Смак перемоги

Слово «реалізація» стало модним, а отже — важливим у свідомості сучасного суспільства. Сьогодні відповідати на негласне питання: «А наскільки ти реалізований?» — так само важливо, як одягати штани, виходячи на вулицю. Увесь наш мовленнєвий потік відредаговано цим питанням. На сайтах «Однокласники.ру», «Вконтакті», в резюме, просто в бесідах ми пред’являємо й прикрашаємо свої успіхи, оскільки якщо не «реалізований», значить — «невдаха».

Суспільство індивідуалізму вимагає від нас самобутності, але тут же підсовує шпаргалку з варіантами «справжньої» самореалізації. Явно або підсвідомо, ми з усієї сили намагаємось виглядати й думати як «реалізовані» люди — благо, зразків легіон. Щоправда, з усієї сили навіть і не треба. Адже щоб думати як «реалізований» або «успішний», головне — не замислюватись надміру.

Для сучасної «реалізації» важливіше думати «як усі» — задовольняти свої бажання, втілювати свої таланти, здійснювати свої задуми — і неважливо, які вони й заради чого. Саме тому зі спокійною душею, на фоні бід своєї країни, «реалізовуються» олігархи й інші учасники корупційних схем. Саме тому одіозні поети й художники дозволяють собі безвідповідальні прогулянки по слизьких темах гомосексуалізму-канібалізму. Їхня відповідь проста: «А я так реалізую свої таланти!»

Сторіччям раніше суспільство не знало такого кліше — «реалізація», тоді панувало поняття служіння. Не служити було соромно, а служити було важливо. Неможливо було служити своєму особистому збагаченню й особистій славі — це називалося користолюбством, злодійством, самодурством. Здається, наша «реалізація» є служінням, вивернутим навиворіт — кожен служить своєму самолюбству.

Справжнє служіння було нерозривно пов’язано з вітчизною, народом, справою, Богом. Ним не прийнято було вихвалятися, поганим тоном вважалося трубити про нього. За нього неможливо було номінуватися на звання «Людина року». Медаль за служіння отримували в битві, за готовність «душу покласти за друзів своїх». Антонімом поняттю «служити» було поняття «прислужуватись». «Служить бы рад, прислуживаться тошно». І тих, хто прислуговувався заради нагород, чітко видно за характерно задертим носом. Їх — не поважали.

Своє служіння берегли, як вогонь: спробуй не підкинути хороші дрова — погасне. Спробуй відкрити його всім вітрам — затухне. Спробуй покладатись лише на свої сили — не зможеш і години підтримувати яскравість святого полум’я! Служіння не закінчувалось Георгіївським хрестом, або вихованням дітей, або написанням «Ревізора», або прочитанням чернечого правила. Служіння могло закінчитись лише з останнім подихом, але його тепло зберігалося у вічній пам’яті — у молитвах, у садах, у книгах, у будинках, у дітях.

Сьогодні ми тримаємось на платформі, створеній тими, хто дійсно служив. Їхніми дорогами ходимо, в їхніх храмах молимося, на їхніх книгах зростаємо. На їхній духовній і матеріальній спадщині пасеться й сучасна «реалізація» — цинічний світ постмодерну, світ трафаретних «індивідуалістів», світ «еліти», яка реалізувала свою жадібність.

Але всі сьогоднішні світи живі лише тому, що навіть останній постмодерніст іноді прокидається з болем там, де живе совість, — і телефонує мамі.

Як би хотілося взяти й замінити сьогоднішнє ходове розуміння реалізації, успішності, перемоги — високим і вічним, скромним і справжнім поняттям служіння! Замінити дріб’язкову похвальбу — благородством, показушність — сутністю, самодогодження — реальною реалізацією чогось більшого, ніж моя гординечка!

І тоді бути реалізованим означало б служити. Бігти на допомогу, коли так не хочеться — але все-таки біжиш. Гарувати ночами, щоб вийшов вчасно добрий фільм або міцний будинок. Готувати сніданки, поки всі кирпаті ще ніжаться під теплими ковдрами. Напружувати мозок, аби вирватися з болота стереотипів для нового винаходу. Багато трудитися, щоб когось рідного «усміхнути». Ще більше трудитися, щоб когось досадного пробачити. Не дозволяти своїм талантам вештатись де попало, змушувати свої таланти працювати задля слави Того, Хто їх дав. Намагатися розлучитися із собою вчорашнім, щоби з Його допомогою стати ближче до Нього...

І тоді бути нереалізованим означало б лише одне: що служити — не виходить. Чи через лінощі, чи через чванство. Або, можливо, «прислужуватись» не «тошно», або вловили шаблони «реалізації». Або, боронь Боже, затихло всередині вічне питання: «А що Бог хоче від мене в цьому житті, в цьому часі, у цю хвилину?»

Опублiковано: № 6 (42) Дата публiкацiї на сайтi: 18 February 2010

Дорогі читачі Отрока! Сайт журналу вкрай потребує вашої підтримки.
Бажаючим надати допомогу прохання перераховувати кошти на картку Приватбанку 5457082237090555.

Код для блогiв / сайтiв
Смак перемоги

Смак перемоги

Наталія Багінська
Журнал «Отрок.ua»
Сьогодні відповідати на негласне питання: «А наскільки ти реалізований?» — так само важливо, як одягати штани, виходячи на вулицю. Увесь наш мовленнєвий потік відредаговано цим питанням. На сайтах «Однокласники.ру», «Вконтакті», в резюме, просто в бесідах ми пред’являємо й прикрашаємо свої успіхи, оскільки якщо не «реалізований», значить — «невдаха».
Розмiстити анонс

Результати 1 - 9 з 9
15:13 16.07.2010 | Ирина
Мне очень понравилась статья! Вы молодец! Вы, мне кажется, очень прочувствовали эту проблему... это передалось тексту и, соответственно, читателю. Спасибо Вам! =)
20:29 21.03.2010 | Христина
Я так поняла, что служить в даном контексте означает быть полезным, а не прислуживать подобно прислуге в ожидании награды..Думаю такое отношение к жизни нужно воспитывать..
22:33 19.03.2010 | Наталья
"Сегодня мы держимся на платформе, созданной теми, кто действительно служил."
и продолжаем держаться, за спинами Служителей мы. за спинами тех, кому удается сегодня Служить, а не "подминать".
как на передовой, они принимают огонь на себя. молятся за нас, возмущая и вызывая на поединок тучи бесов.
а мы за их спинами, а они Служат Богу - а значит и ближнему - нам значит. когда-то Давид вышел один и сразил Голиафа и за спиной давидовой целое войско спаслось. значит, если даже один настоящий молитвенник за нас, настоящий Служитель Богу останется - до тех пор не сломит нас враг окончательно.
Господи Помоги!
20:36 19.03.2010 | Людмила
Недавно услышала у Осипова такую мысль: "Раньше в ребенке стремились воспитать героя, который готов отдать жизнь за Родину, близких, друзей. Сейчас стремяться воспитать лидера, который должен быть готов подмять под себя друзей, близких, Родину. Как незаметно произошла чудовищная подмена ценностей".
22:54 23.02.2010 | Никита
"Их — не уважали."

мне кажется, что "им" было фиолетово (; так же, как "им" фиолетово и сейчас.
16:42 23.02.2010 | Иванна
Какая Вы молодец, Наталья! Простыми словами о сложном.Как необходимо всем нам чаще задумываться над подобными вещами и вспоминать о своем предназначении на земле...
15:25 23.02.2010 | Олег
А реализовываться - значит продаваться?
12:41 23.02.2010 | Ельдар
Ну вот пусть слуги служат, а свободные - реализуются
13:53 20.02.2010 | Оля
Спасибо огромное! Очень и очень здорово! Каждая фраза вдохновляет, заставляет проснуться, хочется прямо уже начинать "настоящее служение" ! :)

Додати Ваш коментар:

Ваш коментар буде видалено, якщо він містить:

  1. Неповагу до авторів статей та коментарів.
  2. Висловлення думок щодо особистості автора або не за темою статті, з’ясування стосунків між коментаторами, а також інші форми переходу на особистості.
  3. З’ясування стосунків з модератором.
  4. Власні чи будь-чиї поетичні або прозаїчні твори, спам, флуд, рекламу і т.п.
*
*
*
Введіть символи, зображені на картинці * Завантажити іншу картинку CAPTCHA image for SPAM prevention
 
Дорогие читатели Отрока! Сайт журнала крайне нуждается в вашей поддержке.
Желающим оказать помощь просьба перечислять средства на карточку Приватбанка 5457082237090555.
Отрок.ua в: