Тільки манія

Цього разу ми говоритимемо… про маніяків. Маніакальний синдром (з давньогрецької) μανία — пристрасть, безумство, потяг) характеризується трьома основними симптомами: піднесений настрій, збудження мислення, мовлення та інших психічних процесів, що супроводжуються розгальмованістю рухів та посиленням базових інстинктів (їжа, розмноження, самозахист). До чого раптом на сторінках молодіжного журналу ця довідка з психіатричного довідника? А ось до чого. Спостерігаючи за навколишньою дійсністю, психологу все частіше доводиться замислюватися: а чи такі далекі наші «норми», які диктує сучасне життя, від психічної патології?

«По-модному»

Мало хто з нас вільний від віянь моди в її широкому розумінні. Не буде зайвим згадати, що слово «мода» походить від латинського «modus» і перекладається дослівно як міра, образ, спосіб, правило, припис. Відомо, що модними бувають не лише одяг, запахи, машини, книги. Модним або не модним може буди погляд на життя, стосунки між людьми, світогляд. Усе це вкладається в коротке словосполучення, зрозуміле навіть тим, хто не вчив англійської: life style — стиль життя.

Прислухаючись до пропаганди ЗМІ, наш сучасник змушений гнатися за модою, за певним стилем життя, переслідуваний страхом випасти із загального потоку, опинитися «за бортом» суспільства. (До речі, психологи вважають, що бажання наслідувати когось або щось є формою біологічного захисту, способом виживання).

Очевидно, так було в усі часи. Але наша швидкісна технологічна доба щодо цього особлива. Мода на стиль життя стала явищем масовим і сьогодні тисне на нас, як ніколи раніше. Можна згадувати різні епохи, скажімо, ХІХ століття з його депресивним трендом — гетівського Вертера, байронівських героїв, усю цю плеяду «юношей бледных со взором горящим» — однак не забуваймо, як відрізнявся темп життя в ту епоху. Для того щоб ідея облетіла цивілізований простір земної кулі, вимагалося чимало часу. В умовах відсутності телебачення та Інтернету масштаби поширення цих самих мод були значно скромнішими.

Щось схоже на юнацьку депресію ХІХ століття прозирнуло не так давно в сучасних молодіжних субкультурах, таких як емо. Скільки сліз лили батьки, коли їхнє чадо фарбувало волосся в чорно-рожевий колір. Хлопці та дівчата, центром життя яких були емоції депресивного характеру, лякали своїми суїцидальними спробами, котрі нерідко закінчувалися трагічно. Проте мода на декаданс як на стиль життя в наш час надовго не прижилася, не набула широкого поширення. Від сучасного людства, здається, чекають чогось іншого. Ми все частіше говоримо про цивілізацію споживання з її особливою філософією. Такому суспільству й тим, хто диктує «закони буття» і моду, чорно-рожеві підлітки не були надто вигідними. У споживацькій системі цінностей на перший план виходить людина іншої формації: прекрасний сильний напівбог. Добі речовизму, коли для людини стає найголовнішим «мати», а не «бути», потрібний відповідний герой: успішний, невтомний, оточений тільки кращим. Тому мода на успішність — цілком закономірне ринкове явище.

Герой нашого часу

Варто проаналізувати останні фільми, що вийшли на великий екран. Окрім пригодницьких фільмів, бойовиків і фентезі, з’явилася досить довга низка картин, які можна віднести до окремої категорії. Це фільми про «звичайних хлопців і дівчат», чиї милі звички та привабливі риси характеру роблять їх близькими й упізнаваними для нас. Глядач легко ототожнює себе з ними. Герой молодий, вродливий, розумний, перспективний (слово «перспективний» у фільмі ви почуєте не раз і не два — це одна з найважливіших характеристик при прийомі на роботу, для створення сім’ї й просто для життя). Він талановитий, хоча це слово якраз вживається вкрай рідко, частіше звучить, що він креативний. Довкола нього безліч жінок. Він любить смачно поїсти й випити гарний коньяк, він смакує сигари й смакує саме життя. Він завжди веселий — адже життя коротке й немає в ньому місця для суму. Будь-які проблеми можна вирішити, а ті, що неможливо, — на ті слід махнути рукою: «немає в житті речей, які варті моїх переживань». Приходячи на роботу, він встигає пожартувати з колегами, пофліртувати з дівчатами, полаяти начальника позаочі й мило всміхнутися йому при зустрічі. Жарт готовий будь-якої миті злетіти з язика, у голові — фонтан ідей і пропозицій. Він уміє веселитися й не нудьгувати. Він завжди чимось заклопотаний, кудись поспішає, з кимось спілкується, у нього проекти, дзвінки, листи, плани, романи… Він завжди готовий до стосунків, а його жінок зовсім не бентежить той факт, що вони для нього не єдині (загалом, жіночі образи створюються за такою самою логікою, у тій самій системі координат). Працюють ці герої нашого часу менеджерами, рекламістами, журналістами, дизайнерами та іншими людьми «творчих» професій. Постійною зміною дій і подій нам прищеплюється думка, що ці хлопці та дівчата активно живуть. Хоча насправді, якщо розібратися, вони лише невтомно метушаться.

З телеекранів образ сучасної людини сміливо йде в маси. Соціальні мережі наповнені різними висловлюваннями «успішних» людей про те, яке прекрасне життя і що необхідно робити, аби бути щасливим. Відсутність критичного мислення багатьох змушує вірити, не замислюючись над тим, що під словом «щастя» насправді ховаються поняття «багатство», «популярність» і «успіх». А нескінченні історії про кар’єру з нуля нагадують анекдотичну розповідь старого мільйонера про те, як він розбагатів: купив одне яблуко, продав дорожче, купив два, потім десять, потім сто, став купувати сотні кілограмів… А потім отримав спадщину від тітки. Але ми, довірливі користувачі Інтернету, так хочемо вірити гарним історіям.

Позичаючи в майбутнього

Здавалося б, що поганого в цьому образі? Адже людина відкинула геть депресії, думки про смерть і, зрештою, зайнялася побудовою власного життя. Ось тільки надто вже очевидно просвічуються в нашому «герої» знайомі симптоми з психіатричного довідника. Піднесений настрій, збудження, рухова та мовна активність, задоволення базових потреб… Класичні характеристики маніакального синдрому!

Зараз бути в гарному, піднесеному настрої модно, як ніколи. Це — частина того самого life style успішної людини. «Активне життя» нам пропонується всюди. Банально повторювати, але скрізь звучить: «Живи на повну!», «Життя одне!», «Не гальмуй!», «Ти вартий кращого!» та інше.

Варто уваги, що в цій упаковці продається вузький, однобокий погляд на життя. Це життя, в якому мало говорять про смерть, хвороби, самотність, страждання пошуку й муки совісті. Життя, в якому, за великим рахунком, взагалі мало говорять, а все більше комунікують і жартують. Нам пропонують стати суспільством людей, народжених для того, щоб «активно» прожити життя — граючи, фліртуючи, досягаючи. Таке ставлення до життя породжує відповідну поведінку: рухову розгальмованість, жагу спілкування, підвищену збудливість, швидкість реакцій мислення. Також неминуче загострення інстинктів: посилений апетит, готовність до сексуального контакту, підвищення функцій самозахисту (несподівані випади агресії, коли з’являється реальна або уявна небезпека).

Життя маніакально-успішної людини дорого обходиться психічному та фізичному здоров’ю. Для того щоб постійно бути «на хвилі», необхідно десь брати сили. Нерідко вони беруться авансом, «позичаються в майбутнього», що свого часу неминуче призведе до душевного та фізичного виснаження. Психологам відоме таке поняття, як «пасивний суїцид»: людина, відчуваючи спустошення і не знаючи, яким чином і де брати сили, запускає механізми, що ведуть до смерті. Статистика говорить про величезний стрибок різноманітних психосоматичних та аутоімунних захворювань, незрозумілих дорожньо-транспортних пригод, зловживань і надмірностей, що підривають здоров’я і призводять до трагічних наслідків.

Небезпека в тому, що зумисне активна позиція в житті невротизує людину, яка змушена блокувати свої справжні переживання. Ми «робимо себе самі», а насправді все далі йдемо від себе. При видимому сильному характері маніакально-успішна людина страждає від розслабленої волі: уся вона повністю зосереджена тільки на досягненні власної мети. Активізується система психологічного захисту: людина не здатна глибоко переживати будь-що, психіка починає витісняти, пригнічувати, заперечувати. Ти не можеш дозволити собі слабкість бути звичайним хлопцем з притаманними йому зміною настрою, сумом, стражданнями — і психіка ховає всі ці природні явища «подалі», за принципом: «якщо я тебе не бачу, тебе немає». Як казав Лукрецій: «Навіщо думати про смерть? Де є я, там немає смерті, де є смерть — немає мене. Смерть — ніщо». Побачивши хворобу або інвалідність, «успішна» людина ховається за думку «зі мною такого трапитися не може!» — і, жодної хвилини не роздумуючи, займе голову чимось іншим. Але страхи й тривоги — неминучі наслідки первородного гріха — неможливо сховати в кишеню за власним бажанням. Боротися з ними можна лише одним способом — прагненням з’єднатися з Джерелом життя — Богом. Самовільно «відміняючи» природні для людина переживання, ми просто переводимо їх у приховану хронічну форму, і тоді не варто дивуватися, коли потім вони прорвуться назовні в жахливих розмірах і з непоправними наслідками. Про це замислюватися не прийнято: наш успішний сучасник здатний «підкорювати народи», але себе він не може не тільки підкорити, але й пізнати.

Будь-яка мода намагається зробити нас керованими за рахунок правил, які вона диктує. У цій ситуації ми говоримо про нехтування своєю унікальністю — на догоду маніакальності. Адже у всіх нас різні характери, темпераменти, здібності, інтереси, фізичні дані. Одним людям властиво більше всміхатися, іншим — бути більш задумливими. У когось спілкування складається природно, легко та невимушено, іншим потрібний час, аби увійти в колектив, для третіх товариство взагалі обтяжливе. Комусь потрібно більше відпочивати, комусь вистачає п’яти годин сну на добу. Хтось звик споглядати, а хтось — рухатися. Бажаючи бути «успішними», ми забороняємо собі найприродніше: втому, сум, ностальгію, нудьгу, хвороби, переживання за інших. «Маніакальна» мода привчає нас мислити нездорово категорично: хто не успішний — той лузер, хто бідний — той дурний, хто не креативний — той нездара і так далі. З життя зникають напівтони, ми стаємо більш поверховими. Усе менше шукаємо глибинні сенси, усе дужчає наша потреба оточувати себе атрибутами успіху. Безоглядне дотримування моди ламає нас і відводить від особистісного та духовного розвитку, роблячи керованими й посередніми людьми, кожний з яких уявляє себе винятковим.

Весело-превесело?

Замість висновків і моралі в кінці байки — дві розповіді про недільний день. Нещодавно одна знайома розповіла, як з чоловіком і восьмилітнім сином вони відвідали великий торговельно-розважальний центр. Спеціально для дітей там працюють аніматори — молоді люди в яскравих костюмах героїв відомих мультфільмів. Дитина бере участь у шоу-програмі, батьки тут же сидять за столиком кафе. Голосно грає музика, ведучі ще голосніше говорять у мікрофон, зазиваючи відвідувачів. Суть шоу важко звести до якоїсь смислової одиниці. Загадки, ігри, відповіді на запитання, якісь призи, танці, пісні, вірші. Безперервна музика, сміх, оплески. Після години цього дійства, як говорить моя знайома, їхній похід до торговельного центру спішно закінчився. За її словами, сина немов підмінили, він став розгальмований, некерований, агресивний. Довелося навіть вдатися до покарання, аби його охолодити.

Ця ж мама ділилася враженнями від іншого вихідного дня. Якось вони компанією молодих батьків з дітьми гуляли по Пейзажній алеї в Києві. Там побачили молоду жінку, яка сиділа на бордюрі спиною до перехожих і щось майструвала. На газеті тут же біля неї були розкладені «чудики» — ляльки, які вона робила своїми руками з полімерної глини, намистинок і клаптиків яскравої тканини. Усі вони були з надзвичайно добрими обличчями, і в кожної був свій характер та ім’я. Коли жінку запитали, скільки коштує лялька, вона відповіла: «за віршик». Діти почали розповідати вірші зі шкільної програми. Коли вони вибрали кожний по «чудику», йти від «мами чудиків» ніхто не хотів. Після цієї зустрічі моя знайома говорила з сином про те, як добре, що на світі є люди, котрі готові дарувати радість.

Майстриня ляльок знайома й мені. У неї не так уже багато «клієнтів», але кожний, хто зупиняється біля неї, отримує порцію радості, тепла — щось дуже важливе для душі.

Чому я згадую тут про неї? За мірками нашої маніакальної епохи вона немодна, неперспективна, нецікава. Але, здається, вона вибирає якісь інші критерії. Вибирати доводиться і нам — щодня відповідаючи на банальне «мати чи бути?» Чи то вибирати нестримні веселощі, виявляти будь-які емоції, дозволяючи себе веселити й розважати. Чи то шукати справжньої радості, яку можна звідати, лише подарувавши радість іншому.

Опублiковано: № 6 (66) Дата публiкацiї на сайтi: 28 November 2013

Дорогі читачі Отрока! Сайт журналу вкрай потребує вашої підтримки.
Бажаючим надати допомогу прохання перераховувати кошти на картку Приватбанку 5457082237090555.

Код для блогiв / сайтiв
Тільки манія

Тільки манія

Анна Лелик
Журнал «Отрок.ua»
Життя маніакально-успішної людини дорого обходиться психічному та фізичному здоров’ю. Для того щоб постійно бути «на хвилі», необхідно десь брати сили. Нерідко вони беруться авансом, «позичаються в майбутнього», що свого часу неминуче призведе до душевного та фізичного виснаження. Психологам відоме таке поняття, як «пасивний суїцид»: людина, відчуваючи спустошення і не знаючи, яким чином і де брати сили, запускає механізми, що ведуть до смерті.
Розмiстити анонс

Результати 1 - 11 з 11
17:46 27.12.2013 | Галина
Когда же, наконец, журнал "Отрок" можно будет купить и в России!!??
14:22 26.12.2013 | автор
спасибо большое за комментарии.
Михаил, спасибо за совет. не знаю чем именно он продиктован, но на самом деле, я собиралась знакомиться ближе с трудами святителя Игнатия.
Дмитрий. я не знаю что ответить. моя успешность это иллюзия, и поверьте это искренне. я много чего не делаю, не успеваю, прохожу мимо, теряю важное... и бывают моменты очень серьезных переоценок. к тому же, каждая моя статья, рождается по принципу "у кого что болит, тот о том и говорит". тема эта возникла не случайно, и не как у стороннего наблюдателя. когда вдруг понимаешь что в гонке не понятно за чем, теряешь себя и тратишь свою жизнь. что касается умения писать, то думаю любимый и уважаемый мною редактор журнала "Отрок" улыбнется вместе со мной, вспомнив сколько меня можно учить и насколько это бывает бесполезно:)),
низкий поклон ей за это!
11:36 26.12.2013 | Дмитрий
Со всем согласен. Что делать тем, кто все понимает, чтобы не впасть в уныние, тем, кто не умеет писать, как Вы, не успешен, нет постоянной работы?
22:36 11.12.2013 | Анна
Аннушка, СПАСИБО! Статья великолепная, полезная. Мне как психологу, радостно и познавательно читать Ваши целостные рассуждения. Это очень актуальная тема. Ваши мысли правильные и теплые. Храни Вас Господь! Спасибо!
14:29 08.12.2013 | Илья
Спасибо за статью.

