Записки на полях душі. №5 (5)

Молитва вночі

– Батюшка, а чи правда, що вночі краще молитися, бо «Небеса відкриті»?

– Про Небеса нічого сказати не можу. Знаю лише, що двері моєї келії щільно закриті.

Старші не тривожать мене порадами, а молодші – питаннями, і я можу спокійно поспілкуватися з Богом.

Смиренномудрість

Якось блаженної пам’яті Святійший Патріарх Пимен відвідав один великий монастир. Вирішив пройтися келіями, провідати братію. Багатьох із насельників обителі Святійший добре знав особисто.

Підійшли до чергових дверей, постукали: «молитвами святих отець наших…» Двері прочинилися, і на порозі з’явився господар келії:

– Ну? Що?

– Благословення візьми у Святійшого, – прошепотів отець-намісник, який знав про юродство брата.

– Нема чого по келіях вештатися, – тихо відповів монах і замкнув двері.

Виникла незручна пауза, яку з усмішкою перервав сам Патріарх:

– Але ж він справді має рацію! Можливо, він зараз молиться, з Самим Господом Богом розмовляє! А тут я зі своїм візитом, не до речі…

Усі були вражені смиренною мудрістю Святійшого.

Магія

– Батюшка, як же зараз вижити? Магів усяких розвелося не міряно, книжками з ворожбитства на площах торгують…

– А ти будь зі Христом і не бійся. Справжніх чаклунів-бісопоклонників – одиниці.

А більшість із тих, хто називає себе «магами», діляться на дві великі групи…

– На «чорних» і «білих»?

– Ні. На тих, ким повинні займатися психіатри, і на тих, ким повинні займатися міліціонери.

Ліки від осудження

Один ієромонах завжди перечив, коли чув про кого-небудь недобре слово. Почує, скажімо, у розмові, що хтось п’яниця, відразу суворо відповідає: «Помиляєтеся! Він непитущий – я за ним пияцтва не помічав!» Побачивши, що слова осудження він ніколи не підтримує, з ним подібних розмов і не заводили. А незабаром і самі перестали осуджувати…

Ігуменя

У монастирі завжди багато фізичної роботи, часом досить важкої, і хтось повинен її виконувати. Цієї праці у монастирі не цурається ніхто – ні молодші, ні старші.

Якось, зайшовши до одного відомого жіночого монастиря, я побачив групу черниць, які виносили будівельне сміття. Окрім того, що я священик, Бог дав мені й фізичну силу. Тому я відразу запропонував свою допомогу немолодій черниці, яка навантажила себе тяжкою ношею. Мене не здивувало її прохання не позбавляти саму її «подвигу во Славу Божу». Мене вразило інше – це була сама ігуменя монастиря! Я просто не впізнав її в хустинці й старому робочому підряснику.

Енергетика

Розмова з окультисткою. Цілих 10 хвилин немислимого «компоту» із самостворених термінів та індійських слів. Беззмістовні спроби пов’язати це з християнством – «примирити Христа з веліаром». На довершення – високомовні міркування про незнані енергії. Далі слухати було не варто:

– Так це вам, голубко, не до священика потрібно! До нас – із проблемами душі, а з «енергіями» – це в Міненерго.

По одежі…

Колись довелося зустрітися з групою православних віруючих. Уся пікантність ситуації полягала в тому, що лише двоє з цієї групи були зі мною знайомі. А я, у свою чергу, був одягнутий «у цивільне». Звісно, кажуть, «попа і в рогожці взнаєш», але чи мало сьогодні «бородатих та волосатих» серед мирян? І ось, дві жінки з цієї групи, явно перейняті тим, що називають «ультраправославною ідеєю», побачили в мені нового слухача! Ну ще б пак: скромно одягнутий, з бородою, хреститься – точно «наш»! І стали розповідати мені у що та як вірувати… Принагідно пропонуючи поборотися з кодами, канонізувати Распутіна, Івана Грозного і т. і.

Я спочатку не вступав з ними в дискусію, просто слухав. Але коли потік їхньої безграмотності, маячні та єресі полив через край, я мовчати, природно, не зміг. Усі мої аргументи зустрічали просто зі злобою, даючи мені зрозуміти, що ні я, ні ті посилання на Біблію, Святих Отців, Історію Церкви, які наводилися мною, для них не авторитет. При цьому постійно посилалися на якісь рукописні прокламації невідомо-таємних старців. Мені досить безапеляційно пояснили: «дурнем народився – дурнем помреш!».

Можливо, цим би все й закінчилося. Але тут хтось із моїх знайомих обурився і сказав моїм опонентам: «Та як ви можете! Це ж батюшка!» Тут усі стали вибачатися, падати на коліна, рвати на собі хустки й косоворотки. А мені було боляче дивитися на торжество лицемірства…

Свобода

– Для мене, як для людини, отруєної диханням свободи, монастир – найвища форма диктатури, – заявив мені один співрозмовник.

– Чим же пахне «дихання» Вашої «свободи», якщо ним можна отруїтися? – поцікавився я, – адже подібне «отруєння» може мати «летальний кінець» для душі.

У розумінні віруючої людини свобода – це свобода від влади гріха. А та «свобода», якою зволили «отруїтися» Ви, нагадує свободу падіння людини без парашута, яка намагається не думати по зустріч із землею.

Гуртом…

Водосвячення на свято Винесення Древ Животворящого Хреста (Макавеїв, 1/14 серпня). Підходять чоловік і жінка середнього віку.

– Батюшка! А ви не могли б нам відразу і яблука, і мед посвятити – щоб декілька раз до церкви не ходити?

– Міг би звісно. А ви вінчані?

– Ні. А хіба для освячення це обов’язково?

– Не обов’язково. Просто я міг би вас заразом і обвінчати, і відспівати – щоб ви «зайвий раз до церкви не ходили»…

Сумне знамення загального споживання – «духовність гуртом і зі знижкою».

Декілька слів про чернецтво

Зручний шлях

«Чернецтво – найзручніший і найшвидший шлях до Бога», – написано на обкладинці церковного видання. Але зручний та швидкий – аж ніяк не означає легкий і єдиний. «Не всі у монастирі спасуться і не всі в миру загинуть». Я утримаюся від міркувань про причини й обставини, які приводять людей до чернецтва. Скажу лише, що ці причини внутрішні, а не зовнішні. Ченці не соціо-, не сексо- і не психопатологічні. Вони лише добре знають, заради чого проводять аскетичне життя. Ченці чудово знають, що смерті немає! Вони знають, що буде їх очікувати після того, як душа розлучиться з тілом. І заздалегідь до цього готуються. Тому й привчають себе робити не те, що хочеться, а те, що потрібно.

Про чернецтво чоловіче

Міркуючи про свою недовіру до ченців-чоловіків, один журналіст зауважив, що «їхнє життя більше схоже на армію. Сьогодні ти послушник, – а завтра, дивися, отримаєш сан священика і заживеш привільним „командирським“ життям». Що ж, стосовно армії я, мабуть, погоджуся. Можна помітити, що всі ієрархічні системи – церковна, державна, армійська – побудовані за подібним принципом, і тому мають багато спільного.

Але ж в армії старослуживий, «старий воїн» – це не обов’язково «дід», який знущається над «молодими». Старослуживий – це, як правило, досвідченіший, грамотніший, такий, який знає «що робити, і як це зробити правильно і швидко». І точно так само, як військовослужбовець не присвоює сам собі звання, не обирає собі священний сан і той, хто прийшов у монастир.

Можна на все життя залишитися послушником, що зовсім не свідчить про твоє неблагочестя чи лінь. Це в миру краще бути поганим міністром, ніж хорошим двірником. Чи пострижуть послушника в монахи, чи стане він коли-небудь дияконом, священиком, єпископом – вирішує не він. Ціль того, хто прийшов у монастир – не церковна кар’єра, а спасіння своєї душі. І в якому статусі він досягне цього спасіння – не важливо.

Про єпископство

Сьогодні ми повинні з жалем відзначити, що в нашому суспільстві геть-чисто забули слово «відповідальність». І здобуття вищої посади збільшує міру цієї відповідальності, не лише дає права, але й суттєво збільшує обов’язки. А за виконання цих обов’язків потрібно відповідати! Саме пам’ятаючи про відповідальність не лише за себе особисто, але й за свою паству, чернецтво схильне досить критично оцінювати свої здібності і не прагнути прийняття архієрейського (єпископського) сану.

Але прагнення до єпископства не ганебне. Коли відкриємо Біблію, ми читаємо слова св. апостола Павла: Вірне це слово: коли хто єпископства хоче, доброго діла він прагне (1 Тим. 3, 1). Бажання єпископства є підготовкою себе не до почесті та слави, а до великої міри відповідальності перед Богом за всіх довірених тобі.

Не лише у перші віки християнства, але й зовсім недавно єпископство було синонімом мучеництва. Бо саме православні єпископи йшли першими, на чолі своєї пастви, до сталінських таборів і розстрільних ям. Саме архіпастирське предстояння перед Богом і людьми за свою паству, вірність Господу аж до мученицької смерті і є тією великою відповідальністю служіння єпископів – спадкоємців Святих Апостолів.

Про чернецтво жіноче

Черниці дуже щирі, хоча б тому, що їхній духовний подвиг надзвичайно високий. Жінки, як сказано у Біблії, слабосильні посудини (1 Пет. 3, 7), на думку соціологів, значно менше пристосовані до співжиття. І для цього досить багато причин. Через емоційність жінкам буває незрівнянно складніше «притертися» одна до одної, і ця проблема завжди була актуальною у світських жіночих колективах. Так яких же титанічних зусиль потребує від черниці щоденна, щогодинна боротьба з гріхом, негативними рухами душі! Але перемога над собою ніколи не залишиться без нагороди від Господа.

Про відвідування монастирів

Кожній людині, яка відвідує монастир – і богомольцю, і туристу – варто пригадати народну мудрість і «не сунутися туди зі своїм статутом». Адже для чернецтва монастир є, перепрошую, не місцем роботи, а домом. А відвідувачі монастиря, які не живуть у ньому, – усього лише гості. І чернеча община – це одна родина, яка є в цьому домі господарями. Все у цьому будинку підпорядковане статуту монастиря – традиції, розпорядок дня, устрій життя. Але ж і в миру в кожної родини існує подібне. Приходячи у гості, ми поважаємо традиції та звичаї хазяїв. І цілком природно, якщо незваному або хамовитому гостю вкажуть на двері.

«Як же так? – заперечать мені, – а можливо, я прийшов туди, до монастирського храму, просто помолитися чи подивитися!» Відповім так. На відміну від парафіяльного храму, де все орієнтовано на потреби парафіян-мирян, служби в монастирському храмі у першу чергу орієнтовані на общину обителі. А те, що всім охочим дозволяють помолитися разом з ними – лише свідчення гостинності господарів.

Уявіть собі на мить, що хтось просто так, у пізнавальних цілях прийшов до вас у квартиру не вчасно. Став дивитися, хто чим займається, що в каструлях і холодильнику, а що в шафі й сміттєвому відрі лежить. Та ще при цьому дуже обурювався – що ж це мені господар так мало уваги приділяє, не радий, чи що?

Я зовсім не збираюся ідеалізувати всіх, хто живе в монастирі. Адже це люди, і приходять вони в монастир з миру – з нашого повсякденного, буденного життя. Не виростають в монастирі на грядці, не приїжджають із Занзібару, не прилітають з Місяця. Вони, в дійсності, такі ж, як усі. Але разом з тим вони, ченці та черниці – інакші! Чернеча община – одна сім’я. І як у будь-якій родині, в ній є свої старші й молодші, сильні й слабкі, освічені й не дуже. Але хто дає право миру, з якого вони свідомо пішли заради Вищого Блага, вдиратися до їхнього життя і міряти їх своїми мірками?

Острівці духовності

Ченці – поселенці на маленьких острівцях духовності, що скелястою твердинею височіє посеред океану життєвого моря. Їхній дух значно вільніший – його хоча й б’ють вітри спокус, але не відносять ні високі хвилі пороку, ні швидкі течії новомодних захоплень. Саме в монастирях знаходять численні прочани те утихомирення і стабільність, якого так не вистачає у нашому повсякденному житті.

Опублiковано: № 5 Дата публiкацiї на сайтi: 10 September 2007

Дорогі читачі Отрока! Сайт журналу вкрай потребує вашої підтримки.
Бажаючим надати допомогу прохання перераховувати кошти на картку Приватбанку 5457082237090555.

Код для блогiв / сайтiв

Записки на полях душі. №5 (5)

Валеріан (Головченко)
Журнал «Отрок.ua»
Молитва вночі. Смиренномудрість. Магія. Ліки від осудження. Ігуменя. Енергетика. По одежі… Свобода. Гуртом… Пару слів про чернецтво: Зручний шлях; Про чернецтво чоловіче; Про єпископство; Про чернецтво жіноче; Про відвідування монастирів; Острівці духовності.
Розмiстити анонс

Результати 1 - 4 з 4
23:46 19.04.2009 | Катя
спасибо большое за заметку о посещении монастырей.только сейчас об этом всерьёз задумалась. Спаси Господи!
19:15 23.12.2008 | Лидия
Заиетки - просто клад для души! Иногда смех сквозь слезы. Воистину и смех и грех.
13:12 08.07.2008 | Мурат Айгнин
Хотя я далеко не отрок, уже 56 лет, эти заметки, сказал бы притчи как бальзам на душу. Доходчиво и иногда с долей юмора.
Последнее время подумываю о монастыре и поэтому интересуюсь всем что касается монастырей, но информации об укладе и распорядке дня мало. И такой вопрос может ли монах принимать медикаменты?
Спасибо.
Мурат Айгнин
16:52 13.04.2008 | Роман
И С НЕНАВИДЯЩИМИ МИР Я МИРЕН. СЛОВА ПРОРОКА СОЛОМОНА

Додати Ваш коментар:

Ваш коментар буде видалено, якщо він містить:

  1. Неповагу до авторів статей та коментарів.
  2. Висловлення думок щодо особистості автора або не за темою статті, з’ясування стосунків між коментаторами, а також інші форми переходу на особистості.
  3. З’ясування стосунків з модератором.
  4. Власні чи будь-чиї поетичні або прозаїчні твори, спам, флуд, рекламу і т.п.
*
*
*
Введіть символи, зображені на картинці * Завантажити іншу картинку CAPTCHA image for SPAM prevention
 
Дорогие читатели Отрока! Сайт журнала крайне нуждается в вашей поддержке.
Желающим оказать помощь просьба перечислять средства на карточку Приватбанка 5457082237090555.
Отрок.ua в: