Кожен мешканець квартири, у котрій жив і я, знав, наскільки Потворний був потворним. Місцевий кіт. Потворний любив три речі в цьому світі: боротьба, поїдання відходів і, скажімо так, любов. Комбінація цих речей плюс проживання без даху над головою залишила на тілі Потворного незгладимі сліди. Для початку, він мав тільки одне око, а на місці другого зяяв отвір. З тієї ж сторони було відсутнє і вухо, а ліва нога була колись зламана і зрослася під якимось неймовірним кутом, завдяки чому складалось враження, що кіт весь час збирається повернути за ріг. Його хвіст давно був відсутній. Залишився тільки маленький недогризок, який постійно смикався...
Якби не безліч болячок і жовтих струпів, які вкривали голову і навіть плечі Потворного, його можна було б назвати темно-сірим смугастим котом. У будь-кого, хто хоч раз подивився на нього, виникала одна і та ж реакція: до чого ж потворний кіт. Усім дітям було категорично заборонено торкатися його. Дорослі кидали в нього каміння. Поливали зі шланга, коли він намагався увійти в будинок, чи затискали його лапу дверима, щоб він не міг вийти.
Потворний завжди виявляв одну і ту ж реакцію. Якщо його поливали зі шланга — він покірно мокнув, доки катам не набридала ця забавка. Якщо в нього кидали речі — він терся об ноги, ніби просячи вибачення. Якщо він бачив дітей, він біг до них і терся головою об руки і голосно нявчав, випрошуючи ласку. Якщо хтось усе-таки брав його на руки, він зразу ж починав смоктати куточок сорочки чи щось інше, до чого міг дотягнутися.
Одного разу Потворний спробував потоваришувати з сусідськими собаками. У відповідь на це він був жахливо покусаний. Зі свого вікна я почув його крики і зразу ж кинувся на допомогу. Коли я добіг до нього, Потворний був майже мертвий. Він лежав, згорнувшись у клубок. Його спина, ноги, задня частина тіла повністю втратили свою первісну форму. Сумне життя підходило до кінця. Слід від сльози перетинав його лоб. Поки я ніс його додому, він хрипів і задихався. Я ніс його додому і найбільше боявся зашкодити йому ще більше. А він тим часом намагався смоктати моє вухо. Я притиснув його до себе. Він торкнувся головою долоні моєї руки, його золоте око повернулося в мій бік, і я почув мурчання. Навіть відчуваючи такий страшний біль, кіт просив про одне — про краплину прихильності! Можливо, про краплину співчуття. І в той момент я думав, що маю справу з найбільш люблячим створінням із усіх, кого я зустрічав у житті. Найбільш люблячим і найгарнішим. Він ніколи навіть не спробує вкусити чи подряпати мене, чи просто залишити. Він тільки дивився на мене, впевнений, що я зумію пом’якшити його біль.
Потворний помер у мене на руках раніше, ніж я встиг дістатися дому, і я довго сидів, тримаючи його на колінах. Згодом я багато роздумував над тим, як один нещасний каліка зміг поміняти мої уявлення про те, що таке істинна чистота духу, вірна та безмежна любов. Так воно і було насправді. Потворний повідомив мені про співчуття більше, ніж тисяча книг, лекцій чи розмов. І я завжди буду йому вдячний.
У нього було покалічене тіло, а у мене була травмована душа. Настав і для мене час учитися любити вірно і глибоко. Віддавати ближньому своєму все без залишку.
Більшість хоче бути багатшими, успішнішими, бути коханими і гарними. А я буду завжди прагнути до одного — бути Потворним...
Знайдено в iнтернетi