А гонит нас за успехом зависть? :) А ощущение того, что жизнь проходит мимо от отсутствия любви?... И снова возвращаемся к древним истинам...

Спасибо, что так метко описали симптомы, поделюсь ссылкой на статью со своими друзьями.
22:25 04.12.2013 | Виктор
20:08 29.11.2013 | Михаил
Уважаемая Анна Лелик.
Попробуйте почитать святителя И.Брянчанинова.
Это Вам поможет писать умно и интересно.
Шикарный совет!!!Миша!Вам в пору читать стишок В.Маяковского "Что такое хорошо и что такое плохо?"
23:09 29.11.2013 | Наталья
нам внушается мысль, что эти парни и девушки активно живут. Хотя на самом деле, если разобраться, они лишь неутомимо суетятся - круто)
21:36 29.11.2013 | Ольга
Очень важная тема! Сейчас сама столкнулась с тем, что мой собственный ребенок думает, что несмешная книжка - это плохая книжка, поговорить с ней серьезно о серьезном - значит ее наказать, пойти в магазин - хорошо провести время. Понимаю, что сама очень виновата. Ехала сегодня домой, смотрела на рекламные вывески, мороз по коже, там все точно маниакально счастливы. Единственное НО в том, что мы тут с вами более-менее в компании единомышленников. Эти мысли бы в массы! Но что говорить про массы, когда моя собственная мама накачала моему ребенку кучу компьютерных игр и купила телефон с доступом в интернет,дочке в 9 лет!, там не фильтруется поиск!, купила книжку Гарри Потера, чтобы ребенок "рос счастливым и не отставал от своих сверстников". А то, что мы водим дите в театр, парк,на рукоделие - каменный век. Мы сами то, с мужем струдом исправляемся. Мне остается только просить Господа, чтобы Он берег мою доцю. Это основное, что я могу сделать.
20:08 29.11.2013 | Михаил
Уважаемая Анна Лелик.
Попробуйте почитать святителя И.Брянчанинова.
Это Вам поможет писать умно и интересно.
19:01 29.11.2013 | Ксения
Увы, я думала, что мне это все только кажется!Что я - родом из другого времени, поэтому все происходящее вокруг только мне дивно и пугающе. Увы! Страшно за тех, кого сейчас аниматоры в супермаркетах развлекают, кого родители на выходных водят по магазинам, кого на каждом шагу хотят развлечь, увлечь, развеселить. Отнимая тем самым у них самое важное, что есть у детства - творчество. Оно - в игре, в поисках тем для почемучих вопросов, в сказке на ночь от дорогого человека. А что мы предлагаем взамен, потому как ужасно заняты "достижением успеха"? Как быть?
12:54 29.11.2013 | Галина
Да, мысли правильные -полностью согласна!

Додати Ваш коментар:

Ваш коментар буде видалено, якщо він містить:

  1. Неповагу до авторів статей та коментарів.
  2. Висловлення думок щодо особистості автора або не за темою статті, з’ясування стосунків між коментаторами, а також інші форми переходу на особистості.
  3. З’ясування стосунків з модератором.
  4. Власні чи будь-чиї поетичні або прозаїчні твори, спам, флуд, рекламу і т.п.
*
*
*
Введіть символи, зображені на картинці * Завантажити іншу картинку CAPTCHA image for SPAM prevention
 
Дорогие читатели Отрока! Сайт журнала крайне нуждается в вашей поддержке.
Желающим оказать помощь просьба перечислять средства на карточку Приватбанка 5457082237090555.
Отрок.ua в: