Чарльз Діккенс. «Різдвяна пісня»

Світ, створений Діккенсом, не дуже схожий на життя за вікном. Особливо коли надворі ХХІ століття, коли речі не називаються своїми іменами, а в людських відносинах найбільше цінується дипломатичність. «Різдвяна пісня» — звістка з самих глибин дитинства, коли ми з легкістю відрізняли героїв від лиходіїв і принцес — від відьом. І, згадайте, завжди вболівали за добро.

Загострюючи контрасти, Діккенс зображує образ вередливого жадібного старого, якому «все людське» цілком чуже. Убозтво його внутрішнього — та й зовнішнього — життя викривається світлими та веселими образами «екстремально позитивних героїв». Але автор постарався, щоб дорослі дяді та тьоті співпереживали дядечкові Скруджу (виявляється, це ім’я носив не лише герой діснеєвського мультфільму) — просто за логікою казки, із любові до казки.

У Писанні є страшні слова, що звучать як вирок людському невірству. «Якщо й мертві воскреснуть, не повірять», — каже Авраам багатієві, що горить у вічному полум’ї, який турбується про своїх іще живих братів. Але Діккенс пише різдвяну казку, а тому поява мерця (описана в кращих традиціях казки) здатна багато змінити в житті безнадійного, здавалося б, персонажа.

Ця книга — чудовий подарунок під ялинку, привіт із дитинства, і зі старої доброї Англії, про яку зараз можна прочитати, на жаль, лише в книжках.

Гілберт Кейт Честертон. «Шар і хрест»

Рідко хто з інославних письменників не потребує «фільтрації» на предмет догматичних помилок. Навіть у «Камо грядеши», де розповідається, здавалось би, про світанок християнства, православний читач все одно відчує присмак католицького світосприйняття автора. А ось творам англійця Честертона не потрібні ні знижки, ні обережність. Як пише диякон Андрій Кураєв, «у Честертона чудове почуття смаку: незважаючи на його приналежність до католицької традиції, у його творчості не відображаються специфічно католицькі догмати». Що зайвий раз наводить на думку про божественну природу великого таланту.

Роман «Шар і хрест», який часто відносять до наукової фантастики, розповідає про таке суспільство, де християнство здається похованим. Не язичницькими імператорами, не кровожерливими комуністами — всього-на-всього міщанством, байдужістю та цинізмом. Немає більше місця ні думці, ні сумніву, ні пошуку. Християнин, який спустився в цей дивний світ із патріархальних гір Шотландії, не може вмістити того, що відбувається. Навіть войовничий атеїст себе відчуває паршивою вівцею серед лондонських обивателів. Але їх уже двоє — дивних, несплячих, переконаних у своїй правоті. А значить, буде поєдинок, буде діалог — як завжди в Честертона, блискучий і дотепний.

Звичайно, не обійтись і без зовнішнього ворога. Заглиблюючись в оповідання, розумієш, що за всією дією стоїть постать останнього лиходія. Але перш ніж Ангели згорнуть це небо, як сувій, антихрист буде осоромлений. І, на нашу втіху, його переможцем виявиться афонський монах.

Честертон сказав, що хорошу людину впізнати легко: у неї сум у серці й усмішка на обличчі. Саме це поєднання породжує в читача «Шар і хрест». Може, і нас книга зробить трішки кращими?

Грем Грін. «Сила і слава»

Грін не дарма вважав «Силу і славу» найкращим своїм твором. На людину, яка затишно вмостилася в кріслі, не особливо звиклу до читання житій святих, книга діє, як холодний душ. А перед християнином — гостро ставить питання: а де я буду, якщо подібне станеться на моєму віку?

Перед читачем розгорнуто картину гонінь на християн Мексики початку ХХ століття. Духовенство перебите, а ті, що зреклися сану — деморалізовані й осміяні. Останній священик у штаті змушений ховатися від влади, терпіти голод, холод і приниження. Наражаючи на небезпеку життя людей, які приховували його, він таємно приходить до селищ, щоб ночі поспіль хрестити, сповідувати, причащати свою паству.

Вінець мученика, як відомо, не всякому «по чолу». В образі людини, яка постраждала за Христа, ми очікуємо побачити непохитну внутрішню силу та полум’яну віру. Мучитель же уявляється людиною мерзенною, нікчемною та безпринципною...

У романі Гріна все навпаки. Священик, який несе хрест, знемагає під його важкістю, але не має сил його кинути. Раніше, паства знала його як пересічну, слабку людину. «Падре, що випиває» — так називають героя, у якого навіть імені немає. Йому протистоїть послідовний, чесний і справедливий лейтенант поліції, що горить вірою в соціальну справедливість у світі, очищеному від «попів», — типовий герой радянської літератури. На його стороні — війська, закон і навіть моральна перевага. Перед ним стоїть мета — знищити останнього священика будь-яким чином.

Оскільки мова йде про мучеництво, мети своєї він досягає. Але роман неодмінно варто прочитати заради того, щоб побачити, як лейтенант опиниться переможеним. Переможеним тією силою, яка в безсиллі здійснюється.

Поль Бурже. «Учень»

«Нам не дано передбачити, як наше слово відгукнеться», — такий лейтмотив психологічного роману, головними героями якого є ідеї, а дійовими особами — філософи. Люди, чиє справжнє життя проходить у світі думки, для яких навколишня реальність є лише майданчиком для відсторонених спостережень, — трохи інопланетяни. Роман Поля Бурже піднімає завісу над складним улаштуванням душі «професійного» мислителя, примушує часом захопитися, а часом відсторонитися від тієї «інакшості», якою відмічені ці люди.

Можливо, для сьогоднішнього читача цікава фабула — чи не єдина мотивація «осилити» філософське та психологічне навантаження книги. Знаючи це, Бурже постійно підігріває нашу цікавість: що буде далі?

Добросовісний філософ-матеріаліст, який присвятив життя обґрунтуванню умовності межі між добром і злом, неочікувано для себе стикається з «плодом» своїх праць. Його учнем і послідовником вважає себе юнак, звинувачений у жахливому злочині. У тому, що винен у його злодіяннях саме відомий вчений, впевнені всі, окрім самого вченого. Адже категорія вини, як це блискуче доводять його праці, поняття відносне, так само як й інші моральні категорії. Але читання багатосторінкової сповіді юнака, написаної ним в ув’язненні в очікуванні суду, стає справжньою кризою його вичищеного та упорядкованого, як шафа педанта, життя.

Справжній учений неодмінно має бути чесним. Тоді йому, як і всім тим, хто щиро шукає істину, ця істина неодмінно відкриється. Тільки зовсім не так і не там, де можна було очікувати.