«Страшна таємниця» ляльки Барбі

Америка подарувала нам стільки всього... Вже точно не скажеш, яким є відсоток american blend у наших бажаннях, цілях і стандартах. Стандартах, міцних, як джинси, доступних, як попкорн, та сяючих, як Барбі. З Америкою завжди так. Начебто немає нічого простішого за ляльку, пластикову красуню, але щось змушує говорити про неї, критикувати, захоплюватись або іронізувати.

У мене ніколи не було ляльки Барбі, її не було в жодної з моїх подруг, і ми нічого про неї не чули. Ми самовіддано грали «у пупсиків»: у коробках з-під шоколадних цукерок кожна маленька хазяйка з любов’ю облаштовувала свій салон з крихітними меблями та різними цінними дрібницями. Їх частіше за все робили власноруч, але в заможних пупсів могли бути куплені іграшкові годинники чи ванна з душем. У лялькове товариство приймалися не лише ляльки, але й веселі чоловічки, і навіть звірі, тільки б у їхньому житті було якомога більше пригод та подій, які ми самі ж і вигадували мимохідь. Та ось одного разу якась дівчинка винесла у двір незвичайну ляльку — засмаглу , тоненьку. У неї було неймовірно красиве (під цим дівчата зазвичай розуміють золоте) волосся, нафарбовані очі й довгі, довгі ноги. «Лялька Барбі!» — почулося. Мені її дали тільки потримати, і пам’ятаю, що якось насторожили ноги, ніби витягнуті як струни незрозумілою судомою. Барбі могла ступати, як циркуль, але не вміщувалася в жодну з наших «квартир». Так її й віднесли назад.

Часи змінилися, і полиці дитячих магазинів стали кардинально іншими. Нещодавно до рук потрапив рожевий журнальчик про Барбі. Стало цікаво, що пишуть, адже про одну й ту саму героїню видавці випускають щомісяця один номер. Журнальчик виявився яскравим і таким відверто мило-тупим, що навіть не вірилося, доки я не прочитала його від палітурки до палітурки. За минулі роки ноги Барбі не стали гнутися краще. Плутаючись у них та змінюючи вбрання десять разів на день, Барбі робила вигляд, що лікує собаку на фермі в товаристві привабливого ветеринара, який більше нагадував діджея. Вистачило тут і кокетливих падінь у сіно, і біганини на підборах, і фраз на зразок «Хей, ми добре попрацювали!» Повний набір.

Барбі займає те ж саме місце у світі ляльок, що Мерилін Монро у світі людей. Вона американка, її всі знають і говорять про неї роками. Історію Барбі можна прочитати хоча б у «Вікіпедії». Уперше лялька-манекенниця з’явилася на ярмарку дитячих товарів у Нью-Йорку п’ятдесят років тому. Її вигадала Рут Хендлер «за мотивами» Ліллі, героїні еротичних оповідань, які публікували в німецькій газеті. Дивна, якщо замислитися, історія! Уявіть себе на місці жінки, якій так сподобалася красуня з секс-коміксів, що вона вирішила подарувати її дітлахам у вигляді ляльки й до того ж назвала іменем своєї доньки. Ця дивакувата ідея й була покладена в основу «найуспішнішої іграшки». Не найкрасивішої (найвдалішої, найулюбленішої, будь-якої ще), а найуспішнішої, тобто такої, яку добре купують. У США в 90 відсотків дівчаток у віці від трьох до десяти років є принаймні одна Барбі, а щорічний прибуток від продаж по всьому світу «навіть у найгірші часи» складає від одного до двох мільярдів доларів.

На коробці з тією першою незвично фігуристою дамою в смугастому купальнику було написано, хто вона така: Teenage Fashion Model. Рут Хендлер згадувала, як дівчаткам подобалося вбирати плоских паперових ляльок, які завжди зображали дорослих. Їх і робили для того, щоб можна було малювати нові й нові сукні. Ставши трьохвимірною, Барбі так і не дотягує з характером. На відміну від Попелюшки, Білосніжки, Русалоньки та інших казкових красунь, незрозуміло, яка вона — розумна, добра, турботлива, відважна? Зараз, як і тоді, Барбі — у першу чергу модель, ідеальний манекен для уборів та прикрас, у цьому її суть і, якщо хочете, «страшна таємниця».

Ще вона має лялькових родичів і друзів, а реклама запевняє, що Барбі в новій сукні — це вже нова Барбі, яку також необхідно купити за принципом «збери їх усіх». Це так само як кожного разу, випивши чашку кави, купувати нову кавоварку. Але буклети з Барбі-русалками, принцесами та нареченими такі привабливі! Ось що пише Лінор Горалік, автор книги «Порожниста жінка: Світ Барбі зсередини й зовні»: «Історію існування Барбі можна описати як історію дивовижного ринкового чуття, геніальних маркетингових стратегій і наслідування кон’юнктурі, — наслідування до того ганебного, що деколи цинізм деяких варіацій Барбі змушує розумного спостерігача ніяково поперхнутися. Її виробники завжди вміли чудово лавірувати між реальними потребами дітей та розумінням батьків того, якими ці потреби мають бути».

Справді, здається, що компанія «Маттел» може все, але це видимість: неможливо подолати саму Барбі, її сексуальний і не зовсім невинний образ, який мимоволі визначає відповідний одяг, пози, заняття, стиль життя, нехай і ляльковий. Тому Барбі на танцполі завжди виглядає переконливіше за Барбі-вчительку або лікаря, хоча існують і такі моделі.

Стверджують, що сучасних підлітків виховують упевненими, вільними та творчими, але якщо дівчинка (або її Барбі) довіряє бренду більше, ніж собі, а серед усіх видів спорту захоплюється шопінгом, навряд чи наше майбутнє таке райдужне. Безумовно, фірмі не треба, щоб дівчатка вчилися шити або самі майстрували прикраси, придумували сценарії, характер та вчинки, загалом занадто любили свою єдину Барбі, адже тоді їм вистачить однієї ляльки та своєї фантазії, або, ще чого, вони почнуть гратися не використовуючи спеціально розроблених дизайнерами аксесуарів. До речі, можливо, величезний асортимент Барбі зумовлений і національною рисою, про яку писав Білл Брайсон, автор книг про мандрівки, англійську мову та науку, американець з чудовим почуттям гумору: «В Америці у вас з’являється відчуття, що ви знаходитесь серед мільйонів людей, яким постійно, нескінченно, невтомно треба все більше й більше. Схоже, ми створили суспільство, для якого головне заняття — пастися в місцях роздрібної торгівлі в пошуках різних матеріалів, форм, ароматів, які вони раніше ніколи не зустрічали» («Країна дяді Сема: Привіт, Америко!»).

Ставлення до Барбі суперечливе й у нашій пострадянській дійсності. Деякі батьки б’ють на сполох: як вплине на незміцнілі дитячі уми кокетка в рожевому кабріолеті? Аж надто вона не підходить на роль подружки для скромної та серйозної дівчинки. Це так, але ж не пластмасові люди виховують наших дітей замість нас. Навіть якщо ми оточимо дітей «найправильнішими» іграшками, вони не замінять живого спілкування, живого прикладу.

Моя донька ще замала навіть для пупсів. Хочу вірити, що побудувати правильні відносини зі «світом Барбі» ми зможемо, не переходячи на мову категоричних заборон. І навіть якщо вдома серед десятка ляльок «заведеться» Барбі...

На кого моя дівчинка захоче бути схожою: на Барбі — чи на свою маму? Мені здається, що це залежить від мене.

Опублiковано: № 4 (46) Дата публiкацiї на сайтi: 15 November 2010

Дорогі читачі Отрока! Сайт журналу вкрай потребує вашої підтримки.
Бажаючим надати допомогу прохання перераховувати кошти на картку Приватбанку 5457082237090555.

Код для блогiв / сайтiв
«Страшна таємниця» ляльки Барбі

«Страшна таємниця» ляльки Барбі

Юлія Кіріцева
Журнал «Отрок.ua»
Історію існування Барбі можна описати як історію дивовижного ринкового чуття, геніальних маркетингових стратегій і наслідування кон’юнктурі, — наслідування до того ганебного, що деколи цинізм деяких варіацій Барбі змушує розумного спостерігача ніяково поперхнутися. Її виробники завжди вміли чудово лавірувати між реальними потребами дітей та розумінням батьків того, якими ці потреби мають бути.
Розмiстити анонс

Результати 1 - 9 з 9
17:08 25.11.2012 | катенка
ну что вы на обычную куклу напали а?не вижу в ней ничего плохого.именно на ней девочка учится правильно и стильно одеваться делать красивые прически,краситься.а это тоже важно!девочка играя с ней развивается творчески...
23:05 23.01.2012 | Анастасия
А я думаю, при хорошем воспитании ничего плохого от такой куклы не будет. Мне 19, в моем детстве была такая кукла и это было чудесно. Благодаря ей я научилась мастерить много чего интересного. Моя кукла жила в домике из коробки для обуви(точнее из нескольких составленный мной коробок) я научилась шить, развилась моя фантазия, появилось чувство вкуса, ведь все в этом домике я сделала сама, даже делала ей бусы. Впоследствии я смогла все повторить на себе. Был только 1 минус, с ней было неинтересно играть, зато как модель экспериментов в прическе, одежде и интерьере она была хороша. Я думаю, мне эта кукла когда-то помогла открыть художественные способности.
19:24 24.12.2010 | Агата
Спасибо за статью!
Много раз уже раздумывала о роли Барби и ей подобных. Заметила, что лица этих кукол изменились.Кукла 90-х улыбалась во весь рот и смотрела во все глаза, а тут дочери подарили куклу с полуопущенными ресницами, с ужасно прямыми ногами. Что взять, Китай...Но я помню свою первую куклу с красными волосами - она стала мамой всех кукол-малышей.Потом у нее появился наш русский Павел.Потом кукла Магдалина - с милой, скромной улыбкой. В первый же день я сломала ей ноги, и чувствовала себя виноватой... В общем,самая настоящая Барби появилась потому, что у нее сгибалось все, что можно, можно было заплетать волосы ей в косы, шить ее наряды. Такая кукла, разумеется, с максимально нормальным лицом, функциональная - хорошая игрушка лет в 10. А вот моей дочке 3. И я не успела предупредить появление такой куклы. Теперь она играет у нас Снежную королеву, мамочку, получает платья. Но я бы сама ее не купила еще долго.
Да что Барби! Она хоть может играть маму, а сейчас есть такие персонажи, которых вообще в дом вносить неприлично.
19:08 24.11.2010 | Вообще
Более широкие миниюбки - форма курсанток Академии полиции Латвии. Им якобы не позволяют носить брюки, чтобы курсантки не жаловались, что их сильно "гоняют" по знаниям.
20:44 17.11.2010 | Дмитрий
......писал Билл Брайсон, автор книг о путешествиях, английском языке и науке, американец с отличным чувством юмора: «В Америке у вас появляется ощущение, что вы находитесь среди миллионов людей, которым постоянно, бесконечно, неутомимо нужно всё больше и больше. Похоже, мы создали общество, для которого главное занятие — пастись по точкам розничной торговли в поисках разных материалов, форм, ароматов, которые они раньше никогда не встречали» («Страна дяди Сэма: Привет, Америка!»)..... CУПЕР! ЭТО ДАВНО ПРИШЛО И К НАМ! Спаси Бог не пойматься на это! Хотя КАК?????
20:44 17.11.2010 | Дмитрий
......писал Билл Брайсон, автор книг о путешествиях, английском языке и науке, американец с отличным чувством юмора: «В Америке у вас появляется ощущение, что вы находитесь среди миллионов людей, которым постоянно, бесконечно, неутомимо нужно всё больше и больше. Похоже, мы создали общество, для которого главное занятие — пастись по точкам розничной торговли в поисках разных материалов, форм, ароматов, которые они раньше никогда не встречали» («Страна дяди Сэма: Привет, Америка!»)..... CУПЕР! ЭТО ДАВНО ПРИШЛО И К НАМ! Спаси Бог не пойматься на это! Хотя КАК?????
15:43 17.11.2010 | ольга
И всё же нам есть, чему поучиться у некоторых Барби. Например,обе наши домашние пластиковые красавицы всегда приветливы и не говорят лишних слов, неприхотливы в нарядах (одно новое платье в год на двоих, купленное их маленькой хозяйкой на день её рождения или на Новый год, праздники почти что рядом). Они добры и всех иных игрушек любят. И,кажется, скоро поймут, что для личного "большого человеческого счастья" важны как раз не модные размеры фигуры и внешнее состояние вечной молодости и уж тем более не количество нарядов. Их маленькая хозяйка, с помощью Божьей, потихоньку начинает это понимать. И учиться -не только у Барби, а и у других- приветливости и доброте.Кстати, на наших обычных базарчиках можно купить вполне благопристойные платья для Барби, хоть всегда и очень нарядные. А играет хозяйка с ними мало. Она больше любит учиться, рисовать, читать, лепить из пластилина, а больше всего- возиться с братишками. А недавно смастерила и раскрасила пенопластовый меч для младшего брата. Вобщем, обычный ребёнок, как из нашего " безбарбиевого" детства.
09:45 17.11.2010 | Игнатий
К сожалению, в Барби отсутствует главное, что должна воплощать в себе женщина. И, наоборот, присутствует то, что служит объектом мужского вожделения.
А если это так, то лучше было бы обойтись без неё...
13:59 16.11.2010 | Ирина
Спасибо за статью, мы тоже росли в свое время без этих нереальных кукол, и однажды моей подруге привезли именно куклу Барби, она была замечательно чудесной, в хрупком нейлоновом платице, которое уже через каких-то пару дней пришло в плачевное состояние, и тогда моя подруга начала шить, вязать своей любимице. Конечно ноги судорожно вытянуты в неестественном ракурсе, но- не Барби делала мир моей подруге, а ее фантазия, которую она выражала в своих поделках. Я думаю, не кукла виновата в национальных проблемах, скорее мы, наше внутреннее я, которое каждый заполняет тем, чем считает нужным, кто кулами-бесконечной чередой, кто - своим мастерством, кто пожинает плоды, а кто- творит...

Додати Ваш коментар:

Ваш коментар буде видалено, якщо він містить:

  1. Неповагу до авторів статей та коментарів.
  2. Висловлення думок щодо особистості автора або не за темою статті, з’ясування стосунків між коментаторами, а також інші форми переходу на особистості.
  3. З’ясування стосунків з модератором.
  4. Власні чи будь-чиї поетичні або прозаїчні твори, спам, флуд, рекламу і т.п.
*
*
*
Введіть символи, зображені на картинці * Завантажити іншу картинку CAPTCHA image for SPAM prevention
 
Дорогие читатели Отрока! Сайт журнала крайне нуждается в вашей поддержке.
Желающим оказать помощь просьба перечислять средства на карточку Приватбанка 5457082237090555.
Отрок.ua в: