Підписатись на розсилку нових статей

С 2009 года журнал издается при поддержке Международного благотворительного фонда в честь Покрова Пресвятой Богородицы


Журнал «Отрок» приглашает авторов для сотрудничества! Пишите нам на адрес: otrok@iona.kiev.ua

Рекомендуємо відвідати

Свято-Троицкий Ионинский монастырь Молодость не равнодушна Покров Страничка православной матери Журнал Фамилия Ольшанский женский монастырь

Наші друзі

«Всі люди — однакові діти Отця Небесного»

1904 року почалася Російсько-японська війна, і православні християни Японії опинилися у складній ситуації: як бути їм, японцям за національністю, підданим японського імператора за громадянством, православним християнам за вірою і членам Руської Церкви за конфесією? У не менш складній ситуації опинився і їхній духовний отець святитель Миколай: як бути йому, росіянину за національністю, підданому російського імператора за громадянством, члену Руської Церкви і православному пастирю, чиї духовні чада — ті самі японські православні християни? Складності додавало й те, що православна місія в Японії була створена й існувала переважно на російські гроші.
Святитель Миколай знайшов єдино правильне рішення в дусі вірності євангельському ідеалу. Святитель був полум’яним патріотом і палко бажав російським військам перемог, молився Богу за них, але він визнав і право японських християн на свій патріотизм, право молитися Богу за японські перемоги і радіти їм. Не став він і перекривати вентиль потоку російських грошей на зарплати клірикам і катехізаторам із числа японців.
Однак життя лише в любові до земної Батьківщини для святителя Миколая було життям на «нижньому поверсі», у розділенні. А життя в любові до Небесної Батьківщини, де долаються національні розділення, було для нього життям у радості на «верхньому поверсі». Постійно спонукаючи себе переходити з нижнього на верхній поверх, розширювати вузькість патріотизму до всеохопної християнської любові, святитель Миколай був здатний не лише любити й жаліти як росіян, так і японців, але й бачити справжні причини війни.
Пропонуємо уривки зі щоденника святителя Миколая за 1904–1905 роки, в яких можна знайти багато історичних паралелей із нашими днями, а також відповідь на запитання, як належить поводитися сьогодні християнину в Україні та Росії у цей тривожний час конфлікту між нашими державами.

25 сiчня (7 лютого) 1904. Недiля

<...> [На зборах] я сказав таке: «Мене радує ваше бажання, щоб я залишився тут. <...> Залишившись, я буду робити те, що робив досі: завідувати церковними справами, перекладати Богослужіння. Але у звершенні спільного Богослужіння, допоки війна не скінчиться, брати участь не буду з такої причини: під час Богослужіння я разом із вами молюся за Японського Імператора, за його перемоги, за його військо. Якщо я буду продовжувати робити це й тепер, то будь-хто може сказати про мене: „Він зрадник своєї Батьківщини“. Або навпаки: „Він лицемір: вустами молиться за дарування перемог Японському Імператору, а в душі бажає зовсім протилежного“. Отже, ви звершуйте Богослужіння одні й моліться щиро за вашого Імператора, його перемоги тощо. <...> Почнеться війна, служіть молебень про дарування перемог вашому війську; якщо одержить воно перемогу, служіть подячний молебень; під час звичайних Богослужінь завжди ревно моліться за вашу Батьківщину, як належить добрим християнам-патріотам».

30 сiчня (12 лютого) 1904. П ’ятниця

Склали такий окружний лист до християн для заспокоєння стривоженої Церкви.

"Благочестивим християнам святої Православної Церкви великої Японії.

Возлюблені в Господі браття і сестри!

Воля Божа була в тому, щоб стався розрив між Росією та Японією. Будемо вірити, що це допущено для благих цілей і приведе до благого кінця, тому що воля Божа завжди добра й премудра.

Отже, браття і сестри, виконайте все, що вимагає від вас у цих обставинах обов’язок вірнопідданих.

Моліться Богу, щоб Він дарував перемоги вашому імператорському війську, дякуйте Богу за даровані перемоги, жертвуйте на воєнні нужди; кому доведеться йти у бій, не жаліючи свого життя, бийтеся не з ненависті до ворога, а з любові до ваших співвітчизників, пам’ятаючи слова Спасителя: Ніхто більшої любові не має над ту, як хто свою душу поклав би за друзів своїх (Ін. 15, 13). Словом, робіть усе, що вимагає від вас любов до Батьківщини. Любов до Батьківщини — це святе почуття. Спаситель освятив це почуття Своїм прикладом: з любові до Своєї земної Батьківщини Він плакав над гіркою долею Єрусалима (Лк. 19, 41).

Але, окрім земної Батьківщини, в нас також є Батьківщина Небесна. До неї належать незалежно від національності, тому що всі люди — однакові діти Отця Небесного й брати між собою. Ця Батьківщина наша є Церква, якої ми однаково члени і в якій діти Отця Небесного справді є однією сім’єю. Саме тому я не розлучаюся з вами, браття й сестри, і залишаюся у вашій сім’ї, як у своїй сім’ї. І будемо виконувати разом наш обов’язок щодо нашої Небесної Батьківщини, який кому належить. Я буду, як завжди, молитися за Церкву, займатися церковними справами, перекладати Богослужіння; ви, священики, старанно пасіть довірене вам від Бога словесне ваше стадо; ви, проповідники, ревно проповідуйте Євангеліє тим, хто ще не пізнав істинного Бога — Отця Небесного; всі християни, ті, хто мирно живе вдома, а чи ті, хто йде на війну, зростайте й утверджуйтесь у вірі й виховуйте в собі всі християнські чесноти. Всі ж разом будемо гаряче молитися, щоб Господь якнайшвидше відновив порушений мир. Нехай допоможе нам у цьому всьому Господь!

Благодать Господа нашого Ісуса Христа, і любов Бога й Отця, і причастя Святого Духа нехай буде з усіма вами! Амінь«.

16 (29) лютого 1904. Понедiлок 2 го тижня Великого Посту

Впала нудьга глибока На зажурену голівоньку; Мучить душу мука смертна, Геть із тіла душа проситься.

Це з приводу того, що російський флот японці нищать і Росію всі клянуть — лають, ганьблять і всілякі біди їй пророкують. Одначе так довго продовжуватись не може для мене. Треба знайти таку точку зору, прийнявши яку можна відновити рівновагу духу й спокійно робити свою справу. Навіщо ж я справді мучуся, коли ні на волосину не можу цим допомогти нікому ні в чому, а своїй справі можу нашкодити, віднявши в неї бадьорість духу. Я тут не служитель Росії, а служитель Христа. Всі й мають бачити в мені його. А служителю Христа належить бути завжди радісним, бадьорим, спокійним, тому що справа Христа — не як справа Росії — прямо, чесно, істинно, не до ганьби, а до доброго кінця приведе, — адже Сам Христос невидимо завідує нею і направляє її. Так і я маю дивитися на себе й не допускати в собі смутку, зневіри й розслабленості духу.

А ти, моя бідна Батьківщино, мабуть, заслуговуєш на те, що тебе б’ють і ганьблять. Чому ж тобою так погано правлять? Чому в тебе скрізь такі погані начальники? Чому в тебе так мало чесності й благочестя? Чому ти не привертаєш до себе любов і захист Господній, а будиш гнів Божий? Нехай напоумить тебе принаймні лихо нинішньої поразки і ганьби. Нехай це буде виправним жезлом у руках Отця Небесного!

2 (15) квiтня 1904. П ’ятниця Свiтлоi Седмицi

Боже, що за нещастя для Росії! У середу, три дні тому, загинув адмірал Степан Осипович Макаров, і з ним  броненосець «Петропавловськ», який натрапив на одну з мін. <...> Платить Росія за своє невігластво і свою гордість: уважала японців неосвіченим і слабким народом; не приготувалася як слід до війни, а довела японців до війни та ще й проґавила першу можливість; от вони і йдуть від успіху до успіху, і російського флоту в цих країнах майже вже не існує.

22 квiтня (5 травня) 1904. Четвер

Ти не на війні, але живеш війною. Ніяк не можеш позбавитися думки про неї ні зайнятий, ні у вільний час; і вночі, і в снах  вона мучить. Це, напевно, і є те, що називається патріотизмом. І ще більше мучить те, що гориш внутрішнім, закритим полум’ям, — немає з ким поділитися думками, немає з ким розділити горе, — один посеред японців; а їхні прагнення й інтереси діаметрально протилежні. <...>

19 травня (1 червня) 1904. Середа

<...> Служителі Церкви робили зібрання, на якому вирішили: «Взяти японським християнам на себе витрати з утримання священика, або двох, якщо буде потрібно, під час служіння серед російських військовополонених». <...>

9 (22) червня 1904. Середа

Нехороший час — війни! Ні на хвилину не можна забути її. Та і як її забути? Ось знову був бій, і вже втретє розбили росіян на суші, — у Теглиці тисячі вбитих і поранених з обох сторін. От коли повчитися смиренню!

Зіставив себе з кожним із убитих: хіба я кращий за них? Що ви! Хай Господь боронить і подумати про це! А між тим життя їхнє пішло так дешево, кров їхня розлилася, як вода. Якщо кожен із них виявився таким легким на терезах суду Божого, то що ж я тоді перед Богом? Чи вартий того, щоб Він мене оберігав? І якщо береже досі, то якою вдячністю має горіти мій дух і якою ревністю і служінням Йому!...

17 (30) жовтня 1904. Недiля

Тиждень тому була оголошена японцями панахида за вбитими у війні, і сьогодні її після обідні служили. Я визнав за потрібне брати в ній участь. Одягнувши мантію і вийшовши на амвон у супроводі ієреїв, я сказав: «Звершимо панахиду за загиблими у війні (сенсі-ся). Вони ваші єдинокровні (доо-бооно) брати, а мої духовні діти (син-си). Тож, ви з братською любов’ю, а я з любов’ю батька принесемо моління Господу, щоб Він їхні страждання і смерть, прийняті ними у виконанні їхнього обов’язку щодо своєї земної Батьківщини й Государя, поставив їм як мученицький подвиг і вдостоїв їх за нього Царства Небесного».

19 жовтня (1 листопада) 1904. Вiвторок

Смуток душить! Ходиш, говориш, робиш свою справу, а нудьга безперервно гризе там, у глибині серця: війна в тому винна, кривава, безперервно невдала для Росії, так що спадає на думку, а чи не залишив Господь Росію, як залишив іудейський народ, коли він впадав у ідолопоклонство? Та й чи заслуговує Росія насправді милості Божої? Чи багато знайдеться в ній любого Богові? Вищий та інтелігентний класи поголовно розтлінні безвір’ям і крамолою. Духовенство, — чи багато в ньому цінного в очах Божих? Хоч у мікроскопічному вигляді, і я маю досвід цього: 35 років чекаю місіонера сюди, прошу, шукаю його і — немає! Чотири академії за 35 років не можуть дати жодного місіонера! Жахливо! Далі що?.. Та що? Не дивився б на світ Божий! Перо випадає з руки.

8 (21) листопада 1904. Понедiлок

Відповідно до японських газет, і особливо «Japan Daily Mail», японці завжди й скрізь перемагають, росіяни терплять поразку. Згідно з «Московскими Ведомостями» навпаки. Молодці обидві!

10 (23) листопада 1904. Середа

<...> Ховали лише пасмо волосся [Якова Іто, вбитого в Порт-Артурі], — з усією православною урочистістю, три ієреї, два диякони, 20 півчих; процесія на кладовище з дому була цілком православна, у ризах, зі співом «Святий Боже». Православних зібралося до тисячі, в тому числі й представники від війська — кілька солдатів, міський чиновник; поліцейські охороняли порядок процесії; на кладовищі було кілька промов. Убитий — син тутешнього соборного старости Павла Іто, дуже благочестивого християнина.

24 грудня 1904 (6 сiчня 1905). П ’ятниця. Святвечiр

<...> У двоповерховому будинку я тепер живу. На верхньому поверсі ми всі діти Отця Небесного; там немає ні японців, ні росіян. Більше я намагаюся бувати там; японці теж підлаштовуються під мене, може, лише зовнішньо; але й це добре, і за тактовність їхню їм спасибі! Займаємося ми разом християнськими справами Церкви, перекладами, книгодрукуванням, навіть християнською допомогою військовополоненим або японським пораненим, — усе це як належить дітям Єдиного Отця Небесного, — в єдності й любові, легко й радісно. Але іноді під гнітом обставин душа спускається вниз, у нижній поверх, де вже я залишаюся один, без японців, які, напевно, ще частіше за мене спускаються у свій нижній поверх, куди я не вхожий; сам-самотою, оскільки жодного росіянина, з ким міг би розділити душу, разом потужити й розрідити тим горе. Таким ось сьогоднішній день був. Бігом-бігом сходами треба тікати у верхній поверх, щоб не тисло, не гнітило, не душило горе! Адже мешканцем верхнього поверху я і маю бути.

1 (14) сiчня 1905. Субота

<...> У Фукуціяма наші полонені до того полюбили Петра Уціяма за два дні його перебування там, що плакали, розлучаючись із ним; він теж плакав; навіть і розповідаючи про це сьогодні, ледь не розплакався. <...>

6 (19) березня 1905. Недiля — перша Великого посту

<...> Після завершення Літургії я пішов у боковий вівтар перевдягатися, а ієреї вийшли на середину церкви служити подячний молебень за Мукденську й подальші перемоги. Що ж, їхнє право.

10 (23) квiтня 1905. Вербна Недiля

<...> Серед гостей після Літургії у мене був один поранений воїн, християнин з Іваядо; обидві руки погано діють. Чути про поранених і бачити їх — зовсім різне; слухаєш майже байдуже, бачити — боляче, жалість ножем ріже душу; такий молодий  і на все життя каліка! Потаємне страждання написане на обличчі... І таких десятки тисяч на тій та іншій стороні, і все це невинні страждальці, — хіба через них війна? <...>

19 травня (1 червня) 1905. Четвер

<...> Іван Акимович Сенума пише: «Завтра у нас буде велика радість, відслужимо вранці молебень і будемо гуляти; всі школи будуть гуляти», — каже. Що ж я міг відповісти, окрім «добре!». На «радість» свою і дозволу не питає, а лише доповідає про неї. І вони мають право на свою радість. Де б не раділи за таких обставин?

20 травня (2 червня) 1905. П ’ятниця

Не морська держава Росія. Бог дав їй землю, що становить шосту частину світу і тягнеться безперервно по материку, без будь-яких островів. І володіти б мирно нею, розроблювати її багатства, використовувати її на благо свого народу; турбуватися про матеріальне й духовне благо мешканців її. А російській владі все здається мало, і ширить вона свої володіння все більше й більше; та ще й якими способами! Маньчжурією заволодіти, відібрати її в Китаю, хіба це добра справа? «Незамерзущий порт треба».

Нащо? На похвальбу морякам? Ну от і нехай тепер вихваляються своєю нечуваною ганьбою поразки. Вочевидь, Бог не з нами був, тому що ми порушили правду. «У Росії немає виходу в океан». Навіщо? Хіба в нас тут є торгівля? Жодної. Флот готувався захищати жменьку німців, які провадять тут свою німецьку торгівлю, та виводити дрібних жидів у великих своїми витратами, багато в чому протизаконними. Нам потрібні були лише кілька суден, щоб ловити крадіїв нашої риби, та кілька берегових укріплень; у випадку війни ці ж укріплення захистили б наявні судна і не дали б неприятелю заволодіти берегом.

«Навіщо вам Корея?» — запитав я колись адмірала Дубасова. «За природнім правом вона має бути нашою, — відповів він. — Коли людина простягає ноги, то сковує те, що біля ніг; ми ростемо й простягаємо ноги, Корея біля наших ніг, ми не можемо не простягтися до моря і не зробити Корею нашою». Ну от і зробили! Ноги відрубують!

І Бог не захищає Свій народ, тому що він сотворив неправду. Богочоловік плакав над Іудеєю, однак не захистив її від римлян. Я, бувало, казав японцям: «Ми з вами завжди будемо в дружбі, тому що не можемо зіткнутися: ми — континентальна держава, ви — морська; ми можемо допомагати одне одному, доповнювати одне одного, але для ворожнечі ніколи не буде причини». Так сміливо це я завжди казав до того, як ми зайняли відбитий у японців Порт-Артур після китайсько-японської війни. «Боже, що це вони наробили!» — зі стогоном вирвалися в мене перші слова, коли я почув про цей нечистий акт російського уряду. Видно тепер, до якого лиха для Росії це призвело.

Та чи зрозуміє вона хоч віднині цей грізний урок, який їй дає Провидіння? Чи зрозуміє, що їй зовсім не потрібен великий флот, тому що вона не морська держава? Царські брати стояли на чолі флоту до цього часу, спочатку Костянтин Миколайович, потім — до цього часу Олексій Олександрович, вимагали на флот, скільки хотіли, і брали, скільки забирала рука; збіднювали Росію, виснажували її кошти — на що? Щоб купити ганьбу? Ось тепер володіють японці мільйонними російськими броненосцями. Не потреба у флоті створила російський флот, а марнославство; бездарність же не вміла навіть озброїти його, як слід, від того й пішло все прахом. Чи відмовиться ж тепер Росія від ролі великої морської держави, що не належить їй? Чи все ще буде в засліпленні — потягнеться знову творити флот, виснажувати свої кошти, дуже потрібні на більш суттєве, на справді суттєве, на освіту народу, розроблювання своїх внутрішніх багатств і подібне? Вона буде нечувано могутньою, якщо твердо і ясно усвідомить себе континентальною державою, і вразливою та слабкою, як слабкий гермафродит, якщо знову почне думати про себе, що вона велика й морська держава і тому повинна мати великий флот, який і буде в такому випадку здобиччю ворогів її і джерелом ганьби для неї. Допоможи їй, Господи, зробитися і розумнішою, і чеснішою!... Змучилася душа через дорогу Батьківщину, яку правлячий клас робить нерозумною і безчесною.

Підготував архімандрит Савва (Гамалій)

Опублiковано: № 6 (72) Дата публiкацiї на сайтi: 27 November 2014

Дорогі читачі Отрока! Сайт журналу вкрай потребує вашої підтримки.
Бажаючим надати допомогу прохання перераховувати кошти на картку Приватбанку 5457082237090555.

Код для блогiв / сайтiв
Розмiстити анонс

Додати Ваш коментар:

Ваш коментар буде видалено, якщо він містить:

  1. Неповагу до авторів статей та коментарів.
  2. Висловлення думок щодо особистості автора або не за темою статті, з’ясування стосунків між коментаторами, а також інші форми переходу на особистості.
  3. З’ясування стосунків з модератором.
  4. Власні чи будь-чиї поетичні або прозаїчні твори, спам, флуд, рекламу і т.п.
*
*
*
Введіть символи, зображені на картинці * Завантажити іншу картинку CAPTCHA image for SPAM prevention
 
Дорогие читатели Отрока! Сайт журнала крайне нуждается в вашей поддержке.
Желающим оказать помощь просьба перечислять средства на карточку Приватбанка 5457082237090555.
Отрок.ua в: