Навіщо нам діти?

Таємне знання

Коли мені було років шість чи сім, я точно знала, у чому секрет жіночого щастя. Втім, я не була унікальною дитиною, осягнувши одну з таємниць світобудови. Усі мої подружки-першокласниці теж були в курсі, що для жінки головне – не кар'єра, не багатство і навіть не вдале заміжжя. Найголовніше – це материнство.

Гра в доньки-матері завжди була найулюбленішою для дівчат різного віку – від горщикового до підліткового. Адже саме так – сповиваючи й заколисуючи пластмасових ляльок, – ми репетируємо своє майбутнє щастя.

Я, наприклад, була багатодітною мамою: одна лялька ходила до школи, інша – у садочок. А вдома ще залишалися молодшенькі – гумові пупси-близнюки, предмет заздрощів подружок. А як хотілося швидше вирости і «завести» справжніх дітей! Незаміжні двадцятирічні дівчата здавалися нам старими дівами. Заміжні, але бездітні – викликали подив: адже заміж «ходять» тільки заради дітей, а інакше навіщо?

Дивно, що, ще бувши шмарклявими першокласниками, ми прагнули жити в повній відповідності із задумом Творця про нас, жінок. Якби хтось пояснив нам тоді, що жінці належить спасатися дітонародженням – ми б не злякалися. Ми б зраділи!

Усього лише: народжуй та виховуй усіх «пупсів», яких пошле тобі Господь!

Переоцінка цінностей

Проте вже до десятого класу мрії про материнство були забуті. Я б навіть сказала, поховані. Під могильною плитою з написом: «Все добре у свій час». І сталося це не тому, що ми вийшли з віку ляльок. Просто за наше виховання нарешті взялися всерйоз. Не якісь абстрактні американські феміністки, а саме рідні матері. Нам пояснили, що страшно якраз не залишитися старою дівою, а «залетіти» у двадцять років і не закінчити інститут! Спочатку – навчання і спеціальність, потім – заміжжя і діти.

Ми, слухняні дочки, прийняли ці погляди. І навіть доповнили список новими пунктами. До навчання додали кар'єру. Потім потрібно поїздити, світ подивитися. Гідного супутника вибирати не поспішаючи. Нічого, якщо доведеться «протестувати» десяток кандидатів. А вийшовши заміж, бажано ще пожити «для себе» років із декілька. А діти будуть, будуть... Он у Європі першого раніше ніж у тридцять п'ять уже не народжують.

Серед студенток-третьокурсниць у мене вже були подруги, які в принципі не збиралися мати дітей. Ніколи. Може, першокласницями вони грали в директора фірми? Сумніваюся...

А чому, власне?

Через усі стадії перетворення з багатодітної мами на злісну кар'єристку я пройшла особисто. І можу чесно зізнатися, чому так довго тягнула з дитиною. Тому що життя «для себе» затягує. Жага комфорту і звичка догоджати лише собі стають практично самоціллю. Начебто і освіта вже є, і світ побачила. І чоловік – краще нікуди. Але чомусь не хочеться нічого міняти. Навіщо? І так усе прекрасно. А діти будуть, будуть... Он у Європі...

Так би я, напевно, і досі кивала на Європу з її перезрілими породіллями, якби Господь раптово не подарував нам дитину, всупереч усім нашим зусиллям захиститися від дітонародження.

Утім, різні люди назвуть різні причини – чому їм ще не час мати дітей. «Наймодніша» відмовка – всілякі там соціальні негаразди: зарплатня низька, житло знімаємо. Тільки мені здається, усе це брехня: ні до чого тут і відсутність грошей на няню. І бабусі, які живуть в інших містах, не винні.

Народжуйте, жінки, не бійтеся!

Про щастя материнства важко написати щось зрозуміле. Та ще, так би мовити, в рекламних цілях. Щоб уся молодь прочитала, пройнялася і терміново почала народжувати.

Про проблеми розповісти – будь ласка, скільки завгодно! Наприклад, про те, як складно знайти хорошого педіатра або добру виховательку. Які дорогі нині підгузки й дитячі черевики. А ось про щастя... Лізуть у голову всілякі усмішки, перші зубки й дитячі свята. Або навіть горезвісна склянка води у старості. Ну, справді, не заради цього ж ми їх народжуємо!

Наші дітки – не обов'язок перед Богом або суспільством. Вірніше, не лише обов’язок. Вони – наша можливість навчитися думати ще про когось, окрім себе. Напевно, саме у цьому сенсі дітонародженням можна спасатися.

Новоспеченій мамі важко з немовлям тільки доти, доки вона внутрішньо не змириться. Не прийме серцем той факт, що, хоча вагітність уже в минулому, вони з дитиною – одне ціле. Пам'ятаю, моїй доньці було днів п'ять. Я, ще не відпочивши від пологів, очманіла від прибулого молока, щогодинних годувань і недосипу, ридала в плече чоловікові: «Ну коли ж мені стане легше?!» Чоловік заспокоював: «Коли вона заміж вийде. І то, якщо людина хороша попадеться...» Але ж він правий: хвилювання і страхи за її здоров'я та долю – це вже назавжди. Тому що і любов до неї – назавжди.

До речі, «легше» мені стало досить скоро: коли я перестала запевняти себе, що з народженням доньки наше з чоловіком життя не повинне змінитися. Виявляється, саме боротьба за збереження колишнього стилю життя і колишніх відносин забирає так багато сил! Я просто змирилася з тим, що відтепер ми – не лише чоловік та дружина, але ще й тато і мама. Я почала висипатися, як тільки перестала випихати Марусю в окреме ліжечко. І стала отримувати задоволення від годувань, коли припинила їх рахувати. А попереду на мене чекало ще багато дивовижних відкриттів. Виявилося, що дитина абсолютно не заважає любити чоловіка, подорожувати, заробляти гроші і творчо реалізовуватися. Просто тепер сімейний відпочинок на узбережжі асоціюється у нас не з пляжними кав’ярнями й нічними купаннями «по-царськи», а з вимогою дворічної Марії налити їй у море піни для ванни. А пік творчої реалізації – захоплене доньчине визнання вже в трирічному віці: «Мамо, я обожнюю мити посуд! Як добре, що я жінка!»

Місія нездійсненна?

На питання, скільки дітей треба народити, щоб виконати свою місію материнства в повному обсязі, – відповідь начебто ясна. Господу видніше, кому скільки дітей потрібно для спасіння. Я це розумію, але прийняти... Поки не можу. Чому? Хочеться, звичайно, почати виправдовуватися і перераховувати ті самі низькі зарплати й дорогі підгузки. Тільки все це, як я вже сказала, буде брехнею...

Один знайомий батюшка мені сказав: «Та ти хоча б одну дитину виховай гідно, і буде добре. А станеш лякати чоловіка перспективою десятка дітлахів – іще втече!»

Ну, не знаю, як щодо десятка. Але ж колись (зовсім недавно) мені було складно навіть уявити себе мамою. А зараз я все частіше думаю: як це, одночасно любити одразу двох або трьох дітей? Спробувати, однак, потрібно...

Дасть Бог, так і буде. А поки я згадую себе першокласницею, коли одна лялька – у школі, друга – в садку, та ще й «близнюки» у візочку. І маминої любові вистачало на всіх.

Опублiковано: № 3 (22) Дата публiкацiї на сайтi: 06 September 2007

Дорогі читачі Отрока! Сайт журналу вкрай потребує вашої підтримки.
Бажаючим надати допомогу прохання перераховувати кошти на картку Приватбанку 5457082237090555.

Код для блогiв / сайтiв
Розмiстити анонс

Результати 1 - 7 з 7
20:26 05.05.2013 | Ксения
Меня тоже мама "пугала": и позором, который непременно "обрушится на нашу замечательную семью", если я "в подоле принесу", и ночными недосыпами, и судьбой ее подруги, которая из-за замужества бросила институт, а потом муж, который ее все 15 лет брака "ни во что не ставил", взял да и ушел к другой, бросив жену без профессии, работы и с двумя детьми на руках...
Смотрю я сейчас на некоторых своих однокласниц: "залетали" девчата в неполных 17, рожали некоторые без мужей, доучивались заочно... И как-то их мамы "переморгали" сельские пересуды, главное, гордыню свою укротить и думать о ребенке, а не о том, какая ты замечательная мать, какую дочку "правильную" воспитала.
Я вышла замуж довольно поздно. Слава Богу за моего мужа! Такого мужчину стоило ждать. НО... за три года я так и не родила. А мне скоро 35.
Наверное, это не сработает в качестве рекламы деторождения, но это правда: рожать надо тогда, когда дает Бог ребенка. Потому что если ждать непонятно чего, играя с судьбой, то можно свое счастье и проморгать. "А вот в Европе....", в Европе все больше прибегают к искуственному оплодотворению, и стоят в очередь на усыновление заграничных деток. Потому что и здесь, как и в Украине, замечательны медики, но они не всемогущи.
15:28 15.03.2012 | Ксения
у меня ещё нет деток, только планируем первого, ещё не знаю, как это - быть мамой, но уже хочу троих, потому что моей любви так много, что нужно отдать её ещё кому-то, а не только мужу. а ещё я жизнь хочу разделить с ними, с моими детками...
23:20 14.11.2009 | Naty
Мы с мужем очень хотим детишек. А дети - это подарок от Бога. Мы очень надеемся и верим, что Господь сделает нам такой подарок.
Спасибо большое автору, хорошая статья. Читала на одном дыхании.
14:46 12.09.2008 | Ирина
У нас четверо деток, мне кажется, когда люди решились на третьего ребенка то потом уже не страшно родить четвертого и пятого. А главное когда родители узнали , что у них будет малыш думать только о том каким он будет . Мне кажетья самое большое счатье узнать, что мы скоро станем папой и мамой.
12:20 13.05.2008 | Валерий
A нас уже шестеро в нашей семье. Нам с супругой Бог даровал двух дочерей (Алисе 16, Жанне 9), и двух сыновей (Евгению 5, Максиму 3,5 месяца). Кстати, Максим родился дома. И я счастлив, что Бог так устроил! Если будет на то воля Божья, то будем рожать ещё. Хочу заметить, что живём мы не богато, но Бог не оставляет нас. Работа есть, не голодаем, одеты, обуты, и крыша над головой есть. А главное - мы счастливы! Слава Богу за всё!!!
22:15 10.02.2008 | Татьяна
Это звучит, быть может, нелогично, но, когда с разницей в 1,5 года у нас появился второй ребенок, нам стало легче. И воспитывать, и кормить, и играть.
Теперь, когда старшему уже исполнилось 4 года, у нас дома уже маленькая дружная команда. И подерутся, и маме помогут, и папе новости расскажут, и мультики посмотрят, и поиграют, и пакет с кашей рассыплют по всему дому, потому что потом по этой каше так интересно прокладывать дороги. Но все это - ВМЕСТЕ. И нам с мужем просто невозможно представить: что бы было, если бы у нас был один ребенок? Боюсь, что проблем было бы больше.
22:37 30.12.2007 | микола
Повністью згідний, я скоро стану батьком в третє. Я далеко не сама багата людина в нашій дежаві, але одна из самих щасливих.

Додати Ваш коментар:

Ваш коментар буде видалено, якщо він містить:

  1. Неповагу до авторів статей та коментарів.
  2. Висловлення думок щодо особистості автора або не за темою статті, з’ясування стосунків між коментаторами, а також інші форми переходу на особистості.
  3. З’ясування стосунків з модератором.
  4. Власні чи будь-чиї поетичні або прозаїчні твори, спам, флуд, рекламу і т.п.
*
*
*
Введіть символи, зображені на картинці * Завантажити іншу картинку CAPTCHA image for SPAM prevention
 
Дорогие читатели Отрока! Сайт журнала крайне нуждается в вашей поддержке.
Желающим оказать помощь просьба перечислять средства на карточку Приватбанка 4149439318442625.
Отрок.ua в: