Підписатись на розсилку нових статей

С 2009 года журнал издается при поддержке Международного благотворительного фонда в честь Покрова Пресвятой Богородицы


Журнал «Отрок» приглашает авторов для сотрудничества! Пишите нам на адрес: otrok@iona.kiev.ua

Рекомендуємо відвідати

Свято-Троицкий Ионинский монастырь Молодость не равнодушна Покров Страничка православной матери Журнал Фамилия Ольшанский женский монастырь

Наші друзі

Відповідальні за дар свободи

Життя ієромонаха Серафима (Роуза) сміливо можна назвати чудом нашого часу. Його історія — урок для тих, хто любить узагальнення і вважає всіх американців пересиченими й недалекими. Він був у самому центрі напружених духовних пошуків, які сколихнули Америку в середині ХХ сторіччя, — і те, що він знайшов, доводить: ці пошуки не були грою. Корінний американець, уроджений протестант, він увійшов у Православ’я, прийняв чернечий постриг і став всесвітньо відомим місіонером, проповідником, автором багатьох книг. Вимогливий розум, чесне серце й жага істини — ось і все, що було потрібно Юджину Роузу для того, аби Господь вивів його на правильний шлях.

 

Його духовний син ієромонах Дамаскін (Христенсен) розповідає, що вихований у протестантстві Юджин відмовився від релігії своєї юності й занурився у вивчення культурного спадку Сходу, маючи намір перекладати священні тексти. Але душа людська, як він зрозумів згодом, за природою своєю прагне живого Бога, отже, майже всупереч його волі, юнака знову потягло до всепереможної правди Христа. Ймовірно, однак, звернення не відбулося б, якби не дізнався він про Православну Церкву, яка на той час була майже не знайома Заходу. Він переконався, що це та сама Церква, яку заснував Христос і Його апостоли, яка зберегла у повноті й неушкодженості давнє християнське вчення. Але не в цьому свідченні історії був ключ до звернення майбутнього отця Серафима — адже й інші релігії зберігають вірність своєму історичному корінню. Насамперед, Православ’я наситило його жагу правди: тут він відчув цілющий вплив Божої благодаті, тут відкрився йому неосяжний простір для духовного росту й тут же виявив він ті метафізичні принципи, завдяки яким світ постав перед його допитливим розумом зв’язним і узгодженим цілим.

Якщо раніше отець Серафим присвячував своє життя пошуку істини, то тепер, знайшовши її, він так само самовіддано присвятив себе служінню їй. Разом з однодумцем він заснував у Сан-Франциско місіонерське братство (зараз воно носить ім’я преподобного Германа Аляскінського*). Через кілька років, бажаючи уникнути мирської метушні й шукати Господа в усамітненні, братство влаштувалося в горах Північної Каліфорнії, де й продовжувало свою місіонерську видавничу діяльність. Тут, у пустелі, у чернецтві, пройшли решта 13 років недовгого життя отця Серафима. Одним із центральних завдань отця Серафима було донести до молодих шукачів правди, яким він і сам був колись, головну думку: духовним життям не можна «цікавитися» чи «захоплюватися»: воно — битва, в якій очищується душа. Слова, сказані ним про Америку тих років, сьогодні цілком можна застосувати до наших реалій.

Ми живемо в благодатних умовах миру й свободи, і це небезпечно для нас. Навколо нас — скарби святого Православ’я, рятівні скарби, яких ніде більше немає, а ми з почуттям повного вдоволення залишаємося цілком безплідними. Якщо трапляється перешкода на нашому православному шляху — треба тільки радіти: попереду боротьба, а разом з нею — й надія, що ми не зачахнемо, не загинемо.

 

Ми часто впадаємо в характерну оману. Нам здається: ось якби мені кудись поїхати, змінити оточення — тоді б у мене все налагодилося, — але сенсу в цьому, як правило, жодного. Починати треба просто тут, просто зараз. Чим це складніше, тим краще: подолання труднощів, боротьба за віру — саме цього нам найбільше не вистачає. Тут, на Заході, ми як у казковій країні дурнів: але рано чи пізно — скоріше рано, ніж пізно, — казці настане кінець.

До цього треба готуватися — не запасати консерви, як деякі наші наївні співгромадяни, а серйозно, з повним православним розумінням того, що відбувається. Чи спадало вам коли-небудь на думку, що з вами буде в концтаборі, в одиночці, в карцері? Ви просто з глузду з’їдете, якщо ваш розум не готовий до такого випробування, якщо в ньому немає правильного заряду. А чим заряджений ваш розум? Якщо там тільки земні, мирські образи й поняття, якщо ваше життя котиться день за днем без думки про Христа, про Церкву, про суть Православ’я й раптом ви потрапляєте в одиночну камеру — нічим зайнятися, нікуди піти, ані кіно, нічого, тільки голі стіни, — вам не вижити.

Про це є дуже цікава проповідь Ріхарда Вурмбранда, руминського пастора-протестанта. Коли ми позбавлені всіх книг, взагалі всіх зовнішніх джерел інформації, ми змушені покладатися тільки на свій внутрішній «багаж». Пастор Вурмбранд говорить, що уривки з Біблії, які він знав напам’ять, мало чим допомогли йому в тюрмі, не багато допомоги було й від формального знання християнських істин. Але якщо в нас у душі, у самому серці — Христос, ми знайдемо, що робити. Можна не пам’ятати весь церковний календар, але, згадуючи наше повсякденне життя, ми викличемо в пам’яті основні події річного богослужбового кола: що зберігається в серці, з тим ми й залишимося. Які з молитов і піснеспівів ми зможемо запам’ятати, ті нам і будуть допомагати: день за днем нам доведеться читати й співати одне й те саме. Треба, щоби було за кого помолитися. Чим більша кількість людей, за яких ви молитесь, тим більше вам буде допомоги, коли на вас самих накотить біда, тим більше у вас буде друзів в опрічній камері.

Кожен християнин отримує від Бога свій дар — талант, за який потім треба буде перед Ним дати відповідь. У нас у вільному світі цей дар — сама свобода; вона дається нам для сповідання нашої віри й для заглиблення у неї завдяки доступності й розмаїттю православних джерел. Але ми зобов’язані при цьому, щоб наша православна віра була істинним християнством, як визначив його святитель Тихон (Задонський): Православ’я серця, а не одного лише розуму. Для такої віри потрібен час, потрібне страждання, терпіння, духовний досвід, але найбільше потрібна наша власна рішучість.

Певною мірою шлях відомо кожному, хто не віддаляється від Церкви та її вчення: ходи на служби, бережи віру, причащайся Святих Дарів, читай православні книжки. Але, буває, люди роблять усе це механічно, не заглиблюючись у Православ’я.

Ходити до церкви й дотримуватися зовнішньої форми Православ’я — цього мало: треба ще чітко усвідомлювати все, що б ви не робили. Якщо вам доводилося говорити з протестантами або атеїстами, які всерйоз хочуть дізнатися про православну віру й звичаї, ви погодитеся з тим, як це важливо. Адже, відповідаючи на їхні запитання, ви можете хоча б злегка відкрити їм глибину Православ’я й тим самим, по суті, врятувати їхні душі. Чому ви осіняєте себе знаком Хреста? Чому ви молитеся святим? Чому у вас у церкві стоять або кланяються до землі? Чому у вас завжди співають «Господи, помилуй»? Що таке Причастя? Чому ви розповідаєте про свої гріхи священику? Особливо в наші дні, коли навколо нас стільки людей, які не знайомі з істиною, але наполегливо шукають її, не можна допускати, щоби все це відбувалося просто за звичкою: ми повинні вміти, за словами апостола Петра, відповісти за все, у що ми віримо й що робимо. Ставте питання, читайте, вивчайте церковні служби за книжками — тим чи іншим чином, але поглиблюйте свої знання.

Далі, недостатньо вивчати Православ’я — необхідно буквально насичуватися ним. Преподобний Серафим учив, що християнин має «увесь ніби занурюватися в закон Божий», це потребує від нас набагато більшого, ніж думають деякі. Але не можна, звісно, братися за все відразу. Якщо ви ходите до церкви щонеділі, починайте бувати на всеношній щосуботи й напередодні свят, якщо ви постуєте Великим постом — постарайтеся потрапити на чудові великопісні служби — Літургію Передосвячених Дарів, Андріїв канон, Похвалу Пресвятої Богородиці.

І ще дуже важлива річ: треба читати. Іоанн Златоуст говорить навіть, що без читання духовних книг неможливо врятуватися. Чому так? Справа, знову-таки, в потужному впливі світу, якого ми несвідомо зазнаємо день у день і годину за годиною: ми неминуче піддамося йому, якщо не будемо свідомо протистояти, наповнювати свій розум і серце християнськими образами. Для цього є безліч книжок. Перш за все, звісно, Святе Письмо та його православні тлумачення. Далі, житія святих і сучасних подвижників, «Моє життя у Христі» праведного Іоанна Кронштадського, «Невидима брань» у викладі Никодима Святогорця і Феофана Затворника, «Душекорисні повчання» авви Дорофея, «Духовні бесіди» Макарія Великого; богослужбові книги; «Лавсаік» із житіями пустельників, чиї слова звучать сьогодні так само свіжо й правильно, як і півтори тисячі років тому; життєписи новомучеників Росії; «Єдине на потребу» архієпископа Андрія (Римаренко). Всі ці книги вносять дивовижну ясність в душу кожного, в кого є хоч іскра живої віри, вони розкривають двері назустріч свіжому вітру невидимого світу, без якого душа марніє й гине.

З євангельського вчення і життя за Євангелієм ми повинні добути любов і співчуття до людей. Адже ніколи, напевно, людина не була такою нещасною, як сьогодні, незважаючи на весь зовнішній комфорт і технічний прогрес. Люди страждають і гинуть без Бога, і ми здатні допомогти їм знайти Його.

Воістину в наші дні в багатьох охолола любов, не дамо ж охолонути нашому серцю, поки Господь посилає нам Свою благодать. Якщо ми холодні й байдужі, якщо замість християнського відгуку на страждання ближнього ми знизуємо плечима: «Це не моя справа. Нехай турбуються інші, мені не до того!» (повірте, я чув такі слова від людей, які називають себе православними!), то ми перетворилися на сіль, яка втратила силу, і нас залишається викинути геть на зневаження людям.

Але, зрозуміло, стрижень поглиблення віри — це цілющі засоби церковного покаяння і святої Євхаристії, які ви повинні приймати у всій можливій повноті, як рекомендує вам священик. А разом з ними й щоденні прояви християнської любові: пожертвування на церковні потреби, допомога хворим і бідним. Якщо слідом за вашими добрими справами йде і серце, то вони допоможуть вам захиститися від змирщення, піднятися над цим тимчасовим світом до Небесного Царства.

Є, звичайно, й зворотний бік у нашого руху вглиб Православ’я: чого треба уникати, чому протистояти. Коли невидима брань стане для вас реальністю, коли ви переконаєтеся в тому, що християнство у вас в душі терпить безперестанні удари невидимих ворогів, особливо через дух змирщення, вам стане зрозуміло, з чим саме у вашому житті ніяк не можна миритися і з чим слід боротися в першу чергу. Але ця боротьба дуже полегшується всіма благодатними елементами християнського життя, про які ми говорили вище. Ми не маємо права забувати, що світ, який нас оточує, значною мірою підпорядкований дияволу, «князю світу цього», і що його головна зброя проти нас — це наша пристрасть до земного. Але якщо ми залишаємося православними й не відступаємо в боротьбі, ми отримуємо від Бога Його благодать, тільки вона здатна відірвати нас від землі й підняти в небо.

Одного разу преподобний Герман, розмовляючи з офіцерами на військовому кораблі, запитав, що вони люблять найбільше, а потім присоромив їх, зауваживши, що найбільша любов має бути до одного тільки Бога. Розмову свою він закінчив відомими словами, які сьогодні можна знайти на багатьох його іконах: «Давайте ж, від цього дня, від цієї години, від цієї хвилини любити Бога понад усе». Як просто — і як точно для всіх нас.

Опублiковано: № 4 (46) Дата публiкацiї на сайтi: 21 October 2010

Дорогі читачі Отрока! Сайт журналу вкрай потребує вашої підтримки.
Бажаючим надати допомогу прохання перераховувати кошти на картку Приватбанку 5457082237090555.

Код для блогiв / сайтiв
Розмiстити анонс

Результати 1 - 7 з 7
10:27 17.08.2011 | Слава
Василию."Кого миловать, помилую,кого жалеть пожалею"
19:15 14.08.2011 | Василий
Антону.То есть неправославный человек будет вечно гореть в геенне, даже если он отдал жизнь за веру, Родину или близких - так это надо понимать?
16:38 16.05.2011 | Анна
Спасибо!
22:36 17.12.2010 | Антон
Уважаемый(ая) Лелик! Нет, не спасутся...Если не вернутся в лоно Церкви. Господь создал Свою церковь-одну ("едину" по церковно-славянски), а не несколько! И только в ней возможно для нас Спасение! Об этом же и в Символе Веры мы исповедуем (надеюсь, Вы его знаете). Почитайте Св.Отцов близких к нам по времени-Иоанна Кронштадского, Феофана Затворника и др. Хотелось бы порекомендовать и современного автора-убиенного год назад иерея Даниила Сысоева ! Вот где ЧИСТОТА ВЕРЫ, БЕСКОМПРОМИССНОСТЬ и МУЖЕСТВО! Помоги вам Бог во всем разобраться!
19:01 23.10.2010 | анна лелик
а для меня воцерковление началось с книги Серафима Роуза. боюсь сейчас ошибиться в названии но по-моему "душа после смерти". тогда она произвела неизгладимое впечатление - хотя по сути, он там пишет о том, что для верущего человека бесспорно - о том что есть жизнь после смерти.
но вот для меня тогда это был очень спорный вопрос
11:59 23.10.2010 | Николай
Лелик, автор статьи вам ответить не сможет, потому что он умер в 1982 году.
11:03 23.10.2010 | Лелик
Уважаемый автор статьи. Спасибо Вам за напоминание жить по Слово Божьему. Но у меня вопрос. Судя из этих слов "Если вам приходилось говорить с протестантами или атеистами, которые всерьёз хотят узнать о православной вере и обычаях, вы согласитесь с тем, как это важно. Ведь, отвечая на их вопросы, вы можете хотя бы слегка приоткрыть им глубину Православия и тем самым, по существу, спасти их души." Скажите разве протестанты или другие деноминации не спасуться если они искренно верят во Христа и приняли Его в свое сердце. Меня этот вопрос очень интересует. Спасибо

Додати Ваш коментар:

Ваш коментар буде видалено, якщо він містить:

  1. Неповагу до авторів статей та коментарів.
  2. Висловлення думок щодо особистості автора або не за темою статті, з’ясування стосунків між коментаторами, а також інші форми переходу на особистості.
  3. З’ясування стосунків з модератором.
  4. Власні чи будь-чиї поетичні або прозаїчні твори, спам, флуд, рекламу і т.п.
*
*
*
Введіть символи, зображені на картинці * Завантажити іншу картинку CAPTCHA image for SPAM prevention
 
Дорогие читатели Отрока! Сайт журнала крайне нуждается в вашей поддержке.
Желающим оказать помощь просьба перечислять средства на карточку Приватбанка 4149439318442625.
Отрок.ua в: