Америка подарувала нам стільки всього... Вже точно не скажеш, яким є відсоток american blend у наших бажаннях, цілях і стандартах. Стандартах, міцних, як джинси, доступних, як попкорн, та сяючих, як Барбі. З Америкою завжди так. Начебто немає нічого простішого за ляльку, пластикову красуню, але щось змушує говорити про неї, критикувати, захоплюватись або іронізувати.
У мене ніколи не було ляльки Барбі, її не було в жодної з моїх подруг, і ми нічого про неї не чули. Ми самовіддано грали «у пупсиків»: у коробках з-під шоколадних цукерок кожна маленька хазяйка з любов’ю облаштовувала свій салон з крихітними меблями та різними цінними дрібницями. Їх частіше за все робили власноруч, але в заможних пупсів могли бути куплені іграшкові годинники чи ванна з душем. У лялькове товариство приймалися не лише ляльки, але й веселі чоловічки, і навіть звірі, тільки б у їхньому житті було якомога більше пригод та подій, які ми самі ж і вигадували мимохідь. Та ось одного разу якась дівчинка винесла у двір незвичайну ляльку — засмаглу , тоненьку. У неї було неймовірно красиве (під цим дівчата зазвичай розуміють золоте) волосся, нафарбовані очі й довгі, довгі ноги. «Лялька Барбі!» — почулося. Мені її дали тільки потримати, і пам’ятаю, що якось насторожили ноги, ніби витягнуті як струни незрозумілою судомою. Барбі могла ступати, як циркуль, але не вміщувалася в жодну з наших «квартир». Так її й віднесли назад.
Часи змінилися, і полиці дитячих магазинів стали кардинально іншими. Нещодавно до рук потрапив рожевий журнальчик про Барбі. Стало цікаво, що пишуть, адже про одну й ту саму героїню видавці випускають щомісяця один номер. Журнальчик виявився яскравим і таким відверто мило-тупим, що навіть не вірилося, доки я не прочитала його від палітурки до палітурки. За минулі роки ноги Барбі не стали гнутися краще. Плутаючись у них та змінюючи вбрання десять разів на день, Барбі робила вигляд, що лікує собаку на фермі в товаристві привабливого ветеринара, який більше нагадував діджея. Вистачило тут і кокетливих падінь у сіно, і біганини на підборах, і фраз на зразок «Хей, ми добре попрацювали!» Повний набір.
Барбі займає те ж саме місце у світі ляльок, що Мерилін Монро у світі людей. Вона американка, її всі знають і говорять про неї роками. Історію Барбі можна прочитати хоча б у «Вікіпедії». Уперше лялька-манекенниця з’явилася на ярмарку дитячих товарів у Нью-Йорку п’ятдесят років тому. Її вигадала Рут Хендлер «за мотивами» Ліллі, героїні еротичних оповідань, які публікували в німецькій газеті. Дивна, якщо замислитися, історія! Уявіть себе на місці жінки, якій так сподобалася красуня з секс-коміксів, що вона вирішила подарувати її дітлахам у вигляді ляльки й до того ж назвала іменем своєї доньки. Ця дивакувата ідея й була покладена в основу «найуспішнішої іграшки». Не найкрасивішої (найвдалішої, найулюбленішої, будь-якої ще), а найуспішнішої, тобто такої, яку добре купують. У США в 90 відсотків дівчаток у віці від трьох до десяти років є принаймні одна Барбі, а щорічний прибуток від продаж по всьому світу «навіть у найгірші часи» складає від одного до двох мільярдів доларів.
На коробці з тією першою незвично фігуристою дамою в смугастому купальнику було написано, хто вона така: Teenage Fashion Model. Рут Хендлер згадувала, як дівчаткам подобалося вбирати плоских паперових ляльок, які завжди зображали дорослих. Їх і робили для того, щоб можна було малювати нові й нові сукні. Ставши трьохвимірною, Барбі так і не дотягує з характером. На відміну від Попелюшки, Білосніжки, Русалоньки та інших казкових красунь, незрозуміло, яка вона — розумна, добра, турботлива, відважна? Зараз, як і тоді, Барбі — у першу чергу модель, ідеальний манекен для уборів та прикрас, у цьому її суть і, якщо хочете, «страшна таємниця».
Ще вона має лялькових родичів і друзів, а реклама запевняє, що Барбі в новій сукні — це вже нова Барбі, яку також необхідно купити за принципом «збери їх усіх». Це так само як кожного разу, випивши чашку кави, купувати нову кавоварку. Але буклети з Барбі-русалками, принцесами та нареченими такі привабливі! Ось що пише Лінор Горалік, автор книги «Порожниста жінка: Світ Барбі зсередини й зовні»: «Історію існування Барбі можна описати як історію дивовижного ринкового чуття, геніальних маркетингових стратегій і наслідування кон’юнктурі, — наслідування до того ганебного, що деколи цинізм деяких варіацій Барбі змушує розумного спостерігача ніяково поперхнутися. Її виробники завжди вміли чудово лавірувати між реальними потребами дітей та розумінням батьків того, якими ці потреби мають бути».
Справді, здається, що компанія «Маттел» може все, але це видимість: неможливо подолати саму Барбі, її сексуальний і не зовсім невинний образ, який мимоволі визначає відповідний одяг, пози, заняття, стиль життя, нехай і ляльковий. Тому Барбі на танцполі завжди виглядає переконливіше за Барбі-вчительку або лікаря, хоча існують і такі моделі.
Стверджують, що сучасних підлітків виховують упевненими, вільними та творчими, але якщо дівчинка (або її Барбі) довіряє бренду більше, ніж собі, а серед усіх видів спорту захоплюється шопінгом, навряд чи наше майбутнє таке райдужне. Безумовно, фірмі не треба, щоб дівчатка вчилися шити або самі майстрували прикраси, придумували сценарії, характер та вчинки, загалом занадто любили свою єдину Барбі, адже тоді їм вистачить однієї ляльки та своєї фантазії, або, ще чого, вони почнуть гратися не використовуючи спеціально розроблених дизайнерами аксесуарів. До речі, можливо, величезний асортимент Барбі зумовлений і національною рисою, про яку писав Білл Брайсон, автор книг про мандрівки, англійську мову та науку, американець з чудовим почуттям гумору: «В Америці у вас з’являється відчуття, що ви знаходитесь серед мільйонів людей, яким постійно, нескінченно, невтомно треба все більше й більше. Схоже, ми створили суспільство, для якого головне заняття — пастися в місцях роздрібної торгівлі в пошуках різних матеріалів, форм, ароматів, які вони раніше ніколи не зустрічали» («Країна дяді Сема: Привіт, Америко!»).
Ставлення до Барбі суперечливе й у нашій пострадянській дійсності. Деякі батьки б’ють на сполох: як вплине на незміцнілі дитячі уми кокетка в рожевому кабріолеті? Аж надто вона не підходить на роль подружки для скромної та серйозної дівчинки. Це так, але ж не пластмасові люди виховують наших дітей замість нас. Навіть якщо ми оточимо дітей «найправильнішими» іграшками, вони не замінять живого спілкування, живого прикладу.
Моя донька ще замала навіть для пупсів. Хочу вірити, що побудувати правильні відносини зі «світом Барбі» ми зможемо, не переходячи на мову категоричних заборон. І навіть якщо вдома серед десятка ляльок «заведеться» Барбі...
На кого моя дівчинка захоче бути схожою: на Барбі — чи на свою маму? Мені здається, що це залежить від мене.