Я знаю діла твої, що ти не холодний, ані гарячий.
Якби то холодний чи гарячий ти був!
Об’явлення 3, 15
Це не хобі, не клуб за уподобаннями... Просто іноді ти відчуваєш щось, що ріднить тебе зі своєю землею, з Вірою, із поколіннями твоїх предків. Чому ти тут народився? Навіщо? Для того, щоб, за влучним висловом Гоголя, «коптити небо»? Щоб жити тим вбогим переліком задоволень, що надає сучасне місто?
Глобалізації не потрібні народи, національності, прихильності. Міцна родина, сильні традиції — перешкода. Необхідно створити усередненого позанаціонального споживача, позбавленого людських почуттів, для якого все рівноцінне, не існує високого та низького. Немає ієрархії цінностей, смаки та переваги визначаються тим, що сьогодні покаже єдиний авторитет — телебачення. Життя формується у відповідності зі стереотипами примітивних серіалів та ток-шоу, що роблять із людей скотину...
Головний ідеолог американізму Збігнев Бжезінський сказав: «Після краху комунізму наш найголовніший ворог — російське Православ’я». Щось робить нас іншими, ми не вписуємося у їхній «новий світовий порядок».
Це щось — широка слов’янська душа, свіжий вітер, що б’є в обличчя, рідні простори, що розкривають нам свої обійми та звуть до себе. Ми відчуваємо це! Скотські взаємовідносини, що будуються на культі зеленого папірця — не для нас.
Кожний обирає для себе... Можна бути сучасним, але в той самий час вкоріненим у Традиції. Пам’ятати покоління своїх предків, пам’ятати, щоб відчувати відповідальність за своє життя, за все те, що тебе оточує. Наша віра, сприйнята усім серцем, виплекана у глушині слов’янських лісів, збережена кров’ю та героїзмом шляхетних воїнів — наших прадідів. Як ми можемо зрадити цьому? Як можна бути байдужим до навколишнього, своєю волею миритися із беззаконням, із розкладом? Деякі православні кажуть — треба упокорюватися, молитися... Та чи достатньо цього?
Якби так думали святі Сергій Радонезький та Димитрій Донський — сьогодні у Києві, ймовірніше за все, жили б монголоїдні погани. Якщо ми не наслідувати прикладу наших святих — завтра тут не чутно буде слов’янської мови, а замість хрестів на наших церквах буде щось інше, можливо, півмісяці... Завжди перемагає той, хто більш вірний своєму богові.
Бог дав нам цей світ для співтворчості, для переображення. Чого варта наша віра, якщо ми не утверджуємо її своїми вчинками? Гідно допомогти ближньому, що опинився у біді, але ще більш гідно зробити так, щоб ближній у біду не потрапляв, щоб не провалювався у вовчі ями, розкладені на кожному кроці у сучасному житті...
Кажуть, почуття нюху не можна обдурити навіть під гіпнозом. Невже ти не відчуваєш запаху гнилизни?
Ти — православний? Живеш у православній країні? Чому ж у сусідньому кварталі чи вулиці щоденно вбивають ненароджених дітей? Чому твоїх співвітчизників перетворюють на «електорат»? Значить, не в православній країні ти живеш, і предки твої творили, любили та молилися дарма... Не згідний? То ж зроби свою країну православною!
Були часи, коли чужий світогляд можна було нав’язати тільки силою зброї, коли орди кочівників спалювали та вирізали усе, що чинило опір, та гнали в полон решту (щоб добровільно поїхати «працювати» до турецького борделю — дика, неможлива думка!).
Тоді від Дону до Дніпра зростали степові трави. Дивні то були трави... Вони виблискували списами та шаблями і гасали степом на легконогих конях. І багатьох з наших предків, твоїх та моїх, врятували вони...
Зараз все не так. Сьогодні світом керують не герої, а гендляри. «Цінності» відповідні. Проте які ж ми люди, якщо спокійно «пристосуємося» до всього, станемо споживати ті штампи, що вони їх нам жбурляють?
Ти можеш піти. Створити свій власний маленький світ, де все буде по-твоєму. Але ти ніколи не зануришся в нього повністю. Ти бачитимеш, як все навколо тебе стає дедалі огиднішим та продажним, дедалі «не твоїм».
Нащо ти прийшов у цей світ саме тут і зараз? Нічого не буває «просто так». І нічого не було «дарма». Що було — повториться знов. І ти спроможний перетворити світ, повернути до нього Честь, Звитягу, Віру та Вірність. По-твоєму, це лише слова, чи не так? Можливо, поки є тільки ти та я, і ще декілька таких, як ми. Проте не так вже й важко запалити свої душі світлом для тих, хто стане пліч-о-пліч із нами. Головна битва — битва за душі. Потрібно лише розпочати...
Людина сама створює реальність навколо себе. Більш чи менш вдало. У будь-якому разі це краще, ніж пристосовуватися. Справжня свобода полягає не в наявності яких-небудь нормованих «прав та свобод демократичного суспільства». Справжня свобода завжди всередині. Тому нам ближче поняття «воля». Це слово поєднує у собі безмежну свободу духу та власне волю, як свідоме моральне зусилля. Чим чистіша душа людини, тим ширше обрії, що відкриваються перед нею.
А якщо завтра поруч відкриють абортарій? Бордель? Храм сатаністів? Порностудію для дітей? Відвертатимешся, проходячи повз них?
А якщо завтра садок коло твоєї хати, ліс за містом чи поетичну річкову долину продадуть гладкому заокеанському бізнесменові й ти не зможеш піти подихати свіжим повітрям? Хіба це не наш світ, не наша земля?
А якщо завтра почнуть продавати у рабство твою матір, сестру, наречену? Теж відвернешся? Адже у цьому світі все можливо. Технічний прогрес не пом’якшив душі людей, і зовнішня цивілізованість сусідить із найбільш дикими інстинктами, ізуверською жорстокістю та цинізмом.
Чи ти зможеш завтра захистити своїх рідних? Сьогодні вберегти своїх дітей та свою землю? Найголовніше, чи тобі дістане волі?
Православний — воїн своєї Віри. Врешті-решт, ідеали тільки тоді чого-небудь варті, коли ти готовий їх захищати. Захищати усіма засобами. У повсякденному житті, та, якщо знадобиться, зі зброєю у руках. Хіба наша віра не заслуговує на це? Хіба ми можемо дозволяти будь-якому заїжджому чи доморослому непотребу глумитися з неї? Глумляться, бо дозволяємо...
Казатимеш, це тільки гасла, загальні слова. Але кожний з нас може змінити світ навколо себе, хто — більшою, хто — меншою мірою. Як у Євангелії — кому більше дано, з того більше й спитають. І не треба прибіднятися — Бог дав тобі руки й ноги, розумну душу. Тренуй свої здібності, не заривай таланти і, найголовніше, спрямовуй їх на добрі справи.
Чи не стане духу, приміром, стрибнути із парашутом? Здійснити десятикілометровий марш-кидок? Так, для когось це нерозумно, «не прикольно» і взагалі «напружує». Комусь «прикольніше» тусуватися у задимленому смороді нічного клубу чи підземного переходу із натовпом собі подібних. Проте витягни їх на світло, подивися — й стане видно усе убозтво такого дозвілля. Про якесь здоров’я я взагалі не веду мови. Тільки в результаті насиченого та духовного життя ми стаємо гідними людьми.
Стверджуй свої ідеали, ідеали наших предків, героїв та святих. Обійди землю, що дана тобі Господом — ріки та ліси, гори та рівнини. Відчуй відповідальність за неї — і будь-яка небезпека здаватиметься тобі незначною. Адже чоловік — перш за все Воїн, захисник родини, Батьківщини та Віри. Принаймні так має бути...
