Записки на полях душі. №7 (18)

Прощення й спілкування

Часом буває, що пробачити образу дуже важко. Але, навіть пересиливши себе й простивши від усього серця, продовжувати спілкуватися з людиною не тягне.

Не слід плутати прощення й спілкування. Прощати людину потрібно від усього серця, адже так нас учить Бог. Однак іноді буває так, що навіть не маючи в серці зла чи неприязні, ми побоюємося подальшого спілкування з ким-небудь. Але ж спілкуватися й дружити ніхто не змушує. Слід згадати, що самотність деколи менш страшна, ніж примусове спілкування. Відмова від спілкування не є щось суперечне моральності православного християнина. Адже навіть Церква у виняткових випадках перериває спілкування з деякими людьми. Це саме той випадок, коли хтось стає тобі «як поганин і митар», за словом Христовим.

Але в нашому випадку йдеться зовсім не про гріхи проти Віри або Церкви, а про звичайні «людські» гріхи. Як чинити?

Багато духівників радять утриматися від спілкування з будь-ким, якщо подібне спілкування може бути згубним для душі. Причому згубним не тільки для тебе, але й для когось. Буває, радять утриматися від спілкування якщо не назавжди, то на якийсь термін. Отримавши таке благословення, слід за можливості ухилятися від зустрічей. Але як бути, якщо повністю уникнути зустрічей неможливо? Якщо майже щодня доводиться зустрічатися на роботі, на навчанні, у дворі?

Вихід є. Слід:

1. не перетворюватися на буку! Якщо «персонаж» намагається спілкуватися з вами, зберігайте благодушність і спокій. Ввічливо й тактовно відповідайте на запитання. Але не дозволяйте втягувати себе в розмову, не провокуйте продовження бесіди. Людині завжди можна тактовно дати зрозуміти, що спілкування з нею просто не входить у ваші плани. Умійте сказати «Ні»! Прагніть до того, щоб вимушене спілкування було максимально конструктивним і діловим;

2. уникайте розмов віч-на-віч. Намагайтеся, щоб «вимушене спілкування» відбувалося в присутності кого-небудь;

3. будь-яку спробу «персонажа» працювати на глядачів і грубіянити спокійно й з усмішкою припиняйте: «Будь ласка, не кривляйтеся!», «Будьте ласкаві утримуватися від хамства (від особистих образ, від інтимних подробиць)!»;

4. якщо це буде правильно сприйнято оточуючими, намагайтеся звертатися до «персонажа» на «Ви», будьте підкреслено ввічливим, але без пафосу й манірності.

Але обов’язково вибачте людину від усього серця.

А чи можна молитися за «персонажа»? Не тільки можна, але й потрібно. Слід пам’ятати, що у Бога — океан милості! Однак слід дотримуватися певної обережності, щоб ця молитва не була зайво чуттєвою, пристрасною, щоб не вводила у спокусу. Адже завжди існує небезпека, що така молитва буде наповнена всім чим завгодно: гнівом, еротизмом, свавіллям, гординею. Але не християнською любов’ю. Тому досить короткої молитви «у простоті милостивого серця»:

Боже! Ними ж віси судьбами спаси раба Твого (ім’я)!

І більше не повертайтеся назад! Живіть, рятуйтеся у Христі!

Безсоромна книжка

В одного чоловіка була безсоромна книжка. Іноді він діставав її із шафи. І з захватом потай читав і роздивлявся непристойності.

Але одного разу наснилося йому, що він помер! Бачить, ніби збоку, що лежить він удома на столі. Тут і рідні зі знайомими приспіли — обмити, обрядити. Ну й добро його поділити між собою. Давай вони по шафах лазити — хто піджак собі приглядів, хто черевики. Ну й книжку безсоромну відразу знайшли. Усі жахливо зніяковіли, стали очі відводити. І кожен подумав, ніби вголос: «Треба ж! Ось уже від кого не чекали! Нам же він таким чесним здавався, правильним. Слова які хороші говорив».

Прокинувшись у холодному поту, чоловік поспішив викинути безсоромну книжку. А ще подумав про те, скільки ще таких «книжок» лежить на потаємних полицях його душі. Що буде відповідати він у той День Господній, коли «кожного діяння оголяться». Чи не почує він тоді від тих, що стоять поруч: «Треба ж! Ось уже від кого не чекали...»

Дрібними групами

Одного разу китайці зметикували, що у війні їм Русь не здолати. І стали «просочуватися» через кордон дрібними групами. По чотири, по чотириста, по чотири тисячі осіб.

Коли диявол розуміє, що на велике падіння людину не спокусить, то починає влазити в нашу душу дрібними щоденними гріхами. По чотири, по чотириста, по чотири тисячі...

У г...ні броду немає!

