Підписатись на розсилку нових статей

С 2009 года журнал издается при поддержке Международного благотворительного фонда в честь Покрова Пресвятой Богородицы


Журнал «Отрок» приглашает авторов для сотрудничества! Пишите нам на адрес: otrok@iona.kiev.ua

Рекомендуємо відвідати

Свято-Троицкий Ионинский монастырь Молодость не равнодушна Покров Страничка православной матери Журнал Фамилия Ольшанский женский монастырь

Наші друзі

Всеправославний єпископ

Ідеал православного чернецтва — з усамітненою молитвою і безмовністю — мало зрозумілий західному світу. Практична Європа й обачлива Америка навіть святість хочуть вимірювати в категоріях «суспільної користі» ...

Але ХХ століття багато чого змінило — і на карті світу, і в людських головах. Коли через кордони колишньої Російської імперії ринув потік емігрантів, які зберігали російські ікони й будували православні храми, — світ зустрівся з Православ’ям віч-на-віч. Справжнім одкровенням про Православ’я став для світу наш земляк — святитель Іоанн Шанхайський і Сан-Франциський. Своїм дивовижним життям він багато чого сказав і Європі, й Америці, і Китаю — про любов, про милосердя, про чернечий подвиг. І про істинну Церкву, до якої належав усією душею.

Про грішників писати й говорити легко, оскільки «от них же первий єсм аз». Частково — досвід, частково — уява допоможуть продумати будь-яку ситуацію з тієї сфери життя, де панують хіть плоті, хіть очей і гордість житейська. Набагато важче говорити й писати про святих. Адекватного досвіду немає. Ризикуєш або зірватися на щенячий захват і невгамовні похвали, або впасти в сумнів. Обидві ці крайнощі стикаються й навіть зливаються в духовному світі, де земне око нічого розгледіти не може. Саме сумнів любить ховатися за пишними похвальними фразами, і саме шанувальникам дифірамбів більше за інших загрожує відпадіння у зневіру.

Похвала святому — це не свідчення лояльності, подібне до віршів про вождя, які пишуть, щоб не розстріляли. Наші слова найсвятішому навіщо? Якщо про святого й говорити, то лише для того, щоб через його досвід відкрити очам церковного народу якусь важливу грань духовного життя. Може — кілька граней, але обов’язково — актуальних, не для красного слівця і не в скарбничку ерудита, а для життя.

От я зібрався говорити про Іоанна (Максимовича) і, як завжди в подібних випадках, якийсь час мовчки сиджу і до себе прислухаюся. В голові — тиша, не від відсутності думок, а від подиву перед масштабом особистості. У руках — легке тремтіння від величини завдання. Всього не скажеш, значить, треба говорити головне. Що?

Почну з літургії. «Весь від Бога освячений священнодійством Пречистих Тайн», — так про Іоанна йдеться в тропарі. Служив він часто, майже щодня, незалежно від того, багато чи мало людей було в храмі. Любив служити як простий священик і споживати Святі Дари після служби. Споживав довго і в цей час молився над Кров’ю Ісусовою. Один Бог знає жар тих молитов. Пам’ятаю, у книзі про Паїсія Святогорця розповідається, що якийсь священик, споживаючи Святі Дари, завжди плакав, і його бентежило, що «бридкі» сльози капають у Чашу. Отець Паїсій сказав йому: «Помолися за мене, щоб Господь дав мені твої „бридкі“ сльози». Мабуть, у владики Іоанна було щось подібне, і більше цього було. У будь-якому разі, з вівтаря він не виходив довго. Міг іще читати Євангеліє, міг молитися по чотках. Залишаючи святилище, зітхнувши міг сказати: «Як не хочеться йти з храму».

Будь-яка літургія служиться «за всіх і за вся». Будь-яка літургія є подією вселенської важливості. У службі стискається вся історія світу до розмірів геометричної точки. І минуле, і майбутнє світу згортаються всередину, як сувій, як небо в Апокаліпсисі, до центру, і священик, який служить, бачить і те, й інше разом. Ось одна з цитат подяки: «Поминающе вся о нас бившая: Крест, гроб, триднівноє Воскресеніє, на небеса восшествіє, одесную сідєніє, второє і славноє паки пришествіє». Друге Пришестя теж згадується! Священик чи єпископ, який служить, виходить за рамки тимчасових умовностей і стає активним учасником усієї людської історії.

Покликані до цього всі служителі вівтаря, хоча не всі це розуміють і відчувають. Так і в морі купаються багато, але пірнають на глибину і дістають із дна скарби одиниці. Іоанн пірнав у глибину й діставав звідти справжні скарби.

Його можна сміливо називати Всеправославним єпископом. Його серце жило не тільки тривогами і проблемами російської емігрантської громади, і не тільки думками про долю покинутої Батьківщини, а й тривогою про Православ’я як таке. У своєму прагненні до глибокого єднання християн у молитві й вірі архієпископ Іоанн відкопав й очистив колодязі, засипані піском історичного забуття. Це — пам’ять про тих святих, які засяяли на Заході до Великої схизми XI століття. Святий Дунстан, святий Колумба, Ансгарій Бременський, Патрік Ірландський і багато інших давніх святих Заходу — це представники справжнього вселенського Православ’я, забуття про яких дуже збіднює наше почуття церковності. Владика Іоанн відшукував і перевидавав їхні житія, знаходив звернені до них молитви, відвідував місця їхніх трудів і страждань, знаходив частинки мощей та інші реліквії. Ця праця потребує продовження, і плоди її будуть дивовижні. Але починати завжди складніше. Починати — значить дерзати. Починати — значить долати інерцію століть і розганяти солодке марево помісної замкнутості. Для цього потрібен апостольський дух і молитовна невіддільність від Глави Церкви — Христа.

Як владика молився, молитися здатні одиниці. У своїх чернечих трудах він наслідував земляка — Мелетія Харківського, який проводив ночі, стоячи на молитві, а спав тільки сидячи на стільчику. В наш розслаблений вік, в нашу епоху закоханості в тілесний спокій і зручності такі труди здаються просто неможливими. Але вони були. Свідків тому — багато. Митрополит Антоній (Храповицький) дивувався подвижницькому духу тоді ще ієромонаха Іоанна й називав його Ангелом у плоті. Тепле сонечко Сербської землі, великий розумник і сам — подвижник, єпископ Микола (Велемирович) вказував на Іоанна (Максимовича), якщо його запитували, чи є сьогодні святі, подібні до давніх.

Першою любов’ю майбутнього подвижника були житія святих. Він читав їх усе життя і знав так добре, немов жив у їхньому товаристві. Крім цього, з моменту чернечого постригу він не розлучався з Біблією. За уважним читанням Святого Письма святителя можна було застати завжди, коли він перебував у келії. Він намагався вичитувати або прослуховувати все коло щоденних служб. Де б не був — в літаку або в автомобілі — о третій годині пополудні завжди відкривав дорожній Часослов і читав 9-й час. Про нього можна сказати те, що в посмертних спогадах і похвалах говорили багато про отця Іоанна Кронштадтського: він жив у Церкві. Тобто не заходив до церкви, не працював у Церкві, не жив за рахунок Церкви, не поважав Церкву здалеку. Він саме намагався жити Церквою щомиті й став від неї невіддільний.

По етносу — українець, по життю — вигнанець і громадянин світу, по духу він був російським православним святителем, а також монахом-подвижником і навіть — юродивим, поєднуючи в своєму малому житті майже все найкраще, що пов’язано з поняттям Православ’я. Це найбільше багатство Православ’я взагалі й російського Православ’я зокрема владика Іоанн з волі Божої виявляв перед обличчям західного світу.

Західна секулярна свідомість вимагає від християнства практичної користі, яку розуміє як соціальне служіння. У необхідність подвигу й силу молитви ця секулярна свідомість не вірить і вважає їх зайвими. Владика Іоанн показав у собі самому саме Православ’я як подвиг. Саму церковну історію він оживив і зробив очевидною. При цьому благодійність, така улюблена невіруючими людинолюбцями, проявилася через нього теж. Архієпископ Іоанн створював притулки, щонеділі відвідував лікарні, влаштовував їдальні для бідноти, у шанхайських нетрях викуповував немовлят у батьків, котрі опустилися, щоб потім улаштувати їхнє виховання. Все, що пов’язано з милосердям, виникало з його трудів, як потужний і свіжий потік із джерела. Але це було саме чудотворне милосердя, народжене подвигом і нічною молитвою, а не сентиментальністю і бажанням похвали.

Випадки зцілень за молитвами владики Іоанна важко порахувати. При цьому, як справжній Христовий учень, владика не позбавляв молитви й іновірних. Відвідуючи лікарні, він міг, на прохання рідних або самого хворого, зупинитися надовго для молитви біля ліжка католика, протестанта чи юдея. Часто, дуже часто безнадійні досі хворі виписувалися на наступний день з клініки при невимовному загальному здивуванні. Але, як це завжди буває у святих, його любов не доходила до байдужості в питаннях віросповідання. Іоанн Шанхайський був проти змішаних шлюбів та навчання православної молоді в інославних училищах, оскільки це загрожувало втратою віри. Він терпіти не міг новітніх звичаїв, на зразок святкування Хелловіну, вбачаючи в цьому недозволений ступінь змирщення. У богослов’ї він не був ні консерватором, ні лібералом. Його богослов’я було живим, оскільки воно було літургійним. На кожній службі — проповідь. У посланнях пастві — жодного зайвого слова, все по суті, в усьому — ясність і строгість, врівноважена любов’ю. Знаменний один приклад. Під час відвідування єзуїтського коледжу, куди його запросили, владика зупинився біля ікони Архистратига Михаїла. «Це — наш покровитель», — сказав місцевий патер. — «Це вам так здається, що він — ваш покровитель», — відповів владика. Знаючи близькість Іоанна до небесного життя, неважко зрозуміти, що це не були просто слова. Віра святих отців, віра зганьбленої і залишеної далеко Батьківщини, Православ’я було для нього єдиною Істиною. Особливо зворушливо те, що все життя святителя було тому підтвердженням.

Наслідувати Іоанна важко. Найчастіше — навряд чи можливо. Можна смикнутись, почати, але потім втомишся, уповільниш хід і скотишся нижче тієї точки, з якої почав рух. Що робити? Всім не можна не тільки бути Моцартом. Всім не можна навіть Моцарта грати. Дай Бог хоча б Моцарта слухати, що для багатьох уже — висота недосяжна. Так само й у подвижництві.

Сам владика Іоанн усвідомлював неможливість наслідування свого способу життя для кожного клірика або монаха. Одного молодого священика, який прагнув до найсуворішого посту, він навіть особисто примушував їсти ковбасу, навчаючи через це тому, що піст — не мета, а засіб. Але не тільки заради наслідування варто знайомитися з життям подвижників. Є й інші радісні плоди.

Наприклад, така думка: Церква жива! Церква, яка розміняла третє тисячоліття своєї земної історії, Церква, яка народжує таких світильників, — жива! Якщо ми знаємо святих, подібних до Іоанна Шанхайського, то сумнів у благодаті Святого Духа, якою сповнене Тіло церковне, — смертний гріх. Нам є звідки черпати мудрість, у нас є джерела, в яких можна омитися й очиститися. Ми можемо бути світлими й сильними, терплячими й радісними, кожен — своєю мірою. Пити мудрість і черпати силу ми можемо з тих же джерел, що й вікопомний владика: з Божественної літургії, з Писання й Передання, з відданості Церкві мандрівній і спілкування з Церквою торжествуючо

Опублiковано: № 4 (46) Дата публiкацiї на сайтi: 28 October 2010

Дорогі читачі Отрока! Сайт журналу вкрай потребує вашої підтримки.
Бажаючим надати допомогу прохання перераховувати кошти на картку Приватбанку 5457082237090555.

Код для блогiв / сайтiв
Розмiстити анонс

Результати 1 - 17 з 17
10:35 04.07.2017 | Людмила
В воскресенье был престольный праздник в лаврском скиту в честь святителя Иоанна в с.Адамовка (Донецкой области). Храм построен на месте дома, где святитель родился, там было их родовое поместье. Владыка Арсений очень любит святителя. Скит развивается, как и любая стройка, нуждается в помощи. Всех приглашаю приехать и помолиться на святом месте. А ознакомиться можно здесь https://vk.com/adamovka_ua
20:18 15.03.2011 | Василина
...читаючи такі рядки я ще більше переконуюся,що ВІРА творить чудеса!!!...ВІРТЕ!!..і все буде по вірі вашій!
Дякую за цю чудову статтю!!!
11:53 01.12.2010 | Александр Б.
Благословите, отец Андрей.
Вы сказали "По этносу - украинец". А почему бы не сказать просто - еврей? Дабы люди, впервые узнавшие из этой Вашей статьи о святителе Иоанне, не искушались впоследствии на этот счет, как это было, например, у меня грешного поначалу.
Простите.
Божией помощи Вам.

С уважением,
Александр Б.
г. Москва
16:39 07.11.2010 | ден
Сергею.
сего дня ( в ночь с субботы на воскресенье ) мы выехали в Святогорский монастырь .
Господь управил , не опоздали на литургию. По окончании Общего Дела беседовали с братией о " публичных порках" почитателей Иоанна Шанхайского.
Видимо Вы говорили нам о каком-то другом Иоанне -
- Сан-Францисского в Святогорске чтят уже давно,
есть в Лавре его икона , о конфликте игумена с архиереем никто не слышал .
Смеются - говорят : мы в его родном селе храм и скит строим.
Приезжаем в с.Адамовка - действительно всё так и есть. Попросили разрешения у охраны сделать снимки.
Они к этому уже привыкли ; едут немцы , сербы , наши.
Европейцы набирают землю на месте , где стоял дом свт. Иоанна ,
нам дали камни из остатка стены ( само здание разрушено во время войны - в нём был госпиталь )
Навели справки об инициаторах строительства - это как раз те , кого Вы назвали "гонителями" свт. Иоанна
Есть сегодняшние фото этих мест , кому интересно : studioromax@gmail.com


23:54 06.11.2010 | ден
Прошу разрешить уточнение:
семья Бориса Ивановича Максимовича - его жена Глафира Михайловна и трое сыновей - Михаил и двое братьев
23:32 06.11.2010 | ден
"про святого Иоанна Шанхайского они слухом не слышали и не ведали"
"Архиепископ Иларион КРИЧАЛ
и устроил показательную порку"
Тем не менее четверо из епископата не только "слухом слышали" , но и ПОЧИТАЛИ свт. Иоанна как ВЕЛИКОГО святого 20 века
А разве четверо так уж мало ?
Тем более место публичного побиения нашего игумена ( Святогорская община ) регулярно получала помощь от семьи Михаила Борисовича , жившего с женой и двумя сыновьями недалеко от монастыря ( г. Изюм )
Дорогой Сергей , он и родился не там где Вы утверждаете , а в селе Адамовка Харьковской обл
20:05 06.11.2010 | Сергей
Один игумен из Донецкой Епархии в 1999 году разослал архиереям Украинской Православной Церкви письмо с просьбой обозначить свое личное отношение к РПЦЗ, к возможности объединения РПЦ и РПЦЗ, и к святости архиепископа Иоанна (Максимовича), уроженца Донецкой области. Только четверо из всего епископата УПЦ МП (митр. Онуфрий Черновицкий, арх.Августин Львовский, еп. Иннокентий Конотопский, еп. Иов Сумской), признали РПЦЗ Церковью-сестрой, чаяли объединения, и почитали свт. Иоанна как великого святого 20 века. Все остальные или промолчали, или объявили РПЦЗ исчадием ада, соединение сочли возможным лишь через покаяние карловчан и отказ от своих заблуждений, про святого Иоанна Шанхайского они слухом не слышали и не ведали. Любознательный игумен получил от правящего архиерея арх. Илариона показательную порку при духовенстве всей епархии в Святогорском монастыре на дне памяти прп. Иоанна Затворника. Архиепископ Иларион кричал, что никакой де, свт. Иоанн не святой, а карловчане раскольники безблагодатные.
Но проходит всего-навсего пять лет (в историческом контексте - миг!), и под цитатой из Писания «память праведного с похвалами» (Притчи 10:7) в 12 номере за 2004 года журнал Донецкой Епархии «Живой родник» публикует несколько цветных фото и икон свт. Иоанна и его краткое житие.
13:15 05.11.2010 | Инна
О.Андрей, спасибо. Я пока многого не понимаю, но именно статьи о жизнеописании святых -тот уровень, который мне понятен, и который невероятно потрясает. И понимаешь одно - без Божьей помощи ТАК жить не сможет никто. Это для неверующих и маловерующих наглядное доказательство существования Бога. Именно в Православии.
11:09 04.11.2010 | Рома
Очень тронуло, как далеко иногда уходишь от церкви... Если бы не вы отец..
18:18 01.11.2010 | Вадим
Спасибо Вам,за статьи и за передачи по телевидинию.
11:06 01.11.2010 | ден
"Твоя от Твоих, Тебе приносяще о всех и за вся"
Николай , рессурса , на который вы ссылаетесь , найти не удаётся. Если Вам не сложно , уточните пожалуйста.
09:15 01.11.2010 | .
Не найдено ни одного документа, соответствующего запросу http://anchoret-lander.livejournal.com/135394.html?thread=4924642#t4924642.
12:35 31.10.2010 | ден
"каждый единый из нас виновен за всех и за вся на земле" - Ф.М.Достоевский - "Карамазовы"
01:09 31.10.2010 | Николай
'''Любая литургия служится «о всех и за вся»'''

Интересный момент. Слышал иное истолкование этого возгласа - http://anchoret-lander.livejournal.com/135394.html?thread=4924642#t4924642

Может знающие люди разложат все "по полочкам"?
13:10 30.10.2010 | Никита
Хорошая статья
21:03 29.10.2010 | ден
Низкий поклон о.Андрею
17:27 29.10.2010 | Анна
Дякую.

Додати Ваш коментар:

Ваш коментар буде видалено, якщо він містить:

  1. Неповагу до авторів статей та коментарів.
  2. Висловлення думок щодо особистості автора або не за темою статті, з’ясування стосунків між коментаторами, а також інші форми переходу на особистості.
  3. З’ясування стосунків з модератором.
  4. Власні чи будь-чиї поетичні або прозаїчні твори, спам, флуд, рекламу і т.п.
*
*
*
Введіть символи, зображені на картинці * Завантажити іншу картинку CAPTCHA image for SPAM prevention
 
Дорогие читатели Отрока! Сайт журнала крайне нуждается в вашей поддержке.
Желающим оказать помощь просьба перечислять средства на карточку Приватбанка 5457082237090555.
Отрок.ua в: