Підписатись на розсилку нових статей

С 2009 года журнал издается при поддержке Международного благотворительного фонда в честь Покрова Пресвятой Богородицы


Журнал «Отрок» приглашает авторов для сотрудничества! Пишите нам на адрес: otrok@iona.kiev.ua

Рекомендуємо відвідати

Свято-Троицкий Ионинский монастырь Молодость не равнодушна Покров Страничка православной матери Журнал Фамилия Ольшанский женский монастырь

Наші друзі

Завдання номер один

Людина шукає людину. Але ще більше людина шукає Бога. У всі часи й на всіх континентах наше спільне завдання — зустріти Його й відповісти на Його любов. Як легше це зробити — живучи серед людей чи віддалившись від світу? Де людина, яка любить Бога, може знайти справжню свободу?

Щоб менше грішити, треба менше говорити — silendo nemo peccat. Мовчати зовсім — це те саме, що піти від людей, оскільки перебування в світі людей передбачає неминуче спілкування, пристосування, піддобрювання один до одного, прихований обмін гріхами й чеснотами. З людьми, які не хочуть рятуватися, неможливо врятуватися. Тому великий Арсеній почув: «Арсенію, бігай людей, і спасешся».

Коли людина не їсть або майже не їсть, вона послаблює зв’язок із землею та всім видимим світом. Через черево, брутально кажучи, через пузо, ми пов’язані з «цим світом», як через пуповину — з матір’ю. Піст — це перерізання пуповини, спроба виходу в самостійне особисте буття. Піти від людей, щоб не грішити й не їсти, щоб не рабствувати у стихій — ось, начебто, й чернецтво. Проте — ще ні.

Стародавні багато чого збагнули, ще більше відчули, але не зуміли висловити. І втеча від світу, і стриманість із мовчанням були їм зрозумілі й ними схвалені. Одного разу стоїки запитали ченців (відбувалося це в Єгипті), в чому між ними різниця. Адже не одружені, бідно одягнені й постяться як ті, так і ці. Ченці сказали: «Ми покладаємо надію на Бога й перебуваємо в благодаті». Стоїки смиренно сказали: «Цього в нас немає».

Можна гордо піти від людей, буквально плюнувши в їхню сторону на прощання. Можна від гордощів ні з ким не спілкуватися. Мабуть, це буде бісівський подвиг. Можливо, нечистий не буде нападати на такого самітника, але буде з ним незримо вести співбесіду, підкидати «глибокі думки».

Піти від світу потрібно заради Бога й заради людей, яких подвижник видимо залишає, але ще більше з ними зрощується в молитві. Молитва потрібна. Все попереднє — невживання їжі й добровільне усамітнення — лише допомога молитві. Нема молитви — немає нічого. І тоді нема чого кудись тікати, постувати теж нема чого, оскільки це буде марно. Якщо ж є молитва, або хоча б зародок її, тоді решта додасться.

Молитва дасть свободу. Наважуся сказати, що хто не молиться, той ніколи вільним не бував. Свобода пересувань — хіба справжня свобода, якщо, переміщуючись, людина грішить тими ж гріхами й мучиться тими ж докорами сумління? Свобода споживання — хіба справжня свобода, якщо бажання розпалюються й очі розбігаються, а радість придбання проходить швидко, як у дитини?

Людина вільна від тисячі умовностей тільки в день прощання з умовностями. Я по-справжньому вільний у спілкуванні з начальником, коли прохання про звільнення вже підписане. Ось тепер я можу (якщо, звичайно, захочу) сказати все, про що думав і про що мовчав.

Котрийсь із героїв Набокова вирішив застрелитися. І поки він ішов по вулиці, обдумуючи свій зухвалий план, чудернацька думка відвідала його. Він зрозумів, що вільний. Він може робити зараз усе що завгодно. Ніхто й ніщо йому не указ, оскільки він уже зважився на радикальний розрив із цим світом.

Хто любить тільки цей світ, той буде його рабом, буде підлещуватися й заглядати світу в оченята, по-рабському вигнувши шию. Потрібно любити інший світ, щоб вільно поводитися в цьому. Інакше всі розмови про свободу, вибачте, — дурість, нісенітниця й рабські самовиправдання. «Бачили, як собака лиже руку, що б’є?»...

Якомусь філософу в давнину дорікали, що він аполітичний й зовсім не цікавиться справами вітчизни. «Зовсім ні, — говорив він, — я дуже цікавлюся своєю Вітчизною», — і при цьому показував рукою на небо. Сьогодні важко знайти християнського священика, який відповів би таким чином, але ж філософ був елліном, язичником.

Діоген ходив по ринку з ліхтарем і казав, що шукає людину. Цим він давав зрозуміти всім тим, хто чує, що вони не люди, а в кращому випадку людиноподібні істоти. Він неабияк ображав тих, хто його бачив і чув. Він їх, по суті, називав віслюками або тарганами. Але, по-перше, робив це так, що дурні не розуміли. А по-друге, покарати Діогена було неможливо. Він сам себе перш покарав. Ходив голий, жив у бочці й був повсякчас голодним. Він був вільний від людей, і тому міг говорити їм викривальну правду.

Схожим чином згодом чинили християнські юродиві. Їх терпіли за потребою. Якби вони були хоч у якомусь соціальному статусі, їх би розірвали на частини. Адже православне царство теж може бути схоже на в’язницю, якщо ніхто не говорить володарю правду. Православному царству потрібні пустелі, заселені безстрашними ченцями, і юродиві подвижники на вулицях міст. Ці дві категорії святих найменш вразливі для влади. Усіх інших, аж до патріархів, можна скидати, душити, труїти, плямувати. Так принизили й вигнали Златоуста, незважаючи на святительський сан, народну любов і справжню праведність.

Златоуст також казав, що рідко бачить перед собою людей, але бачить істот, подібних людям. Однак упертих, як віслюки, хтивих, як жеребці, хитрих, немов лисиці, й отруйних, наче змії. І Златоусту цього не пробачили. Він помер на засланні, неначе корабель, викинутий хвилями на пустельний берег далеко від батьківщини.

Його було чого позбавляти, Златоуста. З нього можна було здерти ризи, його можна було оголосити єретиком, зібрати проти нього Собор, зганьбити його ім’я. Той, хто високо стоїть, уразливий з усіх боків і відкритий будь-якому буревію. Тих, хто стоїть на висоті, заздалегідь шкода. На вершину свою вони повинні сходити, як на поміст для публічної страти. Тільки в цьому випадку вони будуть здатні промовити слова святого Василія, звернені до префекта Модеста: «Я слабкий, і тільки перший удар буде відчутним. Я не боюся вигнання, бо скрізь Господня земля. У мене немає майна. Я не боюся смерті, оскільки вона з’єднає мене з Богом».

Виходить, що треба померти ще до смерті, щоб зустріти мужньо смерть, що прийшла. Платон так і казав. Філософія, говорив він, вчить не стільки жити, скільки вмирати. Ці стародавні, як не крути, зрозуміли дуже багато чого. Не даремно отці Церкви переорали свої розум і серце плугом філософії, перш ніж засіяти їх насінням Євангелія. І Василій Великий із Григорієм Богословом, перебуваючи в Афінах, відвідували не лише храми, але й училища. Як потім учив Василій, вони, подібно до бджіл, сідали не на кожну квітку. З тої ж, на яку сідали, не все з собою забирали. Вони були жадібні до знань, але вибагливі. Якби їхній розум не був збагачений усім, чим вони зуміли збагатитися, вони стали б посниками й подвижниками, але ніколи не стали б вселенськими вчителями.

Якщо тільки вчитися, то, чого доброго, до допитливої душі, як до Фауста, з’явиться Мефістофель. Знань багато, в душі спокою немає. Чому ж йому не з’явитися? Значить, вікна кабінету потрібно розкривати, щоб чути було великодній передзвін. І виходити з дому треба хоча б раз на тиждень на літургію. Тоді життя серця врівноважить життя розуму, і можна буде не боятися крайнощів.

Усе потрібно душі випробувати потрошку. Треба бігти від людей і потрібно, з часом, до людей повертатися. Потрібно молитися, відмовившись від їжі й води, і потрібно потім знову їсти й пити, відчувши, що ні молитися, ні постити ти до ладу не вмієш. Потрібно набувати свого внутрішнього досвіду, а потім перевіряти його за книгами святих людей. Іноді нічого, крім Псалтиря і Євангелія, читати не треба. А часом гарна книга, прочитана або перечитана — неважливо, повинна дати душі спокій і тему для роздумів.

Стародавні — вони ж ніякі не стародавні. Вони сучасники наші, і навіть співрозмовники. Одні й ті ж завдання вирішують одвіку люди, породжені від однієї крові задля проживання по всій поверхні землі. І все їхнє завдання — в пошуку Бога, чи не відчують Його й не знайдуть, хоча Він недалеко від кожного з нас (Діян. 17, 26-27).

Опублiковано: № 2 (44) Дата публiкацiї на сайтi: 01 July 2010

Дорогі читачі Отрока! Сайт журналу вкрай потребує вашої підтримки.
Бажаючим надати допомогу прохання перераховувати кошти на картку Приватбанку 5457082237090555.

Код для блогiв / сайтiв
Розмiстити анонс

Результати 1 - 23 з 23
15:09 10.03.2011 | Ксенія
Згодна з усім! До чого ж вагоме слово в священослужителя!
11:51 09.03.2011 | Ksenia
Спаси, Господи!!!
11:50 09.03.2011 | Ксения
Спаси Господи!
11:48 09.03.2011 | Ксения
Спаси Господи, отец Андрей!
15:47 03.10.2010 | Оксана
о.Андрей - это тот человек, которого искал Диоген со свечой. СПАСИБО за такого Человека. Каждый раз говорю эти слова Богу, когда слышу или читаю речь о.Андрея.
21:25 10.09.2010 | Natalia
"С людьми, не желающими спасаться, невозможно спастись." SO true!! Thank you for this article.
10:50 23.07.2010 | Дмитрий
Апостол Павел четырежды цитирует в своих посланиях античных, языческих авторов...

Статья порой перекликается с новой книгой о. Андрея Кураева "Агрессивное миссионерство"
Красиво, просто и изящно. Грасиас, отче, берем на заметку.
15:02 21.07.2010 | Люба
Слава Богу, что эта статья была написана, и мне было дано ее прочесть. Читая третью часть, просто рыдала, поскольку веду себя всю жизнь как юродивая (почему как? )), и сомневаюсь в себе, поскольку надо быть "хорошенькой-толерантненькой", а я хочу видеть вещи, людей и явления такими, как они есть. К сожалению, и в лицо могу выразить увиденное) Другое дело, что надо бдить, дабы не впасть в осуждение. Но я не об этом сейчас...
12:23 19.07.2010 | Владимир7
dobro [dobro@eurocom.od.ua]
Может это придирки, но…
Человек ищет Бога …
Где легче спастись ?...
А нигде.
Везде будет тяжело…
И легко…
Тяжело превозмогать самость и легко возвращаться Домой. Особенно когда ждут и с любовью выходят на встречу.
* * *
Чтобы меньше грешить, нужно меньше говорить. Аминь.
Но можно быть молчаливым Иовом-многострадальным, а можно в пустыне «хоронить своих мёртвых».
Не всем взывающим речется «бегай людей». Кому-то - «довольствуйтесь жалованием своим…
* * *
Смирение стоиков дорогого стоит и ещё раз подтверждает многообразие Путей (не путать с равновеличием)…
* * *
Опять же первые учителя вселенские не апостолы ли ( люди простые и не книжные)?
Много ли известно о богословских трудах св.Николая Мир Ликийских чудотворца ?...МНОГО. И ярчайший из них
Горит пламенем неугасимым на щеке у нечестивого Ария. А сколько его «гомилий» горело и горит «светом тихим»
в тысячах рыбацких и селянских лачуг, последним оплотом заступничества.
* * *
Чудны дела твои Господи и неисповедимы пути Твои.
* * *
А в целом, отец Андрей как всегда Златоуст. Мир ему.

19:37 17.07.2010 | Татьяна
Спаси Господи!
19:34 17.07.2010 | татьяна
Очень люблю слушать и смотреть по TV а теперь еще и читать благодаря журналу протоиерея Андрея Ткачева.Всегда задевает за живое и оставляет надежду...
15:51 16.07.2010 | Вікторія
Спаси Господи! Мені дуже до душі Ваші статті.
09:52 05.07.2010 | Вован
Так ви не намікайте, просто зробіть ссилку на такий-то віршик, від такого-то письменника,або переписуйтесь по ел.пошті. Здається мені, тут коментарії до статті та свої переживання/враження від неї.
22:50 04.07.2010 | Марина
Николай! Завидую Вам и всем кто умеет так искренне говорить. Намекала Елене Мекеевой цитатой из стихотворения А. С. Пушкина "Уединение" - безрезультатно. Надеюсь у Вас получилось.
13:19 04.07.2010 | Виталий
Ого!
12:39 04.07.2010 | Николай
запарили стихи в каментах!
04:25 03.07.2010 | Kseniya
Spasibo!!!
17:57 02.07.2010 | Svetlana
spasibo za statyu. Xocetca istinnoy svobodu, xocetca bolse molitsza,kogda procitala statyu.
14:54 02.07.2010 | Вован
Дуже гарно сказано про свободу, із задоволенням почитав би окремо присвячену статтю про це від о.Андрія. Дуже всі «хворіють» цією свободою зараз.
Стаття чудова, коментувати немає що, думати потрібно і виправлятись, просячи допомоги у Бога
14:23 02.07.2010 | Ирина
Тяжелая тема,честная.
последний абзац дает надежду
10:29 02.07.2010 | Анна
Дякую!
07:48 02.07.2010 | Рустик
Спасибо за статью.
01:41 02.07.2010 | алла
хороша стаття,лиш так важко поєднати любов до Бога,і постійне прагнення і творення гріха;говоримо про любов до Нього,а самі відвертаємось,задкуючи швидше від зробленого кроку вперед і все заради здійснення власних забаганок...бо є ще час на виправлення(здається)зручно жити половинчастим щастям ,не відчуваючи відповідальності і виправдовуючись що треба спробувати все потроху,щоб не існувати,а жити повноцінно,тішачись надією,що молитва має очистити серце.а потім може і відкриється справжнє прагнення Бога...

Додати Ваш коментар:

Ваш коментар буде видалено, якщо він містить:

  1. Неповагу до авторів статей та коментарів.
  2. Висловлення думок щодо особистості автора або не за темою статті, з’ясування стосунків між коментаторами, а також інші форми переходу на особистості.
  3. З’ясування стосунків з модератором.
  4. Власні чи будь-чиї поетичні або прозаїчні твори, спам, флуд, рекламу і т.п.
*
*
*
Введіть символи, зображені на картинці * Завантажити іншу картинку CAPTCHA image for SPAM prevention
 
Дорогие читатели Отрока! Сайт журнала крайне нуждается в вашей поддержке.
Желающим оказать помощь просьба перечислять средства на карточку Приватбанка 5457082237090555.
Отрок.ua в: