Мері М. Додж. Срібні ковзани

Казка — це не фантастична історія про те, чого не може бути в житті. Казка — це світ здорових взаємин. Саме в цьому сенсі повість М. Додж доречно назвати казковою: її робить такою не сюжет (в якому йдеться про ковзанярські змагання в маленькому голландському містечку), а поведінка персонажів.

Книзі притаманна дивовижна легкість, секрет якої розумієш не відразу. Ця легкість — у відсутності наскрізного егоїстичного «я», у щохвилинній готовності героїв поступитися своїм, своїми омріяними бажаннями заради іншої людини. Додж малює світ, де вигодами радо жертвують, а провини беруть на себе. У цьому світі вирішальний голос належить совісті, а всі люди — хороші, ми просто не знаємо, які обставини постають на їхньому шляху.

А срібні ковзани тут, як і будь-який «приз» у нашому життя, — вочевидь, не найголовніше. Це всього лиш лакмус для перевірки морального здоров’я. Перемагає той, хто вміє від жаданого «призу» відмовитися — й отримує він набагато більше. Не за законами казкового жанру, а за законами істини.

У повісті чергуються дві, на перший погляд, майже не пов’язані лінії — лінія бідної сім’ї Бринкер, котра витворює своє чудо добротою і працьовитістю, і панорамні картини історії, культури й звичаїв Голландії, про які, ніби ненароком, розмовляють між собою підлітки, що вирушили на льодобіжну «екскурсію» до Амстердама. Таке поєднання дає відчуття того, що історія твориться не «десь» і не «кимось», а в кожному домі, кожною людиною, кожним окремим учинком.

Звісно, прочитавши книгу, можна сказати, що в житті так не буває. Але, можливо, буде більш чесно, якщо зізнатися собі, що ми так не робимо?

Наталія Жищенко

Марк Твен. Пригоди Тома Сойєра

Марка Твена зазвичай вважають безбожником. Він часто давав до цього привід. У багатьох своїх творах він критикує пресвітеріанську релігійність, в якій його було виховано. Часто він висміює уявлення про рай і пекло, пласку пресвітеріанську мораль. Але, з іншого боку, наприкінці свого життя, Марк Твен зізнавався, що єдиною хорошою книгою, яку він написав, була історія про Жанну Д’Арк, де він із симпатією зобразив добру, здорову релігійність. У найбільш відомій дилогії «Пригоди Тома Сойєра» і «Пригоди Гекльберрі Фінна» Твен описує, як два звичайних хлопчаки піднімаються вище моралі свого виховання. Вони готові піти на вічні муки за свого друга, раба-втікача Джима.

Читання цих книг, що їх ми найчастіше вважаємо дитячими, але котрі сам автор адресував і дорослим, допомагає читачеві заново побачити яскравий і дивовижний світ очима дитини, залишає відчуття моральної цілісності, правильної системи цінностей.

Володимир Шолох