Підписатись на розсилку нових статей

С 2009 года журнал издается при поддержке Международного благотворительного фонда в честь Покрова Пресвятой Богородицы


Журнал «Отрок» приглашает авторов для сотрудничества! Пишите нам на адрес: otrok@iona.kiev.ua

Рекомендуємо відвідати

Свято-Троицкий Ионинский монастырь Молодость не равнодушна Покров Страничка православной матери Журнал Фамилия Ольшанский женский монастырь

Наші друзі

Великдень — це розмова про майбутнє

Чому Пасха — головне свято християн?

Просто тому, що Пасха — це Свято, звернене до нашого майбутнього. Інші свята — це спогади про минуле, а Пасха — це розмова про майбутнє, до того ж, про наше особисте майбутнє. Тому що Христос вийшов зі своєї могили для того, щоб ми у своїх не залишалися ніколи. І тому, що ми зазираємо в те майбутнє, яке ми хотіли б побачити для самих себе. У цьому наша радість і полягає. Такий собі здоровий містичний егоїзм...

Чи є зв’язок між Воскресінням Христовим та нашим повсякденним життям?

Ну, на правилах дорожнього руху це не відбивається, скажемо прямо. Зв’язок лише той, що людина за допомогою Пасхи може бути відірвана від розчинення у повсякденному житті, отримати можливість не розчинятися у ньому цілком, а отже, у її житті з’являється інший смисл, інший вимір. Пасха дає нам привід утриматися від самогубства, від туги.

Що означають слова «кожна неділя — це мала Пасха»?

Християни так люблять Пасху, що їм нудно чекати на неї цілий рік. Цей день народження буває лише раз на рік. Ми домовилися з календарем, що наше головне Свято буде частіше. Навіть частіше, ніж щонеділі. Тому що насправді щоразу, коли священик служить літургію, він здійснює Пасху. І читає великодні молитви, до речі.

Тобто у нас така волюнтаристська система життя: там, де ми хочемо, відбувається те, що ми хочемо. Для мене приклад свободи у Христі — поведінка прислужників Храму Гробу Господнього в Єрусалимі. Там є капличка Голгофи, є власне вівтар Воскресіння Господнього і є Голгофа. І ось посередині між Голгофою та місцем Воскресіння Христа стоїть такий муляж Пупа Землі — рожевий камінь, якраз Пуп Землі, центр подій... Головні події нашої християнської історії — Смерть Христа та Його Воскресіння, — і якраз між ними — Пуп Землі. Та коли в храмі відправляються великі служби і потрібно багато вільного простору для проходження хресних ходів, то греки беруть і пересувають цей Пуп Землі в куток.

Як на мене, цілком чудова свобода. Там, де двоє чи троє збираються в ім’я Моє — там Христос, там — Пуп Землі. Коли ми хочемо прославити Христа, то саме там буває і Пасха, там — Пуп календаря.

В народі побутує доволі стійка думка про те, що на Великдень потрібно обов’язково щось «святити». Підготовка до Свята для господинь — справа клопітка. Як знайти баланс між радістю Марфи та радістю Марії?

Великодній стіл не вимагає жодних гарячих страв, тому зовсім не обов’язково великодню ніч відбувати біля пічки. Сирні паски замішують і ставлять іще в четвер, паски з борошна теж випікають раніше. А яйця зварити — великих зусиль не треба. Це все, що потрібно на великодньому розговінні.

Не можна сказати, що календар церковних страв вимагає від тебе таких надзусиль, що нема часу для пасхальної молитви. Звісно, у великодню ніч слід бути в храмі. Хто бажає, може чаклувати біля плити, коли відіспиться, — але це вже буде потім.

На багатьох парафіях не прийнято причащати на Великдень. Із чим це пов’язано і як Ви до цього ставитеся?

Не засуджую. Я дуже несхвально до цього ставився, коли сам не був священнослужителем, зараз у мене дещо інше ставлення. Чому не було в радянські часи традиції причащати на Пасху, чому вона відмерла? По-перше, тому що храми були повнісінькі, до того ж, людьми малоцерковними. Для того, щоб люди могли причащатися, повинно бути хоч трохи простору вільного для маневру, щоб люди могли підходити до Чаші, відходити і т. д. По-друге, люди повинні бути церковні. У наших великих містах є храми, де надто багато таких незнайомих людей, які йшли за компанію, готові були і причаститися теж...

Але мені здається, що нині є ще й інший акцент у цьому. Для парафіян свято — це радість, для священнослужителя — день особливо важкої праці. Впродовж усього року священики живуть для людей. І ось два рази на рік духовенство влаштовує свята — для самих себе — на Різдво і на Великдень. Тоді можна забути про ваші гріхи, не приймати сповіді, а просто стояти перед Престолом і відчувати себе священиком Христовим.

Служба довга, нічна, тяжка, незвична. Затягувати її не хочеться, тому що коли якась людина не витримає, буде змушена під тягарем утоми, хатніх клопотів, тривоги за малечу, яка вдома залишилася, піти раніше з храму — в неї буде недобрий осадок у душі, бо вона не дочекалася кінця пасхальної служби, пішла. Можливо, тому в деяких храмах намагаються таким чином скоротити тривалість пасхальної служби.

В кожному храмі своя традиція: десь причащають на Пасху, десь — ні. Але якщо і не причащають — про це можна дізнатися заздалегідь, і той, хто хоче причаститися, може піти в інший храм або монастир. І не треба засуджувати священиків тих храмів, де не причащають. Значить, причастять вранці, за пізньою літургією.

Чи є смисл приходити в храм, якщо ти туди приходиш лише раз на рік, на Великдень, «посвятити» яйця-паски?

Є, звісно. Краще хоча б що-небудь, аніж нічого. Інша справа, що очікувати багато чого від такого роду малоцерковності своєї — не варто. Коли віра твоя така хирлява і слабка, значить, ти будеш її тягти, а не вона тебе підтримувати. Від такої твоєї віри великодньо-яєчної ти сам насправді нічого не отримаєш навіть тут, зараз — я не кажу вже про загробне життя. Не буде радісної впевненості — того, що можуть отримати християни віруючі.

Яке значення має для нас, сучасних християн, великоднє богослужіння? Адже воно було написане для новохрещених християн, які за пасхальним богослужінням уперше причащалися.

Усі смисли зберігаються. Пасха — це привід відчути радість навіть один від одного. Це, ймовірно, найнезвичніший акцент пасхальної служби, який майже відсутній в інших богослужіннях. В інші дні ми весь час дивимося вгору, на Бога, а в пасхальних богослужіннях нам повсякчас пропонується подивитися навкруги. «Радістю один одного обіймемо!» Ось у цьому, можливо, і полягає незвичність великоднього відчуття.

Бесіду вели Денис Таргонський та Катерина Ткачова

Опублiковано: № 3 (27) Дата публiкацiї на сайтi: 05 November 2007

Дорогі читачі Отрока! Сайт журналу вкрай потребує вашої підтримки.
Бажаючим надати допомогу прохання перераховувати кошти на картку Приватбанку 5457082237090555.

Код для блогiв / сайтiв
Розмiстити анонс

Додати Ваш коментар:

Ваш коментар буде видалено, якщо він містить:

  1. Неповагу до авторів статей та коментарів.
  2. Висловлення думок щодо особистості автора або не за темою статті, з’ясування стосунків між коментаторами, а також інші форми переходу на особистості.
  3. З’ясування стосунків з модератором.
  4. Власні чи будь-чиї поетичні або прозаїчні твори, спам, флуд, рекламу і т.п.
*
*
*
Введіть символи, зображені на картинці * Завантажити іншу картинку CAPTCHA image for SPAM prevention
 
Дорогие читатели Отрока! Сайт журнала крайне нуждается в вашей поддержке.
Желающим оказать помощь просьба перечислять средства на карточку Приватбанка 5457082237090555.
Отрок.ua в: