Цього місяця в мене була відпустка. Я кілька разів сходив у кіно. На екранах переважають американські фантастичні картини. Про те, як негідник захоплює ціле місто. Про те, як одна частина суходолу поневолила іншу. Апокаліптичні сценарії в різних версіях. І назви відповідні: «Згадати все». «Повернення темного лицаря».
Цікаво, чому фільми-катастрофи так прижилися на Фабриці мрій? Звідки така тривога в головах кінопродюсерів?
У мене є знайомий. Він підробляє на телебаченні. Одного разу він знімався в передачі «Судові справи». Там є підсудний, який скоїв злочин. Є свідки. Є суддя. Всі по черзі розповідають свою версію подій. А потім суддя виносить вирок. Усе як у справжньому суді, за винятком однієї маленької деталі.
Пам’ятаєте, у всіх справжніх фільмах-катастрофах усе вирішує маленька деталь? Титанік змінив курс лише на пів градуса ― і найбільше судно в світі (на той момент) лежить на океанському дні... Так ось, одна маленька деталь: усі історії ― вигадані. А всі дійові особи ― актори.
Мій товариш грав свідка якогось «злочину».
Коли учасники передачі виходили зі знімального павільйону, один із глядачів підійшов до мого знайомого і спитав, чи правда, що все це вигадано.
— Звісно, — сказав йому мій товариш. — Геть усе висмоктано з пальця.
— Як? — зреагувала інша людина, яка йшла поряд. — Не може бути. Мабуть, десь колись це все відбувалося...
Нещодавно мій знайомий вирішив підробити сценаристом на цій програмі. Вигадав кілька історій.
— Скільки платять? — питаю я.
— Тисячу двісті гривень за історію. Хоча — якщо виправлень буде мало й історії сподобаються — обіцяли заплатити більше. І взагалі — завалити замовленнями.
— Ну і як ти?
— Та мені зробили такі виправлення, що я зайшов у безвихідь. Тепер не знаю ― чи писати щось далі чи ні.
Я не став з’ясовувати, що не сподобалося редакторові програми.
Якось я прочитав, що в Бога часу немає. Він знає все, що відбулося — від першої секунди створення світу до останньої — коли небо згорнеться, як сувій, і втомлені Янголи сховають його у валізу.
Богу не потрібен час — адже він необхідний, щоб змінюватися. Звісно, на краще — інакше навіщо? А Богу не треба змінюватися — Він досконалий. Він ― Любов. Змінюватися треба людям.
Так час стає головним ресурсом людини. Вона повинна витрачати його на щось, що має сенс. На те, що хоч якось наближує до Творця. Працювати, ростити дітей, читати книжки, молитися, думати про те, чи правильно вона живе... Якщо цей ресурс витратити правильно — твій час обов’язково приведе тебе до Творця.
Але кожне з твоїх занять повинне мати сенс. Якщо ти пишеш пісню — пиши так, щоб там було щось, що дає сили, надихає на добрі вчинки... Якщо точиш гвинт на станку — точи його добре, щоб він служив людям довго і за нього не дарма заплатили гроші.
Кожна хвилина ― це ніби патрон під час бою.
А що дає перегляд передачі, яка називається «Судові справи», але вигадана від початку до кінця? Вона нічому не вчить. Вона розважає, відволікає, вона допомагає вбити час.
Я вигадав на основі розмови зі знайомим новий бестселер ― «Убити час». Про Корпорацію Зла, котра всіма силами займає час людей. Про зловісний план відібрати у людей їхній головний ресурс. Примусити їх зжувати життя, як жувальну гумку.
Великий добре освітлений павільйон, комп’ютерні спецефекти, великі масовки у величезних студіях.
Як на мене, це будуть дивитися. Тому що це вже не зовсім фантастика.
