У сучасних дітях усе частіше можна спостерігати якусь дивну невідповідність між зовнішньою дорослістю та внутрішнім інфантилізмом. Дивишся часом на підлітка: здається, ти вже нічому його не можеш навчити, такий він бувалий, досвідчений, знає, почім у місті овес. А трохи копнеш — і така незрілість виявиться, що саме час ставити діагноз «затримка психічного розвитку». Чим доросліше, тим дурніше. Іноді ця дисгармонійність шокує.

Юний «крутяк»

Згадується один чотирнадцятирічний хлопець, якого й хлопцем важко було назвати — такий мав вигляд і така в нього була манера поведінки. Мати привела його на психологічну консультацію зі скаргами на прогули, хамство, безмірне самочинство і, як це зазвичай буває, на надмірну безвідповідальність.

Ясно, що такому дорослому хлопцю безглуздо пропонувати дитячі ігрові тести. Але відразу починати з ним, таким «крутим», душевну розмову було вже й зовсім безперспективно. Тому ми спочатку попросили його письмово перерахувати якості хорошої та поганої людини. Завдання, загалом, просте, але виглядає серйозним.

Результат нас приголомшив. Мало того, що парубок ледве зміг нашкребти по три епітети, так іще вибір цих якостей говорив сам за себе. Хороша — красива, добра, розумна. Погана — некрасива, зла, дурна. Але ж дитина вже в п’ять років розуміє, що красива не обов’язково хороша, а некрасива далеко не завжди буває поганою. Улюблена бабуся може бути старою, зморшкуватою, беззубою, а красива відьма в мультфільмі не просто поганою, але навіть мерзенною. Знає дошкільник і про розумних злодіїв. Так що наш чотирнадцятирічний «крутяк» тягнув максимум на три-чотири роки. Настільки незрілі поняття про життя й людей не могли не відбитися на його поведінці. Звідси й безвідповідальна поведінка, яка так лякала матір. Яка там відповідальність у малюка-дошкільника?

До речі про дошкільнят. Останнім часом трапляються «крутяки» й серед них. Вони звисока, а то й із презирством дивляться на ляльок та інші дитячі іграшки. Мультики на зразок «Простоквашино» або «Кота Леопольда» для них — розваги для малюків. Інша річ бойовики, фільми жахів... А як хваляться ці шестирічні лоліти й шварцнеггери тим, що сьогодні зветься «якістю життя», й фіксація на чому маленьким дітям не властива просто за їхньою природою! На що завжди жалілися матері хлопчиків (та нерідко й дівчат)? «Я його в такий дорогий костюмчик одягнула — і тут же замурзав!» Або: «У нових італійських туфлях — і просто в калюжу! Зовсім не вміє цінувати добрі речі!»

А дітвора часів до перебудови дійсно не цінувала й не знала критеріїв оцінки дорогих речей. Максимум, на що звертали увагу, чи красивий колір. А красивим, зазвичай, вважався яскравий. І каблучка з фольги викликала захват дошкільниці анітрохи не менше, ніж справжня, з «дорогметалу». А може, й більше, адже її так легко змайструвати. Ще одну цукерку з’їла — ось тобі й нова каблучка. А загубиш — ніхто не буде сварити. Ну, а вже дорога стрижка або престижні меблі з каталогу взагалі перебували поза межами кола інтересів дитини. Вона любила шафу за те, що в неї можна було залізти, коли граєш у схованки. А стрижку ненавиділа, тому що в перукарні змушували сидіти не рухаючись, та ще закривати очі, коли стригли чубчик.

Зараз же «просунуті» батьки розчулено розповідають, як «крошка сын к отцу пришел» і... порадив, у якому пункті сьогодні вигідно обміняти валюту. «Розумний хлопець росте», — зворушено каже батько. А розумник не володіє елементарними моральними поняттями, без яких неможливе становлення людської особистості. У його душі вирує майже немовлячий хаос. Він не вміє організувати сюжетно-рольову гру, тоді як саме в таких іграх діти найкраще опановують світ людських стосунків. Йому неможливо пояснити, чому треба ділитися з іншими дітьми солодощами й чому не треба мстити. Але практичні знання такої дитини (розумний не за роками!) настільки чарують дорослих, що зворотного боку медалі вони ніби й не бачать.

