свобода підприємництва, релігійна свобода, свобода виборчих прав і громадянських зібрань. З другого боку — обов’язки, борги. Ти повинен бути на молитовному зібранні в неділю, ти повинен сплачувати податки, цікавитися політикою, боротися з ожирінням і парниковим ефектом. Ти повинен усміхатися, повинен бути щасливим або, у крайньому разі, зображати щастя. Пункція, витягнута зі спинного мозку Європи й уприснута в незаймані простори нового континенту, — це Америка.

Якщо поставити питання так, що людина може обирати не лише місце проживання й рід занять, але і стать, що вона вільна спати з ким завгодно, робити, що завгодно, то такий тип свободи стане руйнівним явищем. Розмови про свободу стануть словесним прикриттям для гріха. А властивість гріха — вбивати свободу в зародку. «Усякий, хто робить гріх, є раб гріха». З огляду на логічну невідворотність рабство гріху варто шукати в тій стороні, де найголосніше кричать про свободу.

Стоячи на таких засадах, я пропоную всім нам — і тим, хто любить Америку, і тим, хто її ненавидить (бо вона всього цього варта) — точку зору, ракурс на її історію. Я пропоную вивчати її історію як історію сект або численних протестантських деномінацій, як історію продовження релігійного життя Європи і стверджую, що поза контекстом розвитку протестантизму історію Америки зрозуміти не можна. Краще не марнувати час і зайнятися чимось іншим. Наприклад, збиранням платівок Майкла Джексона.

Ні, можна, звісно, вигадати й інші підходи. Можна, приміром, познайомитися з біографіями президентів на доларових банкнотах. Рудого вояки Гранта з купюри в п’ятдесят баксів, або ірландця Джексона з двадцятидоларового білета. Це теж шлях, і на ньому є цікаві відкриття. Але все одне це ковзання, а не занурення. Занурення зобов’язує цікавитися життям духу. Та й усі 43 президенти США, як не крути, християни. Одинадцять — члени Єпископальної церкви, десять — Пресвітеріанської, п’ятеро методистів, ще баптисти (до речі, Клінтон), квакери. Один єговіст (Ейзенхауер) й один католик, чия дружина Жаклін після його смерті стала дружиною мільйонера Онассиса і про чию насильницьку смерть ми вже згадали раніше.

Шлях запропоновано. Він довгий, як китайська дорога в тисячу лі. Його подолає той, хто йде. Я ж для розвитку теми перерахую кілька фактів, що підтверджують мою теорію.

Перших колоністів у Новий Світ виштовхувала Європа. Втомившись, утративши надію добитися громадянського права й злагоди між різними християнськими віросповіданнями, майже збожеволівши від релігійних війн, Європа змусила своїх дітей шукати щастя там, де європейський Макар телят іще не ганяв. Діти перетнули Атлантику, несучи з собою Біблію короля Якова і мрію про тихе й мирне життя в усякій побожності та чистоті (1 Тим.2, 2). Ще вони думали, що виконують буквально слова апостола: Вийдіть тому з-поміж них та й відлучіться, каже Господь (2 Кор. 6, 17). «З-поміж них» — це з-поміж європейців, які втомилися від Варфоломіївських ночей, папських булл і династичних суперечок. Перші колоністи, як і безліч їхніх пізніх наслідувачів, палко прагнули почати життя заново, і неодмінно на твердому ґрунті слів Христових.

Своєю ревністю вони були подібні до давніх монахів, котрі йшли в пустелі й жаждували благодаті. Але вони були протестантами, і ревність їхня втілювалася інакше. Вони воювали з індіанцями, копали, будували, не розлучалися з Біблією, народжували по дюжині дітей. Це була протестантська аскеза, вимушена обживанням нової, непривітної території.

Звісно, переміщення в просторі не тягне за собою автоматичну зміну життя. Колоністи привезли разом з собою релігійні чвари, впевненість в особистому спасінні, підозрілість до всіх, хто вірить інакше. Тікаючи від релігійних переслідувань на старій батьківщині, вони примудрилися запалити вогнища тепер уже протестантської інквізиції. З часом у них почалися свої «полювання на відьом». У 1692 році, приміром, у штаті Массачусетс було спалено двадцятеро осіб. Ті, хто любить ототожнювати протестантизм з гуманністю й прогресом, мусять знати й ці історії. Якщо дивитися на Закон Мойсея як на книгу обов’язкових для співжиття норм, як на кримінальний і громадянський кодекс, то до правопорушників будуть зараховані не лише злодії і ґвалтівники, але й чаклуни і ворожбити. Диявол є, мають бути і його слуги. Думка, яка працює в цьому напрямку, обов’язково побачить у навколишній дійсності щось інфернальне. Слугою найчастіше буде жінка або дівчина. Єва — перша жертва змієвих хитрощів. Її дочки допитливі, довірливі, емоційні. Для лукавого вони — слабка ланка. Все це було ясно для пуритан як білий день. Питання було лише в строках, тобто коли люди вирішать, що голод, моровиця худоби чи ураган викликаний бісівським впливом. Коли чиясь поведінка стане підозрілою? Кого бачили вночі, як він ішов із селища? Хто перестав ходити на служби й несхвально висловлюється про віру?

Найгучніший процес проти відьом у Новій Англії мав місце через сім років після останнього спалення відьми в самій Англії.

До сьогодні одним із поширених голлівудських сюжетів є поява диявола в якомусь тихому провінційному містечку. Він зовні респектабельний і ні в кого не викликає підозр. Але незабаром містечко накриє хвиля взаємної ненависті, проллється кров, запалають будівлі. Злісний регіт на тлі пожежі дасть нам зрозуміти, що доля цього містечка є репетицією планетарних подій.

Говорити про чортовиння я не люблю, хоча не маю сумнівів у його існуванні. Повернемося краще до тих днів, коли все починалося. У 1620 році трищогловий барк під назвою Mayflower пристав до східного узбережжя, висадивши на землю 102 поселенців. Це було народження Плімутської колонії, зернятка, з якого виросло дерево Сполучених Штатів. За вірою ці люди були переважно пуритани. Що це таке, ми маємо знати хоча би приблизно — або завдяки однойменному роману Вальтера Скота, або завдяки спеціальній літературі.

Пуритани XVII століття — це люди, від яких вимагалося щоденне відвідування служби двічі на день і суворе шанування неділі. Вони повинні були дотримуватися крайньої строгості в одязі, не грати в карти, не читати нічого, крім Біблії і тлумачень на неї. Життєвий успіх, завдяки запозиченню кальвіністських ідей, сприймався як запорука врятованості. Дітей пуритани хрестили, з приводу чого з ними пізніше запекло сперечалися баптисти.

Їм було дуже важко спочатку. Люті зими, хвороби й невміння добувати їжу в нових умовах поставили життя першої колонії на межу зникнення. Допомогли туземці. Місцеві індіанці навчили білих вирощувати кукурудзу. Маїс став культовим явищем, що далеко виходив за межі харчової користі. Ось чому ми нині жуємо попкорн у кінотеатрах! Ось чому Хрущову не давали спокою успіхи США в сільському господарстві, і він мріяв перегнати Штати у вирощуванні саме цієї культури. Ось чому наші місцеві протестанти святкують день урожаю і подяки за врожай. Вони бережуть традиції американських учителів, хоча нас вчать нехтувати традиції і шанувати лише Біблію.

Хоча життя плімутських братів було врятоване добротою індіанців, останніх колоністи не жалували. Вони вважали їх злими язичниками, ворогами народу Божого й, відповідно, жорстоко винищували. Індіанці чинили опір хоробро й уміло. Цю сторінку світової історії ми можемо вивчати лежачи на канапі й продивляючись старі фільми кіностудії «Дефа» з Гойко Мітічем у головній ролі.

Взагалі історію США можна вивчати лежачи на канапі перед увімкненим телевізором. «Віднесені вітром» з Кларком Гейблом розкажуть про громадянську війну. Війна завжди лише тло для любовної історії, хіба не так? Про Золоту лихоманку, про урбанізацію, що пережовує маленьку людину, розповість німе кіно з Чапліном. Але повернемося до першопоселенців.

Значно терпимішими до туземців були інші релігійні групи, наприклад, квакери. Своє ім’я ці люди отримали від англійського дієслова «трепетати», оскільки родоначальники цього протестантського відгалуження благоговійно трепетали від страху, думаючи про Бога або чуючи про Нього. Квакери заснували на східному узбережжі колонію під назвою Пенсільванія («лісиста земля Пена») на честь батька одного з переселенців Вільяма Пена. Звід законів цим людям заміняла Біблія. Вони вірили в земне щастя, засноване на любові до Писання. І хоча їхня спроба, як і спроби багатьох інших ентузіастів, заснувати громадянське співжиття лише на Слові Божому провалилася, експеримент гідний поваги. До них подібним експериментом був захоплений Олівер Кромвель, який зобов’язував членів англійського парламенту складати промови на основі біблійних текстів і який уважав, що найкращий звід законів — це Старий і Новий Завіт. Квакери продовжили на новому місці старі європейські досліди і вкотре довели їхню утопічність.

Містом «братської любові» — Філадельфією — назвали квакери столицю свого штату. Кожен, хто знайомий з Апокаліпсисом, почувши назву Філадельфії, має згадати слова: І до Ангела з Церкви в Філядельфії напиши... (Об’явл. 3, 7). Це передостанній Ангел Апокаліпсису, до якого звертається Христос. Далі тільки Ангел з Церкви в Лаодикії. Після нього вмовляння закінчуються і починається драматургія апокаліптичних видінь.

В Америці текст Біблії треба знати добре. Там багато географічних назв запозичено зі священної історії. Там боксер, піднімаючись на квадрат рингу, бурмоче псалом, пританцьовуючи на реперський манір. Там успішний бізнесмен неодмінно назве благословення Боже причиною фінансового успіху. Плакати, які нагадують про десять заповідей, скульптури, що зображають скрижалі Завіту, — такі ж неодмінні культурні знаки, як в Італії фігурки Мадонни у спеціальних нішах. Від Писання не втечеш навіть слухаючи джаз. Половина класичних текстів написана на біблійні теми. Не варто залишати це поза увагою. Як Китай не зрозумілий без конфуціанства, так і Штати не зрозумілі без спеціальної теологічної підготовки.

Білим людям китайці здаються всі на одне обличчя. Православним людям всі протестанти здаються одноманітною мішаниною. Насправді це не так. І нам доведеться розбиратися у відмінностях християнських деномінацій не з причини простої цікавості, а з причини їхньої активної всюдисутності.

Квакери, приміром, не любили воювати і не хотіли вбивати індіанців. Тому їхні успіхи були значно меншими, ніж успіхи пуритан. Звісно, ми маємо на увазі успіхи в цьому світі, оскільки в «тому» світі будь-яка діяльність має іншу оцінку. Ще більш віротерпимими виявилися баптисти. Один із них, Роджер Вільямс, вважав, що віра індіанців угодна Богові й нема потреби серед них проповідувати. Інший, Джон Еліот, був упевнений, що індіанці — це розсіяні й загублені десять колін Ізраїлю. Цей місіонер створював табори, де навчав могікан Закону Мойсеєвого (!). Це, либонь, предтечі мормонів, які вважають Америку новою землею Обітованою і замість Біблії пропонують вивчати Книгу Мормона. Крім Вільямса й Еліота були ще сотні інших ентузіастів, котрі вивчали туземні мови, перекладали Писання, йшли у вігвами з проповіддю. Деяких із них любили й слухали. З деяких знімали скальп. Було це в часи, коли на Русі щойно завершила правління династія Рюриковичів. Так що коріння американської нації сягає глибше, ніж у часи Авраама Лінкольна і війни Півночі й Півдня.

Я втомився ритися в закапелках пам’яті й шукати факти, що потверджують мою теорію. Якби у мене був німецький склад розуму, будь-яка стаття могла би перетворитися на вичерпну дисертацію. Але є й інші підходи, окрім німецького. Можна задати напрямок думки, поштовх, щоб зацікавлена людина продовжила пошук і пораділа власним відкриттям. Остання позиція мені ближча.

Звісно, зайвих знань не буває. Вивчати можна все: і психологію рабства, і життя в індіанських резерваціях, і велику американську літературу, і механізм роботи Федеральної резервної системи. Але, повторюю, без знання основ релігійного життя все це буде знанням, що зникає, як мильна бульбашка. В той час як знання у сфері релігії дають ґрунт усім іншим знанням і пояснення багатьом доти не зрозумілим явищам. Вибачте за надокучливість.

Протестантських проповідників американського штибу на просторах матінки Русі сьогодні багато. Вони їдуть сюди так, як колись пливли в Америку їхні далекі предки. Це було, з одного боку, втечею від божевілля на батьківщині, а з другого боку, спробою навчити віри темних дикунів. Нині все — так само. Ми в їхніх очах — дикуни. Вони ж утікають звідти, де нікого не здивуєш їхніми заяложеними жартами з трибуни. Втікають, щоб знайти собі застосування і, диви, навернути пару-другу туземців.

Нам же потрібно зрозуміти, що Америка — це політичне й культурне явище планетарного масштабу, коріння якого — в історії протестантизму. Той, хто помічає долар, але впритул не бачить кафедру проповідника, сліпий останньою сліпотою. З ним сперечатися не будемо. Все одно він нічого не розуміє.

Так само сліпий той, хто знає все про штатівські ракети, але не знає, що пілоти цієї країни перед польотом моляться. Такий «знавець» програє Штатам війну, хоча ті й моляться по-протестантському.

Плюси й мінуси цієї країни замішані на ідеях реформації. Якщо не здійснити духовну перемогу над цими ідеями, доведеться потрапити в рабство або в чималу залежність від цієї специфічно духовної країни. Останнє, здається, і відбувається у світі.

Ви запитаєте, як здійснити цю саму духовну перемогу. Літургійними засобами. Пояснюю.

Один православний священик збудував храм навпроти молитовного будинку, де проповідує «світило» на кшталт Біллі Грема. Священика питають: ви не боїтеся, що ваші парафіяни порозбігаються? А він відповідає: нехай вони бояться.

Протестантизмом в Америці навіть кішку не здивуєш. Зате православна Літургія — це справжнє одкровення. Серафим Роуз, іще коли був Юджином, зайшов якось у православний храм і відчув себе вдома. Це не щасливий виняток. Це — запорука масових навернень і можливого успіху православної місії. Я в це вірю.

На Захід потрібно дивитися вільно. Без заздрощів, без злості, без плазування. Не треба ні розчинятися в ньому, ні проклинати його. Так казав розумник Георгій Флоровський. Люди взагалі потрібні одне одному. Так ось ми потрібні Заходу, а його досвід і для нас не зайвий, хоча би — щоб помилок не повторювати.

Тому не будемо злісно бурчати на заокеанського монстра, а займімося краще ретельним вивченням історії протестантизму й священної історії, щоб ясно розуміти сутність процесів, які відбуваються. У нас у скарбниці православного досвіду в стиснутому вигляді є відповіді на всі питання й виклики. Ключ до відповідей — погляд на життя крізь призму Літургії. Саме цією скарбницею потрібно навчитися користуватися, а відповіді на питання давати не поверхові, а посутні.

Опублiковано: № 4 (46) Дата публiкацiї на сайтi: 24 August 2010

Дорогі читачі Отрока! Сайт журналу вкрай потребує вашої підтримки.
Бажаючим надати допомогу прохання перераховувати кошти на картку Приватбанку 5457082237090555.

Код для блогiв / сайтiв
Розмiстити анонс

Результати 1 - 25 з 32
18:22 06.02.2012 | Игорь
И Американцы и мы - люди грешные. В истории Америки и в нашей истории есть эпизоды, вспоминая которые будет стыдно .
Действительно есть за что Америку хвалить, есть за что и ругать так же как и нас.
02:17 24.12.2010 | Антон
Ув. Анатолий! Давайте внимательно прочитаем житие Марии Египетской прежде чем начнем ставить охрану из ярых неофитов или "бабушек" на вход наших храмов. Давайте дадим им(блудницам и мытарям) самим шанс сделать свободный выбор-в чем приходить в храм и для чего это нужно и на что это влияет. Человек, сделавший самостоятельный выбор выше ценится Богом. Господь пришел призвать не праведных, но грешных к покаянию.
Сегодня прозрачная кофточка, а завтра глядишь и убка подлиннее, а послезатра краситься перестанет. Ведь процесс преосуществелия человека(изменения греховной природы) может произойти только с помощью Евхаристии. Будем же терпимы ко всем. И если Вы хотите кого-то поправить-сделайте это с любовью. Если же любви не хватает, лучше молча помолиться за такого человека. Потому что каждое слово, сказанное властно и укоряюще, оставляет все меньше шансов того, что человек не разочаруется.

14:26 17.12.2010 | Анатолий
2. И тогда задаешься вопросом, кто больше соблюдает заповеди они или мы православные? Когда даже во время Литургии в храме, ходят и толкают молящихся (забыли притчу о фарисеи и мытаре). Я уже не говорю, об общественном транспорте. Вы говорите о призме Литургии, но многие не знают, что на ней происходит. Детям рассказывают, что это сладкая водичка, в храм заходят в брюках, шортах, в прозрачных кофточках, не ужели от их пожертвований церкви станет лучше, еще Спаситель говорил, «что пожертвование блудниц и лиходеев мерзость пред Богом» (прошу прощение за точность цитаты) но смысл понятен. Может надо как говорит дьякон Кураев ставить прихожан для того чтобы не пускать в храм не подобающе одетым. Может православию более строго отнестись к этим всем явлениям нашего времени и начать бороться за души наших ближних? Начиная с себя (показная роскошь священников), в частности езда на дорогих иномарках и дома проживания. И тогда все увидят, что церковь это не пустой звук, а со страдание, милосердие, любовь и конечно молитва. И православие это тот путь к спасению. Простите за эмоциональность. За статью спасибо, это уже начало борьбы, но не у всех есть Интернет, а журнала в нашем храме я не видел. Спаси Господи!
14:24 17.12.2010 | Анатолий
1.Прочитал много статей на сайте «Отрок» и все коменты к ним. И такое ощущение, что напоили сладким, сладким чаем, иногда попавшим в него зернышками тмина (коменты Сергея и ему подобных) заметьте не перца, а тмина, так как он и не горький и не сладкий. И хочется сказать, что православие это хорошо, это замечательно, но как вспомнишь безпрезорных детей проходящих по вагону метро и просящих милостыню, наших пенсионеров, рекламу презерватива, спиртных напитков, разных гадалок, гороскопа, разных шоу, то хочется спросить, а где наша православная церковь? Почему не возмущается по этому поводу? По чему не лишают церковного общения наше руководство страны? По чему не накладывается эпетимия и не выносится анафема (публично)? Где волнующие проповеди священства (за частую бурмочат себе что-то под нос) и где напоминание прихожанам о соблюдении заповедей вне храма? Почему церковь не участвует в учебных процессах в школах и вузах?
Может из за этого наша молодежь не верит в православие и уходит к протестантам, и разным сектам, и восхищается Америкой и ее образу жизни? Вы говорите о протестантизме, но посмотрите, как они относятся друг к другу, как у них чисто на улицах (чисто не там где убираю, а там где не ссорят), как относится к людям власть (полиция и другие службы) и у кого больше власть воруют у них или у нас?
21:14 18.11.2010 | Николай
Сергею: Я уважаю Ваше восхищение Римом и ИМПЕРЕЙ. Но, империя - это насаждение мирских законов народам, населяющим её, не учитывающим ни вероисповедания, ни других свобод. Я же говорю о ЗАКОНЕ БОГА! Только Он ПРЕЗИДЕНТ, только по законам БОЖЬИМ должен жить человек - для этого его создал БОГ. И никакого сравнения нет с Царствием небесным, ибо его никто не видел, но по Евангилию мы знаем о нём многое. А Евангелие писано Духом Святым. И не надо говоритиь о религии, применяя к ней мирские законы: сравнивая империи, царства и США с Божьим Царством (оно в нас) и Царстием небесным, в котором мы все хотим быть с Богом.А быть, или не быть - это от ВЕРЫ!
18:48 16.11.2010 | Сергей
Все познается в сравнении.

Рим действительно был
веротерпим.

Читайте хотя бы переписку Траяна с Плинием.
Очень мягкое отношение к христианам,
как по тем временам.

Рим нигде не трогал верования
покоренных народов.
Это одна из причин долговечности империи.
Их мало интересовало то , что выходило за рамки их
политических интересов.
Пилат по рассмотрении
дела Христа - что говорит ?
Смысл примерно такой:

"Здесь нет политики - это меня уже не касается,
религиозные дела иудеев - не мое дело ."


Более того многие культы
свободно отправлялись в самом Риме , да хоть Исиды к примеру.
23:26 15.11.2010 | Удивленный читатель комментариев
Сергею: удивительную римскую веротерпимость особенно ярко характеризуют столетия преследования христиан и неисчислимые сонмы мучеников. Ага.
20:55 15.11.2010 | Сергей
Николай - свобода вероисповедания это право
человека выбирать свой собственный путь к Богу.
Человек наделен свободой воли.
Разве нет ?
Разве Христос навязывал кому-то свое учение?

А Рим вовсе не погиб из-за свободы.
Из-за свободы он пять веков
был великой глобальной империей - Pax romana - ,без свободы и веротерпимости
не состоялся бы.
19:34 14.11.2010 | Николай
"понятия свободы и равенства, ради полной их нивелировки...", "правильный котёл культур , как и Рим когда-то..." Этим Всё сказано. А теперь по порядку: Апостол Павел был ярым слугой Иудаизма. Он преследовал Христиан и отдавал на казнь всех его проповедников. И, когда ему Сам Иисус Христос явился, только тогда он понял, что вся его вера не имеет основы, а значит, что он не войдёт в Царствие небесное, ибо только через Иисуса Христа мы сможем войти в Царстие небесное. Поэтому , если свобода вероисповедания, а это --во что хочу, в то и верю-- это действительно КОТЁЛ, но не культур, а сатаны. И от этого души наши не войдут в Царствие небесное, а попадут в сети сатаны. А он им найдёт "царствие" в своём мире!И Рим, к стати, погиб из-за "свободы" ( разврата и убийств, предательства и насилия во благо" свободы делать, что хочу и царства денег возыметь, что хочу"). Ваше восхищение Римом, как и США- это восхищение мирского человека, подвласного восприятию свободы мирского человека, восхищающегося властью, деньгами и производными от них и не думающего о душе человека и о нашем предназначении - жить в Царствии небесном и прославлять в Троице Единого Бога Отца и Сына и Святаго Духа, ныне и присно и во веки веков! Аминь!
22:19 13.11.2010 | Сергей
"Это империя, жонглирующая понятиями свободы и равенства, ради их полной нивелировки. Аминь."

Я отреагировал на єто место.
Єто раз.
Я бы не сводил все к протестантизму.

И вот почему.

США - мультикультурное общество.

Свобода там - не пустой звук.
В том числе и вероисповедания.
Это плавильный котел культур,
как и Рим когда-то.
15:33 10.11.2010 | Николай
Я хочу ответить Сергею. Я не говорил о нациях, полицейских и что США ( как Вы сами сказали:" мировой полицейский"). Я говорил о народе. Мы не говорим о политике( если говорить о ней, лучше на другом сайте), а о религии. Наш Президент один для всех - Единый в Троице Господь Бог!А "проповедники" Бога живого, или только Бога Иеговы, или Бога и Иисуса Христа - это не Единая Святая Соборная Апостольская Православная Церковь во главе с Иисусом Христом , это секты. И по такая этим сектам мы теряем души людей. Вчитайтесь в статью протоиерея Андрея Ткачёва. Там нет ничего о политике. Там - о литургии.
08:22 08.11.2010 | Сергей
В Югославии были впервые массово применены
высокоточные средства поражения.
Во вторую иракскую компанию
ВТО применялось по преимуществу .
Это изменило характер войн.

ВТО для того и применяют , чтобы поражать военные объекты, а не больницы и школы.
В этом отличие от предшествующих войн.

Попадания в школы или больницы - это ошибки и сбои , а не цель.

Просто наши безграмотные СМИ
устраивали истерики без
малейшего анализа.

Вам не нравится , что США
стали мировым полицейским ?
Но кто-то должен делать єту неблагодарную работу.
Уберите полицию - будет хаос.
Хотите жить в хаосе ?
ООН беспомощна.
И только американский арсенал является гарантией стабильности.
Причем больше всего недовольны ролью США как раз те , кто хотел бы на их место.

А тем , кто указывает на
Ирак стоит вспомнить , что советская армия делала в Афганистане.
07:58 08.11.2010 | Сергей
Не надо про мирное население.
Поинтересуйтесь кто были
ацтеки и майя.
Их страшными обрядами и
беспрерывными кровавыми войнами.
Уже надоело слушать про индейцев и негров.

Вся история человечества - непрерывная борьба в которой выживали сильнейшие.

И говорить , что какая то нация белая и пушистая,
а другая по уши в грехах - безсмысленно.
14:52 07.11.2010 | Николай
Ничего не имею против высказываний о религиозности Америки. Но хочу напомнить всем: кто ехал в Америку в основном.Это не только люди, разочаровавшиеся в "старом мире", но , в основном изгнанники из этого мира. Изгои, убивавшие мирное население, авантюристы, желающие в один миг разбогатеть(и на убийствах и ограблении индейцев) и мгого других. И то, что кто-то хочет сделать из этих людей како-то общество добра меня очень огорчает! Моя сестра стала сектанткой - "свидетели Иеговы". Я считаю не только её виной и моей, потому что не смог ей объяснить, потому что не знал, как это сделать, а и виной православных священников, которым и так хватает паствы. И зачем из-за одного чеовека столько трудиться? Каждый сам приходит к богу? Да! Но уму нужно объяснить и помочь, чтобы он не потерял Царствия Небесного. А унас сейчас "проповедники" отнимают души и внимая их религии люди теряют это Царсто! Потму что мы потакаем этому обществу без народа( сборище авантюристов), объявившего себя народом Божьимю
16:44 05.11.2010 | Сергей
Америка - это Боинг и Локхид Мартин.

Это интернет и большая часть открытий и изобретений второй половины 20 века.

Это большая часть нобелевок во всех отраслях.
Это лидер технического прогресса.

Это Генри Форд и Мартин Лютер Кинг.

Это Рузвельт и Кеннеди.
По поводу Въетнама - не надо все валить на Америку.
Это было противостояние двух систем - и только в таком контексте можно об этом говорить.

Америка - это второй Рим.
Это свобода и здравый смысл.
Свобода от зашорености и предрассудков старого света сделали америку тем , чем она является.
00:49 03.11.2010 | Alex37
А может стоит просто задуматься, почему Бог благословил Америку и теперь уже ВСЮ власть отдал ей?
Может по тому, что и рожали и растили они эти "дюжины" детишек, постоянно молились и соблюдали заповеди, меньше пьянствовали и развратничали скрыто, как нвши цари, в своё время? Поучиться бы у них, Американцев, в наше время в парке петь Псалмы, а не матом крыть, как у нас это "православные" делают... Библию читать, а не "ДОМ -2" смотреть и зубоскалить, и не считать, что раз исповедовался и причастие принял, значит имею право ГРЕШИТЬ ещё пуще!!! Много есть и белого и чёрного, как говориться, но стоит задуматься, почему, такая "набожная" царская Россия, была ввергнута Творцом в 70 летнее пленение коммунистическое (вавилонское) Ведь не просто же так это произошло, историю бы полистать, огрехи (грешищи) свои против Господа вычленить, РАСКАЯТЬСЯ за них, и уже навсегда от них отстать!!!!
Да! И ещё бы научиться, братьев по вере во Христа Иисуса, какой бы конфессии не были бы они, не оплёвывать, а любить, как Господь заповедал и петь вместе с ними Богу хвалу!!!
Вот тогда, глядишь, Господь и сподобит нас, опять возродиться....
22:46 18.10.2010 | Елизавета
Все читаю комментарий, и все жду когда-же кто-нибудь вспомнит про то как американцы гордясь собой и выпускающие документальные фильмы о своем героизме упоминают про свою атаку городов Японий Хиросимы и Нагасаки. Города мирные. С обыкновенными, мирными жителями. А это уже не военная тактика а самый обыкновенный терроризм. Только фашисты, террористы и американцы во время войны занимаются просто истреблением жителей. Во время войны в Югославий, в Ираке бомбы шли в основном на школы и больницы. Это документально подтвержденные факты. При этом они же в своих киношках показывают как американские солдаты общаются с иракскими детьми.
15:09 06.10.2010 | Игорь Желада
Жизнь прожить - не поле перейти. 21 сентября 2010 года американский военный пилот подполковник Гарольд Ф. - Хуч Майерс совершил самоубийство.Он не мог вынести постоянные ночные кошмары, которые продолжались с 1999 года, когда участвовал в бомбардировках Сербии http://www.vesti-online.com/Vesti/Svet/83413/Ubio-se-pilot-koji-je-bombardovao-SRJ
13:21 17.09.2010 | Ксения
Прочитала весь номер про Америку.У меня немного поменялось об Америке мнение. Не все же ведь Американцы плохие. Особенно фраза мы нужны им, а они нужны нам.А то мы скоро от этой свой ненависти к ним лопнем.Нужно менять самих себя.
14:16 12.09.2010 | Брат
Все наши экономические реформы, по разрушительности равные атомной бомбардировке, наквязаны нам американскими советниками и приняты под диктовку США. Посольство США финансирует множество деструктивных сект, например,мормонов, а также и пропаганду гомосексуализма на Украине. Посольство Канады - американского сателита, спонсирует введение ювенальной юстиции,осужденной Церковью.
Америка финансирует у нас крымско-татарских сепаратистов,
Америка - уничтожитель Югославии и Ирака. Причем в последнем за время ее оккупации этой страны убито миллион человек в поисках мифической аль-кайды, а в первом - уничтожено 150 православныз храмов.
Чего уж "ворчать нак заокеанского монстра". Будем изучать протестантизм, который в америке издыхает и никому не нужен. Америка - страна победившего дьявола, где последние островки консерватизма затапливаются деградацией, а сектанты одновременно ходят в свои храмы и на дискотеки извращенцев.
Политкорретненькая статейка.
19:58 01.09.2010 | василий
Не хочу хвалить Америку, а вот нас присрамить не помешало бы. Православные русские лётчики сбрасывают бомбы на детей Грузии, хоть я не знаю молились ли они перед вылетами, и что писали на бомбах. А у американца, блаженной памяти о. Серафима(Юджина) Роуза, который прийдя в православие смог его оценить по настоящему и жить по-христиански, нам крещеным с первых дней жизни но живущим как попало, следует многому поучится.
00:41 30.08.2010 | dimitriy01
Спасибо за статью. Об отношении к индейцам могу порекомендовать пронзительный фильм "Похороните моё сердце в Вундед Ни". Не дай Бог нам стать такими "миссионерами". Вообще, американское кино (правильно отобранное) - замечательный источник знаний об этой стране.
13:45 27.08.2010 | Дмитрий
Порадовало, что иеговисты, оказывается - христиане. :)

Непобедимые протестантские летчики молятся перед вылетом, пишут на бомбах "Счастливой Пасхи!" и сбрасывают их на православных детей Сербии...
Непонятно, почему статья в комментах воспринимается, как "хвала братской Америке"? Скорей, это предложение подумать, что выходит, когда "Мы верим в Бога" начинают писать на деньгах...
22:33 25.08.2010 | Руслан.
Что хаять Америку, когда она и из русских состоит? И не среди русских ли появился Ленин? И антихриста, вы думаете, только Америка приведёт? На самом деле - и Россия тоже: http://emigration.russie.ru/news/8/5459_1.html
Паршивых овец везде хватает. И начинать улучшаться надо именно с себя.
18:19 25.08.2010 | Ирина
о.Андрей спасибо за статью!
Ключ к ответам — взгляд на жизнь через призму Литургии. Именно этой сокровищницей надо научиться пользоваться, и ответы на вопросы давать не поверхностные, а по существу.
Посему не будем злобно ворчать на заокеанского монстра, а займёмся-ка тщательным изучением истории мира, истории протестантизма и священной истории, чтобы ясно понимать суть происходящих процессов. У нас в сокровищнице православного опыта в сжатом виде есть ответы на все вопросы и вызовы.Господи умножь и укрепи мои (наши) умственные способности и телесные силы!

Додати Ваш коментар:

Ваш коментар буде видалено, якщо він містить:

  1. Неповагу до авторів статей та коментарів.
  2. Висловлення думок щодо особистості автора або не за темою статті, з’ясування стосунків між коментаторами, а також інші форми переходу на особистості.
  3. З’ясування стосунків з модератором.
  4. Власні чи будь-чиї поетичні або прозаїчні твори, спам, флуд, рекламу і т.п.
*
*
*
Введіть символи, зображені на картинці * Завантажити іншу картинку CAPTCHA image for SPAM prevention
 
Дорогие читатели Отрока! Сайт журнала крайне нуждается в вашей поддержке.
Желающим оказать помощь просьба перечислять средства на карточку Приватбанка 4149439318442625.
Отрок.ua в: