Віра — це все життя, віра — це повнота світобудови, віра — це невичерпна глибина буття. Не варто думати: «От, я буду вірити досконало, позбавлюся гріхів, а тоді вже піду до Церкви». Віра — це шлях. Віра — це спрага.
Батько біснуватого хлопця, про якого оповідає дев’ята глава Євангелія від Марка, дійшов до відчаю бо нічим не міг допомогти своєму нещасному синові. Навіть учні Христові не могли зцілити хворого — в батька було горе, але не було віри. І от остання надія — Христос. Ісус же йому відказав: «Якщо хоч скількись можеш вірити, все можливо віруючому». І тієї ж миті батько юнака вигукнув зі сльозами: «Вірую, Господи! Допоможи невірству моєму!» ...І він (юнак) встав (Мк. 9, 23–24, 27). Бажання повірити прийняте Господом як віра, і з цього — гарячого, щирого, дієвого бажання — вона і починається. Ти хочеш мати віру? Не чекай якихось видінь з неба, зроби крок до Бога, і це вже буде твоя віра.
І, звичайно ж, цей перший крок — Святе Письмо. Євангеліє. Блага звістка. Фундамент християнського віровчення. Нерідко зараз можна зустріти людину, яка вважає себе християнином і при цьому ніколи не читала Євангеліє. Неймовірно! Чи можна бути математиком, не знаючи арифметики?
Шлях до Христа має, безумовно, проходити крізь ту браму, яку Він Сам для нас відкрив. Одкровення — Блага Звістка про спасіння, спасіння з дурного коловороту смертного небуття, Блага Звістка про дарування втраченого раю.
Починати читання Письма потрібно саме з Чотириєвангелія, бо почавши зі Старого Завіту, можна до Нового так ніколи й не дібратися. Але ж саме Новий Завіт дав Господь людям як обітницю їх спасіння, тоді як Старий Заповіт виконало Різдво Ісуса Христа. При першому (і навіть перших) читанні неминуче з’явиться безліч незрозумілого, а, можливо, і сумнівів чи навіть спокус. Це природній наслідок безмежної глибини та багаторівневості тексту, а також незнання сучасним читачем історичних реалій життя епохи Христа. Ніяковіти перед цим не варто: приходить час, і все стає на своє місце. При читанні Євангелія дуже допомагає порада митрополита Антонія Сурозького:
«До читання світської літератури підхід, як правило, цілком визначений: все зрозуміле ми прочитуємо і в міру своїх сил засвоюємо; в тому ж, що не зрозуміло, намагаємось розібратися, зосередивши на цьому свою увагу. Підхід до читання тексту Святого Письма має бути діаметрально протилежним: прочитавши що-небудь нам не зрозуміле, не слід на цьому затримуватись (це те, що зараз не суттєво для нашої душі), але будемо читати далі — доти, поки нас не вразять якісь слова Христа. Цими словами в цей момент Сам Бог звертається до Вас — що ж може бути цінніше? При першому прочитанні Нового Завіту таких місць може бути лише три—п’ять, але як вже багато і цього для душі! Дочитавши таким чином перший раз Чотириєвангеліє (читати потрібно тільки послідовно; і не важливий темп — важлива регулярність), повертаємося до першої глави від Матфея — і починаємо наступне коло читання — і щось нове торкнеться нашого серця».
Прочитавши ці тексти два-три рази, можна перейти до Діянь, потім, ще більше увійшовши в життя Церкви — воцерковившись, перейти до Послань. Звичайно, при виникненні запитань добре звертатись за поясненнями як до спеціальної літератури, так і до знаючих людей. Однак розумове усвідомлення аж ніяк не має ставати наріжним каменем — вплив слова Святого Письма подібний до молитви: воно проникає і освітлює найглибші закутки людської душі.
За матеріалами книги священика Михайла Шполянського «Пред дверьми храма Твого»
