Три соломинки

Не люблю тих, хто постійно всім незадоволений. Не люблю дивитися на їхні обличчя. Не люблю себе за свою нетерпимість. Наївно міркую, що вже я точно не така. Але, як кажуть святі отці, коли гріх ближнього тебе особливо дратує, знай, що ти вдвічі більше хворий на те саме. Хай там як, гадаю, що християнину не личить одягати на себе маску невдоволення і ставати живою антирекламою православному світогляду. І навпаки, як легко й комфортно дихається поруч із людиною, яка має дивовижну здатність — бути вдячною за все.

 

Дякувати за щастя неважко, а от людей, які дякують Богові за скорботу, хвороби, спокуси, зустрінеш нечасто. Мене життя викриває через знайомства саме з такими людьми. Їхній приклад ще не раз слугуватиме мені рятівною соломинкою. Про долі деяких із них мені хотілося б розповісти.

«Допоки дихаю — сподіваюсь...»

Я знала цю немолоду жінку як матір двох чудових дітей. Десь у глибині душі я їй навіть заздрила, дуже добре розуміючи, що мені так своїх не виховати. Досі для мене лишається загадкою, як у непрості хрущовські часи можна було прищепити дітям таку сповідницьку любов до Церкви. Син став священиком, донька — багатодітною мамо. Обоє — світлі, щирі, справжні особистості.

Проте як потім з’ясувалося, роль дружини для моєї знайомої була не менш значною. Більше тридцяти п’яти років свого життя вона віддала хронічному алкоголіку. Сказати віддала — значить нічого не сказати. Усі можливі труднощі, які лише можна уявити, ця жінка гідно зносила з твердою вірою у слова євангельські: Немає більше від тієї любові, як хто покладе життя своє за друзів своїх (Ін. 15:13). Він декілька разів умирав, замерзав у люті морози на вулиці, отримував незліченні травми, а вона його знаходила і знову повертала до життя, у той час як його життя означало для неї пекло. Остання наша розмова відбулася, коли її чоловік умирав від раку горла, численні метастази завдавали йому неймовірних страждань. Її відчайдушні спроби знайти альтернативні способи боротьби з цією хворобою, звичайно, успіху не мали. Смерть уже стояла на порозі... І тут я почула від неї слова, які ще довго гризли мій егоїзм: «За все вдячна Богу, і не хотіла би прожити інше життя. Усе б віддала за його зцілення. Аби лише не вмирав!»

Хтось скаже — мазохізм, хтось — звичка. А може, це любов? Дивна, незрозуміла, про яку й говорив апостол Павел.

Смерть чоловіка принесла їй надію на майбутню зустріч. Виявляється, хвороба допомогла йому змінитися і спочити в мирі з Господом і своїми близькими. За це вона особливо дякує Богові.

«Пізнаєте їх по плодах їх»

Життя щедро обсипало цього чоловіка всіма можливими благами. Гроші дарували свободу. Красуня жінка дарувала свою любов. Діти — радість батьківства. Кращі курорти світу чекали саме на них. Кращі авто стояли в гаражі величезного будинку. Ніхто і не замислювався над тимчасовістю земних задоволень. Біда прийшла, як завжди, без попереджень. Він убив людину, рятуючи від наруги свою дружину. Один із його підлеглих таким чином хотів помститися хазяїну за образу, що була завдана раніше. Хильнувши зайвого, він увірвався до будинку зі зброєю в руках і напав на бідолашну жінку. Усе, що пам’ятає її чоловік, — це момент, коли він вихопив пістолет і вистрелив. Рана виявилася смертельною. Після арешту суд десять місяців не хотів визнавати факту самозахисту. Десять місяців на тюремних нарах із небезпечними рецидивістами. Питання «чому?» та «за що?» не знаходили відповіді в його змученій свідомості. Тим часом дружині й дітям доводилося продавати набуте майно, аби вижити.

І тут він згадав про Бога і почав просто молитися. Друзі дали телефон священика. Розмови з ним стали дороговказом від відчаю до світла.

Усе це він розповідав мені, коли вже був на волі й життя поступово входило у своє звичне русло. Можу лише припустити, яких страждань зазнали ці люди. Але найдивовижніше, що він дякував Богові за те, що з ним сталося, щиро, вважаючи, що якби не тюрма, їхня Зустріч у цьому житті могла б ніколи не відбутися.

«Чужий чоловік кращий?..»

Моя подруга — особа вельми позитивна, і на її обличчі завжди веселий вираз. Єдина людина, котра її весь час дратувала, — це її чоловік, ним вона була незадоволена постійно. То шкарпетки не там кладе, то зубну пасту з тюбика неправильно вичавлює, і зарплату не таку отримує, та й загалом — зовнішність на трояк з мінусом. Інша справа у співробітниці Валентини: чоловік-красень, інтелігент, Платона на ніч читає. А як дітей любить — возить одного в басейн, іншого — на бокс. Убивається, бідолашний, на роботі, аби дружину щороку до Єгипту взимку звозити, полуницею свіжою побалувати. А які неймовірні букети дарує — зауважте, не лише на свята...

Я годинами вислуховувала її монологи про те, як все несправедливо в цьому світі. Але, як відомо, все пізнається в порівнянні, і Бог волів показати й зворотній бік усього, що відбувається. Якось моя подруга пішла до лікаря в жіночих справах, і в черзі розговорилася з однією вагітною жінкою, знову ж таки, про чоловіків. Та захоплено мріяла про те, якою буде їхня дитина, що вона неодмінно буде схожою на батька, і першим її словом буде слово «тато». Побачивши чоловіка в кінці коридору, вона радісно кинулася йому назустріч — він прийшов подивитися на своє дитя на УЗД. «Як зворушливо!» — подумала моя подруга й одразу ж мало не зомліла... Коридором до неї наближався той самий «супер-герой», чоловік Валентини, котрому вона так захоплено співала дифірамби. Виявилось, що таких «героїв» може цілком вистачати на дві родини...

Прийшовши додому, вона глянула на чоловіка, який лежав на дивані з газетою. Їй захотілося присісти поруч і взяти його руку. «Як же я тебе люблю!..» Ні про що інше їй більше не хотілося говорити.

Господь повсякчас опікується про нашим спасінням. Він усе поставив на службу своєму творінню. Не пошкодував і Сина Єдинородного для того, аби позбавити людину від тлінності. Але, як писав святитель Никола Сербський, «людина обрала самолюбство — стіну, що відділяє її від Бога і від людей, і прирік себе на повну самотність». Звідси і зростають невдоволеність, смуток і розпач. «Святий оптимізм», за словом блаженного старця Паїсія Святогорця, звільняє душу від страху і крок за кроком зміцнює духовні сили. Оптимізм тісно пов’язаний із вірою, віра дає надію. У книзі Руфина «Життя пустельних отців» розповідається про авву Аполлонія, котрий, коли бачив сумне обличчя брата, напучував його, кажучи, що зовсім не має бути місця для скорботи у тих, для кого спасіння — у Богові й надія — у Царстві Небесному. "Нехай журяться язичники, нехай плачуть іудеї, нехай люблять усе земне, радіють тлінним і ненадійним речам. А нам слід горіти захватом, якщо ми дійсно очікуємо небесної слави і вічного блаженства. Чи не цьому нас учить апостол? Завжди радійте. Невпинно моліться. За все дякуйте (Фес.5, 16-18).

Опублiковано: № 1 (49) Дата публiкацiї на сайтi: 13 April 2011

Дорогі читачі Отрока! Сайт журналу вкрай потребує вашої підтримки.
Бажаючим надати допомогу прохання перераховувати кошти на картку Приватбанку 5457082237090555.

Код для блогiв / сайтiв
Розмiстити анонс

Результати 1 - 11 з 11
18:18 09.09.2011 | Татьяна
вот прекрасная статья!!! отличная просто.
00:26 16.06.2011 | Сергей
Как ясно и просто о главном- ценить то, что имеешь и быть благодарным.
18:49 02.05.2011 | Микола Київ Троєщина
Очень позитивная статья. Хорошие примеры для подражания.
16:21 01.05.2011 | Екатерина
Спаси Господи Вас за все...
у меня так повисилось настроение
13:57 20.04.2011 | анна
рискну вместо автора ответить на вопрос Александра.Вы правы, что беременная девушка за всю историю была только одна это Богородица
но мы в повседневной жизни когда говорим так, то скорее показываем таким образом возраст женщины. ведь, согласитесь "беременная женщина" пораждает совсем иные ассоциации чем "беременная девушка".
и когда врач в больницы называл нас, уже на сносях, "девочками" то явно, что он понимал к кому он обращается
жаль, что из такой замечательной статьи, нашлось для комента только это....
14:50 18.04.2011 | р.Б.Ирина
Добрая статья. Спаси Вас Господи!
22:48 16.04.2011 | Оля
Проникливо, влучно. Спаси Господи!
15:17 15.04.2011 | Александр
Хотелось бы узнать у автора: что значит "беременная девушка"? И когда она, по мнению автора, станет женщиной?
14:50 15.04.2011 | Валентина
Спасибо за статью! Кажется такая тема всегда будет актуальна для прочтения.
13:42 15.04.2011 | Наталия
Просто и о главном - как не подпускать к себе уныние Спасибо.
10:43 15.04.2011 | Елена
Какой позитив! Благодарю!

Додати Ваш коментар:

Ваш коментар буде видалено, якщо він містить:

  1. Неповагу до авторів статей та коментарів.
  2. Висловлення думок щодо особистості автора або не за темою статті, з’ясування стосунків між коментаторами, а також інші форми переходу на особистості.
  3. З’ясування стосунків з модератором.
  4. Власні чи будь-чиї поетичні або прозаїчні твори, спам, флуд, рекламу і т.п.
*
*
*
Введіть символи, зображені на картинці * Завантажити іншу картинку CAPTCHA image for SPAM prevention
 
Дорогие читатели Отрока! Сайт журнала крайне нуждается в вашей поддержке.
Желающим оказать помощь просьба перечислять средства на карточку Приватбанка 5457082237090555.
Отрок.ua в: