Розумне
Андрій Івченко. Путівник «Вся Україна»
У Г. Честертона є один красивий образ: хлопчик пішов шукати найчарівнішу землю у світі. Він довго блукав по світу й уже було втратив надію знайти те, що хотів, як раптом побачив сільський пейзаж дивовижної краси. І як же він здивувався, коли впізнав у цьому пейзажі своє рідне село. Це свята й безперечна істина: найкрасивіше місце у світі ― це те місце, де ми мешкаємо.
В одному дитячому мультику радянської епохи співалася пісенька: «Посмотри, как хорош край, в котором ты живешь». Думка, що міститься у пісеньці, втілена в книзі, яку ми вам пропонуємо. Не піраміди й не джунглі, не хмарочоси й не підводні ресторани, а міста й села нашої Батьківщини, з історичними пам’ятниками, будинками-музеями, церквами й монастирями змальовані на її сторінках. Батьківщину, друзі, треба любити. А для цього ― знати.
Добре
Анрі Труайя «Олександр ІІІ»
У 1880 році на одному із залізничних переїздів Харківської губернії розбився царський поїзд. Государ Олександр ІІІ з дружиною та почтом перебували у вагоні-ресторані. Дах вагону обвалився, і цар-богатир тримав його на піднятих руках декілька довгих хвилин, поки пасажири вистрибували з вікон.
Таким він і був, Олександр ІІІ, ― сильним і хоробрим, він тримав на своїх руках розхитану Росію. Країна при ньому не воювала, поповнювала бюджет, будувала заводи й дороги, укладала мирні договори із західними сусідами.
Епоха Олександра ІІІ і образ його самого постає перед нами в однойменній книзі Анрі Труайя. Книга поєднує в собі легкість стилю і серйозність смислу. Автор (росіянин за походженням, справжнє прізвище ― Тарасов), будучи небайдужим до історії Росії, написав цілий цикл праць під назвою «Російські біографії». Тож хвалимо ми одну книгу, але натякаємо й на інші.
Вічне
Ніна Павлова. «Пасха красна»
Красна ― значить красива, але в цій книзі це слово багатозначне. Не тільки колір риз священиків, свічок у пасхальному трисвічнику, крашанок ― але й колір крові прихований у назві книги.
У 1993 році калузька Свято-Введенська Оптина пустинь, а разом із нею і вся Росія, були приголомшені жахливим убивством: у день Світлого Христового Воскресіння ритуальним кинджалом були заколоті три насельника обителі ― ієромонах Василій, іноки Трофим і Ферапонт. Їх поховали поблизу могил всесвітньо відомих оптинських старців. І сама подія підтверджує для нас вічну правду про те, що Божественна благодать ненависна дияволу і що кров мучеників є сім’ям християнства.
Виявляється, як і християни, які жили при Нероні, ми з вами теж сучасники святих мучеників.
В топку!
Ігор Губерман «Гаріки»
Єдина думка утримує мене від критики цього опусу, а саме: чорна реклама ― теж реклама. Чотиривірші вищезгаданого борзописця ― це суміш Баркова й доморощеної філософії. Іноді вони схожі на похабні частушки. Іноді ― на «згустки життєвої мудрості» на зразок «у верблюда два горба, потому что жизнь ― борьба».
Читаєш, та так і бачиш перед собою літнього єврея, дамського угодника й любителя матірної лайки, який п’є горілку і розмірковує про те, що минуло.
І все б нічого, та тільки моторошно подумати, що можна дійти до смертної межі з рюкзаком «гаріків» за плечима.
