Отрок.ua

This page can found at: https://otrok-ua.ru/ua/sections/art/show/viktor_frankl-1.html

Віктор Франкл

У нелюдських умовах тільки прагнення до сенсу, пошук високого ідеалу допомагають людині залишатися людиною, а зовсім не інстинкти й потреби. Такий висновок психолога, який провів майже три роки в найстрашніших концтаборах фашистського режиму. Він утратив у таборі батьків, дружину, друзів. Слова Ніцше «якщо знаєш навіщо, здолаєш будь-які як» давно змінили свого автора й приписуються саме Франклу, котрий довів суть цих слів своїм життям.

Віктор Франкл (1905–1997) — австрійський психіатр, психолог і невролог. Пережив усі події світової історії складного ХХ століття, помер у віці 92-х років. Логотерапія (сенсотерапія) — так називається створене ним учення, надзвичайно затребуване сучасною психологією. Адже саме криза сенсу, за твердженням спеціалістів, є однією з першопричин багатьох психологічних проблем у добу інформаційного достатку та матеріального перенасичення.

1. Сенс має бути знайдений, але не може бути створений.

2. Людське буття завжди зорієнтоване зовні на щось, що не є ним самим, на щось або на когось: на сенс, який необхідно здійснити, або на іншу людину, до котрої ми тягнемося з любов’ю. У служінні справі або любові до іншого людина здійснює саму себе. Чим більше вона віддає себе справі, чим більше вона віддає себе своєму партнерові, тим більшою мірою вона є людиною і тим більшою мірою вона стає самою собою. Таким чином, вона, по суті, може реалізувати себе лише тією мірою, якою вона забуває про себе, не звертає на себе уваги.

3. У калейдоскоп можна побачити лише сам калейдоскоп. Чи не справедливо взагалі, що тільки те, що саме по собі прозоре, дозволяє побачити щось більше, аніж воно саме? Лише тією мірою, якою я сам відступаю на задній план, забуваю про моє власне існування, я здобуваю можливість побачити щось більше, аніж я сам.

4. Якщо є причина для щастя, щастя витікає з неї автоматично й спонтанно. І тому не треба прагнути щастя, не треба про нього турбуватися, якщо в нас є підстави для нього. Більше того, прагнути його не можна. Тією мірою, якою людина робить щастя предметом своїх устремлінь, вона неминуче робить його об’єктом своєї уваги. Але тим самим вона губить причини для щастя, і щастя вислизає.

5. Сьогодні, у добу суспільства достатку, більшість людей страждають не від надміру, а від браку вимог. Суспільство споживачів — це суспільство зі зниженими вимогами, яке позбавляє людей напруження. Люди, позбавлені напруження, схильні до того, щоб створювати його, і це може набувати здорових або нездорових форм.

6. Літак не перестає, звичайно, бути літаком, коли він рухається по землі: він може і йому постійно доводиться рухатися по землі! Однак лише здійнявшись у повітря, він доводить, що він літак. Так само й людина починає поводитись як людина, лише коли вона здатна подолати наявний психофізично-організмічний рівень і належати самій собі, не обов’язково при цьому собі протистоячи.

Ця можливість і є існування, а існувати — означає постійно виходити за межі самого себе.

7. Наскільки спокусливі популярні розмови про самоздійснення та самореалізацію людини! Немов людина призначена лише для того, аби задовольняти свої власні потреби або саму себе. Оскільки самоздійснення та самореалізація взагалі важливі для людського буття, вони досяжні лише як результат, але не як інтенція. Лише тією мірою, якою ми забуваємо себе, віддаємо себе, жертвуємо себе світу, тим його завданням і вимогам, якими просякнуте наше життя, лише тією мірою, якою нам є діло до світу й предметів поза нами, а не лише до нас самих і наших власних потреб, лише тією мірою, якою ми виконуємо завдання й вимоги, здійснюємо сенс і реалізуємо цінності, ми здійснюємо й реалізуємо також і самих себе.

Якщо я хочу стати тим, чим я можу, мені слід робити те, що я повинен. Якщо я хочу стати самим собою, я маю виконувати особисті й конкретні завдання та вимоги. Якщо людина хоче прийти до самої себе, її шлях лежить через світ...

Самоздійснення, реалізацію можливостей не можна уявляти собі як самоціль, і тільки людині, яка втратила справжній сенс свого життя, здійснення себе бачиться не ефектом, а метою. Звернення ж людини на саму себе, її рефлексія, не тільки позбавлене перспективи, а й просто є неадекватною формою інтенції. Лише бумеранг, що не влучив у ціль, повертається туди, звідки він був кинутий, оскільки його первісне призначення — вразити здобич, а не повернутися до рук мисливця, який його кинув.

8. Що ж таке людина?.. Це істота, яка винайшла газові камери, але це істота, яка йшла в ці газові камери з гордо піднятою головою та з молитвою на вустах.

9. Абсолютно неправі ті, хто твердить, що любов засліплює. Навпаки, любов дає зір, вона якраз робить людину зрячою. Адже цінність іншої людини, яку вона дозволяє побачити й підкреслити, ще не є дійсністю, а лише простою можливістю: тим, чого ще немає, але що перебуває лише в становленні, що може стати й що має стати...

Любов, і лише любов, здатна побачити людину у всій неповторності, як абсолютну індивідуальність, якою вона є.

10. Звичайна людина, яка дійсно справляється з конкретними завданнями, котрі ставить перед нею її становище в суспільстві й у родині, попри своє «маленьке» життя, більш «велика», ніж «великий» державний діяч, який здатний вирішувати долі мільйонів розчерком пера, але чиї аморальні рішення можуть нести в собі непоправне зло... Бо справді значущим є ставлення людини до долі, що випала їй. Те, як вона приймає складнощі життя, як несе свій хрест, та мужність, яку вона виявляє у стражданнях, гідність, яку вона виявляє, будучи засудженою і приреченою, — усе це є мірою того, наскільки вона відбулася як людина.

Використані уривки з книги «Людина в пошуку сенсу»

Опублiковано: № 2 (68) Дата публiкацiї на сайтi: 03 April 2014