Підписатись на розсилку нових статей

С 2009 года журнал издается при поддержке Международного благотворительного фонда в честь Покрова Пресвятой Богородицы


Журнал «Отрок» приглашает авторов для сотрудничества! Пишите нам на адрес: otrok@iona.kiev.ua

Рекомендуємо відвідати

Свято-Троицкий Ионинский монастырь Молодость не равнодушна Покров Страничка православной матери Журнал Фамилия Ольшанский женский монастырь

Наші друзі

Туга недостатності

Що шукала Мері Кассат

Почуття протиріччя — стрижень і двигун, що створив американську цивілізацію і продовжує її творити. У цьому розумінні художниця Мері Кассат (1844-1926) була найхарактернішою американкою. Почуття протиріччя пронизує і її біографію, і навіть, почасти, атмосферу її картин.

Дівчина із Золотого Трикутника

Золотий Трикутник — так називають півострів-стрілку біля злиття річок у Пітсбурзі, штат Пенсільванія. Дзвінкий епітет пов’язаний із тим, що тут здавна розташовується елітний банківський і біржовий центр — і з двадцятого сторіччя Золотий Трикутник виглядає як ліс хмарочосів.

У середині ж століття дев’ятнадцятого, коли Пітсбург тільки відбудовувався після руйнівної пожежі, все було, звісно, скромніше. Але все одно півострів був і тоді «золотим». Зокрема, тут тоді працював дуже багатий біржовий гравець, одружений на дочці не менш багатого банкіра — містер Кассат. Саме тут, на віллі під Пітсбургом, народилося семеро дітей успішного підприємця; серед них — донька Мері Кассат.

 

У деяких російських виданнях прізвище художниці записують за нормами англійської фонетики: Кессет. Проте це неправильно. У багатьох англійських словниках спеціально зазначено: «Сassatt, вимовляється Ka-saht». Річ у тім, що предки батька Мері були французькими колоністами, їхнє прізвище споконвіку писалося Сossart. З часом в Америці французький рід англізувався, прізвище стали читати за правилами англійської мови. А потім представники роду Сossart поміняли давнє написання прізвища на фонетичний запис розмовного англійського звучання: Сassatt.

 

Надалі містер Кассат заснував свій банк, і сім’я зажила ще багатше — в одному з найкращих особняків у Філадельфії, столиці штату Пенсільванія. Зрозуміло, у дітей банкіра були численні гувернантки, до них приходили найкращі філадельфійські вчителі. А з десятирічного віку Мері протягом п’яти літніх сезонів об’їздила всю Європу, відвідавши майже всі її основні визначні пам’ятки.

Там і сталося те, що визначило її долю: одинадцятирічна донька пенсільванського мільйонера в Парижі побувала на щорічній паризькій виставці живопису, де побачила картини Енгра, Курбе, Делакруа. І дівчинка буквально захворіла живописом. Дізнавшись, що у Філадельфії, де вона живе, працює одна з найкращих в Америці Академій мистецтв, вона рішуче просить у батьків дозволу вступити до цього вишу — щоби стати художницею «і цим жити, у всіх значеннях такої сентенції».

Ось саме тут маленька людина, у якої досі не було нездійснюваних бажань, і зіткнулася з першим — і головним — стражданням свого життя. Батьки, родичі, знайомі, навіть однолітки-подружки, м’яко кажучи, визнали Мері божевільною. Адже діялося це наприкінці 1850-х, коли жінки ще мало де самостійно заробляли ремеслом на життя — до того ж, Мері жила в пуританській і затиснуто-консервативній (на той час) Америці, та ще й у багатих колах вищого світу.

Скандали супроводжувалися нотаціями від усіх навколо, і всі вони зводилися до одного: «Тобі, Мері, треба не фарбами весь день бруднитися і не зі спітнілими студентами в аудиторіях сидіти — а витончувати смак, підбирати вишукані сукні, зачіски, прикраси та розумні вислови, щоб усім цим захопити найзаможнішого нареченого. І взагалі, тобі потрібно відповідати своєму середовищу, своїй добі й, головне, своєму призначенню — першої нареченої штату, а потім матері майбутніх мільйонерів».

На приблизно такі докази дівчинка заперечувала з позицій, як ми би зараз сказали, феміністичних. Але співчуття не знаходила ні в кого.

 

Дівчина-воїн

Інший підліток здався б, пішов би на компроміс — або на втечу, пасивний бунт. Але Мері була американка: заповзятлива й вольова, а головне, як багато її співвітчизників, твердо впевнена (можливо, й занадто) у своїй правоті, у своєму праві вибору. До речі, вже через два роки після описуваних подій ця впевненість різних груп її співвітчизників у своїй правоті трохи не привела США до загибелі — почалася Громадянська війна між Північчю й Півднем.

До певної міри війну між старим і новим виграла й «сіверянка» Мері Кассат. Батька й близьких вона зрештою переконала. Й у віці всього п’ятнадцяти років підготувалася з найнятим викладачем живопису і графіки до вступу в Філадельфійську Академію мистецтв. Виш прийняв таку юну студентку — спеціально зазначивши, що приймає її не стільки за щедрий внесок її батька, скільки за безсумнівний талант самої дівчини.

Коли почалася згадана чотирирічна війна — а основні бойові дії проходили в сусідньому з Пенсільванією штаті Віргінія, — батько Мері відправив усю сім’ю в більш віддалений на північ штат (батько, як і всі підприємці Півночі, брав участь у фінансуванні армії сіверян і побоювався в разі поразки за життя своїх близьких). Але юну Мері нікому не вдалося умовити виїхати й перервати навчання — хоч воно й відбувалося тепер від нагоди до нагоди, з великими перервами й складнощами. Дівчина відмовлялася навіть виїхати до Європи, яку так полюбила й до якої так рвалася всі попередні роки. Така вже вона була боєць! Та й патріотизм американки-«сіверянки» не дозволяв Мері покинути батьківщину у важку хвилину.

 

Але все-таки освіта в тодішній Філадельфійській Академії була занадто невисокого рівня, повільна й суха. Студенти, переважно, займалися змальовуванням скульптур і гладких академічних пейзажів й алегорій, що набили оскому. Але ж Мері ще підлітком встигла побачити у Франції зародження пленерної школи, малювання пейзажів і жанрових робіт з натури. Дівчина всім серцем тягнулася саме до такої техніки і такого навчання — але таких наставників, окрім Франції, ніде ще не було.

І тому, тільки-но Громадянська війна в США завершилася перемогою Півночі, обидві частини країни, що було розпалася, возз’єдналися і правда «сіверян» стала панівною — Мері їде. Всупереч волі батька двадцятидвохрічна американка змінює свою першу батьківщину на другу — Францію.

Перемоги й поразки бунтівниці

Цей 1866 рік виявився важливою віхою в житті Мері Кассат ще з однієї причини. Перед від’їздом до Парижа після чергової серії суперечок на тему покликання жінки її кола Мері оголосила про своє рішення — не виходити заміж, не мати дітей до кінця життя, піти в живопис як у своєрідне чернецтво. Звичайно, в юному віці багато дівчат висловлюють подібні протестні постулати. Але не багато хто їх потім дотримується. Прийняту в юності обітницю Мері Кассат твердо пронесла крізь усе своє життя.

А життя її замолоду було важким — й особливо сумно, що не з об’єктивних причин (скажімо, бідність або хвороби), а тому, що їй довго й вельми заважали ті, хто міг би дуже допомогти. Для початку, до Франції батько відпустив її в супроводі матері й сестри — у повній упевненості, що дівчина швидко схаменеться (у його розумінні це означало: почне мріяти про нареченого). Проте йшов рік за роком, а Мері все сиділа в Луврі й копіювала визначні картини, наймала викладачів Паризької школи образотворчих мистецтв (в саму школу жінок на навчання ще не приймали).

Мати Мері, відірвана через дочку від чоловіка, почала їздити до нього в Америку — при цьому вона під загрозою повного позбавлення грошей забирала Мері й надовго переривала її навчання. Через чотири роки вибухнула війна Франції з Німеччиною 1870-1871 років, а потім була утворена Паризька комуна — і Мері змушена була повернутися на батьківщину, відірвавшись від занять на цілих два роки.

Настав час твердо вимагати у батьків самостійного життя. Батько після серії чергових суперечок погодився з «бунтівницею», але за умови: він буде за мінімумом сплачувати тільки рахунки Мері за житло, їжу, одяг, транспорт і подібні основні потреби. Купівлю матеріалів для живопису він фінансувати категорично відмовився. Тим часом, живопис, та ще й в пору навчання — це завжди величезні витрати. А картини Мері поки ніхто не купує: вона малює в дусі імпресіоністів, зовсім на ту пору не визнаних, «відкинутих» офіційним мистецтвом.

І все ж таки Мері вдруге «їде у мистецтво» — до Парижа. І цього разу на знак повного розриву й протесту змінює своє американське громадянство — на французьке.

Подальша історія її життя почасти перегукується з долями інших імпресіоністів. Десятиріччя напівзлиднів, невизнання. Портретування нечастих замовників — щоб хоча би купити фарби й полотно. Знайомство з Дега, Ренуаром, Мане та іншими метрами напряму, дружба з імпресіоністкою Бертою Морізо. Сплеск інтересу до імпресіоністів, в тому числі й до Мері, популярність її картин, слава й успіх. Вихід за межі імпресіонізму: експерименти з елементами класичної японської гравюри і єгипетського фаюмського портрета (який був предтечею православного візантійського іконопису). Після отримання спадщини — купівля маєтку, старовинного замку у французькій провінції і творча насичена старість у ньому, якій не завадило навіть погіршення зору майже до повної сліпоти.

Проте були в її «імпресіоністській» долі й особливості — як по лінії «жіночій» (вона боролася за наділення жінок виборчим правом), так і по лінії «американській» (Мері любила технічні нововведення й першою в країні вводила їх у своєму маєтку й близьких до нього селищах).

Зворотний бік протесту

Що найбільше вражає у художниці Мері Кассат — це тема абсолютної більшості її зрілих робіт. А малювала вона майже виключно жінок у побутових заняттях або матерів з дітьми!

Варто тільки подивитися на обличчя, на добирання фарб, на саму атмосферу її робіт (а для імпресіоніста невловиме враження, що охоплює глядача, і є основа картини) — і стає зрозуміло, що її героїні-жінки — сумують. Одні сумні, схоже, від серйозних негараздів. Іншим, радше, просто нудно. Треті, вочевидь, замордовані власне реалізацією свого жіночого й материнського призначення. А четверті тримають себе впевнено, або навіть і сміються — але відчувається, як їм у душі часом і порожньо, і холодно, і страшно.

«Кожне враження служить дверима», — каже класична аксіома імпресіонізму. Impression картин Мері Кассат змушує згадати про ті двері, про які виголошується перед Символом віри на літургії — двері храму. Згадати в тому сенсі, що ці двері, схоже, для душі Мері Кассат залишилися зачиненими, на жаль. Але зате як яскраво вона зуміла виразити тугу за ними — тугу підсвідомого пошуку Бога, тугу передрелігійну.

Точніше, вона взяла один відтінок чорного спектра тієї порожнечі, яку рано чи пізно виявляє кожна малорелігійна людина. Вона відобразила виявлення жінкою духовної недостатності однієї лише реалізації жіночого й материнського покликання, нехай навіть у поєднанні з навколишнім статком, любов’ю, злагодою, стабільністю. Але без релігійної підоснови або, так би мовити, надоснови, без якогось стрижня поза всесвітом навіть такої повної життєвої долі недостатньо, і відбиток цієї недостатності несуть у собі всі її героїні.

Дочка мільйонера Мері Кассат, незважаючи на весь міщанський добробут, що обволікав її з дитинства, цю тугу рано й гостро відчула. І зуміла неймовірною, справді американською, силою волі не заглушити, а розвинути почуття небезпеки такого становища, тривоги, потреби знайти духовний стрижень. Вона не знайшла вирішення свого питання — її протестантська батьківщина й виховання не дали їй дитячої довіри до земних Церков, не виникла ця довіра й потім. Натомість дівчина-боєць узяла за необхідний духовний стрижень мистецтво, живопис — і тому дала цілком релігійну обітницю заради повного злиття з мистецтвом.

Але й мистецтва задля життя духу недостатньо — вона зрозуміла це, що дуже добре видно з її сумних переживань двох останніх десятиліть життя. І тому в цілому атмосфера особистості й атмосфера картин американки Мері Кассат — що настільки рішуче шукала, але так і не знайшла Істину — є одним із найбільш повчальних і видатних прикладів західної культури.

Опублiковано: Архів Дата публiкацiї на сайтi: 28 October 2010

Дорогі читачі Отрока! Сайт журналу вкрай потребує вашої підтримки.
Бажаючим надати допомогу прохання перераховувати кошти на картку Приватбанку 5457082237090555.

Код для блогiв / сайтiв
Розмiстити анонс

Результати 1 - 6 з 6
05:21 17.12.2010 | Ксения Трулль
Замечательная статья! Я давно обратила внимание на эту художницу из-за ее особенной интонации. Здесь это хорошо отмечено. И тогда и сейчас к художницам относятся с недоверием... Мне особенно приятно, что тема помещена в православном журнале.
03:41 06.11.2010 | Kseniya
Spasibo!
10:56 04.11.2010 | рома
Хорошо написано.
19:35 01.11.2010 | Анна
Большое спасибо!
13:55 01.11.2010 | Євген
Дійсно, гарна стаття, автору повага та шанування
21:59 31.10.2010 | Natalija
Спасибо! Замечательная статья!

Додати Ваш коментар:

Ваш коментар буде видалено, якщо він містить:

  1. Неповагу до авторів статей та коментарів.
  2. Висловлення думок щодо особистості автора або не за темою статті, з’ясування стосунків між коментаторами, а також інші форми переходу на особистості.
  3. З’ясування стосунків з модератором.
  4. Власні чи будь-чиї поетичні або прозаїчні твори, спам, флуд, рекламу і т.п.
*
*
*
Введіть символи, зображені на картинці * Завантажити іншу картинку CAPTCHA image for SPAM prevention
 
Дорогие читатели Отрока! Сайт журнала крайне нуждается в вашей поддержке.
Желающим оказать помощь просьба перечислять средства на карточку Приватбанка 5457082237090555.
Отрок.ua в: