Із засніжених міст на залізних птахах летять люди ближче до моря. Світ став маленьким. Роки мандрівок уміщаються в шість годин туристичного польоту. Ввечері на терасі — свято слуху, аналог свята смаку на вечері. Там — сотні страв, і тут — мільйони діалектів. Фін, що розтягує голосні. Німець, який гортанно чеканить фрази. Генетична пам’ять при цих звуках змушує здригнутися або зіщулитися. Англієць, що ліниво шльопає звуки через губу. Милий француз, який гаркавить. Милий, якщо не бачити обличчя, а тільки слухати. Звичайно, росіянин — без нього тепер не обходиться жоден курорт. Різноголосиця нікого не обтяжує. Звуки змішуються в коктейль і повільно випаровуються назустріч зіркам.
Ці зірки бачили Рамзеса, Тутанхамона, Мойсея, збігле пастуше плем’я, що перетворилося на народ. Чого тільки не бачили ці зірки.
Часом деякі з них починають швидко рухатися й мерехтіти. Це проблискові вогні літака, що везе у своєму комфортабельному череві чергову порцію людей: або замерзлих — на південь, або тих, що відігрілися — у засніжені міста.
Через кілька годин і пальми, і теракотові кубики готелів стануть сном, фантазією, спогадом. Але можна буде повернутися, адже світ став маленьким, і п’ять годин, проведених у незручному кріслі, незабаром винагородять тебе теплим повітрям і безкрайнім небом, яке бачило Мойсея, Рамзеса, Тутанхамона.
На Сході бережуть своїх жінок. Їх дбайливо й розсудливо приховують від чужих очей. Російське слово «сокровище» походить від слова «скрывать» — «ховати», «приховувати». На Сході жінка — скарб.
Ганчірки, віники, таці перебувають у чоловічих руках. Турботи щодо готування їжі, прибирання в номері, продажу сувенірів у магазині лежать не на слабких жіночих, а на сильних чоловічих плечах. Мимоволі згадуєш наші кафе й готелі, де на кожному кроці чиясь мати чи донька з утомленими очима й смутком у куточках рота приймає замовлення й перестилає постіль. Якщо це ціна свободи та рівності, то я за нерівність і проти свободи. У ресторанах Сходу очі в європейських туристів сумні. Нема з ким пофліртувати, нема з ким перемигнутися, ущипнути теж нікого. Зате очі в місцевих чоловіків — офіціантів, кухарів, портьє — веселі й горять, як вогники в мангалі. Молоді чоловіки часто-густо — холостяки. У їхні 25-27 одружитися too expensive — занадто дорого.
Жоден батько не віддасть дочку за людину, котра не заробила потрібну суму грошей. Чотири дружини дозволені Кораном, але це така ж рідкість, як у нас багатодітні сім’ї. Білі жінки, забезпечені грошима, але обділені ласкою, злітаються на Схід, як на квітучий луг. Їх можна зрозуміти. Кому потрібна свобода та рівність, якщо при цьому немає чогось не менш важливого.
За сусіднім столиком сімейна пара з Голландії розмовляє з офіціантом. Худорлявий, живий, як ртуть, і чорний, як вугілля, араб на гарній англійській веселить гостей розповідями про місцеве життя. Жінка запитує: чому не видно офіціанток? Чому навколо працюють одні чоловіки?
Араб округлює очі, потім сміється й махає руками. Це неможливо! Жінка повинна бути вдома! Крутитися серед незнайомих людей, обслуговувати чужих чоловіків — це негарно, нерозумно, недобре, працюємо ми, а вони повинні сидіти вдома.
Мені хочеться його розцілувати. Житла цих людей мені здаються схожими на храми, і жіноча половина цих будинків — святая святих. Які вони — єгиптянки, лівійки, алжирки? Затуркані та принижені? Навряд чи.
На вулицях наших міст вдивлявся в обличчя студенток-арабок. У них читається благородство та спокій. У кожної з них є, принаймні, по 2-3 чоловіки, які переживають про них, готові їх захищати. Це — батько, дядько, брати. Потім, коли потрібна сума грошей буде зароблена, це буде чоловік.
За таких звичаїв вулицею будь-якого міста можна йти спокійно й упевнено. Так що? Геть паранджу й середньовічні забобони? Або, може, даєш паранджу — цю золоту оправу для дорогої перлини? «Громадяни, зберігайте гроші в ощадних касах», — говорив один дуже відомий персонаж. Він має рацію. Гроші потрібно класти на рахунок. Продукти — у холодильник. А жінку потрібно повернути в сім’ю.
Зоряне небо й шум прибою — кращий акомпанемент для гарної розмови.
- Як? Ента ахі — означає «ти брат мені». Але так говорять, якщо знають один одного довго. Як можна сказати? Ента куамз. Ти гарний хлопець. Так, ти гарний хлопець. Росіяни — наші друзі. Є багато слів similar у вас і в нас. Чай, цукор, скриня... я ж кажу. Росіянин — друг, росіянин — добре.
Ми всі брати. Усі чоловіки брати, але не все жінки сестри. Really. Так і є. Я не вигадую. Мене батько вчив: якщо 10 чоловіків будуть жити на острові місяць, вони якось потоваришують, будуть ловити рибу, так? Будуть грати у футбол... Десять жінок — ні! Один місяць, тільки один — і їх залишиться три, чотири... It’s true. Таке життя. Я не вигадую. Жінка гарна, beautiful, in Arabic muzzah, but, якщо жінка править світом, була б війна, війна, війна. It’s terrible. Таке життя. Коран дозволяє одружитися чотири рази. Ти маєш дружину — і маєш п’ять-шість проблем щодня. Ти маєш дві дружини — і маєш сто проблем щодня. Ні, сто проблем — це багато, це too much для однієї голови. Є, наприклад, чоловік, у нього три дружини. Він трошки crazy, really. Він може розмовляти з деревом, із пташкою. Це не є добре. У людини сто проблем щодня. Можна мати три дружини, but not together. Одна в Каїрі, одна в Александрії, одна в Бельгії. Ми робимо контракт, вона дає свій паспорт, пише свою адресу. Ти даєш паспорт, пишеш свою адресу. Ми — робимо контракт. Ми любимо жінок з Росії, Бельгії. Swedish... French? No. We don’t like French women. No. French — ні. America?! Б-р-р-р. Росіяни є наш друг, Америка ні. Таке життя. Really. Вони тут відпочивають, купаються. Так. Я дивлюся, як ти плаваєш. Б-р-р. Мені холодно. Мій батько говорить: вони crazy. Вони купаються. Я живу тут усе життя, і жодного разу не купався. Я боюся. Ні, я нікуди не їздив, мені не треба. Я люблю свою країну, це небо, пальми. Я люблю сім’ю, друзів. У Єгипті тобі дають дружбу й дають гроші. Ми беремо дружбу. Гроші витратив. Купив їжу, з’їв. А дружба forever. Може бути, Туніс, Марокко — так. Вони люблять гроші більше. Вони їдуть у Європу, працюють. Їх багато там. Ми — ні. Що? Я? Так. Я — муслим. No problem. Ми любимо людей. Християни, муслим... Це добре. Дружба. Це — халва. Солодко. You see? Солодко. Ice cream. Морозиво. У нас спекотно. Ми need морозиво.
Він раптом повертається й дає вказівки офіціантові. Вони перекидаються парою фраз арабською.
- Вибач. Робота. Я ще прийду. Later. Шукран. Добре.
Це старший офіціант на зміні. Сорокалітній араб. Слухати його балаканину, стежити за його мімікою та жестикуляцією — одне задоволення. За ним треба ходити з диктофоном. Це темношкіра енциклопедія. Він тікає до сусіднього столика. Ми проводжаємо його поглядом і сміємося, задоволені. Таке спілкування за гроші не купиш.
но знаю не по наслышке, а по опыту (замужем за турком), что не все то золото, что блестит. именно эта поговорка как нельзя точно описывает заискивующую улыбку мусульманина иностранцу с деньгами. Конечно у них есть чему поучиться и прежде всего это чувству собственного достоинства и гордости за свою (какая бы ни была) страну.