Переліт: «будні — Тбілісі»

Аеропорт — це галасливий Вавилон, над яким панують жерці української митниці. Переліт. Переводимо стрілки на дві години вперед. Як шкода: два тижні ще не встигли розпочатися, а ми вже втратили аж дві години!

У Тбілісі давно темно, але навіть у темряві грузинської ночі я помітила, що місто виглядає як після війни.

Ранок. Вогка квартира. Розбитий під’їзд. Світло — за графіком, газ — на свята. Про опалення нема й мови: труби вирізані на металобрухт. На прилавках магазинів свічки й дрова. Здрастуй, Іверіє!

Дорога до Мцхети

Думала, таких «авто» вже не залишилося на землі. Нас по-дитячому потішив той факт, що в Грузії багато збереглося з часів доперебудови — автомати з газованою водою і гранованими стаканами, овочеві магазини...

Дорогою розговорилися з водієм. Ліворуч спокійно текла Кура. Раптово для нас, за вікном праворуч показався гірський монастир. Співрозмовник зняв сонцезахисні окуляри й перехрестився. Мені подумалося, для того, щоб відчувати, що перед хресним знаменням треба зняти окуляри, треба мати досить глибокі устої. Мене це дуже підбадьорило.

В автобусі ми з подругою виявилися єдиними дамами серед десятка славних кавказців. Але, попри те, що двоє з тих, хто сидів безпосередньо з нами, були напідпитку, вони поводили себе набагато культурніше за наших тверезих. У дорозі, недалеко від перевалу, водій зупинив мікроавтобус: двоє пасажирів захотіли підкріпитися. Прості, як діти.

Дорога проходила між невисоких гір. Під’їхали до Кури. За черговим поворотом показалася гора, увінчана храмом. Увесь автобус перехрестився.

«Животворчий Стовп»

Мцхета — стародавня столиця Грузії. Невелике, дуже тихе містечко, розташоване в долині Картлі, у місці злиття двох головних річок східної Грузії — Кури й Арагві. Каламутні потоки Кури часто порівнюють з потемнілим сріблом, а прозорі струмені Арагві — з іскристим гірським кришталем. Тут, на місці злиття двох річок, відбулося хрещення Грузії. Старовинна хроніка наводить легенду про те, що місто було засноване в незапам’ятні часи царем Мцхетосом. «Мцхета» означає також помазання єлеєм, тобто милість Божу. У духовному сенсі Мцхета була й залишається столицею Іверії.

Уперше Мцхета пережила свій розквіт в епоху Олександра Македонського. Пізніше стіни стародавнього міста бачили римські легіони Помпея й армії перських царів. Християнство поширилося в Грузії з початку IV століття, а в Х столітті у Мцхеті був побудований цей кафедральний собор Свєтіцховелі — грузинська Софія, трон Божества.

Збереглася легенда, пов’язана з будівництвом собору. Першою за часом святою грузинської церкви вшановується блаженна Сидонія, мцхетська юдейка, сестра рабина Еліоза. Вона ніколи не бачила Христа, але, почувши про нього, повірила в Нього як у Спасителя світу. Коли її брат вирушив з паломниками до Єрусалима (це було у рік страти Спасителя), вона просила привезти їй у благословення якусь річ, що належала Христу. Еліоз виконав прохання сестри. Він перебував біля Голгофи під час розп’ятті Спасителя, купив Його Хітон в одного з воїнів і привіз цей скарб до Мцхети. Почувши від брата про хресні страждання Христа, Сидонія, притиснувши Хітон до грудей, впала мертвою. Ніяка сила не могла розтиснути рук дівчини. Її так і поховали з хітоном на грудях. Згодом на місці поховання Сидонії виріс кедр, що покривав її могилу своїм корінням. З кедра, за стародавніми свідченнями, виділялося чудесне миро, від якого відбувалося безліч зцілень. Перший християнський цар Грузії Міріан захотів спорудити над могилою Сидонії церкву. Виконуючи його бажання кедр зрубали, вирізали з нього сім колон і стали встановлювати їх у церкві. Шість колон було встановлено, але сьома не піддавалася — вона повисла в повітрі. Просвітителька Грузії, свята Ніна, молилася всю ніч, і тоді цей стовп без дотику руки людської став на своє місце. Чудесний стовп мироточив. Це дорогоцінне миро животворило й зціляло хворих від тяжких недугів. Звідси й пішла назва храму Свєті-Цховелі — «Животворчий Стовп».

Джварі

Неможливо уявити собі мцхетський пейзаж без Джварі — храму Хреста. Коли верхню частину священного кедра було спиляно, і з неї виготовили кілька хрестів, один з них, із вкладеною часткою Голгофського Хреста, зберігався тут.

Джварі побудований на крутій скелі, на самому її краю, зливаючись із нею і завершуючи її, збираючи докупи навколишні гори. Мцхетський Джварі — геніальне творіння грузинського християнського зодчества. Його видно з усіх сторін з далекої відстані, він здається сторожовою вежею, що охороняє Мцхету, рукою, піднятою для благословення.

Я у захваті перечитую рядки о. Рафаїла Кареліна: "Мцхета, оточена горами, що відливають зеленими, синіми й жовтими фарбами, схожа на чашу з різнобарвного кришталю. Здається, що Свєтіцховелі — це кам’яні груди Грузії, в яких б’ється її живе серце. З уступу скелі можна годинами милуватися цим святим містом. Так, уже немає царських палаців, багато храмів лежать у руїнах, місце стародавніх хатин і князівських замків зайняли інші будівлі, а вулиці, викладені плитами, покрив асфальт і скував цемент. Але це — тільки саркофаг, який сховав від поглядів людей вигляд стародавньої Мцхети. Благодать її святинь не можна знищити: її земля така сама свята, як у минулі століття, і від Свєтіцховелі, подібно до підземних вод, струмує благодать Божа в усі кінці Грузії.

Раніше я дуже любив час сутінок, коли в небі одна за одною спалахують зірки й разом з ними запалюються вогні в місті, як зірки, що впали на землю, або як небесні вогні, що відбиваються в озері. Силуети гір стають усе темнішими, і в цю годину немов переривається протяжність століть; час ніби повертається назад, і переді мною — Мцхета, де діва-Ніна молиться у своїй хатині про просвітництво Грузії, де будують храми святі царі, куди люди з усіх кінців країни йдуть на поклоніння Хітону Господньому.

Із-за гір сходить місяць, як нічне сонце, й осяює своїм блакитним світлом вершини скель. Здається, що він черпає із зоряного моря струмені срібла й вихлюпує їх на землю. Місяць ховається за горизонтом, і знову над усім опускається таємнича завіса мли. Чутно неголосні удари в било, що закликають монахинь на нічну молитву. У своїх темних шатах вони швидко й безшумно, як тіні, одна за одною йдуть до храму.

Настає час світанку. Жовта смуга прорізає схід, наче у фортеці ночі зроблено пролом, і перші промені, як військо, вриваються всередину неї. Падають стіни цієї фортеці; вогненні промені зорі охоплюють небосхил, виривають у ночі собор Свєтіцховелі, і він, як царський палац, височіє над Мцхетою у своїй чудовій красі.

Сходить сонце — наче написана кимось картина засяяла раптом усіма барвами палітри. Гори стають схожими на сині, блакитні й помаранчеві квіти. Але друге сонце, яке ллє своє світло із землі, — це Хітон Господній, а друге небо над Мцхетою — собор Свєтіцховелі«.

Шини

Ми мчали на мікроавтобусі по доволі курній гірській дорозі. Минули поворот на Гори, де колись народився Сталін. Пролетіли міст через дві маленькі річечки. І раптом, на «вльоті» у село Агара, у нас пробило колесо. Цвяхи? Хто ненароком міг розсипати цвяхи в горах? Через метрів двісті ми звернули на СТО. З лівим колесом ми були не перші. Ясно. «Ес-Те-О» робить гроші. Водій зайнявся налагодженням. Перед виїздом із селища історія повторилася. Пасажири розбрелися й почали ловити попутки...

Браслет

Дорогою в Гареджі запам’яталася дужа рука кавказького «здорованя», яка мелькала десь попереду над спинкою сидіння з тоненькою, чорною фенечкою, що ледве-ледве сходилася на зап’ясті. Як потім виявилося, в Грузії дуже багато людей носять плетені браслети з вкладеними в них 50-м і 90-м псалмами.

Лавра

А ось і Гареджі. Ми — в шостому столітті...

«Давидо-Гареджійську Лавру називають Грузинською Фіваїдою, ніби гориста пустеля Єгипту — колиска східного чернецтва, осінена духом преподобних Антонія й Макарія — перших пустельників, — як величезний кам’яний ковчег перенесена була до Грузії. Природа Кахетії схожа на Єгипет і Палестину. „Гареджі“ значить „пустеля, відокремлене місце“. Карбовані лінії гір здаються кам’яними стінами величезної Лаври. Сюди прийшов із Тбілісі преподобний Давид, один із сирійських отців, зі своїм учнем Лукіаном. Тут він зустрів іншого подвижника — преподобного Додо з давнього роду кахетинських князів, який брав свій початок від римських імператорів. Життя ченців у Гареджі було важким і суворим. Житлом для пустельників були печери в скелях. Їжею — їстівні трави і ягоди, якими вони запасалися на рік, і молоко ланей, що приходили до відлюдників, як вівці до своїх пастухів. Як місяць запозичує своє світло від сонця, так Лукіан запозичив духовну мудрість і силу від свого вчителя. Навіть смерть не розлучила Давида й Лукіана. Їхні могили розташовані поряд у печерному храмі, як два джерела, що б’ють зі скелі, потоки яких з’єднуються воєдино і зрошують Гареджійську пустелю.

У 20-х роках ХХ століття ченці були вигнані з Лаври. Храми — зруйновані. Печери — перериті в пошуках золота, деякі — підірвані, але монастир зберігає той скарб, який неможливо викрасти й знищити, — це благодать подвижників, які жили тут. Монастир відкритий знову. Запалено поки одну маленьку свічку, але свічку цю тримає у своїх руках преподобний Давид Гареджійський», — пише о. Рафаїл.

Воістину багатостраждальна Грузія

Подорожуючи цією дивовижною країною, ми проїжджали величезні покинуті металургійні заводи, зруйновані залізничні станції, довоєнні споруди, заселені абхазькими біженцями. У свідомості закарбувалися нестандартні асоціації: усмішки — з болем, молодості — з мудрістю, безмірної доброти — з суворістю, гостинності — з постійною тривогою. Усюди — люди в чорному одязі. Мільйони молодих людей виїхали з країни на заробітки. Професори змушені простягати руку на вулиці Руставелі. Вразило, що люди, які ведуть злиденне існування, не опускаються.

Була така ситуація. Після екскурсії в одному з музеїв Тбілісі екскурсовод, відомий учений, відвела мене вбік і попросила декілька ларі на їжу. Вона сказала, що грошей цих вистачить на кілька днів. І не дивно, адже середня місячна зарплата в Тбілісі — 18 доларів США... Тільки навряд чи ці США зможуть гідно оцінити той духовний скарб, який дістався їм сьогодні.

Дорога додому

Тбілісі. Сіонський собор. Євхаристія. Благословення Патріарха.

Переліт. Бориспіль. Якийсь таксист настирливо пропонує скористатися послугами. Сідаємо в автомобіль. Комфортно, тепло. В ефірі Шуфутинський.

Наша Грузія залишилася далеко...