Три враження від Парижа

Париж — у душу кожного підлітка Землі це місто просто вривається. З рекомендаційним листом від д’Артаньяна, в якому зухвале прохання — прийняти Париж у кращі друзі на все життя. Відмовляти мушкетерській привабливості Парижа безглуздо — всі його заклики знаходять у нашому серці щирий відгук, і ми одностайно підхоплюємо: «Один за всіх, і всі за одного!»

Трохи дорослішаємо — і Париж застосовує більш витончені заходи. Дівчат вабить вернісажами сюрреалістів і показами високої моди, а хлопців бентежить вільнодумством і запалює або революціями, або — «Мулен Ружами». То вже не лише серце, а й розум підкорюється Парижу. Остання стадія цього процесу — коли метою життя стає одне — підкорити паризьку публіку! Так би мовити, око за око!

Проте якщо Бог кого відзначає поглядом мудрості — тоді все, що досі вабило яскравими барвами, відкривається в новому, глибинному і чарівнішому вигляді. Мені пощастило — я зустріла мудрих людей, котрі побачили Париж не з висоти людського честолюбства розміром із Ейфелеву вежу, а сподобили побачити Париж з висоти, більш важливої для справжньої любові до цього міста, — з висоти Божого задуму щодо Парижа.

Поети бачать крізь століття

У бібліотеці імені Вернадського є картографічний зал — щедрий притулок для студентів-географів. Усі його стіни заставлені безліччю захоплюючих книжок про міста і села. Інстинктивно тягнуся за палітуркою, на якій написано: «Париж». Збірка нарисів про Париж, переклад з французької, 1964 рік. Кожна сторінка — одкровення про місто. Таким Париж не побачиш ані в кіно, ні в художній літературі, ні в теленовинах.

«Святий Марсель, який був єпископом Парижа близько 400 року, звільнив місто від дракона, що влаштував лігво в могилі однієї жінки легкої поведінки. Святий хоробро вирушив назустріч страхіттю, тричі вдарив його по голові своїм посохом і затягнув на шиї єпитрахиль, кажучи: «Іди геть у пустелю або кидайся в море!». Ще довго в день пам’яті про діяння Марселя віруючі носили сплетеного з верби дракона, а дітлашня кидала всередину опудала пиріжки для роздавання немічним у лікарні Отель-Дьє»

Автори збірки, я переконана, справжні поети Парижа, за сумісництвом ще, як виявилося, і доктори історичних наук. Тому наукові факти своєю точністю не применшили поетичної багатозначності легенд. «Поети від історії» розкрили найголовніший код, передали правду про таємницю, неначе вручили ключ від Парижа. Проте я, немов той відчайдушний Буратіно, насолодившись приємною зустріччю, враз про неї забула.

Туристи бачать крізь сонячні окуляри

Туристична реклама здатна перетворити на дешеву попсу найтонші, нетривіальні речі. Розтиражовані фотографіями і сувенірами шедеври архітектури вже не зможуть примусити тремтіти серце при першій зустрічі. Телебачення краде у нас свіжість сприйняття. Мені здавалося, що сьогодні їхати до Парижа, аби на власні очі уздріти музей мадам Помпадур чи Ейфелевий гімн металу, — це все одно, що бігти на концерт до гарненького кумира MTV. Нудьга.

«Я в Париж не закохаюсь!» Таким був мій настрій перед відрядженням до Парижа. «Як тобі пощастило — у Парижі побуваєш!» — такі вигуки родичів мене просто ображали.

Їхала у складі творчої групи знімати документальний фільм про нашу землячку, молоду саксофоністку Вероніку Кожухарову. У Парижі вона брала майстер-класи в самого Клода Делянгла — всесвітньо відомого педагога з класичного саксофона.

Отож Париж перш за все був для мене не більш ніж розкішний знімальний майданчик. Знімальні ракурси були визначені заздалегідь за фотографіями і картами: схили Монмартра, панорама Парижа очима замріяної горгули на висотних ярусах Нотр-Дама, Тріумфальна арка, бульвар Капуцинок. Для дітей інтернету все сьогодні просто!

Та, звичайно, головним питанням було питання організаційне: а хто дозволить нам зйомки на тлі всіх оцих шедеврів? Адже в Україні і в Росії, щоб налаштувати професійну відеокамеру в людному місці, треба мати попередню домовленість мало не з Президентом. З ким слід домовлятися щодо зйомок на Єлисейських Полях?

Побоювання розвіяв Париж. Люди з відеоапаратурою тут не викликали ніяких підозр чи то роздратувань. Навпаки — Париж із задоволенням позував, сам пропонував різні ракурси, котрих не розшукаєш у туристичних проспектах. «Професійно» не помічали відеокамери статечні парижани. Не відривалися даремно від своїх сніданків відвідувачі кав’ярень. Байдуже поглядали повз об’єктиви паризькі коти на розповсюджених квітчастих балкончиках.

Славнозвісний Клод Делянгл без зайвих церемоній дозволив нам знімати в Паризькій консерваторії. Навіть Патрик Сельмер, власник фабрики саксофонів Selmer (більшість саксофоністів вважають, що ця фірма випускає найкращі інструменти), — запросто впустив у святая святих. Ми відзняли весь процес виготовлення саксофонів на його виробництві!

Доступність для зйомок була головним культурним шоком у Парижі! Без усяких домовленостей нашу знімальну групу пропустили «на гору» до Нотр-Дамської горгули. Моє серце даремно тріпотіло — нас ніхто не зупинив навіть у паризькому метро! (Не раджу експериментувати навіть з фотоапаратом у жодній підземці СНГ.)

Очманівши від нечуваної вседозволеності, ми чогось залізли з камерою в авангардний фонтан Стравінського, коли там чистили дно. Знімайте, знімайте, діти мої, — неначе заохочував сам Париж, підставляючи під камеру свої унікальні види. А як ще може поводитись такий «красень і модник»?!

…Якось у метро ми побачили справжню парижанку — наче кадр із французької кінострічки. Справа в тому, що центр Парижа приваблює своїм чарівним магнітом всі можливі обличчя світу. На околиці — переважають смагляві, мулатські типажі. У метро — там взагалі самі негри… Тому елегантна білошкіра дівчина із замріяно-сумними очима враз зацікавила нас. Адже європеєць французького типу — на сьогодні в Парижі рідкісна річ. Ось ми, наприклад, знайшли під землею…

Та якщо корінні парижани невпинно вихолощуються, то каміння цього міста зберігається дуже добре. Кожне століття Париж щось будує, натхненний перспективами майбутнього. Проте нове не руйнує старого (як у Києві, наприклад). Навпаки — Париж уміє зі смаком сполучати різноманітні стилі й зберігати все, навіть пил учорашнього дня. Неначе разом із грязюкою у тріщинках може зберігатися щось дуже важливе. Сміття в паризькому метро — і те прибирають не одразу (глибоко внизу київські звичаї тримаються на висоті!).

Православ’я бачить очима святих

Повернувшись до Києва, я вперше в житті по-справжньому захотіла побувати в Парижі. І я виразно згадала призабуту книжку про Париж із бібліотеки Вернадського. І згадала ключ до таємниці, про який казали автори: Париж — місто невгамовних мрійників. Тому Париж ні на чому не зупиняється. Він увесь час вимагає більшого. Він ставить запитання, на котрі доводиться відповідати століттями. Він піднімає планку, яку прагнуть подолати покоління мислителів і художників!

Думаюча людина збоку виглядає бездіяльною. Так і Париж можна легко сплутати з таким собі дженджиком. Виставку стилів, вернісаж ідей, закарбованих у камінні, гармонію архітектурних ансамблів можна прийняти за хизування. Зовсім ні! Париж запрошує до роздумів. І до співтворчості.

Лише «збуклечені» туристи і «задурені модою» дівчата можуть вважати Париж раєм для самозакоханих гультіпак. Головне в Парижі сховане глибоко в часі, у генах, у витоках.

Кожній новій ідеї Париж віддається без жартів, усією повнотою долі, усією силою, як у поезії Цвєтаєвої: «Если я — то вся до капли!». Тому і переживання, і помилки, і дурниці, і падіння, і перемоги Парижа є важливими для всього світу: Варфоломіївська ніч, Наполеонівські плани, Паризька комуна, Поклоніння Верховній істоті (штучний культ, який намагався запровадити Робесп’єр)…

Пристрасність Парижа виявляє онтологію будь-якої людської ідеї, випинає механізм її сутності. Планеті лишається тільки століттями вивчати і міркувати над тим, що розкриває Париж.

Неспокійне, чуйне місто, через свою вразливість приречене на безперервний бунт — Париж запрошує до роздуму про головне! Ось чому Париж є таким привабливим!

Цікаво, що з усіх католицьких столиць Париж найменше піддався католицтву. Папські парафії в Парижі активно вживають заходів. Та новітні принади католицтва замішані на земному — і повною мірою не відповідають запитам ідеалістів. Між тим, у середовищі парижан починається помітне пожвавлення Православної віри.

Можливо, тому, що кров християнського мученика — Дионісія Ареопагіта, що пролилася на Монмартрі, досі лишається гербовим кольором міста — червоне поле, на тлі якого зображено срібний корабель. Кораблі сприяли зростанню Парижа — маленького містечка Лютеції, а мученик своїм подвигом навіки прописав у Парижі палкий ідеалізм.

Ось як це було: у кінці І століття сподвижник Апостола Павла святий Дионісій хрестив галльські землі і заснував першу Церкву майбутнього Парижа. За наказом римського перфекта, язичника, єпископу Дионісію та його супутникам було відтято голови на верхів’ї Монмартра (пагорб мучеників). На очах у завмерлого люду Святий Дионісій узяв свою голову, пройшов із нею «шість тисяч кроків» і лише тоді впав мертвим. Благочестива жінка Катулла поховала тіло сповідника. Зараз на цьому місці височить базиліка Сен-Дені.

Однак не лише склеп Святого Дионісія є місцем паломництва до Сен-Дені — пізніше базиліка стала некрополем практично всіх французьких королів і королев. 19 жовтня 1997 року православні християни вперше за багато років здійснили молебень над мощами трьох святих мучеників у каплиці базиліки Сен-Дені. З того часу православні молебні сщмч. Дионісію Ареопагіту стають доброю традицією.

Сучасний Париж, немов змучений тисячолітнім морінням духу, повертається до Православної Церкви. Сьогодні в Парижі знаходиться чи не єдиний храм у Західній Європі, де православні відправи відбуваються щодня. У місті нараховується більше 30 православних парафій. І хай вони невеликі, і нехай половина парафій належить Корсунській Єпархії російської Православної Церкви, котра з 1931 року стала центром Православ’я і Богослов’я для всіх емігрантів Росії, та паризькі допитливі серця все частіше і частіше знаходять відповіді на головні запитання у Православ’ї.

Православ’я дає можливість побачити Париж очима святих. І Париж нам відкривається немов брат по крові — крові рідній, запаленій жертовною любов’ю, що була пролита святим Дені, що надихала Святу Женев’єву, що була відроджена у православних парафіях Парижа і закарбована на гербі та на долі міста — назавжди.

Опублiковано: № 3 (33) Дата публiкацiї на сайтi: 01 September 2008

Дорогі читачі Отрока! Сайт журналу вкрай потребує вашої підтримки.
Бажаючим надати допомогу прохання перераховувати кошти на картку Приватбанку 5457082237090555.

Код для блогiв / сайтiв
Розмiстити анонс

Результати 1 - 3 з 3
17:10 09.02.2011 | мари
Очень талантливо изображен "впечатлительный" и "чуткий" характер Парижа... Спасибо Вам, автор статьи!
12:18 04.09.2008 | Yarick
Замечательная статья. Есть еще хорошая книга о Святых Франции (когда то Галлии), навзывается: Vita Patrum. Житие Отцов (свт. Григорий Турский, иером Серафим Роуз)

Псоледний раз видел в церковной лавке в Киевопечерской Лавре

Если кто знает еще православных западных святых (еще до отделения Рима) было быф интерестно почитать их житие, тольк о православное, конечно
18:25 02.09.2008 | Olga
интересно, какими глазами видит Париж православный турист?

Додати Ваш коментар:

Ваш коментар буде видалено, якщо він містить:

  1. Неповагу до авторів статей та коментарів.
  2. Висловлення думок щодо особистості автора або не за темою статті, з’ясування стосунків між коментаторами, а також інші форми переходу на особистості.
  3. З’ясування стосунків з модератором.
  4. Власні чи будь-чиї поетичні або прозаїчні твори, спам, флуд, рекламу і т.п.
*
*
*
Введіть символи, зображені на картинці * Завантажити іншу картинку CAPTCHA image for SPAM prevention
 
Дорогие читатели Отрока! Сайт журнала крайне нуждается в вашей поддержке.
Желающим оказать помощь просьба перечислять средства на карточку Приватбанка 5457082237090555.
Отрок.ua в: