Вимкнути плеєр і почути себе

За часів моєї юності журнали часто друкували картинки, де люди чи тварини вписувалися у візерунок так, що побачити їх можна було лише після уважного пошуку. Іноді повсякденне життя у психологічному сенсі видається такою ж картинкою — розпізнати живу людину на тлі соціального середовища стає все складніше…


Наші внутрішні наповнення (бажання, думки, оцінки, критерії тощо) запозичені, в основному, зі штучного інформаційного середовища, яке нас оточує. У цьому випадку особистість — це не прекрасна у своїй несхожості з іншими індивідуальність, а лише один з багатьох проявів суспільства. Подивишся на просвіт — і в абрисах наших постатей побачиш глянцеві журнали та політичні гасла, другосортну сучасну літературу та інші прояви псевдокультури. Соціум діє на неповторну людину як розчинник і, поглинаючи наші незрілі особистості, робить нас однаковими носіями уніфікованих претензій та прагнень. Він обмежує наш кругозір набором примітивних ідей, смаків, життєвих уявлень, бо вкрай не зацікавлений у людях духовно зрілих та здатних до самостійного мислення. Зовсім як шахіст, який навряд чи зрадів би, якби фігури мали свою власну думку.

Соціальну машину, яка чавить нас, можна звинувачувати безкінечно. Але виникає питання — чому ми самі так покірно та навіть охоче стаємо пазлами картинки світу, де не видно облич?

Цікаво, приміром, їдучи на роботу, поспостерігати за власними думками хоча б кілька хвилин. Наче м’ятими папірцями, наповнені вони уривками вчорашніх розмов, недоказаними образами, спогадами, ілюзіями, мріями та іншими «пустошами», як сказав би преподобний Амвросій Оптінський. А різні за гучністю звуки дозволяють утекти й від цих дрібниць. Наче ми хочемо швидше відкараскатися від себе, як від набридлого співрозмовника.

Ми демонструємо зверхню неувагу до нашого унікального та неповторного внутрішнього світу, дуже мало його цінуємо, боїмося чути запитання, що виникають усередині нас. Просто у нас часто немає власних відповідей. Тому все прямолінійно. Де вчитися? Батьки краще знають. Що їсти? Який одяг носити? Що читати? Скаже реклама чи авторитетна подруга. За кого голосувати? Довіримося телевізору. А запитання про Бога і сенс життя, про свободу та відповідальність тощо взагалі можуть не пробитися у свідомість. Але якщо все настільки просто, якщо нібито музика, нібито читання, нібито розумні розмови, ще й ТБ з інтернетом настільки ефективно заповнюють час, викликаючи стільки різних емоцій, — чому ж іноді стає так тоскно? Чому життя видається таким беззмістовним і невдалим, звідки ця убивча самотність?

Ми народилися неповторними, як неповторним є, скажімо, кущ троянд. А намагаємося вписатися в безкінечний, охайний живопліт всезагальної посередності. Ми народилися вільними, але ненавидимо цей дар, що навантажує наші кволі душі необхідністю приймати рішення. Коли ми стрімголов біжимо від себе у мінливий світ, нам здається, що ми поринаємо в океан безмежних можливостей. Насправді ж ми обираємо прокрустове ложе уже кимось вигаданого для нас життя. Воно спотворює нас, і ми стаємо, швидше, жертвами нашої особистості, ніж її вільними творцями.

Що вдієш, жити в суспільстві та бути вільним від нього неможливо, — твердили класики марксизму. Але преподобний Амвросій Оптінський говорив: «Ми маємо жити на землі так, як колесо крутиться; ледь торкається однією точкою землі, а іншими поривається вгору».

Блискучий мислитель і психолог К. Г. Юнг про це писав так: «Те чи інше ставлення до умов життя можливе лише тоді, коли воно має за основу щось таке, що перебуває поза цим життям. Віра дає це „щось“, а значить вона дає й можливість судження та вільного рішення. Це „щось“ є заповідником, захищеним від відвертого та неминучого примусу зовнішніх обставин, що їм не здатна опиратися людина, яка не знає іншої опори, окрім вуличної бруківки».

Щоб перебороти страх і самотність, тугу та відчай і, принаймні, почати пошук цієї опори, стрижня особистості, ми мусимо здійснити кілька індивідуальних подвигів. Першим має стати активне мислення. Якщо ми подумки з’єднуємо слова, — це ще зовсім не означає, що ми народжуємо думку. Доведеться долати інерційне «думання» та намагатися давати хід лише по-справжньому важливим конструктивним думкам. Як писав філософ М. К. Мамардашвілі, «дурниця — це те, що думається само по собі, а розумне — це те, що ми мислимо самі. Тепер давайте зважимо, скільки в нашій голові дурниць і як мало того, що ми дійсно подумали самі». Важливо складати власні думки, розуміти, як саме мені слід жити, шукати необхідний саме мені сенс, проходити свій окремий духовний шлях.

Відчуття повноти існування з’явиться тоді, коли ми станемо головними дійовими особами, режисерами подій власного життя. Тоді на зміну нашим нервовим посмикуванням прийдуть вагомі вчинки, здатні перетворити світ. Ми вже не порівнюватимемо себе з іншими та заздрити, адже всі ми унікальні, дуже різні. Не заздрять же, наприклад, птахи — рибам.

Мудрість — також результат правильного осмислення життя, тобто оцінювання пережитого за правильними критеріями. Але якщо замість власних осмислених критеріїв ми будемо користуватися нав’язаними нам стандартами, наш життєвий досвід не зможе стати опорою індивідуальності — він стане болючою психологічною проблемою.

Активне мислення та увага до себе обов’язково відкриють нам, що більшу частину наших думок займають емоції — стани, де думки зупиняють свій поступальний рух та вирують по колу однакових ситуацій та переживань. А скільки в них псевдостраждань! Образи на все та на всіх, одні й ті ж скорботи все життя — ми не намагаємося осмислити те, що з нами відбувається, а тому не здатні нічого змінити. І скорбота накладається на скорботу, і страждання — на страждання, часто доводячи нас до ремствувань та відчаю.

Скорботи потрібні та навіть важливі для зростання особистості. Але ці — рукотворні — лише гальмують наш рух уперед та вгору.

Є страждання, що невід’ємні від будь-якого правильного шляху, особливо духовного. Це інший подвиг: свідомі страждання самопізнання, самодисципліни та необхідних душі самообмежень. Самоаналіз, чесна увага до себе завжди пов’язані з численними болісними відкриттями про нас самих. Ми ж бо перебували в блаженному невіданні про свої дурощі та пристрасті, про те дрібне й марнотне в нас, що не дає жити по-справжньому, вважали себе невинними жертвами обставин та невезіння. Ми все чекали, коли зміняться люди, які нас оточують, коли всі побачать, які ж ми хороші і наскільки неправими є інші. Якщо хтось думає замість нас, то якось воно буде — ось чого ми сподівалися.

А тепер суцільні обмеження: не ображатися, не бігати по колу одних і тих же переживань, не тікати подумки з реальності, миритися з розумінням, що в наших так званих стражданнях винні лише ми самі, не дивитися пожадливо на представників протилежної статі (не кажучи вже про інші незаконні радощі), постувати тощо. Подивишся збоку — існування видається таким безрадісним, майже дерев’яним. Цей погляд часто й стає головною перепоною для того, щоб почати нове життя. Рекламні слогани улещують слух вседозволеністю: відривайся, живи на повну, ти особливий, дозволь собі це! А тут виявляється що я не право маю, а твар тремтяча. Ти кажеш: «Я багатий, і збагатів, і не потребую нічого». А не знаєш, що ти нужденний, і мізерний, і вбогий, і сліпий, і голий (Об’яв. 3, 17). Хто захоче за власним бажанням обрати такий шлях? Але чи може сподіватися лікування та одужання хворий, якщо йому всі твердять, що він здоровий? Щоправда, так кажуть ті, кому байдуже, живий він чи вже помер…

Ми залюбки долаємо труднощі, отримуючи освіту, будуючи кар’єру чи займаючись екстремальними хобі, терпимо численні самообмеження, займаючись творчістю. А особливої винахідливості й терплячості ми набуваємо, працюючи для гріха. Але щойно нам потрібні зусилля, без яких неможливо стати людиною, в нас чарівним чином усе змінюється: не лише природні для нас неміч, лінь, страх, але й лютий спротив, відторгнення. Чому ми не здатні й малого потерпіти при роботі над собою?

Чому ми, дорого куплені, так нехтуємо тим, що складає нашу сутність, тим, що дорожче за весь світ? Адже душа — єдиний простір, де можуть жити віра та надія. А саме вони — та опора, без якої нас не зроблять щасливими жодні блага та багатства. Це той самий стрижень, навколо якого і можна створювати неповторну та унікальну особистість, яка з терплячістю та гідністю, мудро долатиме усі коловороти життя.

Безтурботна впертість у небажанні пізнавати себе робить нас безликими фігурками, які бояться життя, не люблять його та почуваються нещасними навіть за найкращих обставин. Але не забуваймо, що відступство безумних заб’є їх, і безпечність безтямних їх вигубить (Пр. 1, 32). Ми охоче поступаємося власним життям, віддаємо його простір світу, де він на власний обмежений розсуд будує з нас те, що йому вигідно. Ми нехтуємо прекрасним, неосяжним Божим даром — життям, ми не радіємо величезній довірі Творця, який створив нас вільними та не схожими на інших.

Голос Божий не кричить до нашої душі. Світло Тихе кличе нас на тій хвилі, на якій чує душа, здатна максимально знизити гучність світського динаміка та почути те, що відбувається в її глибинах. Можливо, якщо ми вслухаємося, то розрізнимо там відлуння слів апостола: До кого ми підемо, Господи? Ти маєш слова життя вічного (Ів. 6, 68).

Опублiковано: № 1 (37) Дата публiкацiї на сайтi: 19 March 2009
Код для блогiв / сайтiв
Вимкнути плеєр і почути себе

Вимкнути плеєр і почути себе

Арсенія (Воспянська)
Журнал «Отрок.ua»
Ми залюбки долаємо труднощі, отримуючи освіту, будуючи кар’єру чи займаючись екстремальними хобі, терпимо численні самообмеження, займаючись творчістю. А особливої винахідливості й терплячості ми набуваємо, працюючи для гріха. Але щойно нам потрібні зусилля, без яких неможливо стати людиною, в нас чарівним чином усе змінюється: не лише природні для нас неміч, лінь, страх, але й лютий спротив, відторгнення. Чому ми не здатні й малого потерпіти при роботі над собою?
Розмiстити анонс

Результати 1 - 17 з 17
16:08 14.12.2011 | Ірина
Ця стаття витягає на с із того коловороту буденності і заставляє задуматися над влсаним існуванням. Це для нас шок, адже потрібно переоцінити наше існування, переоцінити важливість наших справ. І все, що до сьгодні ішло так послідовно, навіть, машинально, втрачас свій порядок, сенс... МИ ПОЧИНАЄМ ХОТІТИ ЧОТОСЬ БІЛЬШОГО...
Дякую за статтю.
22:29 30.03.2011 | Иван
Я думаю, что матушка здесь имела ввиду не только обычный плеер, музыку которого мы слушаем в метро, дома или еще где. Здесь плеер - это тот мир, который захватывает нас (тв, плееры, интернет, левенькая современная литература, псевдоразговоры, неназидающие тусовки и т.д.)Вот именно этот плеер матушка призывает нас выключить. А это ой, как не просто, но без этого шага, сложно говорить о просветлении нашей души.
Спасибо за статью. Храни нас всех Бог.
22:58 21.04.2009 | Настя
Классическая музыка, как лекарство - каждому свой композитор и доза. Она очень многослойна, и может помочь в духовном делании. Для опытного слушателя произведение становится вообще книгой, которая рассказыват свою историю.
Думаю, тема классической музыки важна, и ее стоит поднимать (возможно даже в Отроке). Ведь появилась классическая музыка из духовной, чтобы вынести духовность из пределов церкви в реальную жизнь.
19:30 08.04.2009 | Ирина
Никита, вы знаете, я думаю, что автор имела ввиду тех меломанов, которые за музыкой не видят ничего другого.Их она призывает увидеть сообственную душу. Если музыка не мешает, а даже расслабляет это - похвально.
11:01 31.03.2009 | Никита
На плеере можно слушать классическую музыку. Или даже церковную. Можно изолироваться от шума и суматохи этого мира, включив произведения Великих коспозиторов, что бы в том же метро проникнуться Музыкой а не раздражаться на отдавленые ноги. С таким же успехом, мне кажется, можно протестовать против чтения в общественном транспорте.
22:46 28.03.2009 | Анна
Спасибо!! Я месяц мучилась паршивым душевным состоянием из-за того,что нет во мне индивидуального источника,который постоянно возвращал меня в комфортное для меня пространство. Теперь нашла для себя выход...СПАСИБО ОГРОМНОЕ!!!!!
20:24 26.03.2009 | Ирина
Спасибо большое за статью!
Я считаю, что она - трезвая оценка действительности.И правда, бывает очень тяжело стать полноценной личностью, со своим мнением, мировозрением, взглядами.
Ещё раз большое спасибо!
С уважением,
Ирина.
12:43 26.03.2009 | Ksenia
Спаси, Господи, матушка! Укрепили и заставили задуматься над некоторыми аспектами духовной жизни. Воистину, век живи - век учись, но и до смерти воспитывай свою душу... С Богом!
22:53 24.03.2009 | сергей
Да,работа над собой-трудная задача,но вот эта трудность и есть самый правильный признак верности выбранного пути!Блудница желая посрамить одного философа сказала:"Ты ходишь везде со своими учениками и многое они знают от тебя,но достаточно мне поманить кого-либо из них, и тот оставит тебя!""Ничего удивительного,ведь ты тянешь их вниз,а я вверх,"-ответил на это мудрец.
P.S.Спасибо за интересную статью!
20:47 22.03.2009 | Елена
Спасибо матушка!
Пишите еще. Очень нужно.
18:07 22.03.2009 | Светлана
Спасибо!

"Не позволяй душе лениться!
Чтоб воду в ступе не толочь
Душа ОБЯЗАНА Трудиться
И ДЕНЬ И НОЧЬ,И ДЕНЬ И НОЧЬ"
Н.Заболоцкий

Я считаю очень важным поднимать темы,затронутые в статье гораздо чаще. Прочитаешь строки-и задумаешься над собственной жизнью,над тем,что Действительно Можно,а главное-НУЖНО жить ПО-ДРУГОМУ
,без бессмысленного времяпрепровождения в интернете или пустыми занятиями,размышлениями на тему пустоты жизни.

Спасибо за поднятие больной для меня темы ВЫБОРА и ОТВЕТСТВЕННОСТИ за него(тем,которых многие страшатся,как я думаю)
ДАЙ Бог каждому человеку найти именно СВОЙ Путь,чтобы (как матушка написала)не оглядываться на других,не завидывать,а идти только своей,единственной дорогой и укрепляться во Христе Господе Иисусе,найти себя в Нём и Его в себе!
СпасиБог!

P.S Приятно,что тескт крупный-гораздо удобнее читать материал!
12:27 21.03.2009 | Катя
Прекрасная статья! Спасибо!!!
22:49 20.03.2009 | Миша
Очень полезная статья для души,особенно в Великий пост.Спаси Вас Господь.
19:34 20.03.2009 | Наталья
спасибо за нужные мне мысли. активное мышление, самопознание и самодисциплина - то что мне сейчас нужно. читала и вдруг поняла, как мало уделяю внимание душе. а ведь она действительно уникальна. спасибо, что напомнили)!
11:44 20.03.2009 | Аня З
Да, именно так и есть. Особенно нашим отрокам. Дочь, обязательно, попрошу прочитать. Ведь надо знать меру во всём и как определить ту золотую середину, ведь в 15 лет всё интересно. Делать над собой усилия, слушать себя, а не то, что тебе навязывают.
11:40 20.03.2009 | варвара
Спасибо,матушка!
08:53 20.03.2009 | Брусиловский Александр
Прекрасно матушка!
Пишите.

Додати Ваш коментар:

Ваш коментар буде видалено, якщо він містить:

  1. Неповагу до авторів статей та коментарів.
  2. Висловлення думок щодо особистості автора або не за темою статті, з’ясування стосунків між коментаторами, а також інші форми переходу на особистості.
  3. З’ясування стосунків з модератором.
  4. Власні чи будь-чиї поетичні або прозаїчні твори, спам, флуд, рекламу і т.п.
*
*
*
Введіть символи, зображені на картинці * Завантажити іншу картинку CAPTCHA image for SPAM prevention
 
Отрок.ua в:   
Rambler's Top100