Отрок.ua

This page can found at: https://otrok-ua.ru/ua/sections/art/show/tvoja_knizhkova_policja_No7_18.html?no_cache=1&cHash=89379857ed

Твоя книжкова полиця. №7 (18)

Протоієрей Андрій Ткачов

Розумне

Євген Гришковець. «Ріки»

Помічено багатьма: варто поринути у спогади дитинства, і ти добрішаєш, стаєш більш сентиментальним. Навіть якщо дитинство було далеко не ідеальним (виключаючи концтабір і подібні жахіття), все одно ти був невинним і дивувався навколишньому світу. Усі дерева тоді були великими, і все робилося вперше.

Здається, про це мелодійна й повільна, як течія ріки, книга Є. Гришковця. Вона одночасно сумна і трохи глузлива. У ній є щось від широко розкритих очей людини, яка вперше подивилася на світ. А ще вона цнотлива, що за нинішніх часів уже скарб. І до того ж вона ― не роман, який став тяжким для метушливого сучасника, а повість, яку можна з задоволенням розпочати і скінчити, не встаючи з верхньої полиці по дорозі в яке-небудь відрядження.

Непогано, непогано. Рекомендуємо!

Добре

Вільям Шекспір. «Гамлет, принц датський»

Твір цього англійця називають «світською Біблією». Багато з його творів здаються такими ж знайомими, як і казки Пушкіна ― з дитинства. Але досвід каже, що найбільш невідоме ― це те, що нам здається з дитинства знайомим.

Перед нами ― «Гамлет», який набив оскому ― і все ж невідомий. Зіграти його на сцені для найкращих акторів світових театрів ― все одно, що альпіністу зійти на Еверест.

Про що ця споконвічна трагедія? Про протиборство правди вічної та правди земної, яка твориться грішними руками. Про ту внутрішню боротьбу, яка роздвоює душу людини, яка стоїть перед доленосним вибором. Про удаване божевілля людини, яка вирішує споконвічні питання...

Шекспір був англійцем, а дітей своїх, народжених його фантазією, він поміщав у різні країни. Отелло ― мавр венеціанський, Ромео та Джульєтта ― з Верони. Наш Гамлет ― датський принц. Данці ― нащадки вікінгів, неприборканий північний народ, який увесь сенс життя бачив у війні, який сторіччями наводив жах на всіх тих, до кого могли допливти його човни. Данія часів Гамлета ― це країна, яка нещодавно прийняла християнство. «Буря помислів сумнівних» усередині Гамлета ― це, на думку о. Павла Флоренського, боротьба нової християнської свідомості зі старою і жорстокою природою вчорашнього вікінга. Так це чи ні, світ Шекспіра ― це вулкан, що клекоче, тотожний нашому власному внутрішньому світу.

Бери та перечитуй!

Вічне

Миколай Сербський (Велимирович). «Індійські листи»

Не кожному народу пощастило мати свого Златоуста. Сербам пощастило. Їхній святитель Миколай Жичський став для свого народу і златословесним проповідником, і глибоко вченим архієреєм, подібно до Василія Великого, і тайновидцем, співцем Святої Трійці, подібно до Григорія. Він писав багато, і все, що вийшло з-під його пера, треба облобизати й полюбити на все життя. Але оскільки неможливо осягнути неосяжне, порекомендуємо одну з його книг ― «Індійські листи».

Це погляд на Європу, європейську релігію, звичаї та звички очима язичників ― індусів, які не знають істинного Бога, але які вміють відрізняти брехню від правди, хоробрість від боягузтва, хворобу від здоров’я. Для них Європа виявилася безумцем, який видає себе за розумного; хворим, що вихваляється здоров’ям, якого немає. Ця книга про те, як ті, хто знає істину, нехтують нею, а ті, хто не знає, шукають її.

Історія продовжується, і ми не знаємо, хто завтра зникне з її сцени, а хто раптом у славі з’явиться з-за куліс. На думку святителя Миколая, індуси можуть перейняти в нас естафету християнського творення...

У топку!

Патрік Зюскінд. «Парфумер»

Який негідник найнебезпечніший? Не знаєте? Я вам відповім: негідник талановитий. Іскряний. Переконливий. Який висловлює свої вбивчі думки соковитою і опуклою мовою. Це, власне, диявол, який знає, що прошептати з густого листя наївній Єві.

З густого листя сучасної літератури диявол усе шепче та шепче, і Єва не «відвертає слух». Перед нами талановитий твір талановитої людини. Але талант цієї людини подібний до таланту інженера Гаріна, а сам твір подібний до його гіперболоїда. Вже не знаю, кому прийшло в голову ввести «Парфумера» до шкільної програми. Нічим не гірше було б увести кліпи Мерліна Менсона у програму музичної освіти.

Герой твору майже не розмовляє, мало думає, нікого не любить. Його світ ― це світ запахів, він винюхує свій всесвіт і вбиває тих, хто пахне краще за нього. Його важко судити, оскільки його створив жорстокий світ, який погано пахне, і живе він так, як уміє, ― без надії на зміни до кращого.

Загалом, ця книга не про людей і, відповідно, не для людей. Навіть якщо вам потрібно її прочитати на уроках «зарубіжки», краще буде отримати двійку і не читати. А якщо ви вже закінчили школу, сміливо відправляйте на смітник цю талановиту гидоту.

Опублiковано: № 7 (18) Дата публiкацiї на сайтi: 12 September 2007