Мирослав Бакулін. Зуби грішників

Автобіографічна мала проза сьогодні на вершині популярності. Збірку оповідань Мирослава Бакуліна, журналіста й викладача з Тюмені, кандидата філософських наук, вирізняють у сонмі аналогічних книг гостре влучне слово, добрий гумор, жвавість і людяність.

Персонажі Бакуліна — буденні й притчеві водночас. Автор підсміюється над народними забобонами, викриває удавану праведність, сумує через людські слабкості, але все це сповнене людинолюбства й далеке від моралізаторства. Розгортаючи перед читачем низку життєвих перипетій своїх героїв, автор радіє з тими, хто радіє, і плаче з тими, хто плаче (Рим. 12, 15). А ще він багато сміється, у тому числі над самим собою. І сміх цей світлий. Адже, за словом Еклезіаста, немає для людини нічого кращого, як веселитися і чинити добро в житті своєму, а все інше — суєта і томління духу. І якщо яка людина їсть і п’є, і бачить добре у всякій праці своїй, то це — дар Божий (Ек. 3:13).

«Зуби грішників» — книга про побутові чудеса, якими сповнене життя. Її не вдасться згорнути, не прочитавши від палітурки до палітурки. Тим, у кого руки поки не доходять до книги, рекомендуємо блог автора zamorin.livejournal.com, де можна побачити деякі його есе.

Ірина Малишевська

Джером Д. Селінджер Френні та Зуї

«Набридло мені це одвічне «я, я, я». І своє «я», і чуже. Набридло мені, що всі чогось досягають, щось хочуть зробити видатне, стати кимось цікавим. Гидко — так, так, гидко!» Акторка-початківець Френні на піку юнацьких розчарувань бере до рук книгу «Шлях прочанина»‹ Йдеться про переклад англійською книги «Відверті розповіді мандрівника своєму духовному отцю».

› і береться до негайного осягнення Ісусової молитви. Не дивують ті спокуси, що чатують на Френні на шляху її «аскези»; але автор — не з тих, хто будує оповідання на очевидному. Не кожному довелося побувати розумом і серцем у тих палестинах, куди приводить сюжет.

Селінджер не вирішує головні екзистенціальні питання з кафедри проповідника: по всій тканині його чудових діалогів розлиті самі «вершки» англо-саксонського гумору. (– Чому ти не хочеш одружитися? — Я надто люблю їздити в поїзді. Варто лише одружитися, і ти вже ніколи в житті не зможеш сидіти біля вікна.) Як у античній трагедії, безнадійне становище рятує deus ex machinа — старший брат Зуї. З глибокою проникливістю він змальовує сестрі всю рукотворність її глухого кута. Зуї висловлює, серед іншого, вражаючі за глибиною та виразністю думки, що можуть слугувати пересторогою всім тим, хто перебуває у серйозних пошуках.

Катерина Ткачова