Пісочниця для дорослих

Проте чим дорослішою стає дитина, тим звичайнішою виглядає її практичність. Вона тьмяніє, оскільки відповідає віковій нормі. А ось душевний недорозвиток світиться все яскравіше, тому що він усе більше перестає відповідати вікові. І проявляється це не тільки у відсутності високих прагнень. Так, такий підліток байдужий до поезії, живопису або класичної музики і не відчуває романтичних почуттів до осіб протилежної статі. Але, зрештою, і раніше було досить багато людей приземленого складу, які нічим, окрім хліба насущного, не цікавилися. Ні, в сучасних інфантилів і приземленість якась особлива. Це не метушлива Марфа, яка в Євангелії протиставлена Марії, котра обрала Божественну премудрість. І навіть не дрібний крамар з його маленьким світиком та вічними турботами про те, як вижити. Крамар хоч і не поет, але, на відміну від інфантила, зовсім не ледащо. І його світик нехай маленький, але все ж таки в нього вписана сім’я, заради якої він сидить у крамниці з ранку до ночі. Тобто, практичність у класичній системі понять дуже тісно пов’язана з розвиненим почуттям відповідальності.

У сучасних інфантилів зовсім інші особливості. Практичність їхня якась неповноцінна, ненормальна. І це теж усе яскравіше проявляється з віком. Прекрасно розуміючи що почому, вони зовсім не налаштовані напружуватися для здобуття благ. Але з іншого боку, не збираються собі в чомусь відмовляти. Із властивою їм інфантильністю вони впевнені, що батьки так само повинні забезпечити їм «гідну якість життя», як забезпечували годівлю та яскраві конструктори в немовлячому віці.

Самі ж інфантильні підлітки нікому нічого не винні. Вони й про себе нормально не можуть подбати, тому що не вміють розраховувати на крок уперед. Такий недоросток може вкрасти всі гроші, які є в домі, — саме всі, а не маленьку частину на морозиво, адже потреби в теперішніх інфантилів непомірно роздуті! — ніскільки не турбуючись про те, що завтра йому ж самому не буде чого їсти.

— А мене це не колише! Це ваші проблеми, — заявить він розгубленим «предкам». І, жахаючи їх якоюсь патологічною безсовісністю, ще й буде вимагати наступного дня після крадіжки «збалансованого харчування». «Ваші проблеми» — скаже він рідним і тоді, коли його будуть виключати зі школи за неуспішність, і тоді, коли мати попросить його сходити на співбесіду в іншу школу, де вона вже домовилася з директором. А у відповідь на пропозицію дорослих, якщо він не хоче навчатися, хоча б влаштуватися на роботу, цей здоровий лоб поглузує з них. Та ще нагадає про права дитини, які батьки повинні виконувати згідно закону.

— Що я з ним зроблю? — стомлено скаржиться жінка. — З дому його не виженеш, він тут прописаний, погрожує до міліції звернутися. Мені кажуть: «Не годуй»... А як? Замок, чи що, на холодильник повісити? А зростом він уже як дорослий чоловік. Мені з ним не впоратися. Ви питаєте, що він робить цілими днями? — Півдня спить, потім устає, в комп’ютерні ігри грає, телевізор дивиться. Добре, хоч дівчата його поки не цікавлять, він у цьому плані в нас іще дитина...

А ось більш дорослий хлопець. До того ж не такий «відв’язаний», а більш благополучний. Він і школу закінчив, і навіть в інституті відучився. Влаштувався на роботу, пристойно заробляє. Здавалося б, можна зітхнути з полегшенням: вивели в люди.. Але «люди» — це в даному випадку гучно сказано. Не дуже-то схожий інфантильний хлопець на... є спокуса сказати «на дорослого», але скажемо більш відверто: на людину. Він живе з батьками на всьому готовому, і при цьому не вважає за потрібне віддавати хоча б частину зарплатні. Вони, правда, також не наполягають, щоб не загострювати стосунки.

— У молодих зараз зовсім інші потреби. Машина потрібна. Одяг модний шалених грошей коштує. А в кафе з дівчиною зайти? Ви тільки подивіться, які ціни! І відпочити треба по-людськи, в цивілізованому місці. Так що йому і на себе не вистачає. Де ж тут на хазяйство давати? Незабаром у сина з’являється дівчина. Вони у близьких стосунках, це може тривати рік, другий, третій. Але дружиною він її не вважає. А на несміливе питання батьків, коли ж, нарешті, вони одружаться, відповідає, що на весілля немає грошей. Бо треба, щоб усе було на рівні: й ресторан, і сукня, і весільна подорож. А вже про дітей навіть не згадуй! Які діти в наш час? Спочатку треба пожити для себе, адже в житті так багато цікавого: пиво, дискотеки, клуби, кіно, Інтернет, роликові ковзани, басейн, яхта, теніс. Життя схоже на велику пісочницю, в якій з’являються все нові й нові формочки й лопатки. А працювати доводиться для того, щоб їх оплачувати, оскільки батьки цей дорослий набір іграшок забезпечити вже не в змозі. Зате вони можуть морально підтримати й виправдати своїх нащадків.

— Куди їм дітей заводити? Вони самі ще діти! Так, ми, звісно, у двадцять п’ять і родину мали, й дитину. Але зараз усе по-іншому, — тут на обличчях батьків зазвичай з’являється розчулена усмішка. — Зараз у цьому віці ще ніякої відповідальності.

Але де підстави припускати, що вона колись з’явиться? Що це взагалі таке — «відповідальність»? Коли людина відповідає за свої вчинки?

— Так, але таке визначення пахне тавтологією. Коли в нього розвинене почуття обов’язку? — Безумовно, але тоді треба точніше визначити, що таке обов’язок. Краще, напевно, не поспішати з визначеннями, а вдуматися в смисл.

Що вважати відповідальністю?

Кого традиційно вважали відповідальною людиною? Авжеж не того, хто прибирає за собою ліжко й навіть заробляє собі на життя. Відповідальною дитиною називали ту, яка няньчила малюків. Відповідальним дорослим — того, хто бере на себе найважче, найскладніше і найнеприємніше. Скажімо, нікому й на думку не спадало захоплюватися відповідальністю дорослих, які доглядають за своєю хворою дитиною. А що вони ще повинні були робити? На смітник її, чи що, викинути? Ось коли своїх четверо по лавках, а ще всиновили дитину-інваліда — це так, таких людей дуже поважали за відповідальність.

Значить, в основі відповідальності лежить жертовна любов, готовність полегшити ношу іншого. І чим цей інший від тебе далі, тим вищий рівень відповідальності. Або інакше, в нижчій точці шкали — безпорадний малюк, який не здатен відповідати навіть за себе. А в найвищій — Христос, Котрий добровільно відповів Розп’яттям за гріхи всього світу.

Останнім часом критерії оцінки дуже зсунулися. Дитина, яка не прогулює школу й не стає наркоманом, супервідповідальна. Мати, яка піклується про сина-інваліда, вона не просто відповідальна, вона — героїня, тобто за межами звичайної людської норми. Що ж стосується самопожертви заради чужих людей, то тут зсув у оцінках уже перетворюється на парадокс. Такі люди сприймаються сучасним обивателем як юродиві.

— Я не святий! — заявляє він, почувши про подібний випадок. А в підтексті звучить: «Я не ідіот». Обиватель ніби дає зрозуміти, що не має до цього ніякого стосунку. Мовляв, нехай міські божевільні роблять, що хочуть, тільки мене, нормальну людину, в це не вплутуйте.

Підсумовуючи, можна сказати, що епітет «відповідальний» присвоюється зараз людині, яка більш-менш може відповідати за себе. Все, що більше того — вже виняток із правил. А інфантил, він навіть за себе відповідати не може. Він увесь у полоні пристрастей, миттєвих, але переважно низьких бажань. Захотілося покататися на модних атракціонах — вкрав гроші з гаманця батька. Захотілося гострих відчуттів — уколовся, але ж не помер, бо «дотримався дози». Йшов на іспит, але зустрів приятелів і про все забув, зате як класно розважилися. Побачив на перехожому прикольну куртку — шарахнув його по голові й зняв. Удар, правда, трохи не розрахував — ну, так я ж хлопець накачаний, даремно, чи що, до тренувальної зали ходжу?...

Звичайно, такі форми інфантилізму дуже нагадують патологію, але коли її так багато, то виникає спокуса розширити межі норми. У будь-якому разі, таких молодих людей зараз, як правило, визнають нормальними.

А якщо говорити серйозно, то й описаний вище нібито благополучний хлопець також не відповідає за себе. Адже егоцентрична поведінка атомізує людину, відокремлює її від інших. А людина атомізована може існувати тільки доти, доки вона сповнена сил. Коли ж з нею щось трапляється: хвороба, катастрофа, старість, — вона без підтримки зовні вже не виживе. Ну, і де його хвалена безвідповідальність? Не озиваючись на тяготи рідних і друзів, відмовляючись від труднощів сім’ї, відповідальності за дітей, долю свого народу та Вітчизни, сучасна людина не дивиться навіть на два кроки вперед і прирікає себе на повну беззахисність у критичних обставинах.

Цілі та завдання інфантилізації

Може виникнути питання: а для чого плодити нежиттєздатних громадян? Навіщо заохочувати безвідповідальність та інфантилізм, бо тільки дуже неуважні або не дуже чесні люди вважають, що інфантилізм поширюється в суспільстві стихійно, сам по собі, без найменших зусиль з будь-чийого боку. Якщо стихійно, то наші міста не були б завалені ідіотськими й непристойними молодіжно-підлітковими журналами, газетами, книгами. Не працювали б на отупіння молоді цілі телеканали. У школах не скорочували б години, відведені на вивчення літератури, а з програми не викидали б твори, які розвивають душу, замінюючи їх прямо протилежними.

Але все ж таки, для чого державі ростити інфантилів? Адже скільки нам не торочать про комерційні інтереси, вигоду, прибутки, яким нібито підкорено все на світі, ми ж то з вами ще не остаточно впали в дитинство й розуміємо, що справа не в комерції (принаймні не в ній одній), а в певній спрямованості державної політики. Та й комерціалізація життя — це також державна політика.

Звичайно, одне з очевидних завдань держави, наскрізь просяклої інтересами бізнесу, — виховання ідеальних споживачів, і тут інфантили потрібні вкрай. Хто хоче того, іншого, третього й усього зразу, не вміючи замислюватися, чи потрібне йому це насправді? Хто охочий до всього нового, яскравого, смачного? Кому швидко набридає куплена іграшка, яка ще вчора була заповітною мрією? Хто легковірний, у кого не розвинене критичне мислення? У кого ще так багато фізіології, що він не здатен приборкати свої бажання і з ним марно говорити про аскетизм? З ким можна затіяти гру в «дві покупки, третя безкоштовно» або в «дисконтну картку для постійних покупців», або в «стовідсоткові знижки тільки сьогодні й тільки для вас»? — Звичайно, з дитиною. Але з такою, в якої дорослі апетити й доросла можливість розпоряджатися коштами.

Цілеспрямоване руйнування традиційних людських зв’язків відбувається вже досить давно. Особливо виразно це проявлено в так званих «розвинутих» країнах Заходу, хоча елементи нового життєвого ладу є в будь-якій, навіть найвідсталішій, на погляд глобалістів, країні. Фактично все найважливіше в житті людини відбувається поза домом і поза родиною. Народжують «цивілізовані люди» в медичних закладах. Помирають, як правило, також. Та й у проміжку між цими двома епохальними подіями, в основному, перебувають поза родиною. Ясла, дитячий садок, школа, інститут, служба, притулок для людей похилого віку... Неможливо забути, з якою гордістю німці, з якими ми спілкувалися в Німеччині, демонстрували нам ці притулки для старих людей усіх мастей і рівнів. Ці притулки були на кожному кроці: для багатих, для середніх, для бідних. Але ж у більшості старих людей були родичі, які цілком могли їх утримувати й за ними доглядати!

— Не в цьому справа, — пояснювали нам німецькі знайомі. — Головне, щоб людина була вільною! Наші батьки в цих будинках почувають себе вільними, незалежними. І ми також нічим не зв’язані. Так краще для всіх...

Але й у ті рідкісні години, коли сучасна родина збирається вдома, люди майже не спілкуються, занурившись у телевізор. У багатьох сім’ях чи не в кожній кімнаті стоїть по «ящику», щоб не виникало сварок: нехай один член родини спокійно дивиться футбол, а інший насолоджується сентиментальним серіалом або пікантним ток-шоу.

Стількох батьків уже вдалося переконати в тому, що вони анічогісінько не тямлять у власних дітях, не вміють їх ані виховувати, ані навіть любити, й повинні керуватися виключно порадами спеціалістів! Ми бачимо це й на своїх психологічних заняттях. На початку 90-х багато батьків узагалі не розуміли, для чого їм психологи, й зверталися по допомогу тільки у разі серйозних відхилень у поведінці. Зараз же хочуть отримати поради на всі випадки життя. Дитина вдень спати не любить — на прийом до психолога. Бабусі грубіянить — без спеціаліста не розібратися. Свариться з молодшим братом — «Підкажіть, що робити — дитина некерована!» Нам, напевне, радіти б треба збільшенню клієнтів, але загалом радісного тут мало: такі тенденції свідчать про те, що рівень безвідповідальності в суспільстві дуже збільшився.

Розбещені діти

Тут, мабуть, прийшов час повернутися до поняття відповідальності. До того, що лежить в основі цієї якості. Що змушує людину відповісти на біль іншого? — Ну, звичайно ж, співчуття, милосердя, любов. Так, саме любов — ось що породжує відповідальність. Ось що велить узяти на себе чий-небудь тягар, допомогти. Свою ношу збільшити, щоб полегшити іншому. З віком людина вчиться цій милосердній любові. Так дорослішає її душа. Це одна з найголовніших характеристик нормальної дорослої людини. Легко вибудовується й інший ланцюжок: зростання інфантилізму — збільшення безвідповідальності — ослаблення любові .

Христос закликає навернутися й бути, як діти (Мф.18, 3). І на перший погляд, сучасне суспільство кістьми лягло, щоб виконати цю заповідь. Старі люди ходять у коротких штанцях-шортах, бабусі вимагають, щоб онуки називали їх зменшувальними іменами: Лєна, Катя, Ляля. Всі прагнуть бути дітьми, ніхто не хоче старіти. Та й підлітково-молодіжному інфантилізму потурають, несвідомо бажаючи продовжити власну молодість. Адже поки твоя дитина не подорослішала, ти нібито теж не старієш.

Але дітей вирізняє перш за все чистота, й саме до збереження дитячої чистоти, непорочності, невинності закликав Спаситель. Про це просять і батьки в молитвах про дітей: «Збережи їхнє серце в ангельській чистоті», «не попусти їм упасти в нечистоту й розпусту».

Чистота вже не вважається невід’ємною властивістю дитинства, а наруга над нею — трагедією. Радше навпаки, в подібних висловлюваннях звучить прихована гордість. Ось які вони спритні, наші нові дітки!

Так, не проходить безслідно безкінечне перебування в інформаційному смітнику. Християнська суть поняття дитинства вилущена, залишилися бур’яни, оболонки. І в цю оболонку методично вкладається прямо протилежний зміст. Розбещені діти, які до домовини грають у свої недоладні, жорстокі, безумні ігри, викликають не найприємніші асоціації. І доводиться змушувати себе згадати, що людина покликана стати образом та подобою Божою...