Підписатись на розсилку нових статей

С 2009 года журнал издается при поддержке Международного благотворительного фонда в честь Покрова Пресвятой Богородицы


Журнал «Отрок» приглашает авторов для сотрудничества! Пишите нам на адрес: otrok@iona.kiev.ua

Рекомендуємо відвідати

Свято-Троицкий Ионинский монастырь Молодость не равнодушна Покров Страничка православной матери Журнал Фамилия Ольшанский женский монастырь

Наші друзі

«Вернее труд и постоянство»

Є у поета Мандельштама геніальний вірш під назвою «Декабрист». Рядок із нього взятий нами у назву статті. У згущеній формі, яка деколи потребує коментарів через насиченість образів, Мандельштам у 1917 році сказав про декабристів усе найголовніше. Із 1917 року були так добре помітні їхні трагічні й фатальні помилки, проте, як писала Волконська, дружина учасника повстання, яке підняли в грудні 1825 року, «якщо навіть дивитися на переконання декабристів як на божевілля й політичну маячню, все-таки справедливість вимагає погодитись, що той, хто кладе голову на плаху за свої переконання, той дійсно любить вітчизну».

Т. Назаренко. Декабристы. Восстание Черниговского полка

Декабристів спонукали до повстання й біль за народ, і сором за свій добробут обраних. Ці молоді дворяни, в основному офіцери, котрі, незважаючи на молодість, були вже в немалих чинах, заслужених кров’ю на полях битви, дійсно були напрочуд безкорисливими. Член державної ради граф Ростопчин навіть іронізував: «У Франції чоботярі й ганчірники хотіли зробитися графами й князями, а у нас графи й князі хотіли зробитися чоботярами й ганчірниками».

Якщо дії самих декабристів за всіх благих поривань були злочинними й мали тяжкі наслідки, то подвиг їхніх дружин, які поїхали за ними у заслання, чистий і незаплямований. Багато хто з нас не лише читав поему Некрасова «Русские женщины» про Волконську й Трубецьку, але й любив фільм Мотиля «Звезда пленительного счастья», в якому декабрист Анненков (молодий Косталевський), ще вільний і такий показний, скакав верхи за своєю француженкою під пісню Окуджави «Кавалергарда век недолог».

К. Кольман. Восстание декабристов на Сенатской площади в Петербурге

Давайте згадаємо історію декабристів, користуючись ємним віршем Мандельштама.

«Тому свидетельство языческий сенат, — Сии дела не умирают!» Он раскурил чубук и запахнул халат, А рядом в шахматы играют.

Поет зображує декабриста, який уже відбув каторгу й залишився на поселенні. Звісно, вони вічно поверталися думкою до переломної події свого життя і як освічені люди втішалися тим, наскільки давні події античної історії залишилися у пам’яті людства. Тут очевидна аналогія з тими змовниками, які вбили Цезаря в сенаті, бажаючи відновити республіку. Проте яка дивна влучність у вірші: не римський сенат, а язичницький сенат. Героїзм декабристів подібний до героїзму язичницького Риму, а не православної вітчизни, яка шанує страстотерпців. У цьому сенсі цікаві рядки, які не ввійшли в остаточну редакцію.

Мерцает, как кольцо на дне реки чужой, Обетованное гражданство.

Заслані декабристи не опустилися, не втратили інтересу до науки й мистецтва, зробили великий внесок у розвиток Сибіру, де змушені були жити. Та риса, що поряд друзі у сільській хатині-зрубі грають у шахи, є промовистим.

Честолюбивый сон он променял на сруб В глухом урочище Сибири, И вычурный чубук у ядовитых губ, Сказавших правду в скорбном мире.

Світ був і є сповненим скорботи, й кріпосне право було потворним і страшним, нікуди від цього не дітися. Офіцери, для яких солдати були в війні соратниками, побачили їхнє повернення в рабство, і це не могло не бути болісним для них, людей справедливих і співчутливих.

Шумели в первый раз германские дубы, Европа плакала в тенётах, Квадриги чёрные вставали на дыбы На триумфальных поворотах.

У тріумфальному військовому поході переможців Наполеона армія дійшла до Парижа, і (як знайомо!) люди вкотре відчули запаморочення від історичних потрясінь. Дуже великою є спокуса чекати за поворотом історії «світлого майбутнього» та негайного загального благоденства.

Бывало, голубой в стаканах пунш горит, С широким шумом самовара Подруга рейнская тихонько говорит, Вольнолюбивая гитара.

Зібрання декабристів, що передували повстанню, дуже близькими були до дружніх гулянок, як тепер сказали б — вечірок, тільки тоді вино й гітара підстьобували «отчизне посвятить души прекрасные порывы».

Цей дух дружнього спілкування молоді на гулянці, безтурботність і відчайдушність не обійшов ніхто з тих, хто писав про декабристів. «Глухие гитары, высокая речь. Чего им бояться и что им беречь?» — писав Асєєв. . «Течёт шампанское рекою, и взор туманится слегка. И всё как будто под рукою, и всё как будто на века», — це Окуджава. У Пушкіна в десятій главі «Євгенія Онєгіна», зашифрованій і частково спаленій: «Сначала эти разговоры между Лафитом и Клико* лишь были дружеские споры...» Наскільки я знаю, психологи називають таке піднесення в колі однодумців «ейфорія ліктя», а ейфорія — поганий порадник у доленосній справі.

* Лафіт — французьке червоне вино; Кліко — марка шампанського.

Ещё волнуются живые голоса О сладкой вольности гражданства, Но жертвы не хотят слепые небеса, Вернее труд и постоянство.

Те, що небеса тут «сліпі», має подвійний смисл: багато хто з декабристів, як, наприклад, Пестель, були атеїстами чи номінальними віруючими; а також образ цей передає якусь їхню образу, що небеса не оцінили їхнього пориву, їхньої жертви, їхнього подвигу.

Н. Козлов. Портрет Камиллы Петровны Ивашевой

Абсолютно вірним є те, що небесам бажані труд і постійність. Якщо тягнути з землі пальцями паросток пшениці, який тільки-но проклюнувся, він не тільки не стане рости швидше, а й не виросте взагалі й залишить тебе голодним. Ріст дерева, колоска, повільне дорослішання, повільне оволодіння майстерністю в будь-якій галузі діяльності вчать нас терпінню, постійності, мудрій неквапливості й завзяттю.

Цікаво, що в історії декабристського руху був період, коли вони були дуже близько до мудрої неквапливості та завзяття. У 1818 році був створений Союз благоденства, напрямки діяльності якого не виходили за межі «людинолюбства», благодійної роботи, «освіти», «правосуддя», «громадського господарства». Багато хто з декабристів створювали нові школи, в котрих навчалися грамоти солдати й селянські діти. Члени союзу намагалися боротись із судовим свавіллям, займаючи непрестижні в їхньому середовищі громадянські пости суддів і засідателів. Армійські офіцери не дозволяли застосовувати тілесні покарання, гуманно поводилися з солдатами. Передбачалося років через двадцять здійснити реформи безболісні й мирні.

Але багато чим діяльність Союзу здавалася недостатньою, а терміни надто тривалими. У 1821 році Союз благоденства був розпущений і тоді ж створені Північне й Південне товариства, в котрих є й прибічники конституційної монархії, і усунення царської родини без кровопролиття, і прибічники царевбивства...

У поезії Пушкіна «К Чаадаеву» є точний діагноз: «Нетерпеливою душой отчизны внемлем призыванье». Ось він корінь зла: душа нетерпляча.

Можна було б згадати про те, що Господь прийшов до людей у часи рабовласництва, але революцій не підіймав, бо найбільша свобода — свобода від гріха. Але я зараз навіть не про цю головну свободу пишу, якій християнин має віддати й серце, і працю, до речі, не очікуючи при цьому, що завтра не буде в чому каятись, а післязавтра побачиш нетварне світло, — я пишу про ту людську діяльність, якою ми постійно зайняті.

«Благими поривами вимощений шлях у пекло». Я зловила себе на тому, що неточно згадала приказку. Вона звучить інакше: «Благими намірами вимощений шлях у пекло», — тобто йдеться про небезпеку безвілля: збирався, мріяв, але не зробив. А я пишу зараз про небезпеку поривів, про небезпеку очікування негайного явного й яскравого результату. Це, на жаль, дуже важлива й сучасна тема. Ось приклад.

Розмовляю з дівчиною, студенткою Києво-Могилянської академії, відмінницею й розумницею.

— Олю, коли заміж підеш? Тебе наречений чотири роки чекає.

— Яке заміж! Треба довчитися, влаштуватися на роботу, зробити кращою країну.

— Олю, поки ти зробиш кращою країну, ти будеш старою каргою.

— Ні, я все встигну.

Я розумію, що в голові моєї милої співрозмовниці сяють якісь лазурові далі, і вона поки зовсім не хоче день при дні варити кашку немовляті, терти яблучко й тягати коляску по сходах, що, до речі, країні, яка перебуває в демографічній кризі, стало б у пригоді.

Є й набагато більш прикрі й страшні спокуси: знайдемо, зненавидимо й задушимо ворога — і тоді якимось чином, так чи інак, над вітчизною зійде прекрасна зоря.

Давайте на всяк випадок запам’ятаємо слова мудрого поета: «Вернее труд и постоянство».

Я написала про декабристів заради сьогоднішнього дня і нібито вже сказала головне, що хотіла сказати. Але цю тему, мабуть, не можна залишити, не торкнувшись того, який вона спробний камінь. Ставлення до історії декабристів дає зрозуміти, чому ми вірніші: християнським чи ліберально-демократичним цінностям. Ні, для того, щоб бути християнином, бути монархістом зовсім не обов’язково, а от пам’ятати про шосту заповідь «не вбий» треба. Декабристи не лише теоретично схвалили насильство — постріл Петра Каховського смертельно поранив генерала Мілорадовича в той момент, коли він звертався до солдат, умовляючи їх. Його слово, слово героя війни 1812 року, було вагомим і впливовим, цього впливу й боялися повстанці. А загалом на Сенатській площі загинуло близько тисячі трьохсот осіб, з них близько дев’ятисот складали ті, кому стало цікаво, й ті, хто співчували — ті, хто були присутні на площі й прилеглих вулицях і гинули, відходячи по замерзлій Неві, крижаний покрив якої підривали снаряди. І були всі вони одновірці й співвітчизники.

Н. Бестужев. Портрет Анны Васильевны Розен

Наша ліберально-демократична складова готова обуритися тим, що цар погодився застосовувати проти повстанців артилерію, але згадаємо, як говорять діти, «хто перший почав». Протистояння було неабияким. Рано вранці 14 грудня Микола І говорив генералові Бенкендорфу: «Сьогодні ввечері, може, нас обох не буде на світі, але, принаймні, ми помремо, виконавши наш обов’язок».

Цікаво, що з тією ж готовністю ми засмучуємося тим, що страстотерпець цар Микола II не був достатньо рішучим у боротьбі з революцією. Ми поважаємо особистість і шануємо пам’ять Столипіна, який відповів арештами і стратами на терор. Тобто дивовижний коктейль у головах багатьох із нас нагадує нам вкотре про те, що «кожна людина обманлива» (Пс. 115) і про щонайглибшу необхідність постійних молитов за просвітлення розуму.

Мені відомі дві історії, в яких говориться досить прямо про ставлення Господа до справи декабристів. Одна з них розповідає про те, як група молодих офіцерів приїхала до преподобного Серафима Саровського, і той був несподівано суворий з ними, прогнав їх, а пізніше, відповідаючи на питання щодо причини своєї суворості, підійшов до колодязя, скаламутив палицею в ньому воду і сказав: «Це вони хочуть зробити з нашою Росією».

Друга історія для мене є повчальною у багатьох відношеннях. Це історія матері повішеного декабриста Рилєєва. Коли він тяжко хворів і вмирав у дитинстві, його благочестива і гаряче віруюча мати молилася за його життя і зцілення. Сила її віри була такою, що вона отримала одкровення з неба: син її, якщо залишиться живим, буде повішений. За своїм людським розумінням мати подумала, що у неї вистачить сил виховати його не крадієм, не злочинцем, і вона не припинила своїх прохань, сенс яких був у тому, щоб Господь зберіг їй дитину хоч би там що...

Для мене це один з найпереконливіших уроків того, що слова «хай буде воля Твоя» мають бути камертоном усіх наших молитов. Хоча мені казати про це не можна, оскільки я, милістю Божою, не була в ситуації цієї матері. Говорити про смиренне терпіння людини, що страждає, можна тільки зсередини страждання.

Смерть Кіндрата Федоровича Рилєєва була християнською: він сповідався, причастився перед стратою і відходив у вічність спокійно й світло, глибоко примирений з Божою волею.

Але, за справедливим зауваженням Леніна, «декабристи розбудили Герцена, Герцен розгорнув революційну агітацію». І на цьому етапі все було сповнене прекраснодушності й шляхетних поривів. Навіть слов’янофіли, які були монархістами й людьми, що не сприймали ніяких революцій, звинувачували російське самодержавство в тому, що воно вносить у Росію чужий для неї німецький дух. Слов’янофілів Ю.Ф. Самаріна й І.С. Аксакова в 1849 році допитували в III Відділенні і звинувачували, що вони готували нове «14 грудня». Ф.М. Достоєвський здійснював свій шлях від Петрашевського до Євангелія на каторзі.

Толстой писав «Війну і мир» як історію становлення декабриста. Ми так захоплені тим, що і П’єр, і князь Андрій — улюблені герої Толстого, які йдуть шляхом духовного зростання, що якось не помічаємо, до яких різних фіналів вони приходять. Князь Андрій здобуває здатність прощати й любити ворогів, а зміцнілий морально в полоні П’єр стає членом одного з таємних товариств. Наташа заохочує «справи чоловіка», а сон Ніколеньки Болконського розповідає нам, що це за «справи». Власне, рух по вертикалі здійснює тільки князь Андрій, а зміни в характері П’єра — вдосконалення в горизонтальній площині душевного життя. Його шляхетні роздуми про сенс життя постійно виносять його до утопічного бажання негайного щастя для всіх — і прибивається він то до масонів, то до декабристів.

А скільки прекраснодушних людей начепили на себе червоні банти в 1917 році, коли трапилось те, про що так точно й так ємно написала Цвєтаєва:

Из строгого стройного храма Ты вышла на визг площадей... — Свобода! — Прекрасная Дама Маркизов и русских князей. Свершается страшная спевка, — Обедня ещё впереди! — Свобода! — Гулящая девка На шалой солдатской груди.

Якщо продовжити образи Цвєтаєвої, то сьогоднішня Свобода уявляється мені впевненою в собі санітаркою з європейського облаштованого, але скорботного дому. Вона приїде, заліпить рота пластирем і відвезе тебе «лікуватися», якщо ти небезпечний для суспільства своєю нетолерантністю, наприклад, до содомітів.

І доводиться Церкві ставити крапки над «і», коментувати проголошувані свободи й права людини: «Слабкість інституту прав людини — в тому, що він, захищаючи свободу вибору, все менше й менше враховує моральний вимір життя й свободу від гріха. Суспільний устрій має орієнтуватися на обидві свободи, гармонізуючи їх реалізацію в публічній сфері. Не можна захищати одну свободу, забуваючи про іншу. Вільне стояння в добрі й істині неможливе без свободи вибору. Так само й вільний вибір втрачає свою цінність і смисл, якщо звертається до зла»**.


** «Основи вчення Руської Православної Церкви про гідність, свободу й права людини».

Опублiковано: № 6 (42) Дата публiкацiї на сайтi: 04 March 2010

Дорогі читачі Отрока! Сайт журналу вкрай потребує вашої підтримки.
Бажаючим надати допомогу прохання перераховувати кошти на картку Приватбанку 5457082237090555.

Код для блогiв / сайтiв
«Вернее труд и постоянство»

«Вернее труд и постоянство»

Ірина Гончаренко
Журнал «Отрок.ua»
Людина молода, талановита й щира часто буває зухвалою та нетерплячою. Вона радше зірве готовий плід із лісового дерева, ніж роками вирощуватиме й удобрюватиме власний сад. Про те, як важливо в нашому житті бути неквапливим і терплячим, ми дізнаємося на прикладі історії, про яку тепер згадують усе рідше.
Розмiстити анонс

Результати 1 - 1 з 1
21:42 05.03.2010 | Дмитрий
Очень актуальная статья! Все новое - хорошо забытое старое! Меняются только "слайды" вокруг: одежда, развлечения, вещи, мода, лошади, кареты, машины, поезда, самолеты, телефоны... А свобода выбора добра или зла всегда остается за нами...
Свобода хороша и срезает все "старое", но труд и постоянство приносят больше плодов - вернее! Жаль только, не все имеют терпение.

Додати Ваш коментар:

Ваш коментар буде видалено, якщо він містить:

  1. Неповагу до авторів статей та коментарів.
  2. Висловлення думок щодо особистості автора або не за темою статті, з’ясування стосунків між коментаторами, а також інші форми переходу на особистості.
  3. З’ясування стосунків з модератором.
  4. Власні чи будь-чиї поетичні або прозаїчні твори, спам, флуд, рекламу і т.п.
*
*
*
Введіть символи, зображені на картинці * Завантажити іншу картинку CAPTCHA image for SPAM prevention
 
Дорогие читатели Отрока! Сайт журнала крайне нуждается в вашей поддержке.
Желающим оказать помощь просьба перечислять средства на карточку Приватбанка 5457082237090555.
Отрок.ua в: