500 років тому ніхто не чув про Америку. 240 років тому ніхто не знав, що таке США. За європейськими мірками, в такої юної країни ще все попереду. Однак нація, що виникла на новому континенті, хоча й виросла з європейців, вирішила кроїти себе тільки за мірками своїми власними, американськими. Можливо, саме в цьому наша з ними схожість: ми, як і вони, відрізняємося від решти світу.
За залізною завісою
Той, хто жив у Радянському Союзі, особливо в невеликому містечку, добре пам’ятає, яку радість і цікавість викликала поява на вулицях іномарки. Зазвичай це були старі, громіздкі ридвани — «справжні» іномарки, родом з-поза залізної завіси, або ж щось новіше й простіше, на кшталт «юго» чи «трабанта». Але для нас, звиклих до обмеженого вибору марок та незмінності дизайну, це було щось невимовне, неможливе, казкове. Одне слово — іномарка!
А іноземці тоді зустрічалися ще рідше, ніж іномарки. Тому не дивно, що слово «іноземець» для людей з радянським минулим звучало як синонім до «екзотичний», «чудернацький» — словом, не такий, як ми. Пам’ятаєте, як у Михайла Булгакова: «Сірий берет він хвацько заломив на вухо, під пахвою ніс палицю з чорним набалдашником у вигляді голови пуделя. На вигляд — років за сорок. Рот якийсь кривий. Чисто поголений. Брюнет. Праве око чорне, ліве чомусь зелене. Брови чорні, й одна вища за іншу. Одне слово — іноземець».
Ми знали, що десь там мешкають німці, французи, американці, англійці, фіни й бразильці. Тією ж мірою ми були обізнані щодо африканских слонів, левів і носорогів. Це була реальність підручника з історії або фантастичного роману.
Особисте знайомство
Коли залізна завіса й Радянський Союз упали, почалося наше знайомство. Туди поїхали наші «розум» і робочі руки; сюди потяглися місіонери й аферисти. Гарний обмін...
Європа раптом опинилася зовсім поряд, одразу за нашим західним кордоном. Як не дивно, але США виявилися ще ближчими. Більшість іноземців, яких я знаю в Києві — саме американці. На другому місці, з великим відривом, — німці. І тим, й іншим дуже подобається в Україні.
Якщо оцінювати нашу готовність до контакту з іноземцями за кількістю фільмів тієї чи іншої країни в нашому кінопрокаті, то ми маємо бути найбільш готовими до спілкування саме з громадянами США. Адже ми все про них знаємо...
Реальність виявилася набагато ближчою до сприйняття радянської людини, ніж до образів, створених кінематографом. Коли я вперше побачив N, то одразу ж вирішив, що він — іноземець і, швидше за все, американець. На ньому були шкарпетки різного кольору; глибокий січневий сніг топтали тенісні туфлі.
Але на цьому «дивацтва» й завершилися, однак не завершилися відмінності. Американець справді виявився не таким, як ми, і не таким, яким змальовує його рідний кінематограф. А завдяки тому, що я доволі часто й подовгу бував за кордоном, мені було легше зробити деякі узагальнення й висновки щодо іноземців узагалі й американців зокрема.
У різноманітті єдність
Суспільство нагадує листковий пиріг. Його листки називають класами, стратами, групами — як кому подобається; але заперечувати наявність цих «листків» безглуздо. Події російської та радянської історії призвели до того, що в нашому «пирозі» листків або ж суспільних прошарків виявилося набагато менше, ніж в «пирозі» тих країн, які без революційних потрясінь існували сторіччями. Кожен прошарок суспільства — носій своєрідної культури, філософії, ідеології і традицій. Прошарки пронизані певними ідеями, котрі об’єднують їх в єдиний «пиріг». І в цьому сила такого багатошарового різноманітного суспільства — у ньому циркулює, у взаємодії, безліч ідей, проте всіляким зовнішнім викликам воно протистоїть єдиним фронтом. Не випадково ж на доларі — чим не символ Америки? — красується девіз «У різноманітті єдність».
Наші мандрівники доволі часто роблять одну й ту саму помилку — вони сприймають один прошарок суспільства за суспільство в цілому. Саме тому про Америку ходять такі суперечливі розповіді. Один бачив там тільки безробітних емігрантів на «велфере», інший — тільки безробітних афро-американців на «велфере» і «фудстампс», третій — тільки заможний «середній клас», який оспівують наші керманичі, четвертий — тільки нудних мовчазних фермерів... Й емігрант , і безробітний, і «середній клас», і фермер, і багато інших, кожен окремо й усі вони разом — Америка.
Окрім усього іншого, Америка, як свого часу й СРСР, — дуже велика країна. Багатство природних і кліматичних умов призвело до того, що американці різні не тільки за вертикаллю, тобто за прошарками американського пирога, але й горизонтально, тобто за широтами й меридіанами свого континенту. Тут є і патріархальні сільські громади, де сусідство — не просто життя по різні боки одного паркану, але й ступінь кревності. Є і ультрасучасні мегаполіси, де мільйони людей страждають від тисняви й самотності. Тут, як колись у Греції, є все.
Приватні уроки й геополітичні узагальнення
Чого ж мене навчив мій американський друг? Це можна назвати уроком «правильного ставлення до...». Його ставлення до життя можна назвати споглядальним, а його самого — фаталістом. Беручи участь у всіляких неприємних подіях, він спокійний, немов відсторонений спостерігач: роби, що мусиш, і будь, що буде.
Він також подав мені приклад ставлення до іншого народу. Він ніколи не критикує Україну — адже він тут живе, «робить гроші», виховує дитину. Він ніколи не критикує й Америку — адже це його батьківщина. Однак це не сліпота націоналіста — у нього просто немає іншої Америки, і навряд чи щось може змінити це ставлення. Якщо буде потрібно, він одягне каску, візьме гвинтівку й піде захищати свою Америку.
Один знайомий британець — майже американець, чи не так? — продемонстрував абсолютно інше розуміння геополітичної ситуації. На його думку, Америка й Росія створюють глобальні проблеми, а Британія їх вирішує. Відповідальний товариш...
Америка — столиця капіталістичного світу. Тут знають вартість грошей, як ніде у світі. У цьому її сила і її слабкість. Ми були сильнішими, поки в нашій системі гроші мали дуже невелике значення. Саме тому Америка чимдуж намагалася запровадити в СРСР капіталізм — адже в такій системі їй немає рівних. Ті, хто не зрозумів, що ми — можливо, назавжди — полишили перші ролі, все ще сміються з американців. Особливо часто насміхаються з їхньої системи освіти. Як мало знають школярі! Які вузькі спеціалісти виходять з університетів! Ха-ха-ха...
Доки ми сміємось, американці рахують. Багато чому навчати того, хто митиме машини або ж тарілки, — марнотратство. Спеціаліст, який знає все, не знає нічого. Це суперечливі, негуманні, гидкі позиції, але в американській системі все працює саме так. І ми відставатимемо з кожним днем, якщо в одній системі з американцями будемо триматися іншої позиції в цьому питанні. А ми будемо — саме тому існує такий штамп, як «загадкова слов’янська душа». Навряд чи цю загадку можна розгадати — нашому піклуванню про власну душу нема пояснення в мові Америки.
Мій американець також суто по-американськи розуміє гроші. Одного разу він просив у мене професійної поради, яку я, звісно ж, по-дружньому і дав йому. Але для нас дружба сягає набагато далі, ніж для них. Тому він не міг не спитати про ціну моєї поради, а я не міг не обуритися. Зрештою він надіслав нам додому величезний кошик усіляких тропічних фруктів...
І чим більше я пізнавав мого американського друга, тим ясніше бачив, наскільки ми менше пристосовані до життя «тут і зараз», у своїй власній державі...і чомусь так радісно думати, що ми чужі в цьому часі, гірше якого часи були, «але не було підлішого»!
