Підписатись на розсилку нових статей

С 2009 года журнал издается при поддержке Международного благотворительного фонда в честь Покрова Пресвятой Богородицы


Журнал «Отрок» приглашает авторов для сотрудничества! Пишите нам на адрес: otrok@iona.kiev.ua

Рекомендуємо відвідати

Свято-Троицкий Ионинский монастырь Молодость не равнодушна Покров Страничка православной матери Журнал Фамилия Ольшанский женский монастырь

Наші друзі

Зітхання за втраченим раєм

Оптина пустинь — одна з найстаріших обителей Русі, ім’я її стало відомим завдяки традиції старчества, що відродилася в XIX столітті. Духовний розквіт Оптиної пов’язаний з іменами її великих старців — Амвросія, Макарія, Льва, Мойсея, Антонія, Варсонофія та їхніх послідовників. Особливий дух, що панував в Оптиній, відчували всі відвідувачі обителі. Оптинські старці мали великий авторитет у православного народу, й нескінченні черги прочан ішли в обитель за порадою. Маючи особливий дар співчутливої, жертовної любові, старці сприймали чужі лиха й падіння як свої власні. Для народу вони були втішниками й пророками.

Ім’я отця Варсонофія (Пліханкова) займає особливе місце серед імен великих оптинських старців. Він був одним з духовних світочів Росії у найтяжчий, передреволюційний період 1903 — 1913 років.

Народився майбутній старець — в миру Павло Іванович Пліханков — у Самарі в благочестивій козацькій родині. Мати його померла невдовзі після народження сина, і батько змушений був одружитися вдруге. Старець Варсонофій згадував: «Моя мачуха була глибоко віруючою й надзвичайно доброю жінкою, так що цілком замінила мені матір. Вставала вона дуже рано і кожного дня бувала зі мною на утрені».

Молодий Павло обрав для себе кар’єру військовослужбовця. Навчався він в Оренбурзькому військовому училищі й на офіцерських курсах у Петербурзі. Служив полковником при штабі Казанського військового округу, брав участь у прикордонних боях у Туркестані. «Господь несповідимими шляхами вів мене до чернецтва. Милістю Божою я дізнався про Оптину й батюшку Амвросія, який благословив мене вступити до монастиря», — згадував пізніше старець.

Одного разу молодий полковник захворів раптово на запалення легенів. Лікарі вважали його стан безнадійним. Почувши наближення смерті, хворий наказав денщику читати Євангеліє. І в цей момент йому було видіння, котре вразило його до глибини душі. Старець Нектарій говорив: «Із блискучого військового за одну ніч, волею Божою, отець Варсонофій став великим старцем». Сучасники старця згадують, що отець Іоанн Кронштадтський, провидівши в особі отця Варсонофія істинного подвижника, поцілував у вівтарі Андріївського собору в Кронштадті руку молодому офіцерові, майбутньому старцю й схимнику.

У грудні 1891 року Павлу Івановичу надали звання генерала. Цього ж дня він вирішив залишити мир і піти в монастир. Окормляти його почав старець Анатолій. Десять років отець Варсонофій провів у затворі й жив під керівництвом старців Анатолія й Нектарія, займався вивченням аскетичної літератури. 1903 року ієромонаха Варсонофія було призначено духовником Шамординської жіночої пустині.

За весь час перебування в Оптиній старець виходив з обителі тільки за послухом. Останній виїзд його був у 1910 році на станцію Астапово для навернення й напуття вмираючого графа Льва Толстого. Проте його, як відомо, не допустили близькі графа, на загальний жаль для усіх православних й самого преподобного Варсонофія, який із сумом говорив: «Не допустили до Толстого. Благав лікарів, рідних, нічого не допомогло. Залізним кільцем скувало покійного Толстого; хоча й Лев був, але ні розірвати, ні вийти з нього не міг...»

Продовжуючи традиції оптинського старчества, він лікував душі людей; йому відкривалося життя тих, хто приходив до нього на сповідь або за порадою. Допомагаючи віруючим згадати забуті гріхи, обережно викриваючи, він навчав покаянню, за його молитвою люди зцілювалися й виправляли своє життя.

11 липня 1910 року отець Варсонофій був келійно пострижений у схиму. А 1912 року старця Варсонофія призначають настоятелем Старо-Голутвіна Богоявленського монастиря. Незважаючи на великі духовні таланти старця, знайшлися незадоволені його діяльністю: шляхом скарг і доносів його було усунено з Оптиної.

Мужньо зносячи скорботу від розлучення з улюбленою Оптиною, старець береться за впорядкування довіреної йому обителі, вкрай розладнаної і запущеної. І, як і раніше, він, сам уже знесилений від численних болісних хвороб, приймає всіх, не відмовляючи, навчає, направляє на тісний і скорботний, але єдино рятівний шлях. 14 квітня 1913 року старець відійшов до Господа.

Отець Варсонофій залишив багату літературну спадщину: проповіді, тлумачення на Біблію, записи бесід з духовними чадами, скитські літописи, історичний опис монастиря й багато іншого. До уваги читачів ми пропонуємо фрагмент бесіди старця з духовними чадами у святий день Пасхи.

«Життя наше на Небесах є» — це повсякчасна тема моїх бесід, цією думкою відриваю я себе й своїх слухачів від прив’язаності до земного, створеного. «Життя наше на Небесах є».

Незадоволеність земним відчувається і в наших великих письменників, наприклад, у Тургенєва, Пушкіна, і в іноземних — Шиллера, Шекспіра, Гейне.

Років п’ятдесят тому, коли я ще ходив по стогнах світу сього, я читав Гейне, але він завжди справляв на мене тяжке враження. Це був великий талант, але не освічений духом Христової віри. Родом єврей, він хоча й прийняв християнство, але тільки для отримання привілеїв. У душі ж він був атеїст, який не вірив ані в християнство, ані в юдейство. І стародавні язичницькі філософи, наприклад, Аристотель, Платон, Сократ — не задовольнялися земним. Проте ось прикре явище: чим вище намагалися вони злетіти, тим глибше падали.

З християнином цього не буває. Навпаки, підносячись від землі, відриваючи своє серце від життєвих прив’язаностей — до Бога, він змінюється, перероджується і буває здатний відчувати великі радості. Туга за втраченим блаженством проступає у творах великих письменників і митців, але ніде ця туга, розчинена, втім, утіхою, не відбивається так сильно, як у наших церковних піснеспівах і молитвах. У них чути то ридання за втраченим раєм, то глибокий жаль за гріхи, то радісна й переможна пісня про нашого Іскупителя. Взяти хоча би Пасхальний канон. Який він величний і прекрасний, як зворушує й утішає душу, котра ще не втратила смак до духовного! «Нині вся ісполнишася світла, небо, і земля, і преісподня, да празнує убо світ, видимий же весь і невидимий».

Так, великі тепер дні. У ці дні радіють і в миру, але не по-духовному. Один радіє, що отримав гроші, другий — посади й ордени, третій — з інших причин. Деякі радіють, що піст закінчився і настав дозвіл на все. Це, мабуть, законна радість, якщо тільки в харчах не вбачати головного щастя. Проте у святих обителях радість буває через присутність воскреслого Ісуса. Не забувайте відвідувати святі обителі, особливо у свята. Тут жевріє духовне життя, що зігріває душу людини.

Щоправда, є й земні радості, що облагороджують душу. Нема гріха, наприклад, насолоджуватися красою світу цього. Є на землі надзвичайно красиві місцини. Прекрасні Альпи, освітлені сонцем, є багато чудових місць в Італії. Гарною є і наша північна природа. Але сьогоднішній світ є тільки слабка подоба світу, який був до гріхопадіння. Є світ Горній, про красоти якого ми не маємо уявлення, а розуміють його й насолоджуються ним тільки святі люди. Цей світ залишився непошкодженим, але земний світ після гріхопадіння різко змінився. Так само, якби хтось найкращий музичний твір, наприклад, Бетховена, розділив на окремі тони — тоді враження цілого не вийшло би. Чи картину, наприклад, Рафаеля, розірвав би на клаптики й роздивлявся б окремі шматочки. Що побачили би ми? Якийсь пальчик, на іншому кусочку частину одягу й так далі, але величного враження, яке дає твір Рафаеля, ми, звісно, не отримали би. Розбийте прекрасну статую на частини — враження від прекрасного не вийде. Так і нинішній світ. Деякі подвижники навіть відвертали від нього свої очі. Відомий один подвижник, який загородив іконою єдине вікно своєї келії, звідки відкривався чарівний краєвид.

Це тому, що він споглядав красу Горнього світу і не хотів відволікти від нього свою увагу. Справді, хто пізнав вище блаженство, той не чутливий до земних розрад. Проте для цього пізнання треба мати високу душу.

Мені пригадується такий випадок. В одній багатій родині був вечір. На ньому одна талановита дівчина напрочуд гарно виконала найкращий твір Моцарта. Всі були в захваті, а біля одвірка стояв лакей, який подавав цигарки і взагалі прислужував гостям, і позіхав: «І що це пани слухають таку нудну музику? Ось би пограли на балалайці...» Він мав рацію у своєму міркуванні, оскільки серйозна музика була йому незрозуміла. Щоб розуміти твори земного мистецтва — і то треба мати художній смак. Візьмемо, наприклад, спів. Тепер навіть до церкви проникають театральні наспіви й мелодії, витісняючи старовинний спів, а проте він часто буває високохудожнім, але його не розуміють.

Якось я був на обідні в одному монастирі й уперше слухав там так званий столповий спів. «Херувимська», «Милість миру» й інші піснеспіви справили на мене сильне враження. Людей було мало, я стояв у куточку і плакав, як дитина.

Наспів Пасхального канону складений Іоанном Дамаскіним, і так прегарно, велично складений. Він звеличує душу і сповнює духовної радості в міру сприйнятливості кожного. Проте виникає питання: де ключ для відкриття духовних радостей? На це відповідь одна — в молитві Ісусовій. Велику силу має ця молитва. І ступені вона має різні. Найперша — це промовляння слів «Господи Ісусе Христе, Сине Божий, помилуй мя, грішного». На вищих сходинках вона досягає такої сили, що може й гори пересувати. Цього, звісно, не кожен може досягнути, але промовляти слова «Господи Ісусе Христе, Сине Божий, помилуй мя» кожному неважко, а користь величезна, це дуже сильна зброя для боротьби з пристрастями. Одна, наприклад, горда; іншу охоплюють розпусні помисли, здається, й чоловіків не бачить, а все в думках блудить; третя заздрісна, а боротися з гріхами сил немає — де взяти їх? Єдино — в Ісусовій молитві. Ворог усіляко відволікає від неї. Ну що за безглуздя повторювати одне й те саме, коли ні розум, ні серце не беруть участі в молитві, краще замінити її чимось іншим. Не слухайте його — бреше. Продовжуйте вправлятися в молитві, й вона не залишиться даремною. Всі трималися цієї молитви, і вона ставала їм такою дорогою, що вони її ні на що не проміняли би. Коли їхній розум відволікався чимось іншим, вони томилися й прагнули знову почати молитву. Їхнє прагнення схоже було на бажання людини, яка хоче, наприклад, після солоної їжі втамувати спрагу. Іноді через нестачу води це не відразу вдається, але бажання ще більше посилюється від цього, і, знайшовши джерело, вона п’є ненаситно. Так і святі прагнули почати молитву й починали її з полум’яною любов’ю.

Днями приходить до мене один скитянин-схимник.

— Вдаюся в тугу я, авво, оскільки не бачу в собі зміни на краще, а між тим ношу високий ангельський образ. Адже Господь суворо спитає з того, хто інок або схимник тільки за одягом. Але як змінитися? Як умерти для гріха? Відчуваю своє повне безсилля...

— Промовляйте завжди Ісусову молитву й усе довірте волі Божій.

— Але яка ж користь від цієї молитви, якщо в ній не беруть участь ані розум, ані серце?

— Величезна користь. Звичайно, ця молитва має багато етапів: від простого промовляння цієї молитви до молитви творчої, але нам хоча б на останній сходинці бути — і те є рятівним. Від того, хто промовляє цю молитву, біжать усі ворожі сили, й такий рано чи пізно все-таки врятується.

— Відроджений! — вигукнув схимник. — Більше не буду тужити.

І ось повторюю: промовляйте молитву хоча би тільки вустами, і Господь ніколи не залишить нас. Для промовляння цієї молитви не потрібно вивчення якихось наук.

Нині радісний час — Пасха. «Христос воскрес із мертвих, смертю смерть поправ і сущим у гробах життя дарував». Хто це «сущі у гробах»? Це всі люди, грішники, колись мертві для Бога, але відроджені до нового життя смертю Христа Спасителя.

Опублiковано: № 2 (44) Дата публiкацiї на сайтi: 02 August 2010

Дорогі читачі Отрока! Сайт журналу вкрай потребує вашої підтримки.
Бажаючим надати допомогу прохання перераховувати кошти на картку Приватбанку 5457082237090555.

Код для блогiв / сайтiв
Зітхання за втраченим раєм

Зітхання за втраченим раєм

Журнал «Отрок.ua»
Ім’я отця Варсонофія (Пліханкова) займає особливе місце серед імен великих оптинських старців. Він був одним з духовних світочів Росії у найтяжчий, передреволюційний період 1903 — 1913 років. Допомагаючи віруючим згадати забуті гріхи, обережно викриваючи, він навчав покаянню, за його молитвою люди зцілювалися й виправляли своє життя.
Розмiстити анонс

Результати 1 - 5 з 5
17:08 16.05.2011 | Анна
Спасибо!
21:07 29.08.2010 | ksenia
Благодарю. Очень утешительные и светлые слова говорил старец.
15:02 22.08.2010 | Marina
Da sdravstvuet vera Pravoslavnaja.!!!Ja bila neskoljko let u baptistov i marmonov no eto sekti a istinnaja vera nascha pravoslavnaja.Sejchas nad krovatju visit ikona Bozhjej materi pochaevskoj,mnogo schto posle etogo ismenilosj.Gospodj pomogaet.Blagoslavi vas vseh Gospod!!!
17:25 11.08.2010 | Alexan
Читая жизнеописания русских святых, поражаюсь той благодати, которая лучится от каждого слова. и еще поражаюсь тому, что люди наши ищут прады и счастья где-то далеко: в заморских странах, в сектах, в материальном потреблении а то истинное сокровище, которое имеют изначально -не замечают! Весь сонм вятых Русской православной церкви - это множество солнц, сияющих и показывающих нам дорогу. Надо только следовать за этим светом хотя бы по мере сил...
15:22 02.08.2010 | Николай
Да, Варсонофий неимоверно крут, как и все остальные оптинские старцы. Дивен Бог во святых Своих.

Додати Ваш коментар:

Ваш коментар буде видалено, якщо він містить:

  1. Неповагу до авторів статей та коментарів.
  2. Висловлення думок щодо особистості автора або не за темою статті, з’ясування стосунків між коментаторами, а також інші форми переходу на особистості.
  3. З’ясування стосунків з модератором.
  4. Власні чи будь-чиї поетичні або прозаїчні твори, спам, флуд, рекламу і т.п.
*
*
*
Введіть символи, зображені на картинці * Завантажити іншу картинку CAPTCHA image for SPAM prevention
 
Дорогие читатели Отрока! Сайт журнала крайне нуждается в вашей поддержке.
Желающим оказать помощь просьба перечислять средства на карточку Приватбанка 5457082237090555.
Отрок.ua в: