Сергій Фудель. Шлях Отців
Часом здається, що між нами й святими отцями давнини лежить нездоланна прірва. Так, їхнє життя й подвиги дійсно не для нас; проте це зовсім не означає, що їхні творіння актуальні лише в монастирських стінах. Сергій Фудель, якого називають найсокровеннішим духовним письменником ХХ століття, був твердо впевнений, що говорити про застосування вчення отців у сучасному мирському житті — це те саме, що говорити про збереження християнства в миру. «Монастир в миру, — пише він, — є те, щоб спускаючись у тунелі метро, пам’ятати Недремне Око. Він є те, аби Саровський ліс зріс у пустелі душі в той час, коли людина оточена всім шумом історії». У своїй книзі Сергій Йосипович дає слово самим отцям — не спрощуючи сказане ними, а тільки вибираючи найсильніше, і, як відчувається, пережите й дороге серцю. Його тихий голос служить єднальною ниткою, лише зрідка доповнюючи або роз’яснюючи святоотецькі думки про помірність, віру, любов, молитву, благодать...
Можливо, цей своєрідний путівник по писаннях святих отців спонукає когось познайомитися з їхніми творіннями ближче; але в будь-якому випадку книга розмиває історичні умовності й нагадує душі, що Євангеліє — вічне.
Митрополит Веніамін (Федченков). Небо на землі
З усіх чудес світу найвеличніше, найдивовижніше й найнезбагненніше — це чудо Божественної літургії. Святі отці пишуть, що тільки заради Божественних Таїнств на небі світить сонце, а земля дає свої плоди. Без літургії неможлива не лише повнота життя, але й саме життя: адже хліб, який ми вживаємо, за словом святителя Серафима (Звездинського), — це крихти від трапези Господньої.
Пропонована читачеві книга — одна з найглибших з усіх, будь-коли написаних про Євхаристію. В її основі — думки про літургію праведного Іоанна Кронштадтського, який жив і дихав святим Богослужінням. Митрополит Веніамін, видатний церковний ієрарх і богослов, якому в молодості пощастило послужити Іоанну, систематизував у єдине ціле духовний досвід і переживання, викладені кронштадтським батюшкою в його щоденниках. Тому кожне слово в ній — живе, пропечене вогнем любові до Бога й болем за нас, які не бажають цінувати безцінний дарунок Неба.
Аби відчути повноту й велич смислів книги, її, певно, доведеться перечитати не один раз. Найкраще, мабуть, зробити її настільною; хочеться вірити, що й ми сподобимося переживати кожну літургію як найбільше та найсвітліше свято нашого життя.
Наталія ЖИЩЕНКО
Хранителі віри. Про життя Церкви в радянський час
Сьогодні православні храми наповнюються новими парафіянами, серед яких безліч молоді. Але все менше залишається серед нас свідків минулого століття — століття новомучеників і сповідників. Журналіст Ольга Гусакова зібрала у своїй книзі історії людей, які зберегли віру й вірність Церкві в умовах гонінь і найжорсткіших випробувань. Серед героїв книги багато священиків (деякі з них більше півстоліття служать Церкві), є і вчені, і церковні «бабусі». Долі їхні, такі несхожі, відбивають різноманітність дій Божого Промислу. Хтось із героїв книги походить з давньої священицької «династії», хтось, навпаки, розповідає про свій шлях до віри всупереч атеїстичному вихованню. Багато хто особисто знав тих, до кого ми сьогодні звертаємося в молитвах — святих подвижників ХХ століття, і ділиться особистим досвідом спілкування в Христі.
Часи змінюються, і яким би не стало зовнішнє життя Церкви завтра, її головний скарб — життя внутрішнє — не збідніє для тих, хто вірний по-справжньому. Їхні яскраві свідчення безцінні й для історії, і для кожного з нас. За словами одного з героїв книги, «Церква може дати все — для будь-якого розуму. Чим більше прагне розум, чим більше шукає серце, тим більше воно отримає в Церкві».
Протоієрей Іоанн Мейєндорф. Шлюб у Православ’ї
В епоху кризи цінностей надзвичайно важливо повернути поняттям і явищам їхній первісний смисл. Яскравий богослов і знавець святоотецької спадщини, отець Іоанн у своїй роботі пропонує осмислити глибинний сенс таїнства Шлюбу, вбачаючи в цьому розумінні ключ до вирішення «пекучих проблем сучасності».
Як реставратор відкриває стародавній живопис, шар за шаром зчищаючи пізніші нашарування, так і автор книги, здійснюючи екскурс у глиб століть, підводить читача до думки: церковний шлюб найтіснішим чином пов’язаний з Євхаристією, а центральна ідея християнського шлюбу полягає в спільному причащанні від однієї Чаші.
З книги видно, наскільки різний смисл вкладали в поняття Шлюбу іудеї Старого Завіту — і перші християни; як були спотворені уявлення про Таїнство в західному християнстві — при парадоксальному збереженні давньої форми Шлюбу за літургією. Західна церква уподібнює шлюб буквально юридичному контракту, що втрачає силу зі смертю одного з подружжя, у той час як Православ’я бачить у шлюбі Таїнство, яке продовжується в житті вічному. Автор зауважує: «...Хотілося звернути увагу читача на православне уявлення про Шлюб як про Таїнство, тобто про той його аспект, який психологія, психоаналіз, соціологія і право вичерпати не можуть».
Андрій КИРИЛЛОВ
