Архімандрит Еміліан (Вафідіс). Тлумачення подвижницьких слів авви Ісаї

Преподобний Ісая жив на межі ІV—V століть у Єгипті. Його послання, звернені до ченців, не надто численні, проте насичені духовною мудрістю. Учення преподобного — квінтесенція чернечого досвіду того часу, недаремно ж Никодим Святогорець у ХVІІІ столітті включив його твори до збірника «Добротолюбство». Однак сучасний християнин потребує підтвердження святоотецьких думок прикладами, близькими нашому часові. І таким помічником став геронда Еміліан — ігумен афонського монастиря Симонопетра. Ця книга народилася внаслідок численних бесід із братією. Старець Еміліан був спадкоємцем і хранителем святогорських традицій і переказів, серед його наставників — Єфрем Катунакський та Йосип Ісіхаст. Завдяки неоціненному досвіду геронди Еміліана тлумачення подвижницьких слів авви Ісаї, легко поєднують такі, здавалося б, далекі епохи. Духовне життя ченців і мирян різне за формою, проте має одну мету — наближення до Спасителя. Це читання для повчання і натхнення, для того щоб упорядкувати думки й зосередитися на головному: вдячності Господу, покаянні та молитві.

Варвара ШУВАЛІКОВА

Кейт ДіКамілло. «Спасибі Вінн-Діксі»

" — Який величезний собака!

— Ще б пак! І серце в нього теж велике. І дуже добре«.

На перший погляд, ця книга — дитяча. Але тільки на найперший та найнеуважніший, бо при найближчому розгляді стає зрозуміло, що вона пройнята просто колосальним смислом, і часом дуже хочеться порекомендувати її мало не кожному дорослому. Книга розповідає про десятирічну дівчинку, яка переїхала разом зі своїм батьком до невеличкого містечка Наомі: у неї зовсім немає тут друзів, і тому вона вирішує дізнатися історію кожного мешканця містечка. А першим її другом стає непоказна, але дуже мила дворняга Вінн-Діксі, яка вміє по-людськи всміхатися. А ще ця книга — про життя і війну, про милосердя і доброту, про те, що таке порозумнішати, про те, від чого у всього світу щемить серце та чому не можна судити про людей з того, що вони робили в минулому. Уміле поєднання гумору, простоти й мудрості — ось що таке «Спасибі Вінн-Діксі». Книгу добре читати в будь-якому віці й у будь-який час, уголос і про себе, вдумливо й похапцем. Її просто дуже добре читати.

Генріх Манн. Учитель Гнус, або Кінець одного тирана

Що відбувається, коли в підлих і ницих людей з’являється бодай якась влада?

«Адже він теж лише людина, і нема чого йому приписувати надлюдську підлість», — сказав про вчителя Гнуса один із героїв книги, гімназист на ім’я Ломан. І важливо не забувати про це зауваження, бо при читанні іноді все-таки виникає думка, що Гнус наділений підлістю значно масштабнішою, ніж може вміститися в одній людині. Він вариться у власній нікчемності, мерзенності, невігластві й ницості, але при цьому, як на лихо, виявляється людиною, наділеною владою. Гнус — учитель гімназії (до речі, його справжнє прізвище Нусс, але так його не називає жодна душа в місті), причому людина, яка була вчителем практично у всього населення міста, в якому живе. Саме тому йому часто вдається домагатися покори від інших; але водночас цей тиран живе в постійному й небезпідставному страху скинення.

Як далеко може зайти людина у своїй підлості? І кому під силу врешті-решт її зупинити?

Деніел Кіз. Квіти для Елджернона

Абсолютне знання, вручну створена геніальність і робота мозку на повних обертах — чи реально це? А якщо припустити, що реально, то чи так це вже необхідно? Чи гарантує абсолютне — чи бодай яке-небудь — щастя?

Головний герой книги Деніела Кіза — недоумкуватий на ім’я Чарлі Гордон, якому пощастило стати першим учасником унікального експерименту. Його мозок штучним шляхом змінили, вилікувавши тим самим від слабоумства; і навіть, більше того, після операції коефіцієнт інтелекту Чарлі зростає з кожним днем, сягаючи меж людських можливостей. Разом із цим відбуваються зміни в його ставленні до навколишнього світу, людей, і, головне, до самого себе. Він пригадує багато що зі свого життя до операції і замислюється над існуванням тепер. Світ, який раніше бачився йому таким простим і затишним, раптом виявляється холодним і зовсім іншим: друзі насправді є насмішниками, велике — ницим, розумні — дурнями. І найголовніше: за допомогою операції Чарлі відчутно «виріс» інтелектуально... але не емоційно. Дитина з мозком дорослого генія — чи може вона існувати щасливо, чи може бути повноцінною особистістю? Чи те, що йде не від серця, грає важливу, але все-таки не вирішальну роль у долі людини?

Деніел Кіз дає свою однозначну відповідь.

Ірина ЗВЕЗДОВСЬКА