Одного разу я вступив у собачу какавельку. Здавалося б — лише черевик забруднив. Тільки ні в автобус, ні в магазин, ні в гості не зайдеш, поки черевик не вимиєш — смердить! Адже для того, щоб від тебе пахло нечистотами, зовсім не обов’язково зануритися в них по горло.

Так і наші гріхи. Не обов’язково занурюватися «у всі тяжкі». Досить дрібних гріхів, щоб «пахнути» ними.

Місіонерство

Коли хтось намагається протиставити сучасному православному місіонерству прп. Серафима або Оптинських старців, то не зайве нагадати йому про сотні невідомих нам, але відомих Богу православних місіонерів. Тих самих, які своєю «місією» в приватних бесідах і на світських зібраннях направляли стражденні й зневірені душі за порадою і розрадою до прп. Серафима й старців...

Дуже здорово дружити з собі подібними й займатися вихвалянням один одного. Але тоді святим апостолам слід було б сидіти в Єрусалимі й спілкуватися лише між собою, нікому не благовістуючи. А вони чомусь розійшлися по всьому світу, щоб розповісти про розп’ятого й воскреслого Бога! Сьогодні нам належить розповісти про свою віру тим, хто нічого про неї не знає. Найкраща форма проповіді — це власне добродійне життя в Христі Ісусі.

Спілкуватися з невіруючими потрібно тому, що Бог часто призводить людей до спасіння через проповідь і спілкування з людьми. Потрібно лише пам’ятати про те, що місіонерство — шлях непростий і небезпечний. У підручнику з фізики якось вичитав, що сила дії дорівнює силі протидії («Яблука не падають на голову Ньютона, якщо Ньютон не б’ється головою об яблуню»). Не тільки місіонер впливає на світ, але й світ намагається змінити місіонера, найчастіше — скалічити його. Якщо відкинути Божу допомогу, що подається нам через часті Сповідь і Причастя, то можна дуже швидко змирщитися, деградувати духовно. Про це потрібно пам’ятати завжди й шукати свої сили в Господі нашому.

«Господи! Наскільки немічний я, многогрішний, настільки сильний Ти, Всемогутній. Сам будь Силою моєю. Амінь».

Захисник віри

Ти пройшов «Курс молодого бійця» (оглашення, катехизація), прийняв «Присягу» (Хрещення). Тобі давали «постріляти на полігоні з різних видів зброї» (ставили запитання на заняттях). Кілька разів проводили «тактичні навчання» (моделювали діалоги, диспути). Але справжнім бійцем ти станеш тільки на війні! Цілком можливо, тебе ранять. І не раз. Ти навчишся лікувати свої рани. Прості подряпини будеш зализувати сам. Поранення серйозніші потребуватимуть допомоги лікаря (духівника). Найбільш тяжкі поранення доведеться «лікувати в госпіталі» (поживши кілька тижнів або років у монастирі). Непогано знати карту місцевості, тактику противника, своє й чуже озброєння. Тільки так ти можеш стати Захисником Православ’я.

Але головне — зміцнювати свою душу. Не дозволяти гріхам проїдати дірки у твоїй броні.

«Хто не знає свого ворога — приречений на поразку. Хто знає свого ворога — може перемогти. Хто пізнав себе — уже переміг».

Освячення

Якось запропонував одному знайомому батюшці освятити кілька квартир. При цьому натякнув, що господарі — люди «далеко не бідні». І заплатять, і нагодують по повній. А він раптом розпомирався: що за люди, я їх не знаю тощо. Став допитуватися, мовляв, чи сповідаються, чи причащаються, як пости дотримують і скільки поклонів кладуть. Спробував пояснити йому, що народ «нульовий». А будуть вони настільки святими, наскільки він змусить їх до цього. Але вмовляння були марними. А мені раптом згадалася зовсім інша історія.

Одного разу іншого батюшку попросили освятити квартиру в тому ж будинку, де він жив. Тут би по-сусідськи погодитися та й усе. Хвилювало батюшку лише те, що господиня квартири була «жінкою легких звичаїв». Простіше кажучи — валютною повією. Але того, хто до Мене приходить, Я не вижену геть (Ін. 6, 37) подумалося батюшці, і він погодився. Лише порадив господині придбати ікони Спасителя й Богородиці, щоб хоч щось вказувало на християнське житло.

А через місяць у цієї панянки зупинився її «постійний клієнт», бізнесмен з Німеччини. Коли він, формальний лютеранин, побачив православні ікони, то заявив, що завжди з великою повагою ставився до «Ортодоксіше Кірхи». А потім раптом згадав і про свою душу. Почав плакати й заявив, що живуть вони неправильно, гріховно. А треба жити за Законом Божим. І освідчився господині! Це був той шанс, який послав їй милостивий Господь, і відкинути його було неможливо. Незабаром вони розписалися.

Уже живучи в Німеччині, колишня блудниця стала заходити до православного храму. Спочатку просто поставити свічку, а потім і на Сповідь та Причастя. Під час чергового приїзду цієї пари в Україну вони вирішили повінчатися. Оскільки формальне лютеранство німцеві добряче набридло, він із радістю прийняв Православ’я, до якого цілком доріс. Зараз ця благочестива сім’я — ревні парафіяни одного з православних храмів у Німеччині. Виховують двох близнюків.

А почалося з «формального» освячення квартири...

Царевбивство й ми

Особисто я вважаю, що в царевбивстві, точніше, в причетності до нього, каятися треба. Коли я усвідомив це, то негайно поспішив на сповідь. Де й зізнався в тому, що схвалював вбивство останнього російського самодержця. Я пригадав свої насмішки й загальносовкову радість від розправи над монархічним устроєм і подібні гріхи. Я отримав розрішення від них через духівника й щиро радів, що Бог простив мою провину. Невже тієї сповіді було недостатньо? Невже тільки в регулярних масових хресних ходах можна отримати прощення від Бога? Начитавшись православного катехизису й Закону Божого, я перебував у повній упевненості, що покаяння — річ дуже вже індивідуальна, інтимна. «Грішимо всі разом, а рятуємося поодинці».

Я щиро переживав за тих моїх родичів, які не покаялися у схваленні всенародного гріха. Але ще більше переживав від того, що вони не покаялись і в інших своїх маленьких особистих неправдах.

Можливо, хресний хід — своєрідна форма проповіді? Можливо, люди, глянувши на тих, що йдуть з хоругвами та іконою страстотерпця-царя, одумаються й поспішать покаятися в царевбивстві, заодно розповівши на сповіді про блуд, брехню, крадіжки? Не думаю...

Якщо це проповідь, то чому ніхто не поцікавився, яку реакцію вона викликає у «зовнішніх»? У тих, до кого власне адресована? Відповім — вкрай негативну. Стверджую це хоча б тому, що охочих влитися в хресний хід зі сторони майже немає. Цей захід радше викликаний бажанням показати самим собі, які ми хороші. Які ми ще «ого-го»!

Чомусь згадується хресний хід зі знову віднайденими мощами прп. Серафима Саровського. Люди, що жили в стані духовної сплячки, пробуджувалися і вливалися у хід, що проходив через їхні рідні міста й села! До хресного ходу хотілося приєднатися, взяти участь. Пройти разом з богомольцями хоча б кілометр.

У нинішніх хресних ходах обивателі брати участь не хочуть. Навіть близько не підходять — бояться. Бояться бути звинуваченими в «неправослав’ї», якщо не ототожнюють його з російським самодержавством. Бояться ворожості ультраправославних. Бояться тих диких плакатів політичного спрямування, що незмінно спливають над хоругвоносцями. Бояться нагадати отруєним єрессю царебожжя, що рятує Христос, а не найсвятіший цар.

Скільки б не піклувалися організатори про відсутність політичних проблем і плакатів в учасників хресного ходу, ці «супутні товари» будуть обов’язково. Вони вже як великі візитки. Без них — ніяк!

Йти будуть довго, дорогою втрачаючи особовий склад. «Загін не помітив втрати бійця», але співав не яблучко-пісню, а молитвослів’я. Притому невиразно й нескладно. Слова були невідомі й незрозумілі перехожим, а незграбний спів заважав осягнути їхній зміст. Зате цілком очевидний був сенс плакатів: «Геть ІНП!», «Штрих-код — мітка жидівських рабинів!», «Православ’я не буває без російського царя!» І десяток політлозунгів дрібніших. Коротше кажучи, вже й не до покаяння — «Даєш! Даєш! Геть! Геть!»

Як хочеться взяти участь у хресному ході! Справжньому! Коли ми вп’ятьох вийдемо з дверей храму. Коли до кінця вулиці нас буде вже сотня. Коли людські струмочки зіллються, за велінням Божим, в багатотисячну річку. Коли якщо не кожен другий, то хоча б кожен двадцятий захоче хоч трохи пройти з нами...

P. S. Господь почув благання! Молодіжний хресний хід від Бородінського поля до Колоцького монастиря назавжди запам’ятається учасникам Міжнародного православного фестивалю «Брати».

Нічна служба

Можайськ. Бородинське поле. Тиха літня ніч проти неділі. Нічна літургія. Тихе світло свічок у руках, зірок на небі й величезного місяця в хмарах. Спів хору та вічні молитви Безкровної Жертви. Безліч причасників — учасників Міжнародного православного молодіжного фестивалю «Брати».

«Небо було настільки близьким, що ми торкалися його своїми серцями»!

Діаспора

Ставлення деяких емігрантів до храмового богослужіння є наслідком тієї форми церковності, яка склалася в діаспорі. Для багатьох представників еміграції храм став радше національним клубом, ніж місцем молитви. Людей там більше об’єднує національний менталітет, ніж спільне духовне діяння. Улюбленою молитвою вже давно стала «Молитва про порятунок Батьківщини», відсунувши на другий план вічне «Вірую, Господи, і визнаю, яко ти воістину Христос...». Молитися про спасіння далекої Батьківщини (такого собі «Смарагдового міста» власних мрій) від усіх реальних і вигаданих лих набагато легше, ніж помолитися, скажімо, за хвору дитину, яка живе в сусідньому будинку. Звідси й гучна пафосність і популізм суджень.

А протиставлення особистої келійної молитви храмовому богослужінню часто свідчить про гординю. Не слід забувати, що ключовим моментом храмового дійства є Євхаристія. Саме до неї спрямовано все, що відбувається в храмі, саме вона є кульмінаційним моментом служби. Причастя, єднання з Богом і є рятівним актом милосердя Божого в повсякденному житті християнина. Без цього навіть найпротяжніше складена домашня молитва буде спробою Мюнхгаузена витягнути себе за волосся з болота. Зовсім не впевнений у тому, що в більшості це пройде так само успішно, як у славнозвісного барона-фантазера.

Метелик

У вівтарі нашого храму регулярно зимують метелики! Втім, це легко пояснити. Там усе пропахло ладаном і їх ваблять ароматичні частинки, що осіли на стінах. Узимку метелики «засинають», а до Великодня оживають, і я випускаю їх на волю. Так відбувається вже кілька років.

Милосердя

Розмірковуючи про милосердя, люди занадто часто говорять про своє прагнення зробити кому-небудь добро. І занадто рідко хочуть допомогти кому-небудь стати добрим.

Записки про записки

У редакції вимагають нових робіт. Писати не хочеться, а треба. Але писати щось повчальне, корисне можна тільки від серця. Коли це є в серці — буде й на папері. Коли в серці щось інше, на папір потрапляють лише потворні плями. Кілька разів пробував писати лише заради гонорару. Виходило настільки гидко, що стало помітно всім. Адже фальш відразу впадає в очі. Час на неї зводиш, а результату жодного. Але знову дзвонить телефон, і «голос редакції», що став рідним, зараз запитає: «Коли будуть готові „Записки“»?

«Записки на полях душі» не вигадуються. Вони народжуються в щоденних скорботах і турботах. Напевно, «Записки» можна писати лише всередині життя. Це — як книга, що побувала у вогні. Поля на сторінках є лише всередині. На початку і в кінці вони зовсім обгоріли. Тут дай Бог самі «сторінки» душі прочитати. Перші — щоб не забути, як все починалося. Останні — щоб пам’ятати, чим усе закінчиться.

Опублiковано: № 7 (18) Дата публiкацiї на сайтi: 10 September 2007

Дорогі читачі Отрока! Сайт журналу вкрай потребує вашої підтримки.
Бажаючим надати допомогу прохання перераховувати кошти на картку Приватбанку 5457082237090555.

Код для блогiв / сайтiв

Записки на полях душі. №7 (18)

Валеріан (Головченко)
Журнал «Отрок.ua»
Прощення й спілкування. Безсоромна книжка. Дрібними групами. У г...ні броду немає! Місіонерство. Захисник віри. Царевбивство й ми. Нічна служба. Діаспора. Метелик. Милосердя. Записки про записки.
Розмiстити анонс

Результати 1 - 3 з 3
15:06 09.05.2011 | Наталья
поезжайте в Саратов в конце июня..крестный ход в Вавилов Дол - настоящая школа духовной жизни..21 день..триста километров..нельзя думать о себе..молишься за всю Россию..Божественная Литургия в День поминовения святых царственных страстотерпцев..
21:34 01.01.2010 | Ксения
познавательно, полезно, мило, интересно, по-настоящему,реально, ДОБРЕ. :)
15:06 24.03.2009 | Елена
Очень доходчиво, кое-что себе взяла на заметку. Спасибо Вам! Храни Вас Господь!

Додати Ваш коментар:

Ваш коментар буде видалено, якщо він містить:

  1. Неповагу до авторів статей та коментарів.
  2. Висловлення думок щодо особистості автора або не за темою статті, з’ясування стосунків між коментаторами, а також інші форми переходу на особистості.
  3. З’ясування стосунків з модератором.
  4. Власні чи будь-чиї поетичні або прозаїчні твори, спам, флуд, рекламу і т.п.
*
*
*
Введіть символи, зображені на картинці * Завантажити іншу картинку CAPTCHA image for SPAM prevention
 
Дорогие читатели Отрока! Сайт журнала крайне нуждается в вашей поддержке.
Желающим оказать помощь просьба перечислять средства на карточку Приватбанка 5457082237090555.
Отрок.ua в: