Досвід священика

Досвід кожного священика включає три складові. Це досвід соборного розуму Церкви Христової, особистий практичний досвід пастиря, а також та благодатна дія Святого Духа, що дарується кожному священику при хіротонії.

Досвід соборного розуму — це все вчення Церкви. Усе те, що накопичено за її більше як двотисячолітню історію. Це те, що священик засвоїв на заняттях у семінарії та академії, що постійно зобов’язаний брати зі святоотецьких книг.

Особистий практичний досвід набувається в процесі пастирського служіння. Це узагальнений досвід усього почутого на сповідях і даних людям порад. Це досвід спілкування з більш мудрими співбратами-співслужителями та своїм духівником. Набуваючи з року в рік, день у день, зі служби в службу цей досвід, душпастир, подібно до досвідченого хірурга, усе частіше прагне не відсікати, а виліковувати.

Про містичний досвід священика говорити набагато складніше. Мирянам — навіть духовно освіченим — це часом важко зрозуміти. Хоча навіть щойно висвячений священик розуміє це без зайвих слів. Це та сама благодать Святого Духа, котра, як сказано в таїноздійснювальній молитві при висвяченні, «завжди немічних лікує та убогих наповнює». Вона діє у будь-якому священикові. При цьому — що важливо зазначити — незалежно від його особистісних якостей.

Лише інструмент

Насправді, духівник — не лікар. Він — лише інструмент у руках Лікаря. Добре, якщо не тупий і не іржавий. Тому й доводиться священикові постійно стежити за станом своєї душі. Очищати її від іржі гріхів і пристрастей. Загострювати її в причащанні Святих Христових Таїн.

Застава

При ієрейській хіротонії (висвяченні священика під час літургії) новопоставленому священику вручається дискос (богослужебна «тарілочка») з часточкою Тіла Христового. При цьому єпископ промовляє дуже важливі слова: «Прийми Його, і збережи цілим та неушкодженим до останнього свого подиху, бо дати за нього звіт мусиш, у час Другого та страшного пришестя Великого Господа Бога і Спасителя нашого Ісуса Христа». Йдеться тут не стільки про саму Частку, скільки про благодать священства. І кожний священик відповість в остаточному підсумку перед Самим Богом за те, як ніс він ввірену йому в запоруку благодать — чи підносив її своїм доброчинним життям, чи постійно втоптував її в багно своїми гріхами та недбальством.

Контрольна перевірка душі

Якщо навіть звичайна лінійка буде кривою і сантиметри на ній будуть різної довжини, то нічого нею не виміряєш. Щоразу результати будуть різними, але всі помилковими. Що вже говорити про складніші прилади. Тому всі кон­трольно-вимірювальні прилади й носять періодично до лабораторії на звіряння, де порівнюють їх з еталонним зразком.

Так само й людська душа. Якщо постійно не вивірювати власне життя за Христом, то оцінка всього, що відбувається з тобою і довкола тебе, дуже швидко стане викривленою, неправильною.

Младостарчество

Младостарець — чабанець-дурник. Господар довірив йому Свою отару, аби той піклувався про неї та збільшував. А він тішиться подарованою йому владою. Лякає своїх овечок, з гордовитою посмішкою спостерігаючи, як зацьковано біжать вони з одного кінця лугу на інший. Випереджає їх на гарному мерседе... Тьху, на гарному конику! І знову страхає отару своєю удаваною величчю. Забуваючи про те, що відповідати перед Господарем доведеться «за кожну словесну вівцю».

Мирські «блага»

Якось спитали жартома: якому батюшці за посадою які мирські блага належаться? Ну там, будинок, машина та інші «пасочки». Мовляв, непогано було б, якщо це вже було б прописане в якомусь «табелі про ранги». Виявилося, що про подібне вже встигли потурбуватися ще в першій половині минулого століття:

Звичайний священик — від трьох до десяти років таборів.

Протоієрей або настоятель храму — від семи років таборів до розстрілу.

Чернець — плюс п’ять-сім років.

Єпископ — від двадцяти років до розстрілу. Причому розстріл — краще.

Попри жах подібної «оцінки», це — визнання! Богоборство завжди дуже високо цінує священицьку працю.

Якщо тебе сварять...

Якщо тебе сварять з любов’ю, то вісімдесят відсотків сказаного про тебе правильне, а останні двадцять — надумана, суб’єктивна точка зору іншої людини. Якщо ж тебе сварять злостиво, то вісімдесят відсотків сказаного — нісенітниця. Але останні двадцять — те, на що варто звернути увагу. І, можливо, де в чому покаятися.

Ми говоримо, розмірковуємо, мріємо...

Ми з року в рік перемелюємо одні й ті самі питання, захоплюючись власними відповідями. Ми дуже часто говоримо правильні, десь вичитані речі. І дуже рідко запитуємо про те, що справді в нас болить.

Ми мріємо про «православне царство», але рідко причащаємося й не слухаємося своїх безпосередніх начальників.

Ми розмірковуємо над тим, «як нам облаштувати державу», але надто рідко прополюємо свій город.

Ми мріємо про сімейне щастя, але не вміємо ні закохуватися, ні кохати.

Ми хочемо боротися з агресією, але самі дихаємо злістю.

Ми хочемо, аби нас розуміли й чули, але не бажаємо розуміти й чути тих, хто поруч із нами.

Ми говоримо про те, «як учить про це християнство», і не думаємо про те, що сказав би на це Сам Христос.

Може, варто спробувати жити інакше?