Читач, напевно, пам’ятає популярний пригодницький фільм Стівена Спілберга «Індіана Джонс: У пошуках утраченого ковчега». Головний герой цієї стрічки Індіана Джонс отримує важливе завдання від уряду США: він повинен вирушити на пошуки унікальної реліквії — Ковчега Завіту. Проте доктор археології навіть не підозрює, що аналогічний наказ уже отримали таємні агенти Адольфа Гітлера...
Пригоди знаменитого археолога — це тільки фантазії сценаристів. Однак Ковчег невтомно продовжують шукати до сьогодні. Спробуємо і ми заглибитись у цю загадкову тему, і нарівні з лицарями-хрестоносцями, археологами, журналістами і шукачами пригод розпочати наше дослідження.
А чи існував взагалі Ковчег Завіту, чи це вигадка авторів книг Святого Письма? Як і коли він зник, якщо навіть існував? Чи може сучасна наука повідомити, де він зараз? На ці запитання поки що немає остаточної відповіді, хоча безліч гіпотез і теорій прагнуть відхилити завісу від цієї таємниці. Чимало з них за своїм жанром нагадують сказання і легенди...
Перш ніж ознайомити читача з основними гіпотезами місцезнаходження Ковчега, звернімося до Письма і згадаймо, який мав вигляд і що означав для ізраїльтян цей Священний Ковчег.
Докладний опис Ковчега можна знайти в книзі Вихід (глава 25, вірші 10-22) у контексті оповіді, яким має бути переносний Храм і як мають бути виготовлені священні предмети для Скінії*. Згідно з біблейським текстом, Ковчег мав прямокутну форму приблизно таких розмірів: довжина — 1м 15 см, ширина і висота по 70 см.
Слово «Скінія» являє собою приклад фонетичного викривлення при перекладі, супроводжуваного змішуванням смислових понять. Оригінальне єврейське слово שְכִנָה [Shkhina] — Шхіна, похідне від לִשְכֹּן [lishkon] — мешкати, означає «Божесвенну присутність». Як раз Ковчег Завіту, що розташовувався у внутрішній кімнаті священного намету, і був матеріальним свідоцтвом присутності Невидимого Бога. Це слово заміняє в грецькій мові слово «Скінія».
У внутрішніх приміщеннях Скінії всі предмети мали бути вкриті чистим золотом. А Ковчег був вкритий золотом не лише зовні, а й зсередини. Обрамляв Ковчег виготовлений із золота вінець, що здіймався понад віком. З чотирьох кутів прикріплялися золоті кільця, які були необхідні для просування оздоблених золотом дерев’яних жердин, котрі використовувалися для зручності перенесення Ковчега під час руху по пустелі.
Окремо описане віко Ковчега Капорет (כַפוֹרֶת [kaporet]), яке було настільки важливим елементом, що Святая Святих іноді називалася בֵית הכַפוֹרֶת [beyt ha-kaporet] — «Будинок капорет». Верхню частину віка мали вінчати два херувими (כְּרֻבִם [kruvim] «крувим») із розгорнутими крилами, що були виготовлені з цільного шматка золота і повернені один до одного обличчям.
Найголовнішим змістом Ковчега Завіту було «одкровення»: «І покладеш в Ковчег одкровення, яке Я дам тобі» (Вихід. 25, 16). Синодальний переклад словом «одкровення» перекладає давньоєврейське слово עֵדֻת [edut], що правильніше було б перекласти як «свідоцтво, Завіт». У Ковчегові дійсно пізніше знаходилися дві Скрижалі Завіту, які були свідоцтвом союзу, що був укладений Богом і народом Ізраїлю.
Давньоєгипетські прототипи Ковчега Завіту
У листопаді 1922 року в Долині фараонів поруч із Луксором британським археологом Говардом Картером була знайдена гробниця Тутанхамона. Відкриття гробниці одразу стало світовою сенсацією. У рамках нашої теми найбільшої уваги заслуговує так звана скарбниця, вхід до якої «охороняв» переносний ковчег зі статуєю Анубіса. А центром цієї камери була позолочена рака, всередині якої в мініатюрних канопічних* трунах зберігались забальзамовані нутрощі фараона. На оригінальній світлині, зробленій Картером, добре видно дерев’яні «носилки» для перенесення статуї Анубіса, які нагадують біблейські жердини для транспортування Ковчега. Що стосується безпосередньо позолоченої раки для каноп, то звертають на себе увагу статуетки богинь загробного світу Ісиди та Селкет з розпростертими руками, розташовані обличчями до ковчегу немов «захищаючи» його. Зовні ідея розташування фігур Ісиди та Селкет перегукується з розташуванням херувимів над віком Ковчега Завіту. А ряд уреїв (урей — кобра з відкритим «капюшоном», символ верховної влади), що увінчує золочену раку, нагадує золотий вінець, який прикрашає Ковчег Завіту.
Канопа — ритуальна ємність, в якій древні єгиптяни зберігали органи, витягнуті з тіл померлих при муміфікації.
Якось професор єгиптології Джеймс Гофмеїр уже зазначав: «Ковчег Завіту має зовнішні спільні риси з ковчегами давніх єгиптян, прикрашених статуями божеств».
І дійсно, якби не біблійний текст книги Вихід, в якому чітко говориться про те, що форму і пропорції майбутнього Ковчега Завіту дав Сам Господь, то можна було б припустити, що майстри, котрі в умовах пустелі виготовляли священний Ковчег, могли взяти за прототип для свого дітища церемоніальні й поховальні ковчеги давніх єгиптян. Перебування євреїв на Синайському півострові й Вихід з Єгипту розділяли всього три місяці, а це означає, що ще не стерлися з їхньої пам’яті пишні церемоніальні процесії з несенням у ковчегу статуї Амона, свідками яких вони були.
Можна припустити, що Ковчег Завіту, котрий відтепер супроводжуватиме ізраїльтян до Землі Обітованої, — одне з перших «місіонерських запозичень», здійснених Творцем для ще духовно не зміцнілої нації — вчорашніх рабів, які покинули країну політеїзму. Тільки тепер Ковчег — це не просто скринька для зберігання і перенесення святині, а матеріальне свідчення Присутності Невидимого Бога: Там я буду зустрічатися з тобою, і зверху віка, з-поміж двох херувимів, що над ковчегом Свідоцтва, я говоритиму з тобою про все те, що маю заповідати тобі для синів Ізраїля (Вих. 25, 22).
Протягом усіх 40-річних мандрів з Єгипту до Землі Обітованої ізраїльтяни йшли під проводом Ковчега Завіту. Взяття Єрихона та інші перемоги у битвах уже на території Ханаану ізраїльтянами були одержані з допомогою Ковчега, який несли у бій перед єврейськими військами. Після вступу до Ханаану Ковчег знаходився в стані ізраїльтян біля гори Гевал (Нав. 8, 33), потім у Вефілі (Суд. 20, 27) та в Силомі (1 Цар. 3, 3).
Приблизно 300 років по тому, після Виходу ізраїльтян з Єгипту в часи Суддів, Ізраїль спіткала катастрофа — Ковчег під час битви при Авен-Езері був узятий у полон як трофей філістимлянами (1 Цар. 4, 11). Філістимляни, які протистояли в Ханаані євреям, давно знали про прихильність Бога Ізраїлю до свого народу, завдяки, як думали вони, священному Ковчегу. І тому оволодіння Ковчегом було сприйняте ними, як набуття могутності, що давала владу над довколишніми народами. Але хоч би де Ковчег знаходився — в Азоті, у Гефі, в Ашкелоні — філістимлян супроводжували нещастя. І за сім місяців вони відіслали його назад ізраїльтянам (1 Цар. 5, 11).
Коли вже за царя Давида був узятий давній Євус (майбутній Єрусалим), умовою переносу столиці з Хеврона до Єрусалима було переміщення найбільшої святині — Ковчега Завіту. Саме для нього за царя Соломона на горі Моріа був побудований величний Храм. Ковчег, за біблійським текстом, був вміщений до Храму у Святая Святих по закінченні будівництва близько 960 р. до Р.Х. (3 Цар. 8, 6).
У Святому Письмі Ковчег Завіту згадується 193 рази, і остання згадка належить приблизно до 620 р. до Р.Х. Згідно з 2 Пар.35, 3, Ковчег ще знаходився в Храмі за часів царя Іосії, але він уже не згадується ні в числі «скарбів, вивезених із дому Господнього» за царя Єхонії, ані в докладному списку добра, захопленого вавилонянами при падіння Єрусалима в 586 р. до Р.Х. (4 Цар. 24:13; 4 Цар. 25:13-17).
Що сталося з Ковчегом Завіту? Він був викрадений? Перенесений? Схований? На ці питання біблійний текст відповідає загадковою мовчанкою. Ковчег Завіту просто зник зі сторінок Біблії.
З того часу невтомні шукачі Ковчега знаходили передумови для його пошуку в Йорданії, Ефіопії, Зімбабве, Ірландії, Франції, у штаті Юта на американському Дикому Заході та навіть у Японії!
Розмірковуючи над загадкою зникнення Ковчега Завіту, можна припустити, що лише криза катастрофічних масштабів могла примусити Ковчег полишити Святая Святих Єрусалимського Храму. Таких неспокійних періодів в історії Святої Землі до зникнення Ковчега було дуже багато. Спробуємо зупинитися на деяких із них.
Єгипетське вторгнення до Ізраїлю
Розпочати, мабуть, слід із вторгнення до Ізраїлю в 924 р. до Р.Х. фараона Шешонка (біблійський Сусакім) із численними єгипетськими військами (3 Цар. 15:25). Цей напад стався лише за кілька десятиліть після завершення будівництва Храму за царя Соломона.
До речі, гіпотеза про зникнення Ковчега під час навали фараона Шешонка лягла в основу вищезгаданого фільму С. Спілберга.
Єгипетські епіграфічні пам’ятки підтверджують, що єгиптяни дійсно увірвалися до Ізраїлю і забрали до Танісу безліч скарбів як трофей. Саме тут, у Танісі, доктор Індіана Джонс за сюжетом фільму й знаходить Ковчег Завіту.
Та насправді фараон Шешонк не захоплював Єрусалима — він задовольнився тим, що цар Ровоам, син Соломона, направив йому велику кількість скарбів як данину. Наскільки вірогідно, що серед них був і Ковчег?
Таку святиню, як Ковчег Завіту, ізраїльтяни навряд чи віддали б добровільно. Припущення, що Ковчег за фараона Шешонка був вивезений до Єгипту, так само не обґрунтоване, оскільки близько 300 років по тому Ковчег знову з’являється у біблійному тексті, під час правління царя Іосії, приблизно в 620 р. до Р.Х. Отже, весь цей час він не покидав Єрусалима й знаходився у Святая Святих Єрусалимського Храму.
Вавилонське вторгнення
Катастрофа, після якої Ковчег Завіту перестав згадуватись у біблійній історії, сталася в 586 р. до Р.Х. Це рік зруйнування військами вавилонського монарха Навуходоносора Єрусалима та його центральної святині — Храму.
Вавилоняни були сумлінними бюрократами й архіваріусами. Вони склали докладний перелік усього, що вивезли з собою до Вавилонії із пограбованого Єрусалимського Храму як трофеї. Дивовижно, але серед перерахованого священного добра Храму Ковчега Завіту немає!
І хоч месопотамська клинописна придворна канцелярія не підтверджує факту переміщення Ковчега до Вавилону, усе ж існує одне джерело, яке вміщує в собі подібну інформацію — це одна з аггад із талмудичного трактату Іома. Однак інші єврейські джерела зберегли легенди, згідно з якими Ковчег не було вивезено до Вавилона і, мало того, він зовсім не полишав Єрусалима! Так аггадичні джерела стверджують, що Ковчег схований «на місці» під наріжним «каменем всесвіту» (אֶבֶן שְתִיָה [even shtiya]) у Святая Святих або під підлогою Дров’яної палати Храму. А легенда, зафіксована у Другій Маккавейській книзі, говорить про те, що Ковчег було сховано в печері на горі Нево на території сучасного Хашимітського Королівства Йорданія.
Тож де знаходився Ковчег Завіту в момент штурму Єрусалима вавилонянами? У вірогідній відповіді на це питання міститься найбільша надія тих, хто вірить, що Ковчег і досі існує.
Можна припустити, що священики в момент загрози взяття вавилонянами Єрусалима таємно евакуювали святиню.
Сподіваючись знайти Ковчег у надрах Храмової гори, у 1982 р. рабин Стіни Плачу Ієгуда Гетц таємно провів дослідження печер і порожнин разом із геофізиком, який робив заміри для обчислення щільності тунельних стін. Вони пройшли через увесь 300-метровий тунель, відомий як «тунель рабинів», що був відкритий свого часу під Храмовою горою і який проходить паралельно Стіні Плачу. Але дослідження були раптово зупинені, оскільки мусульманська влада довідалася про заміри, що проводилися під мечеттю Омара. Згодом рабин розповідав: «Я був майже в дванадцяти метрах від Ковчега Завіту».
Єгипет. Острів Елефантина
Однак існує версія, згідно з якою Ковчег все ж покинув Єрусалим і Святу Землю задовго до вавилонського вторгнення. За цією версією, священики рятували Ковчег Завіту не від зовнішнього ворога, а від небезпеки, що йшла від власного монарха.
За декілька років до агресії вавилонян в Іудеї до влади приходить Манассія, син царя Єзекії. Із цим монархом пов’язане відновлення язичницьких традицій давніх ханаакеїв. Ті капища, які руйнував його батько Єзекія, Манассія знову відновив, але найстрашнішим блюзнірством було те, що він наказав внести до Єрусалимського Храму статую Астарти (4 Цар.21: 1-17). Ми можемо погодитися з припущенням, що приводом до евакуації Ковчега Завіту з Храму став захист його від наруги.
В Іудеї, де правив монарх-язичник і боговідступник, залишати найбільшу святиню було небезпечно. Куди священики з Ковчегом могли вирушити?
Цікава думка висловлена британським журналістом Гремом Генкоком, автором книги «Знак і печать», що присвячена встановленню місцезнаходження Ковчега. На його думку, Ковчег могли евакуювати на південь, до Єгипту. Велика діаспора в цей час справді проживала на острові Елефантина. Розташований у декількох кілометрах на північ від першого порога, острів Елефантина завжди правив за прикордонний форпост, що захищав Єгипет від грабіжницьких вторгнень нубійців. Тут розташовувалась єврейська військова колонія.
На початку ХХ ст. у процесі археологічних розкопок там само було виявлено безліч документів арамейською мовою, що стали відомими як Елефантинські папіруси. Сьогодні це єдине джерело відомостей про єврейську громаду Елефантини.
У 1997 р. на острові археологи знайшли рештки єврейської культової споруди. Але це не була синагога! За контурами вдалося встановити, що культова споруда не поступалася за розмірами Першому Храмові царя Соломона в Єрусалимі. Мало того, знайдений жертовник говорив про те, що це єврейський храм, який, утім, зовні відрізнявся від Єрусалимського. У документах, що збереглися, відповідно до біблійної термінології священнослужителі елефантинського храму називаються כוֹהָנִם [kohanim] «священики», а служителі язичницьких культів כְמָרִם [kmarim] «жреці».
Після зруйнування вивалонянами Єрусалимського Храму це був єдиний єврейський храм за межами Святої Землі, й виправданням для його зведення було спорудження сховку для зберігання Ковчега Завіту! Правда, залишається відкритим запитання: коли все-таки Ковчег потрапив на острів Елефантина: під час евакуації, коли його рятували від монарха-боговідступника, — чи ж перед вторгненням до Іудеї вавилонян?
Згідно з документами, що збереглися, приблизно в 411 р. до Р.Х. єгипетські жреці за сприяння персидського командуючого Вайндрага зруйнували елефантинський храм. Але під час розкопок 1997 р. серед руїн храму останків загиблих людей знайдено не було, отже, храм не був зруйнований раптово. Це вселяє надію на те, що Ковчег Завіту знову «переїхав».
Наступне запитання, що перед нами постає, — куди попрямувала єврейська діаспора Елефантини, тікаючи з Єгипту?
Ефіопія. Острів Тайя
Понад 40 тисяч ефіопських евреїв, що мешкають сьогодні в Ізраїлі, ще на початку <90-х рр. ХХ ст. складали ізольовану єврейську громаду Ефіопії в центрі Африки. Відомі в Ефіопії як фалаші («чужинці»), вони, на думку деяких учених, є залишками коліна Дана, одного з десяти колін, загублених і розкиданих по білому світу після війни з Ассирією (734-720 рр. до Р.Х). Переможених ізраїльтян кількома хвилями гнали в межі Ассирії протягом 15 років війни. Зазвичай цей сумний момент єврейської історії так і називають — розсіяння десяти колін Ізраїлевих.
Єврейська громада Ефіопії дбайливо зберегла П’ятикнижжя Мойсея, але вона нічого не знала про Закон, що усно передавався і був кодифікований лише після падіння Другого Храму в 70 р. до Р.Х. Таким чином, за всю історію свого існування ефіопські фалаші не підтримували контактів із єврейською громадою Святої Землі. А це підтверджує думку, що євреї-фалаші — нащадки тих євреїв (як припускають, коліна Дана), яким вдалося врятуватися під час нашестя ассирійців.
Можна як гіпотезу висловити припущення, що єврейська громада Елефантини вирушила саме до Ефіопії, рятуючи Ковчег від каральної експедиції єгипетських жреців і персидських воєначальників.
Можна визнати це збігом, але в нижченаведеному історичному факті є логічна послідовність подій. Так, практично одразу після зруйнування єврейського храму на острові Елефантина в Ефіопії серед фалашів зароджується традиція вшановування Ковчега Завіту. Причому центр нового культу розташувався також на річковому острові у високогір’ї Ефіопії.
Сьогодні на острові Тайя знаходиться стародавній християнський монастир, в якому досі існує переказ про те, що в його стінах протягом 800 років зберігалася найвидатніша святиня — Ковчег Завіту! Із прийняттям християнства в IV ст. Ковчег було відправлено до Аксума, де він, на глибоке переконання християн Ефіопії, перебуває й досі.
Аксум — «Новий Єрусалим»
Християнський переказ Ефіопської Церкви щодо прибуття Ковчега Завіту в ці землі кардинально відрізняється від вищенаведеної гіпотези, яка пов’язує появу Ковчега з міграцією єврейської громади Елефантини з Єгипту до Ефіопії.
У 2008 р. професор Гельмут Цигерт після закінчення сезонних розкопок у місті Аксум офіційно заявив, що розкопав руїни царського палацу, датовані Х ст. до Р.Х. І попри те, що багато колег Цигерта не поділяли його точку зору, німецький археолог вважає, що розкопав палац цариці Савської. Для нас буде цікавим коментар ученого: «Палац цариці Савської був спеціально споруджений для Ковчега Завіту».
Дійсно, згадане ім’я цариці Савської неподільно пов’язане в переказі християнської громади Ефіопії з появою тут Ковчега Завіту. Цей переказ зафіксовано в унікальній літературній пам’ятці ефіопської культури «Кебра Негест» («Слава царів»).
За цим переказом, цариця Савська Македа під час відвідин Святої Землі була на аудієнції в знаменитого своєю мудрістю монарха царя Соломона. Під час тривалого перебування в Єрусалимі й частих зустрічей із царем Соломоном їхні стосунки з дипломатичних переросли у більш близькі. І повернувшись до Ефіопії, цариця Савська народила сина Давида, якого ще називали Менеліком. (Дослідник В. М. Лурьє вважає, що Менелік — це арабське перекручення імені чи то «Син Премудрого», чи то «Син царя»). Досягнувши 20-річного віку, Давид-Менелік вирушає до Єрусалима, де живе деякий час при дворі свого вінценосного батька. Відправляючи сина назад до Ефіопії, Соломон дає йому в супровід найшляхетніших юнаків свого двору. Серед них був головний винуватець появи (згідно з «Кебра Негест») Ковчега в Ефіопії — Азарія. Походив він із священицького роду і був сином первосвященика Єрусалимського Храму. Саме Азарія таємно викрав із Святая Святих Ковчег Завіту, в чому потім зізнався Менеліку. Сам Менелік вважав, що це не могло статися без Промислу Божого, і вирішив не повертати Ковчег Завіту до Єрусалимського Храму. Таким чином, за переказом, Ковчег і представники священицького коліна для служіння при ньому потрапляють до Аксума.
Справді, для християнської громади Ефіопії загадки зниклого Ковчега не існує. Ковчег Завіту близько трьох тисячоліть належить їм.
Аксумський кафедральний собор для зберігання Ковчега був зведений ефіопським царем Калебом у VІ ст. по Р.Х., і спочатку цей храм, споруджений заради Ковчега, ототожнювався з Єрусалимським Храмом царя Соломона, а сам Аксум у свідомості ефіопців сприймався як «Новий Єрусалим».
У ХVІ ст. під час вторгнення до країни мусульманських полчищ Ковчег був перехований, а потім, сто років по тому, знову повернувся на старе місце. Лише в 1965 р. Ковчег було переміщено до нового храму, спеціально побудованого Хайле Селассіє для його зберігання. До речі, ефіопський монарх Хайле Селассіє (повалений у 1974) був 225-м прямим нащадком сина царя Соломона і цариці Савської — Давида-Менеліка.
Сьогодні аксумський Ковчег Завіту не досяжний для наукового дослідження! Оригінал знаходиться під пильною охороною священнослужителя-монаха, який призначається на цю посаду довічно. Він не має права відлучатися від Ковчега. Сам Ковчег за ефіопською традицією зветься Табот. Лише один раз на рік у січні місяці Табот виноситься для здійснення «тимкат» — церемоніальної процесії з Ковчегом Завіту. Під час ходи збирається до десяти тисяч молільників, і священики в повному вбранні несуть Ковчег, загорнутий, як і в давні часи, у спеціальні тканини. Цілу ніч Ковчег-Табот знаходиться в спеціальному наметі, де протягом усього часу правляться богослужіння. І лише на світанку після Літургії Табот знову повертається в розпорядження хранителя.
У своїй книзі «Знак і печать» уже згадуваний нами Г. Генкок розповідає, як у 1991 р. спеціально приїхав до Ефіопії для того, щоб побачити Ковчег під час процесії Тимкат. Після виносу Ковчега-Табот із храму сам священик-хранитель Ковчега не взяв участі у процесії, попри те, що мав постійно бути зі святинею. Він залишився в храмі, де молився всю ніч. Із цього Г. Генкок зробив висновок, що і під час церемонії виноситься копія, а не сам легендарний оригінал, оскільки хранитель не міг полишити оригінал Табот без нагляду. Варто зазначити, що копії Ковчега-Табот знаходяться в кожному християнському храмі Ефіопії.
Дослідник В.М. Лурьє пропонує опис аксумського Ковчега, у свою чергу, цитуючи арабське джерело ХІІІ ст. «Абу Салих»: «У абіссінців знаходиться також Ковчег Завіту, в якому зберігаються дві кам’яні скрижалі; на них перстом Божим накреслені заповіді, які повелів Бог синам Ізраїлевим. Ковчег Завіту дорівнює по висоті вівтарю, а його ширина менша ширини вівтаря, по шию людині. Він оббитий золотом. На горішній частині віка золоті хрести. На ньому також п’ять дорогоцінних каменів: чотири в чотирьох кутах і один посередині. Чотири рази на рік на Різдво, Богоявлення, Великдень і Воздвиження на Ковчегові здійснюють Євхаристію в палаці царя».
З наведеного опису видно, що літургійно Ковчег-Табот, що знаходиться в Аксумі, здавна використовувався як престол для Євхаристії. А тобот-копії, котрі традиційно є в кожному храмі і які під час святкових процесій грають центральну роль, — це всього лише дерев’яні бруски невеликого розміру, загорнуті в парчу або вкладені в скриньку. І, мабуть, правильніше було б визначити їх як копії того, що колись знаходилось у Ковчегу Завіту — Скрижалі Завіту. Цілком вірогідно, що це ще з давнини ефіопи перенесли уявлення про сам Ковчег на Скрижалі Мойсея, які там зберігалися. Ця гіпотеза знаходить і філологічне підтвердження. У біблійному івриті Ковчег завжди йменується аВшеЙп [aron] «ковчег, ящик, скринька», та нарівні з цим є ще одне слово, що за змістом означає те ж саме — це תֵבַת [tevat], яке вживається в Священному Письмі при змалюванні ковчега Ноя і кошика, до якого Іаховеда поклала Мойсея. І очевидно, що з tevat легко утворити tabot.
Традиція особливого вшановування Ковчега Завіту і перебування його копій у кожному ефіопському храмі наводить на думку про те, що оригінал може справді знаходитися тут, у Ефіопії.
Зімбабве. Місто Харрар
Зовсім несподівану гіпотезу навів у 2008 р. професор Лондонського університету Теодор Парфіт. Ще більш сенсаційним був його телерепортаж для британського телебачення із запилюженого сховища музею міста Харрар у Зімбабве. Професор показав перед увімкненою камерою старезну коробку і повідомив, що знайшов Ковчег Завіту!
Коментуючи свою заяву, вчений розповів, що в 1990 р. він розшукав африканське плем’я лемба, яке мешкало в прикордонній зоні між Зімбабве та ЮАР, і довго вивчав його. Особливо привернули увагу вченого релігійні традиції племені. У них була дивовижна схожість із традиціями іудаїзму. Плем’я лемба уникало вживання в їжу свинини, дозволялося вживати м’ясо домашніх тварин. Також вони визнавали суботу днем спокою, а хлопчикам одразу після народження робили обрізання.
У 1999 р. Т. Парфіт за допомогою аналізу ДНК зумів довести, що між представниками чоловічої половини племені лемба і євреями-чоловіками з родини коенів (священики з коліна Левія) існує генетичний зв’язок.
Як у племені лемба з’явилися єврейські гени?
У самому племені збереглася легенда, згідно з якою народ до переселення на південь африканського континенту жив у місті Сена (Йемен). Справді, після завоювання Святої Землі римлянами вже в кінці I ст. у Йемені виникла єврейська громада, яка з’явилася внаслідок переселення євреїв із Палестини.
То ж як професорові все це вдалося пов’язати з Ковчегом? Т. Парфіт послався на манускрипт VІІІ ст., у якому розповідалося, що єврейська громада Сени давно володіла біблійним Ковчегом Завіту. Манускрипт навіть особливо називав Ковчег «Ngoma Lugunda» («Глас Господній»). Під час битв воїни племені лемба переносили Ngoma Lugunda на жердинах-носилках, бо транспортували Ковчег за часів Мойсея аж до самої побудови Першого Храму. Манускрипт оповідає про те, що Ngoma Lugunda викидало полум’я, що супроводжувалося страхітливими звуками.
Зробивши радіовуглецевий аналіз (С-14) обвугленого дерев’яного ящика, який професор знайшов у сховищі музею м. Харрар, Т. Парфіт датував його 1350 р. до Р.Х., а саме цей рік є однією з передбачуваних дат Виходу. Це і переконало вченого, що він знайшов Ковчег Завіту.