Свобода та сваволя

Напевно, не було епохи, коли ідеї свободи не були актуальними. Зазвичай ми пов’язуємо їх із соціальним життям, говорячи про громадянські права та свободи. Але це одне з найважливіших питань і для окремої людини, для особистості поза суспільним контекстом. Нам здається, що вільніше за наш час і бути не може, але чи вільні ми насправді? Чи не вважаємо ми свободою безмежні можливості задоволення наших непомірних бажань? Чи самостійне наше мислення, чи вільні насправді творчість і наука, і яку свободу пропонує (чи нав’язує) нам соціум? Що таке справжня духовна та особистісна свобода?

Розмову на цю тему ми хочемо почати публікацією зі спогадів Н. Мандельштам «Друга книга». Це гострий погляд людини, яка близько знала тих, хто для нас уособлює Срібний вік. Людину, яка прагнула осмислити непростий, іноді страшний час. Утім, пошуки справжньої свободи та вияв сваволі у всі часи, мабуть, мають багато спільного. Принаймні, те, про що пише Н. Мандельштам, як нам здається, могло би бути написане й сьогодні.

Що ж таке свобода та сваволя? Свобода ґрунтується на моральному законі, сваволя ― результат гри пристрастей. Свобода каже: «Так треба, значить, я можу». Сваволя каже: «Я хочу, значить, можу». Частий варіант: сваволя маскується під наукове знання. Вона каже: «Я точно знаю, що треба, значить, я можу і змушу всіх робити те, що вважаю потрібним». Наука в цьому не винна, навіть якщо прорахувалася у своїх висновках. Не Ніцше створив надлюдину. Він тільки довів до втілення ідею свого часу. Він дав життя тим течіям європейської думки, які неправильно зрозуміли, що таке особистість, стали на шлях індивідуалізму й прямим шляхом прийшли до людинобожжя. У наш час окрім науки існує ще наукоподібність. Наукоподібність проривається всюди, з особливою наполегливістю ― у ті сфери, які торкаються людського суспільства. Дев’ятнадцяте століття фетишизувало науку, і наукоподібні теорії легко доходять до людських сердець. Наукоподібність ― свавільна хвороба науки.

Свобода шукає смисл, сваволя ставить цілі. Свобода ― тріумф особистості, сваволя ― породження індивідуалізму. Обоження народу, націоналізм ― окремий випадок індивідуалістичного культу, свого роду індивідуалізм.

Немає і не було людини поза релігійною свідомістю, тобто ставлення до світу й культура племені, народу, орди виростає з цієї свідомості. Релігія поєднує людей, і культура виростає з цієї єдності людей.

По-справжньому трагічна свобода. Перед вільною людиною стоять тисячі питань, і головне з них ― чи має вона рацію, що стоїть на своєму, не зважає на суспільну думку, чи немає в її поведінці гордині. Адже їй нерідко доводиться йти всупереч суспільству, яке завжди до певної міри заражене сваволею. Трагічність вільної людини особливо помітна в епохи на зразок нашої, коли хвороба сваволі охоплює цілі народи. Вільній людині доводиться знати, бачити та розуміти, щоб не збитися зі шляху. Вона завжди напружено-уважна й ніколи не втрачає зв’язку з дійсністю, хоча натовпу здається, що вона літає у хмарах. Вона вимушена придушувати в собі інстинкт самозбереження, щоб зберегти свободу, яка не дається готовенькою в руки, і за яку треба дорого платити.

Справа вільної людини ясна, тому що вона не ставить цілі, але шукає смисл. Шукати смисл важко, бо безперервно виникають міражі й не так-то просто розсіюються. Вільна людина стоїть на своєму, бо не може зректися істини, але ж і міражі вдають із себе істину. Свобода до рук не йде, вона досягається внутрішньою боротьбою, перемогою над собою і над світом, постійною увагою і болем. І все ж навіть неповна частка свободи різко виділяє вільну людину з натовпу. У неї пряма хода й глибоке усвідомлення гріховності, яке майже повністю втратив сьогоднішній натовп. Вільна людина не захоплюється натовпом на площі. Вона не грає ролі, а живе. Жити їй важко, зате вона вільна.

Нещастя свавільця (і свавільного суспільства) в розриві між «хочу» (мета) і «можу». Коли свавілець не може досягнути мети, він стає несамовитим. Мета у свавільця може бути будь-яка ― жінка, багатство, перебудова суспільства за власним планом, будь-що... З перебудовою суспільства справа йде зовсім туго, тому що воно історично розвинулося та має тенденцію жити за власними законами й насилу піддається насильницькому реформуванню. На самому початку епохи Мандельштам помітив «величезний, незграбний, рипучий поворот керма», але перший поворот був зроблений на величезному підйомі, у дні народної революції, коли людські натовпи дійсно вірили в керманича й допомагали йому щосили. Кермо хоча й рипіло, але все ж повертало корпус корабля, який був переведений на незвіданий курс і далі поплив за інерцією. Куди веде цей наш шлях? Хто знає... Справа, у будь-якому разі, далеко не лише в економічній перебудові, хоча це було й продовжує бути рипучою справою. Набагато важливіші, як на мене, стосунки між людьми всередині країни й позиція цілого стосовно всього світу. Країна випала з того світу, до якого вона належала і з яким здійснила весь історичний шлях. Вона втратила зв’язок із минулим, рухається до невідомого майбутнього й безперервно віддаляється від мети, яку поставлено за волею людей, які повірили у свою здатність прозирати майбутнє. Мандельштам підозрював на самому початку плавання, що «десяти небес нам коштувала земля». Чи знав він, що ми втратимо не тільки небеса, але й землю? Можливо, і передчував щось подібне. Адже не випадково сказано в цьому вірші: «В ком серце есть, тот должен слышать, время, как твой корабль ко дну идет».

Свавілець, почувши від жінки «ні», здатен застрелитися, людина, яка прагне багатства, пускає на вітер все, що в неї є, сподіваючись виграти в картярській чи біржовій грі. Іноді вона стає блатарем і грабує банківський сейф, розплачуючись за це в’язницею. Свавілець знищує все й усіх, хто йому заважає, і передусім самого себе. Руйнування й самознищення ― неминучі наслідки свавілля.

Свавілець, втрачаючи почуття реальності, безперервно накручує себе думкою, що йому все доступне й він усе може. Свавільна людина й свавільне суспільство не тільки не бажають зважати на реальність, але дійсно не бачать її. У голові вони переробляють її по-своєму і не здатні повірити, що вона інша.

Історія першої половини двадцятого століття, якщо на неї подивитися як на засилля сваволі, що відмовилася, як їй належить, від усіх цінностей, які накопичило людство, є прямим наслідком гуманізму й «демократії», котрі втратили релігійний ґрунт. Таким є процес, який тривав віками та який прийшов до логічного завершення в нашу епоху.

Дар нашого часу ― поблажливість до себе, відсутність критеріїв та прагнення щастя, що нікого не полишало. Мені здається, жодна епоха не дала такого пафосу самоствердження та сваволі, як наша. Це хвороба часу, і вона ще в повному розпалі.

Опублiковано: № 7 (18) Дата публiкацiї на сайтi: 09 September 2007

Дорогі читачі Отрока! Сайт журналу вкрай потребує вашої підтримки.
Бажаючим надати допомогу прохання перераховувати кошти на картку Приватбанку 5457082237090555.

Код для блогiв / сайтiв
Свобода та сваволя

Свобода та сваволя

Надія Мандельштам
Журнал «Отрок.ua»
Що таке справжня духовна та особистісна свобода? Розмову на цю тему ми хочемо почати публікацією зі спогадів Н. Мандельштам «Друга книга». Це гострий погляд людини, яка близько знала тих, хто для нас уособлює Срібний вік.
Розмiстити анонс

Результати 1 - 2 з 2
08:26 08.04.2016 | retreyre
Талмуд: «Евреи человеческие существа [- мягко говоря, «члены» (еврейских) родов], остальные не люди».
«Свобода» означает «вседозволенность» для распространившихся по-воровски трусливых глистов. Все евреи свободны: убивай, воруй, ври - крипт может иметь всё, что найдёт.
Символы: Статуя свободы, Страна свободных людей (криптоеврейские США), Остров свободы (криптоеврейская Куба), памятники борцам за свободу народов, близорукость, косоглазие, ранняя седина, облысение, при улыбке обнажается верхний ряд зубов, ожирение (см. признаки евреев), природное недоразвитие или гениальность, что одно и то же, государственные границы, законодательство, деньги, наркотики, религии (завуалированный иудаизм) и т.д.
Народы - стайки вредных насекомых.
16:25 29.05.2008 | Анна
По моему мнению, гуманизм сегодня слишком ругают. Сами идеи гуманизма прекрасны, просто нужно очищать это понятие от побочных эффектов. Иначе получится, что христианство - это антигуманизм. И ещё мне кажется, что "нужно - значит могу" - это не свобода. Может быть, свободы просто нет, а есть некоторая зависимость от Бога, например, или общества и т.д., которую просто не все осознают.

Додати Ваш коментар:

Ваш коментар буде видалено, якщо він містить:

  1. Неповагу до авторів статей та коментарів.
  2. Висловлення думок щодо особистості автора або не за темою статті, з’ясування стосунків між коментаторами, а також інші форми переходу на особистості.
  3. З’ясування стосунків з модератором.
  4. Власні чи будь-чиї поетичні або прозаїчні твори, спам, флуд, рекламу і т.п.
*
*
*
Введіть символи, зображені на картинці * Завантажити іншу картинку CAPTCHA image for SPAM prevention
 
Дорогие читатели Отрока! Сайт журнала крайне нуждается в вашей поддержке.
Желающим оказать помощь просьба перечислять средства на карточку Приватбанка 5457082237090555.
Отрок.ua в: