Блез Паскаль
«Думки»

Блез Паскаль широко відомий, перш за все, як учений-математик ХVІІ століття. Пропонуємо знову відкрити Паскаля — тепер як класика французької літератури. Крім наукових трактатів з фізики та геометрії, його перу належить унікальна праця, яка вже по смерті автора отримала назву «Думки». Історія створення цієї книги незвичайна.

Паскаль прожив усього 39 років, але життя його було насичене розумовою працею з дитинства. У восьмирічному віці він вразив свого батька-математика тим, що довів теорему Евкліда про суму кутів трикутника, хоча ще не знав навіть основ геометрії. З того часу від присвятив усього себе виключно науці.

Але всі наукові відкриття та винаходи миттєво затьмарила подія, що повністю перевернула життя молодого вченого. За словами самого Паскаля, він пережив осяяння зверху, після чого назавжди залишив науку, яка так і не втамувала його жаги пізнання істини. Книга «Думки» — результат праці останніх років життя — присвячена питанню пошуку й пізнання Бога, це вражаюча історія душі, осяяна світлом Істини.

Варвара Зуєва

Франсуаза Малле-Жоріс
«Паперовий будиночок»

«Паперовий будиночок» — це автобіографічна книга-портрет великої родини, де можна зустріти екстравагантних членів родини й друзів, мудрих, як на свій вік, дітей, незвичних домашніх тварин, випадкових перехожих. Безрезультатні спроби облаштувати побут, родинні поетичні читання та різдвяні спектаклі — ось мальовничі будні «паперового будиночка» героїні — тендітного, відкритого всім вітрам. «Де двоє зібрані в ім’я Моє...», там має бути місце й для третього. Нам тепло, нам весело, але двері нехай будуть відчинені. Нехай стоїть стілець для бідного. Немає значення, хто на ньому сидітиме, і чи буде сидіти взагалі. Місце готове, рана відкрита«.

Франсуаза Малле-Жоріс зізнається: у хвилини щирих розмов зі старшим сином до неї повертається впевненість (часом затуманена рахунками, дантистами і посудом), що створити родину означає створити шедевр.

Книга, сповнена доброго гумору, рекомендується до прочитання у хвилини втоми або безсилля, на випадок, якщо лікар припише вам ковток оптимізму. Після прочитання можна буде разом із автором відчути, як «раптом у пустелі джерелом б’є думка: слава Богу за життя, в котрому, якби не Він, не було б нічого!»

Ірина Малішевська

Франсуа Моріак
«Прародичка»

Є автори, які тягнуть читача у безодню своєї викривленої логіки й моралі. Не такий Франсуа Моріак. Цей письменник розкриває безодні, що ховаються в душах, але його чистий, живий голос звучить над цими безоднями, веде читача крізь пітьму — до світла, до правди, до любові та людяності. Це не голос судді. Моріак не засуджує, бо він небезсторонній у своїй любові до людини і своїх героїв, які самі засуджують і карають себе.

Фелісіте Казнав та її син Фернан — потворне, але типове поєднання істот, які намертво пов’язані узами материнської і синівської любові. Ці узи такі, що душать і тих, кого пов’язують, і саму любов. Усі, хто стикаються з ними, відчувають мертвущий подих любові, вивернутої навиворіт. Фелісіте — «родоначальниця» — приводить рід до загибелі. Вона виганяє з життя спершу чоловіка, потім — невістку. Між матір’ю і сином не дозволено стати нічому й нікому. Не дивно, що любов обожнюваного сина перетворюється на ненависть.

Це читання — не розважить. «Прародичка» — роман-діагноз, нещадний і точний. Для когось він стане епітафією. Але, можливо, для когось — пересторогою?

Веркор і Коронель
Квота, або «Прибічники достатку»

Бурхлива, витончена, іронічна і часом дуже смішна антиутопія друзів по життю і творчості Веркора та Коронеля насправді говорить про речі сумні й трагічні. Одвічне запитання будь-якого комерсанта і промисловця — як досягти успіху?! — вирішується просто і страшно. Шляхом нескладних психологічних прийомів людину слід — усього-на-всього! — позбавити того, що відрізняє її від тварин, виявляє в ній дотик Божественної десниці і перешкоджає прогресу й процвітанню. Так-так, позбавити її вільної волі, вирвати її з корінням, підпорядкувати виробничим планам і фінансовим проспектам, перетворити людину на слухняного і безвідмовного споживача, бездумного й завзятого покупця крихтозбирачів, майонезовідновлювачів, перлонанизувачів та іншого мотлоху. Людина вже вміє хотіти, а заради процвітання залишилось тільки відучити її стримувати свої бажання. Абсурд стає нормою, речі створюються все менш довговічними, нові будівлі підлягають знесенню через п’ять років, аби тільки відкрити шлях до все нових і нових покупок... Знайома ситуація, чи не так?

Максим Федорченко