Розумне
Євген Євтушенко «Голуб у Сантьяго»
Сьогодні й похвала, і докори стосуються поезії.
Розпочну з того, що автор мені взагалі не симпатичний. Але тим цінніша похвала його твору, адже згідно заповіді ми повинні хвалити хороше навіть у тому, хто нам не милий.
Ця поема, написана білим віршем, сповнена тонких зауважень та вірних спостережень про життя. Сам стиль її філософічний та місцями претендує на роль підручника життя. Відзначимо чималий плюс — поема невелика за обсягом та прочитується за час поїздки від однієї кінцевої зупинки тролейбуса до іншої.
Добре
О. С. Пушкін «Маленькі трагедії»
Домінуючі пристрасті людства — гордість, блуд, зневіра, сріблолюбство. На ці пристрасті звертає увагу той, про кого справедливо сказано, що «він — наше все». Палітра людських пристрастей, яка написана широкими та сміливими мазками, як фрески Феофана, постає перед нами у «Маленьких трагедіях» Пушкіна.
Нехай той, хто носить у собі отруту сріблолюбства, прочитає «Скупого лицаря». Нехай позеленілий від заздрощів прочитає про «геній та лиходійство» і згадає про Сальєрі. Нехай привид Дон Гуана як випари смердючого болота підніметься перед очима тих, хто шукає сенс життя тільки у плоті.
Трагедії дійсно маленькі (за обсягом сторінок, а не за ступенем трагічності), й до них можна сміливо віднести прислів’я «мала штучка червінчик, а ціна велика».
Вічне
Цар Давид, Асаф, Мойсей, сини Кореєві та ін. Псалтир
(євр. Когелент— книга хвалінь)
Біблія — це зовсім не книга, а ціла бібліотека. У ній містяться книги, написані у різних жанрах та у різні часи: літописи царів, пісні, плачі, листи… Раніше усі ці книги зберігалися в окремих сувоях. А сьогодні, скажіть, чи бачили ви окремо книгу пророка Єремії? Чи окремо книги Царств? Правильно, не бачили. Всі ці книги зібрані до однієї.
І лише Псалтир удостоїлася честі видаватися та перевидаватися окремо. Саме цей факт говорить про велику цінність книги. До кінця життя чи навіть до другої її половини кожному християнину належить знати напам’ять якщо не усю Псалтир, то, принаймні, більшу її частину.
А тому — вперед, за читання та вивчення.
В топку!
Євген Євтушенко. Вірші та поеми
Наприкінці нашої рубрики «змія вкусила свого хвоста», тобто коло замкнулося, і ми закінчуємо тим, із чого починали. Знову перед нами Євтушенко, але вже не поема, а просто поезія. Поезія ця гідна вже не похвали, а засудження — чи байдужого проходження повз. Більше скажу: це навіть зовсім не поезія, а римовані звіти про виконану роботу, що здаються регулярно на визначений термін у певні великі й таємничі кабінети. Платня за відóмість, очевидно, вимірювалася закордонними відрядженнями у роки, коли злітати на Місяць було легше, ніж поїхати до Канади.
Коли Євтушенко дивувався, чому так люблять Бродського, хтось (не пам’ятаю хто) відповів йому, що Бродський спалив себе заради поезії, а Євтушенко на ній заробляв. Як пролетарський шахтар, який видає на-гора тонни копалин, пролетарський поет повинен був переводити за місяць точно відведену кількість паперу. Це і було могилою творчості. Краще було б написати одну хорошу річ та увійти до історії як поет, який ніколи не писав замовних дурниць.
Епоха з’їла. Сумно, панове.
