Тільки не по-моєму

Уроки родинного кризового менеджменту

«Я просив багатьох наречених змалювати мені ідеального чоловіка, і вони захоплено змальовували мені... ідеальну жінку», — розповідає американський дослідник. Чоловіки й жінки влаштовані по-різному. Причина багатьох родинних сварок — у тому, що ми чекаємо одне від одного неможливого. Особливо в період притирання, що багатий на малоприємні відкриття...

Як достукатися до ближнього? Як знайти в собі сили кохати, коли хочеться вбити? Ті, у кого ці складності вже позаду, твердять: усе не так погано. І дають слушні поради. За цим, власне, редакція «Отрока» звернулася до протоієрея Миколая Могильного.

Іноді вже після весілля на практиці з’ясовується, що уявлення про родину й очікування від родини в подружжя зовсім різні. Здається, жінки особливо хворобливо розлучаються зі своїми вимріяними сценаріями ідеальної родини. Ми дивимося романтичні фільми, читаємо книги про кохання, велике й чудове, аналізуємо досвід інших родин, замислюємося над вихованням дітей... Багато хто мимоволі режисирує якийсь «прекрасний новий світ» майбутньої родини, а після весілля настає персональна хіросіма. Чи можна уникнути розчарувань?

Гадаю, зачарування — це неминучість. Нормальна дів­чинка, щойно усвідомила себе, уже мріє про заміжжя. Шлюби тому й відбуваються — завдяки якійсь зачарованості передшлюбного віку. Цікаво, що яким дівчина сприймає шлюб, таким він і має бути. Тільки досягти цього стану, звісно, вдається далеко не одразу.

Правильно люди кажуть: хочеш насмішити Бога — розкажи йому про свої плани. Ми не досконалі. Наші мрії часто надто віддалені від заповідей Божих. Адже Бог хоче врятувати кожного з нас, а тому Він зробить багато, аби ми, очистившись від мирських мрій і сподівань, спрямували свій погляд до неба. Для цього шлюб — дуже сприятливий інструмент. У ньому ти, хочеш не хочеш, а дізнаєшся, що таке смирення. Тут, окрім твоїх пристрастей, є ще пристрасті дружини, тещі, дітей, навіть сусідів. За всім тобі доведеться стежити, годувати, займатися машинами, шматтям... Це постійне вправляння в смиренні.

Ми обмірковуємо плани на майбутнє, бо не готові передати себе в руки Божі. Ми не хочемо того, що Він нам дає, ми вперто хочемо нашого вигаданого щастя. Але це вигадане щастя не може їздити на одному колесі, не може бути стійким. Через те Бог його й руйнує.

Зауважу, що особливо небезпечно нав’язувати Богові свої «плани» при обранні чоловіка, дружини. Закохавшись, часом за найнеймовірніших обставин людина починає випрошувати в Бога: «Дай мені його (її), дай!» Бог іноді й дасть... А тоді, із цим жаданим об’єктом поєднавшись, з жахом розумієш: не те! Святі отці говорять: «Випроханий хрест нелегкий для носіння». Християнин повинен молитися так: «Господи, нехай буде воля Твоя. Пошли мені людину, щоб любити її, і щоб мене любила, аби ми могли створити міцну родину». Створити, зауважте, а не отримати зразу на виході з-під вінця.

І як же створити міцну родину?

У фундаменті має лежати правильна ідея про те, що таке родина. Більшість проблем починається вже на рівні розуміння сенсу шлюбу. Одне з його завдань — зруйнувати наші гріховні схильності. Шлюб потрібний для того, аби ми подорослішали духовно.

У таїнстві вінчання священик тричі обводить пару довкола аналоя — це символ довгого життєвого шляху, й вінці над головами символізують вінці мученицькі — це означає, що життя пов’язане з муками, скорботами, тіснявою. У шлюбі щодня виникатимуть конфлікти інтересів, шлюб завжди пов’язаний із втратами. Навіть у дрібницях. Скажімо, подружжя вечеряє разом, і в нього зараз вирішальний матч, у неї — остання серія улюбленого серіалу. Адже комусь із них потрібно відмовитися від свого задоволення, зуміти ввійти у внутрішній стан іншої людини. Розумним буде той, хто скаже: та навіщо мені цей футбол, головне, щоб у дружини був лад у душі, тоді в родині буде радість.

До цього щоденного напруження багато хто виявляється морально не готовим. Тяжко доведеться тим, хто виходить заміж із такими очікуваннями: «Він носитиме мене на руках, возитиме по пляжу на джипі й годуватиме полуничним морозивом». А за що тоді вінець? За поліроль на нігтях?

У шлюбі потрібно налаштовуватися не брати, а віддавати. Мій покійний духівник на порозі мого одруження сказав золоті слова: «Якщо ти хочеш у шлюбі насолоджуватися, балдіти — краще не одружуйся, будеш нещасною людиною. Але якщо ти йдеш у шлюб служити — будеш щасливий з будь-якою жінкою». Можливо, ці слова звучать непереконливо для інших, оскільки були сказані тільки мені, тієї хвилини. Вони торкнулися мого серця... Це як у навігаторі: якщо прокреслена карта маршруту, то нехай навіть сяде батарея, ти вже знаєш, в якому напрямку їхати. Коли в мене з’являється невдоволення, я подумки повертаюся до цих слів і питаю себе: а чи служиш? Чи, може, хочеш, щоб під тебе весь світ був заточений? І ще один родинний девіз нам дав батюшка: «Якщо хочете миру та злагоди, керуйтеся таким правилом: нехай буде як завгодно, але тільки не по-моєму». Звучить як заклик до самогубства, чи не так? Адже самозречення, знищення своїх бажань, прагнень — майже самогубство.

Завдання люблячої людини — спробувати зрозуміти, що потрібно коханому, і зробити його щасливим. Коли ти навчишся робити іншого щасливим, навчишся дарувати — тільки тоді дізнаєшся, що таке щастя.

Зіштовхуючись із першими труднощами родинного життя, молоді люди запитують — як дізнатися, чи я не помилився? Та й узагалі, чи моя це «половинка»?

Відповідь тут одна: якщо ви стоїте в храмі у весільному вбранні й над вами вимовлено «славою і честю вінчай їх», то це — ваш чоловік, це — ваша дружина. Якщо ви доповзли до вінчання, і Бог вас поєднав — уже ніяких сумнівів бути не може. Випробування понад наші сили Бог не дає. Він улаштовує шлюб там, де ми можемо змінити щось у собі й у ближньому.

А коли говорити про сумніви перед весіллям... Шлюб — це завжди кіт у мішку. Адже ми, ніде правди діти, лицеміри. На людях ми одні, а з близькими... На роботі всім ввічливо усміхаємося, а на батьків дома гримаємо. Шлюб виведе кожного на чисту воду.

Якщо спеціально пошукати, завжди знайдеться щось, що може бентежити нас в обранцеві. Тому тут такі важливі порада й благословення батьків, котрими в наш час, на жаль, часто нехтують.

Окремо скажу про одну обставину, на яку слід звернути увагу дівчині. Якщо обранець, що називається, «заглядає в чарку», або ж він наркоман, хоч і каже, що колишній, — залежності такого роду можуть стати для шлюбу фатальними.

Є дівчата, які сміливо думають: «Я його зміню». А чи хоче він змінюватися? Ти цього не передбачиш. Є патології в медицині, які не сумісні з життям. Є і люди, які попсували свою натуру... На світі, звісно, бувають дива`. Та що таке диво? Це порушення законів єства. Розраховувати на диво у такому випадку безглуздо.

А якщо без патологій, у середньостатистичному випадку. Декотрі жінки спочатку сподіваються, що чоловік у процесі родинного життя здатний змінитися. Можливо, не варто створювати ілюзій?

Звичайно, здатний. Шлюб і покликаний змінити нашу пошкоджену природу. Подружжя — помічники один одному в цій справі. Але тільки любов’ю ми здатні змінювати один одного, тільки лагідністю і смиренням. Любов здатна робити неймовірні речі, здатна змінити найстрашнішого злочинця.

Тільки не варто мріяти про високий ідеал. Ми хочемо, щоб поруч із нами опинився святий, але навіть не уявляємо, як ми, у своєму гріховному, пристрасному стані, будемо з ним мучитися. Важливо, аби подружжя разом зростало, разом розвивалося.

Прагнути слід не того, щоб інших робити кращими, а самим ставати кращими. А розмірковувати про те, чи зможемо ми вдосконалити когось — уже помилка. Ми повинні себе вдосконалювати.

Чоловік і дружина приходять до свого союзу з різних родин, з різних світів. Своя стріха — своя втіха, і те, що для однієї родини нормально, для іншої стане бомбою. Принципи спілкування із зовнішнім світом, уявлення про обов’язки, прийнятність тих чи інших форм вираження почуттів... Як змиритися з цією виявленою різницею?

І справді, це нелегко, особливо коли зустрічаються два егоїсти на одних квадратних метрах... Окрім того, одна справа чоловіче єство, інша справа — жіноче. Але в тому-то й таємниця шлюбу: якщо подружжя укладає мир між собою, ця різниця починає працювати на них. До чого призводить різниця потенціалів? До руху. Наприклад, електричний струм — рух електронів від «плюса» до «мінуса». Подружжя має навчитися, як казав Екзюпері, дивитися не один на одного, а в одному напрямку. Ми повинні завдяки своїй несхожості доповнювати одне одного.

Первісно ми з моєю жінкою абсолютно різні люди. І за ці 17 років родинного життя всяке бувало. Але ось нещодавно ми з нею говорили про те, що коли б ми у важкі наші хвилини розбіглися, ми б не «догребли» до цієї перемоги; не було б у нас цього теперішнього букету стосунків. Адже справжнє кохання — як вино: чим старіше, тим багатше на смак... Це фантастика, це таємниця шлюбу, коли людина стає найріднішою, кожна її клітинка — рідна.

Чи припустиме обговорення родинних проблем з третіми особами, нехай це батьки або друзі?

Жодним чином не припустиме. Зять ображає ­дочку — на чиєму боці будуть батьки? Звісна річ, це ж лялечка-донечка. При цьому батьки забувають, що самі переживали подібні періоди «притирання». Мудрі батьки не втручаються, а лише говорять: «Бачили очі, що купували...»

Хочеться, звісно, іноді висловитись... Але бажання винести сміття з хати, як правило, є там, де немає діалогу. Усі емоції та претензії потрібно висловлювати один одному. І покричати, покидатися посудом, можливо, навіть краще за хронічну невисловленість. Якщо люди сваряться — це ознака небайдужості. Але такі сварки — закрита, приватна справа. І не варто травмувати батьків, їхні бурі вже позаду, їхня нервова система вже й без того зношена.

Так, можна зрозуміти, коли людині боляче, вона кричить. Але й говорити погано про свою близьку людину за її спиною — це в якомусь сенсі зрада. Потрібно оберігати свою родину від цього. Адже про хороші моменти іншим не розповідають (ще комусь знадобиться такий гарний чоловік). Скаржаться, коли все кипить... Утім, це стосується й друзів — розумна людина не особливо вірить тому, про що говорять у гніві. Те саме й стосовно одне одного: те, що в гніві сказане, це все — брехня. Гнів — це ­безумство, біснування. Коли двоє людей б’ються, їхня мета — вдарити болісніше. А минула бійка, сонечко з’явилося на небосхилі родинного життя — й обом уже соромно, і розумієш, який ти дурень, яка ти дурепа...

А якщо сварка відбулася, війна затягнулася і сприймається дуже болісно?

Не варто поглиблювати конфлікт, переходити до рішучих заходів — позбавляти чоловіка обіду, а дружину ключів від машини. Намагайтеся завжди залишатися людьми у ставленні один до одного, прагнути миру. І пам’ятати: якщо не хоче змиритися мій ближній — мушу змиритись я.

В основі наших претензій часто-густо лежить елементарна невдячність. Я вдячний Богові за те, що раз на тиждень маю можливість відвідувати тюрму. Кілька дверей — і ти потрапляєш у зовсім інший світ. Тут людина не належить собі. 10, 15, 20 років вона крізь паркан думає про своїх рідних... Коли я повертаюся з колонії, мене дивовижним чином удома все влаштовує, включаючи дружину, дітей і тещу.

Ми всі шукаємо чогось — мало, мало людині. А потрібно навчитися дякувати за те, що в нас є. Якщо Бог поєднав — будуйте з того, що у вас є.

У чому талант скульптора? Він бере камінь і в камені бачить чудовий образ, у 3 D. Так само й у шлюбі. Людське життя — це творчість. І на кухні — творчість, і за кермом автомобіля — творчість. Родина — це теж творчість, і якщо ти з самого початку не ставишся до неї, як до якогось тягаря, а починаєш служити, творити — колись вийде витвір мистецтва. Одного разу ти усвідомиш, що цей дім Бог побудував твоїми руками. І сам ти під час будівництва набув чудових якостей — у першу чергу, терпіння. Ти сам цією працею своєю удосконалився, під орудою Божою.

Хтось скаже: у мене немає педагогічних здібностей, аби свідомо будувати родину. Апостол Яків пише: не маєш мудрості — проси у Бога, Він дасть мудрість. Але не будувати не можна. Не можна сидіти на місці, потрібно рухатися, хотіти...

Зрозуміло, що подружжю слід прагнути довіри, відкритості, бути друзями. Такі стосунки не даються одразу, їх потрібно вибудовувати. Проте одвічне жіноче «поговори зі мною», «про що ти зараз думаєш?» та інші родинно-будівельні методи часто-густо призводять до зворотного ефекту.

Якщо дружина налаштована на діалог, потрібно не забути чоловіка спершу нагодувати. І будувати розмову таким чином, щоб не вказувати на його недоліки, а говорити про те, що вас зачіпає. Чоловіки високі децибели не сприймають, підвищений тон — це подразнюючий фактор, при якому чоловік замикається.

Навіть дуже правильні речі, аби не бути сказаними марно, потребують слушного моменту. Завжди слід пам’ятати, що гнів не творить правди Божої. У гніві ти не будеш почутий. Прийшов чоловік п’яний, не тямить нічого, а дружині, звісна річ, не терпиться висловити наболіле. Але ж які можуть бути з’ясовування в такому стані? Нехай поспить, почекай, поки воно прочуняє, дай йому розсолу, поцілуй — а вже тоді скажи...

Ось хочете ви, приміром, принадити білочку — ви що кричатимете на неї? «Руда, до мене! Сюди!» Ні, ви що робите? Без різких рухів, аби не злякати, ви кладете горішок солоденький — і вона у вас на плечі.

Золоте правило діалогу — говорити тільки про свої недоліки. У нас зазвичай як з’ясування починаються: «А ти!..» І поїхали... Це неконструктивно. Треба так: «Є речі, які мене ображають. Якщо хочеш, ми можемо поговорити.» І якщо людина готова, тоді вже скажи: «Знаєш, мені було неприємно, коли ти робив компліменти такій-то».

Але скажіть, чи ви готові до такого діалогу? Адже тут слід розкрити свої образи, а отже, стати вразливим. А раптом він потім завжди робитиме це, на зло? Адже ми так боїмося бути ображеними, скривдженими. Це патологічна слабодухість, яка шукає свого комфорту, і така людина — немов хом’ячок: наївся, сховався в тирсу й сидить у кутку... Який вже тут діалог. Потрібно не ховатися, не берегти себе.

І все-таки, навіть якщо розмова відбулася, ти відкрився і, здається, був почутий — будь готовий до того, що все повториться, і не один раз. Деякі речі ми робимо внаслідок особливостей виховання, а дечому просто не надаємо значення.

Тобто немає нічого дивного, якщо про образи поговорили, а ситуації повторюються?

Ми всі не раз іще будемо підводити одне одного. Така людина — інакше не було б черг на сповіді. Усі ми грішимо одними й тими самими гріхами багаторазово, поки випросимо щире покаяння.

Ви так цікаво говорили про те, як правильно спілкуватися з чоловіком. Але, здається, жінкам тут простіше, а ось чоловіки менш чуйні від природи, у конфліктних ситуаціях їм складніше знайти підхід до дружини.

Ми завжди повинні бути готовими сказати «пробач». Для жінки це буває величезною проблемою. Це означає підкоритися, сказати «так, веди мене»... Я з досвіду знаю: у родинних сварках що б я не сказав, усе одно я буду потім вибачатися.

Горда жінка після сварки «бикує» до самознищення. Однак ми часом забуваємо, що жінка, за всієї своєї сварливості, надто тендітна істота. І єдиний шлях до серця жінки — це ніжність. Коли жінка відчуває, що її кохають, вона здатна на все. Лише коханням, лише ласкою можна достукатися до її серця. Коли вона відчуває, що її кохають, у неї відкриті вуха, відкрите серце, вона із задоволенням робитиме те, що п’ять хвилин тому відмовлялася.

Яка основна жіноча претензія? Незабитий цвях, розкидані шкарпетки?.. «Ти мене не кохаєш!» — ось головна проблема. Вона має відчувати, що її кохають — ось що слід берегти, творити, а решта просто додасться.

Є ще такий момент. Жінка на всі ваші ідеї завжди спочатку каже «ні». І не тому, що цього не хоче. Вона хоче, щоб її попросили. Коли нормальний чоловік чує «ні», — для нього це означає «так»...

Коли моя дружина сказала, що ніколи не сяде за кермо автомобіля... для мене це прозвучало як «фас». Я тоді зупинив машину прямо на трасі, посадив її на місце водія... І все чудово, вже сім років ганяє. Я просто знайшов підхід, розширив рамки її свідомості. Те ж саме жінка має робити з чоловіком. Ми можемо змінювати один одного. Так, це зусилля. Так, ти почуєш «ні». Але за цим «ні» слід побачити горизонт можливостей.

У багатьох родинах існує проблема відсутності чоловічої ініціативи. Наприклад, дружина — діяльна й пробивна, багато чого досягла в житті сама. Для чоловіка вона вигадала й вибудувала скромний, але стабільний бізнес. Чоловік слухняно виконує свої функції, але тільки у визначених нею межах, сам ні до чого не прагне, його все влаштовує. В особистих стосунках — також лише її ініціатива. Але їй же хочеться бути жінкою, а не «керівником проекту». Вона нещасна..

Я гадаю, цій жінці слід подякувати Богу за такого чоловіка. Був би він ініціативним, вона страждала б від інших речей — що заглядається на інших жінок, п’є вогняну воду, працює так, що вона — лише дрібна деталь його життя, п’ять хвилин на добу. За все завжди слід дякувати.

Навіщо в Євангелії ці слова: Жінки, в усьому коріться чоловікам? Господь, знаючи жіноче єство, немов говорить жінці: «лише підкорившись, будеш щасливою».

Дружина скаржиться на безпорадного чоловіка. Так, проблема є. Проблема всього нашого суспільства. Чоловік став подібним до жінки (як правило, такими бувають чоловіки, котрих виховувала одна мати), а жінка перетворилася на мужика, і ми їй за це не дорікнемо, вона змушена виживати без чоловічого плеча...

Але часто жінка сама не хоче розлучатися зі своїм домінуючим статусом. Чи дала вона можливість чоловікові розкритися? Чи допомогла йому утвердитися? Чи має він у родині право голосу, чи поважають його?

Проте навіть якщо жінка справді доклала всіх зусиль, а результату немає — нехай дякує Богу за такого чоловіка, який є. Значить, конкретно їй потрібний саме такий. У шлюбі кожний несе свій хрест. Був би інший — гуляв би, фестивалив, та вона б не знала, що робити з таким ініціативним мужичком...

У Соломона сказано: «Хороша дружина — це дарунок Божий». Жінка може все, хоча мудра жінка вміє при цьому залишатися в тіні. Якщо придивитися, за всіма великими звершеннями в історії стоїть жінка — мати, бабуся, дружина, сестра. Візьміть хоча б хрещення Русі: хрестив Володимир, але що було б без славнозвісної бабусі?

Біда, якщо ми розглядаємо один одного як партнерів, помічників, спонсорів... Найголовніша ідея шлюбу — дарувати любов. Навіть діти — не сенс шлюбу. Його мета — навчити нас любити, віддавати, своєю любов’ю змінити ближнього.

Дякую, отче. Сподіваюсь, Ви надихнули читачів працювати над стосунками...

А що росте без праці? — Бур’яни. Якщо хочете, аби щось хороше виросло, обов’язково слід трудитися. У шлюбі постійно доводиться кочегарити — щоб не згас вогонь любові, дровець підкидати. За цим слід уважно стежити.

Розмову вела Анастасія Романцова

Протоієрей Миколай Могильний — настоятель храму Успіння Пресвятої Богородиці в селі Коцюбинське Києво-Святошинського району. Ведучий «молодіжки» у Свято-Троїцькому Іонінському монастирі. Перебуває у шлюбі 17 років. Батько вісьмох дітей.

Опублiковано: № 5 (65) Дата публiкацiї на сайтi: 30 September 2013

Дорогі читачі Отрока! Сайт журналу вкрай потребує вашої підтримки.
Бажаючим надати допомогу прохання перераховувати кошти на картку Приватбанку 5457082237090555.

Код для блогiв / сайтiв
Розмiстити анонс

Результати 1 - 11 з 11
21:51 04.11.2013 | Лена
Николай, чем больше пишете тут комментарии, тем больше читается в них какой-то ваш личный крик души. Не знаю что у вас произошло в семье, но, ведать, не все гладко. У вас какие-то монашеские суждения, выработанные в связи с какой-то тяжелой жизненой ситуацией, пережитой в браке.
15:08 04.11.2013 | Николай
Я не говорил, что в браке плохо. В браке хорошо. Но и одинокому человеку тоже хорошо. Жизнь сама по себе, что в браке, что без брака - удивительный дар Божий.

Своя рубашка всегда ближе к телу. Поэтому, собственные скорби человека всегда им ощущаются острее, чем чужие. Это я к тому, чтоб вы не удивлялись, когда кто-то на жену или мужа жалуется, так уж люди устроены :) Но я лично не жаловался ни на что, просто хотел вам напомнить, что как бы у вас не складывались отношения с людьми, Бог все равно вас любит и о вас промышляет, пусть даже Его промысел не до конца нам понятен.
13:17 04.11.2013 | Лена
Хотя, Николай, в вашем суждении и нашла кое-что здравое: "Если вы говорите, что готовы ждать и подчиняться, то подчинитесь Богу и подождите..."
Да. Это и ест проверка моей готовности. Согласна.
13:14 04.11.2013 | Лена
Николай, откуда Вы, не зная меня, понимаете моё расстройство "от того, что мне Бог пока еще жизнь не устроил как я хочу"?Смешно мне таких людей как вы слушать с их советами. Мы, мол, знаем как оно жить в семье: не сахар, трудности.. Молчали бы. Неблагодарные!
И баб не понимаю, которые регулярно жалуются как им плохо в браке. Только почему-то все те кто замужем/женаты не говорят о том, что всё-таки НАМНОГО хуже одному. Потому что, еще раз говорю, НЕБЛАГОДАРНЫЕ!Потому что хорошего не замечаешь.
13:41 03.11.2013 | Николай
Лена, статья вполне исполнимая. Лично мне, как человеку пожившему в браке, изложенное кажется самоочевидным - так оно все и происходит.

Идеальных мужчин, конечно, нету, равно как и идеальных женщин. Но посмотрите вокруг - браки создаются, дети рождаются, жизнь идет. Я понимаю ваше расстройство от того, что вам Бог пока еще жизнь не устроил как вы хотите. Но в браке тоже будет далеко не так, как вы хотите и как вы себе в своих мечтах представляете. Если вы говорите, что готовы ждать и подчиняться, то подчинитесь Богу и подождите пока Он даст вам необходимое во время благопотребно.
22:23 02.11.2013 | Лена
Очень правильная статья. Жаль, что как всегда только для женщин писаная.. И судя по комментариям только женщинами и читаная..Нет таких мужчин сегодня как в этой статье вспоминаются.НУ НЕТ ИХ! ну если есть - скажите мне где?? пожалуйста, скажите!!! Или, нет! лучше я скажу - я вот такая хорошая, 26, готова жить как тут написано, ГОТОВА терпеть, любить, прощать, ждать, пожчиняться, живу в запорожье! Приезжай ко мне.)
Слишком правильная статья. До боли правильная, но в наши дни не исполнимая! Также до крика душевного моего девического, не исполнимая...Потому что нет мужиков.
09:01 15.10.2013 | Мария
Когда нормальный мужчина слышит «нет», — для него это значит «да».===

Угу. Любимый аргумент насильников.
19:31 13.10.2013 | Катя
Спасибо! Очень понятно и полезно!
22:40 02.10.2013 | Григорий
СпасиБо. Так легко автор указал, как можно в обычной жизни прийти к Настоящей Любви.
13:31 01.10.2013 | Анна
Спасибо.
09:31 01.10.2013 | Свет
Спаси Вас Господи, за добрый совет в нужную минуту. Хотела бросать любимого мужа, теперь - нет,буду внимать себе...

Додати Ваш коментар:

Ваш коментар буде видалено, якщо він містить:

  1. Неповагу до авторів статей та коментарів.
  2. Висловлення думок щодо особистості автора або не за темою статті, з’ясування стосунків між коментаторами, а також інші форми переходу на особистості.
  3. З’ясування стосунків з модератором.
  4. Власні чи будь-чиї поетичні або прозаїчні твори, спам, флуд, рекламу і т.п.
*
*
*
Введіть символи, зображені на картинці * Завантажити іншу картинку CAPTCHA image for SPAM prevention
 
Дорогие читатели Отрока! Сайт журнала крайне нуждается в вашей поддержке.
Желающим оказать помощь просьба перечислять средства на карточку Приватбанка 4149439318442625.
Отрок.ua в: