«Невже надходить тридцять літ?..»

Щодо принад бальзаківського віку

Недавно я пережила тридцятиріччя, і, знаєте, раптом стало не по собі... Здається, я наблизилася до якоїсь межі. Час підбивати підсумки, оплакуючи юність, що минула? Або спробувати осмислити свій вік відносно масштабів Всесвіту?

В усьому винен класик

Раніше я була впевнена, що в жартах і анекдотах на тему віку проблема надто перебільшена. Хіба складно відповісти на нейтральне запитання: скільки тобі років? Хтось сказав, що молодість — це час, поки ти ще хочеш «вирости». У шістнадцять мені й моїм подругам хотілося здаватися старшими: і в компаніях друзів, і серед родичів я завжди була наймолодшою. Але одного разу для кожного надходить момент, коли розумієш, що зростання завершене і ти починаєш «рости» в інший бік — і ось уже від «некоректного» запитання й мені вперше стало не по собі.

Цього року я досягла бальзаківського віку. Можливо, у свідомості читачів постане образ немолодої дами з гордовитим поглядом, яка прагне утримати швидкоплинну молодість. Важко сказати точно, звідки взявся цей стереотип, але насправді дама «бальзаківського віку» — це жінка, яка перейшла тридцятирічний рубіж. За нашими мірками — це молода особа, яку в метро неодмінно назвуть дівчиною. Цей вираз набув широкого вжитку після появи роману Оноре де Бальзака «Жінка тридцяти років», де автор зобразив даму з доволі незалежними поглядами на життя, яка переживає свою усвідомлену другу молодість, свій розквіт. Утім, французькому класикові, очевидно, були цікаві жінки саме цього віку — серед його героїнь зрідка зустрінеш ровесниць «тургенєвських дівчат»...

Вік Христа

Період від 30 до 33 років називають віком Христа. Саме про ці роки найчастіше говорять, маючи на увазі життєвий розквіт, повноту розкриття талантів та обдарувань. Одна моя знайома напередодні свого тридцятитрьохріччя зізналася, що ще ніколи у своєму життя так повно й гармонійно себе на почувала. Саме в цьому віці вона зрозуміла, що професія економіста її виснажує, не дає жодної радості, приносячи разом зі статками постійне невдоволення собою. Прийшло усвідомлення того, що її освіта й робота — лише данина моді та орієнтація на соціальний успіх, а життя надто коротке й скороминуще, аби витрачати його на подібні дрібниці. Ні у двадцять, ні у двадцять п’ять, за її словами, вона не могла собі дозволити таку свободу: у цьому віці ще надто багато амбіцій. Вона завжди мріяла про «непрестижну» професію вихователя в дитячому садку. Тепер подруга займається з дітьми в школі раннього розвитку й щиро вважає, що її життя лише зараз почалося. А батьки вихованців відгукуються про неї, як про педагога від Бога. Очевидно, повноту життя відчуваєш лише тоді, коли починаєш примножувати те, що дароване Богом, а не те, що нав’язано громадською думкою.

Ще раз про зачинені двері

Одна з моїх перших статей для «Отрока» була присвячена кризі, яку для себе я умовно назвала «зачинені двері». Це період, коли раптом розумієш: кимось тобі вже ніколи не стати. У моєму випадку в пам’яті спливли образи-мрії: лікар, балерина, співачка... Адже я мріяла стати кимось із них, здавалося, варто лише захотіти. І ось надходить час, коли точно вже не стати. Звісно, мода на людину «self madе» говорить, що немає нічого неможливого і велика сцена оперного театру чекає на тебе, дебютанта, і в дев’яносто. Та чи це не певна безпідставна віра у відсутність меж і кордонів земного життя? Ніхто не заперечує необхідності постійного пошуку, розвитку, зростання, але до середини життя непогано б уже прийняти свою обмеженість, і всі сили покласти на ті Богом дані таланти, про які в тебе неодмінно спитають опісля: «Чи примножив?» Прийшов час кризи «зачинених дверей», але, на мій превеликий подив, прийшло й примирення з віком та його особливостями. Настав час праці, а не пошуку, в усіх життєвих напрямках: духовному, психологічному, кар’єрному, родинному, фізичному... Є певна радість іти повз чужі зачинені двері до тих, від яких у твоїй руці є ключ, не розпорошуючись, не витрачаючи сили та час даремно. Експерименти та новації в цьому віці ще легкі й приємні, але вже не втрачаєш, як раніше, голову: приходять внутрішня зрілість і вміння відрізнити «своє» від «не свого».

Саме час підвести першу риску та оцінити якість свого життя. І ось що найбільше тривожить у цьому віці: раптом не абстрактно, а зовсім очевидно розумієш швидкоплинність життя й бачиш втрати від згаяного даремно часу. Але в цьому ж є і величезний плюс — потреба встигати жити, встигати головне, не витрачатися на дрібниці.

Предмет гордощів

ЗМІ та реклама в один голос вселяють усім жінкам світу страх перед віком. Частина сучасної філософії — мода на молодість, точніше, на юність. Модно бути тінейджером. Модно бути молодим, сяяти красою та здоров’ям. Що залишається жінці, яка живе в цьому світі, втрачаючи критичність сприйняття?

Мені довелося чути, як режисер одного з лондонських театрів нарікав, що не залишилося акторок, котрі могли б зіграти зрілу жінку, — настільки всі вони піддалися радикальним змінам зовнішності. Більше того, акторки не припускають думки, що їм може бути запропонована роль жінки «за п’ятдесят».

Зараз до волонтерського руху приходить чимало дівчат, які хочуть допомагати літнім. Озвучують причину: страх старості; хочуть «знати ворога в обличчя» — тобто, старість сприймається саме як ворог. Зараз до психозу старіння схильні дівчата мало не з двадцятирічного віку. Усе невдоволення зводиться, як правило, до скарг на втрату тілесної привабливості, зовнішнього «товарного» вигляду, і нерідко призводить до депресії. Відбувається якась невротизація, і все частіше можна чути скарги вродливих та молодих жінок на самотність. Навряд чи приваблюватиме жінка, в якої страх появи нової зморшки пересилює бажання розсміятися або заплакати від душі, а страх темних кіл під очима буде сильнішим за необхідність провести ніч біля ліжка хворого.

«Я ніколи не приховувала свій вік: для мене це предмет гордощів» — сказала актриса Катрін Денев. Попри свої «за шістдесят», вона має вигляд охайної та доглянутої і залишається потрібною у своїй професії. Не лише французи, але й увесь світ вважає її еталоном жіночності й краси, і, як видно, зморшки цьому не заважають.

Ворог чи друг?

Я розмірковую про старіння, і підкрадається тривога... а що буде, коли це питання прямо торкнеться мене? Легко розмірковувати про зів’янення, коли тобі всього тридцять. Я боюсь засуджувати тих жінок, які намагаються з усіх сил утримати молодість. Але до зрілості, до старості слід готуватися вже зараз, виробляючи правильне ставлення до цієї пори життя. Одна з моїх улюблених актрис якось сказала: «Старість — це погляд збоку. Це сторонні на тебе дивляться інакше, а ти залишаєшся такою самою. Сучасний світ хвилює проблема — як залишатися молодим і гарним. Я відчуваю себе несучасною в товаристві, де бабусі хочуть залишатися молодими до дев’яноста років. Я люблю зрілість літніх людей».

Пригадуються слова одного священика про те, як прикро бачити жінок, усе життя яких з молодості зведене до роботи над своєю привабливістю. Втрата «товарного вигляду» стає жахом, катастрофою, кінцем «нормального» життя. З молодості необхідно вибудовувати правильні орієнтири в житті, наповнюючи його істинними цінностями. Бабуся моєї подруги якось сказала, що старість — це дивовижна пора, коли можна всі свої сили віддати на підготовку до вічного життя і зустрічі з Богом, адже суєта вже не має над тобою тієї влади, як раніше. «Старість — це останній подарунок від Бога, і не кожному він дається» — ось дослівно її думка.

«Засіб Макропулоса»

Здається, секрет жіночої краси краще розуміють не косметологи та пластичні хірурги, а поети, які писали, що жінка прекрасна, коли кохана і кохає. Крім того, ставлення до віку залежить від орієнтації в життєвому просторі: якщо орієнтуватися на зовнішнє й скороминуще, то очевидно, що засмучуватиме кожна зморшка або сива волосина. Нестерпно боляче переживати кризи, коли думаєш про відрізки довжиною у 65, максимум у 70 років земного життя. Якщо ж попереду у тебе вічне життя, то відкривається перспектива вічної молодості. Можна ризикнути й основним змістом свого життя зробити не гонитву за модними кремами й ліквідацію зайвих сантиметрів, а викорінення в собі спотворюючого гріха; тоді є шанс залишитися живою та молодою назавжди.

Будь-які кризи в житті чи то вікові, чи то родинні або фінансові — це чудова можливість наблизитися до суті, до розуміння життя, до Бога. Адже коли ще, як не в момент гострого переживання, з’являється потреба у Співрозмовникові, бажання шукати сенс вище своєї голови?

Роман про щастя

Бальзаківський вік і його переддень принесли мені деякі відкриття. Саме тоді, коли мені майже виповнилося тридцять років, я раптом почала сумувати за дитинством, за близькими, котрі відійшли в інший світ, за якимись старими речами, іграшками, фотографіям, рідним містом. Поступово відходить нігілізм і нестримна віра в себе, що змінюється повною зневірою у власних силах і відчуттям нікчемності. З’явилася потреба слухати старших, насолоджуючись їхньою мудрістю. Кудись відлетіли минулі образи і недомовки: не до них тепер, коли оголюється цінність життя як такого. Це період примирення з колишніми «кривдниками» і період розлучення з несправедливостями дитинства, які до того ретельно охоронялися пам’яттю.

У Льва Толстого є один з найбільш ранніх його романів під назвою «Родинне щастя», де дуже достовірно й психологічно точно зображено, що відбувається з жінкою, яка переживає кризу дорослішання та переходу від юності до повноти свого розквіту.

Героїня Маша проживає ціле життя з моменту зародження дівочої мрійливості й закоханості — до моменту, коли вона вже мати й дружина. Роман закінчується дуже правдиво й реально, на відміну від «мильних» опер, в яких пристрасть панує до столітнього ювілею героїв, змітаючи все на своєму шляху: «Від цього дня закінчився мій роман з чоловіком; старе почуття стало дорогим, безповоротним спогадом, а нове почуття любові до дітей і до батька моїх дітей поклало початок нового, однак уже зовсім по-іншому щасливого життя, якого я ще не прожила на цю хвилину...»

Ці слова здаватимуться «страшними» для тих, хто невпинно пропагує вічну пристрасть і романтику, мріючи залишатися «закоханою дівчинкою» вічно, але роман невипадково названий «Родинне щастя».

Я — живу!

Коли Рею Бредбері було трохи більше за тридцять, він написав, на мій погляд, найбільш теплу книгу про всі вікові етапи — «Вино з кульбаби». У цій книзі — пережите дитинство, бунтарське отроцтво, свіжа молодість, мужність і жіночність, зрілість, старість — і все це зображено так, що хочеться поспішати жити, насолоджуючись кожним роком, десятиліттям, рубежем. Напевно, слід бути закоханим у саме життя й бути щасливим від самої можливості відкривати це життя для себе щоразу й у кожному віці по-новому. Тільки так і можна будь-якої миті свого життя залишатися по-справжньому живим.

Ця книга цінна кожним переживанням, кожним рядком і спогадом. Рядками з неї — цитатою про головне відкриття в житті головного героя — мені хочеться підбити підсумок моїм роздумам:

«Я і справді живий, — думав Дуглас. — Раніше я цього не знав, а можливо, і знав, та не пам’ятаю.

— Томе! ... як по-твоєму, усі люди знають... знають, що вони... живі? ...

— Звісно, знають! А ти як гадав?

— ... Добре, якщо так, — прошепотів Дуглас. — Добре, щоб усі знали».

Опублiковано: № 4 (58) Дата публiкацiї на сайтi: 30 July 2012

Дорогі читачі Отрока! Сайт журналу вкрай потребує вашої підтримки.
Бажаючим надати допомогу прохання перераховувати кошти на картку Приватбанку 5457082237090555.

Код для блогiв / сайтiв
Розмiстити анонс

Результати 1 - 12 з 12
22:37 19.01.2015 | Ксения
В этом году я тоже махну в тридцатилетний рубеж. Он для меня как-то тоскливо переходит. У меня до сих пор нет своей семьи с детьми. Нет любимого и я никем не любима взаимно. Счастлива, что живы родители, но несчастна, что им приходится терпеть дурачества взрослых детей. Старший брат тоже без семьи, пьет. Живем все вместе в 2-х комнатной квартире. Месяцу назад уволили с работы. Я не отчаиваюсь. Это просто история моей жизни. У меня укрепилось понимание, что поступила я не в тот по профилю институт и работу находила не по призванию. У меня крик души, я хочу семью, детей, непременно сразу двойню, а там, сколько обеспечим. Я хочу, занимаясь любимым делом, получать от этого прибыль, но абсолютно на это не училась и это только любительские и очень не профессиональные работы. Я ранее пережила очень серьезную болезнь, из которой выкарабкалась, благодаря поддержки мамы. Спасибо ей за терпение и любовь. Вот такая у меня фаза к 30 годам.
10:19 07.02.2014 | Юля Чертова
Сейчас соц.сети переполнены какими-то немыслимыми сообществами на тему вечной молодости и красоты. Добрая половина женщин состоит во всяких "Подтянутых попах", "Нет - целлюлиту" и прочих и прочих. Предлагаю всем перепостить этот замечательный материал во все эти инфернальные группы )Авось, кому-нибудь да поможет.
12:23 11.12.2012 | Марина Каранда
Статья-приглашение. Трогательно и не диктаторски написана. Свой кризис пережила шесть лет назад. Считаю, что Отрок мог бы продолжить тему,ведь личная педагогика очень важна
17:40 08.10.2012 | Я
"Трудно сказать точно, откуда взялся этот стереотип..." Вы не поверите - от Бальзака )
23:09 02.08.2012 | Ольга
Спасибо за статью. Спасибо, что затронули тему зрелой женственности, в православном смысле, что для Отрока все таки редкость. Отдельное вспасибо вам, что задав в начале статьи вектор, дали в конце статьи самостоятельно почувствавоть свою проблему.
14:31 31.07.2012 | Лариса Петровна
Здравствуйте! Любопытная статья, однако хочу заметить, что так называемый "бальзаковский возраст" собственно у Бальзака, французского писателя 19 века, и его тридцатилетних женищин, совершенно не совпадает с возрастом наших современниц. "Бальзаковский возраст" - это физическая и душевная зрелость. Применительно к нашему возрасту это, скорее касается тех женщин, которым за 40 и 50. Да и то, кстати, невозможно применить это понятие к ЛЮБОЙ ЖЕНЩИНЕ ЭТОГО ВОЗРАСТА. Пожалуй, это понятие не столько возрастное, сколько психологическое!!! А вообще-то это большая и серьезная тема...
10:29 31.07.2012 | галина
Удивительно четко подмечено.Для меня меня эти рассуждения актуальны.В детстве мечтала, что в этом возрасте буду нянчить малыша.Стараюсь не отчаиваться. Ведь уныние-грех...
09:28 31.07.2012 | blood clot
дякую! актуально:)
08:31 31.07.2012 | Диана
Спасибо!
07:12 31.07.2012 | Татьяна
Спасибо!
22:21 30.07.2012 | Светлана
Спасибо:)
21:35 30.07.2012 | Ирина_Ч
Интересно, спасибо!

Додати Ваш коментар:

Ваш коментар буде видалено, якщо він містить:

  1. Неповагу до авторів статей та коментарів.
  2. Висловлення думок щодо особистості автора або не за темою статті, з’ясування стосунків між коментаторами, а також інші форми переходу на особистості.
  3. З’ясування стосунків з модератором.
  4. Власні чи будь-чиї поетичні або прозаїчні твори, спам, флуд, рекламу і т.п.
*
*
*
Введіть символи, зображені на картинці * Завантажити іншу картинку CAPTCHA image for SPAM prevention
 
Дорогие читатели Отрока! Сайт журнала крайне нуждается в вашей поддержке.
Желающим оказать помощь просьба перечислять средства на карточку Приватбанка 5457082237090555.
Отрок.ua в: