На Різдво мені завжди трохи сумно. Не від того, що вся країна з веселощами славить народженого Христа. Сумно від того, як це робиться.
Ще не так давно святкування Різдва було щорічним днем подвигу. Подвигом було все ― і дотримання передсвяткового посту, який видавався всюдисущим підглядачам звичайною дієтою. І похід на нічну службу в далекий не зачинений радянською владою храм. Похід небезпечний як розвідка ― бо під храмом тебе чекав заслін із ідейних комсомольців-оперативників. Комсомольці раділи ― Різдвяний день був для них вихідним, «чесно заробленим» на ниві богоборства. А віруючі мали йти на роботу після безсонної ночі молитви.
Але Христос, Якого славили вони вночі в напівпорожньому храмі, зміцнював сили вірних Своїх. І прощав їх підневільну працю у день святого свята. Милостивий Бог приймав їхню жертву. І не залишав її без нагороди.
Сьогодні Різдво ― національне свято. Усміхнені діти з численних плакатів та листівок закликають славити Різдво. Закликають із тим же запалом, з яким закликали нещодавно славити «мир, труд, май» чи «крейсер Аврору». Лише краватки піонерські кудись сховали.
Та й храмове дійство нині не під забороною. Домашнє застілля з успіхом проходить під телетрансляцію святкового богослужіння різних конфесій. Не встаючи з-за столу, встигнеш «побувати» скрізь. При цій «псевдоучасті» вже нема місця містичному трепету серця. Трепету в очікуванні Дива Богонародження. Усе замінило банальне естетство: «У яких гарніше співали?». Чи просто міщанська цікавість: «Де можновладці зі свічками стояли?» І жодної небезпеки, жодних зусиль! Хочеш ― перемкни на концерт, хочеш ― на фільм. І справді ― не станеш же молитися перед екраном? Для подвигу залишилося мало місця…
Але свій дар Богонемовляті, який лежить у Віфлеємських яслах, може принести кожен.
Від нас не вимагається довгого караванного шляху, який подолали мудреці, йдучи за Віфлеємською Зіркою. Достатньо й автобусної поїздки до храму.
Від нас не треба «золота, ладану, смирни». Бог попросив тебе лише про одне: Син, дай Мені твоє серце (Прит. 23,26)!
Адже Христос не спитає тебе на Страшному Суді, чи дивився ти різдвяний концерт на свято. І скільки страв було на твоєму святковому столі ― теж нецікаво. Твій подвиг віри набагато важливіший за кулінарні шедеври. Чи зможеш ти пронести своє серце чистим крізь передсвяткову метушню? Чи зможеш уклонитися Богонемовляті всім серцем, поєднавшись із ним у Святому Причасті, у великій Таїні Тіла й Крові Христових?