Зелена хвиля

Світ, у якому ми живемо, — богозданний храм. Він і святий, і чудесний, і чисте серце чує, як кожна травинка славить Творця й «усе, що дихає, хвалить Господа». Цю дивовижну планету було повністю довірено людині, але що з нею зробив «вінець творіння»? Сьогодні, коли вигляд Землі спотворюється в планетарних масштабах, багатьом із нас здається, що ми ж бо тут ні до чого, від нас нічого не залежить. Винні кровожерливі товаровиробники та світове закулісся... Але якщо придивитися, то в справі збереження Землі, нашого прекрасного дому та храму, знайдеться робота для кожного.

 

Владика чи тиран?

Усе почалося, коли сказано було людині: наповнюйте землю, оволодійте нею, і пануйте над рибами морськими, і над птаством небесними, і над кожним плазуючим живим на землі (Бут. 1,28). Бог не став би встановлювати згубне панування безумця з абсолютною владою, тирана «без царя в голові». Отже, в людину було закладено можливість розумного володіння природою. З такою довірою поставився до людини Бог, що змалився й «делегував» їй частину своїх повноважень у пізнанні природи, створеної Ним: Господь Бог вчинив із землі всю польову звірину, і все птаство небесне, і привів до людини, щоб побачити, як вона їх кликатиме, і щоб як покличе людина до них, до живої душі, воно ймення йому (Бут. 2,19). Наречення імені — це проникнення в саму суть того, кого нарікають. Суть такої глибини, порівняно з якою таємниці молекулярної будови організмів, які зараз відкривають, є лише таблицею множення на два. Суть, пізнання якої людина втратила після вигнання з раю.

Втративши саме пізнання, людина, як бачиться, не втратила пам’ять про нього й про своє високе володарювання. Звідси й невсипущі намагання пізнати таємниці природи, звідси й невмілі спроби керувати нею.

Але після гріхопадіння, коли людина була вимушена їсти від землі в скорботі (Бут. 3, 17), а не з Любов’ю та вдячністю, всі його «цареві» амбіції набули того образу зіпсованості, який Адам виніс із собою з раю разом зі «шкіряними ризами». Тому відтепер пізнання таємниць природи все більше нагадує вибивання зізнання на допиті, а володарювання перетворюється в тиранію тим більше, чим далі людство від вигнання з Едему й чим ближче до Другого Пришестя.

Нова вічність

25 аркушів паперу зберігають життя одному дереву. Або забирають його, якщо їх викинуто на вітер. Що це значить? Це значить, що якби видобуток лісу перемістився під наші вікна, то вже за тиждень навколо нашого офісу був би не сквер, а тільки газон, галявина. Натомість на стінах красувалися б роздруківки всіляких фотоприколів або обридлі картинки з серії «Ніколи не здавайся», де напівз’їдена жаба, не втрачаючи надії, душить чаплю, яка її ковтає.

Папір зникає пачками заради хвилинної потіхи. І заради цього в тайзі йдуть із життя дерева. А поки пила вгризається в деревину, вони, наче солдати, вірять, що смерть їхня не буде даремною. Вони ж частина природи й не можуть по-іншому — адже в природи немає даремної загибелі, і будь-яка смерть приносить комусь благо.

Але людина — єдине створіння, яке не вважає себе зобов’язаним підкорюватися цьому закону. Що таке терпіння? Це коли природа дотепер з готовністю виснажує себе заради ненаситного «блага людства», цієї чорної діри, цього бездонного колодязя.

Цікаво, що при цьому заставки наших моніторів рясніють дивовижної краси пейзажами тієї самої тайги, засніженої, туманної, таємничої та величної. Такою різною й такою відмінною від зеленої галявини, вкритої пеньками. Що таке смирення? Це коли земля, «як овечка перед стрижіями своїми», мовчить, і тільки дивиться на дивне створіння, в якого в одній руці фотик, а в іншій — ланцюгова пила.

Але якщо після нас залишається галявина, це ще нічого порівняно з ідеєю, що людину переживе сміття. Це не здається жартом, якщо згадати, що для розкладання скла знадобиться мільйон років, поліетиленових пакетів — 10-20 років, паперу й бавовни — півроку. А пластик не розкладається взагалі. Це штучно створений матеріал, і природа поки ще «не придумала», як його розкласти. Але, однак, на частку пластику припадає 30% всього об’єму світового сміття. І цей об’єм здатен пережити правнуків наших прапраправнуків.

Ну що ж, останній ковток живильної рідини, легкий порух руки — і моя пластикова пляшка летить у траву. Ура! Ніколи ще творіння вічного не було таким доступним.

Грім ударив: дії на різних рівнях

Згідно останнього звіту МГЕЗК (Міжурядової групи експертів зі зміни клімату), до зміни клімату з вірогідністю 90% причетна людина. Від спалювання викопних видів палива (нафта, газ, вугілля) атмосфера наповнюється вуглекислим газом і перетворюється на теплу ковдру, яка затримує сонячну енергію та нагріває земну поверхню.

До цього додається збільшення викидів інших парникових газів, особливо метану, і зменшення самоочищення атмосфери через вирубування лісів. Парникові гази здатні накопичуватися й залишатися в атмосфері десятки років. Зараз їхньої концентрації вже вистачить, щоб забезпечити збільшення середньосвітової температури на 1-1,5 градусів Цельсія. Тобто потепління в найближчому майбутньому вже не уникнути. Треба докласти зусиль, щоб не стало гірше.

Учені б’ють на сполох, але політики не поспішають з рішеннями, тому що й самі вчені не можуть дійти згоди в тому, що саме і в якій послідовності треба робити. До недавнього часу людина не могла й припустити, що її діяльність здатна завдати навколишньому середовищу шкоди, достатньої для глобальних змін. І навіть зараз деякі експерти продовжують стверджувати, що зміни клімату відбуваються самі собою, через природні кліматичні цикли. І що людського впливу все ще не вистачить для зміни такої величезної та складної екосистеми. Проте дані статистики свідчать про зворотне.

Тільки 22% лісів залишилося в неторкнутому стані. І щосекунди з обличчя Землі зникає відрізок тропічного лісу, який дорівнює за розмірами футбольному полю. Так, за день зникає 86 400 «футбольних полів», а за рік — більш ніж 31 мільйон. А враховуючи швидкість зникнення тропіків, 5-10% тропічних видів рослин будуть зникати кожні десять років.

Вплив людини на природу спостерігається на всіх рівнях — індивідуальному, державному та світовому, або, як зараз кажуть, на глобальному. Отже, і дії з охорони природи від людини повинні здійснюватися на всіх рівнях — індивідуальному, державному та глобальному.

На найвищому рівні «проблема зустрічає розуміння». Політики погоджуються з тим, що зміна клімату є загрозою для людства й усього світу. Але позиції країн різняться настільки, що на грудневій конференції ООН у Копенгагені, присвяченій зміні клімату, делегації-учасники навіть не змогли виробити загальної думки й роз’їхалися по домівках, підписавши тільки документ, який ні до чого не зобов’язує, «Копенгагенську угоду». На конференції панували знервованість, розгубленість і розчарування.

З того, як важко проходили переговори і як невдало закінчився цей саміт, можна зробити висновок, що світова політична еліта не перейнялася тривожними прогнозами, оскільки не змогла переступити через свої принципи заради об’єднання зусиль. Адже про величину небезпеки, що загрожує, можна судити й із того, як швидко сторони забувають свої відмінності заради об’єднувального компромісу. Так, під час Другої світової Захід зумів забути про своє ідеологічне протистояння Радянському Союзу й все ж таки об’єднався з ним проти Німеччини.

Поки ж політичні, економічні, національні та різні інші інтереси не дозволяють жертвувати принципами заради глобальних рішень. Світ все ще роз’єднаний. Політики, радше, грають у «захист навколишнього середовища», прораховуючи, як можна розжитися політичним капіталом на модній «зеленій хвилі».

Усвідомлення — сила

«Зелена» тема стала модною тому, що перетворилася в отакий подразник, про який завжди можна гаряче поговорити, похвилюватися й ... нічого не зробити. Тому що незрозуміло, що конкретно робити.

Політики ведуть переговори, держави реалізують програми, підприємства вдосконалюють процеси утилізації, а мені, звичайній людині — чи можливо щось зробити у своєму житті? Ми дуже залежимо від інформації, яка до нас надходить. І це можна використати для відкриття «другого фронту». Статистика, соціальна реклама, документальне кіно, публічні виступи — все це покликане закарбувати в головах думку, що з природою щось не так, спонукати людину усвідомити свою відповідальність, показати красу того, що перебуває під загрозою зникнення. Достукатися.

І ось приклад, який мене схвилював і дуже мені сподобався сміливістю в зміні свого життя не заради необхідності, а заради ідеї. Це сталося з Ніком Брандтом, режисером, який знімав рекламні й музичні кліпи, працював з такими зірками, як Мобі та Майкл Джексон. Під час зйомок кліпу на пісню Майкла Джексона The Earth Song у Танзанії від побаченої краси дикої природи в його душі відбувся злам. Через декілька років він змінив своє життя, пішов з кінематографа й повністю присвятив себе фотографуванню дикої природи. Його ідея була в тому, щоб показати світу, як швидко вона зникає, розказати про савани, що дедалі більше пустішають, й напіввимерлих тварин. Для цього він обрав фото-графію як найбільш відповідний художній засіб. І в нього вийшло — чудові чорно-білі знімки, сповнені поезії й трагізму, викликають відчуття нереальності зображуваного. Таким чином фотограф намагається показати, що світ, який він фотографує, зникає прямо на очах, залишаючись тільки на знімках — листівках зі світу, якого не існує. «Мої знімки безсоромно пасторальні й романтичні. Вони розповідають про мою особисту зачаровану Африку, вони — моя елегія світу, який повільно, але необоротно зникає», — каже Нік.

«Щоб вони залишились з тобою живими»

Бідна я людина. Не хочеться мені нічого берегти, тому що все є і не закінчується. А зрозуміти, що дія, яка здається незначною, не пропаде й покладеться цеглиною до невидимого великого, настільки ж важко, наскільки легко викинути пляшку в траву, говорячи: «Та нехай, однією пляшкою я нічого не зроблю, ось є такий-то в кабміні й такий-то в мерії, нехай вони й думають». Але мої поодинокі зусилля не пропадуть марно. По-перше, тому що формують у мене самого новий підхід до споживання, більш вдумливий і відповідальний. Я б сказав, що й більш цнотливий, якби цнотливість не розумілася зараз занадто вузько.

Більш висока культура використання природних ресурсів не є чимось фантастичним, але це цілком можливий стан суспільства. Це доводять проклади Данії, Німеччини, скандинавських країн. При цьому сформувати звички, які сформували культуру, допомогла держава, яка взяла відкритий курс на «озеленення» життя не тільки словами, але й справами — штрафами, збільшенням податків на одне, пільгами на інше. Культура, помножена на час, дає традиції. А традиції залишаються дітям.

Навчання дітей відповідальному ставленню до природи здатне принести в підсумку більше, ніж штрафи та заборони. Але ж зараз діти навіть не знають, що охороняти! За дослідженнями американської організації C&NN (Children & Nature Network), сучасні дітлахи здатні розрізнити тисячі різних логотипів, але не в змозі назвати й десяток рослин, які ростуть навколо будинку. І я шкодую, але не дивуюся цьому, тому що й сам логотипів знаю достатньо, а ось серед дерев можу розрізняти березу, тому що біла, сосну, тому що колюча, і тополю, тому що висока. Що не кажи, а починати доводиться з себе.

А по-друге, та сама статистика, яка лякала мене масовістю маленької шкоди, від якої в мене раз у раз спадало на думку «невже нас так багато!» — вона ж здатна переконати мене в масовості ефекту моєї ощадливості. Треба тільки розкрутити її в зворотному напрямку. Збережу 25 аркушів паперу, і десь вирубають на одне дерево менше; зачиню кран, поки чищу зуби, і збережу декілька літрів води; стану вимикати світло, виходячи з кімнати, не залишатиму надовго телевізор у режимі stand by — і зекономлю за день сотню кілограмів умовного палива, яке не вилетить на вітер з труби нашої ТЕЦ. Не забуду взяти з собою сумку й відмовлюсь від пакета в супермаркеті, скажу бабусі на ринку, щоб вона не загортала мені пучок петрушки в окремий пакетик — і на один пакет менше опиниться на переповнених полігонах побутових відходів. А далі справа за статистикою — нехай помножує зекономлені літри, вати, пакети й дерева на тих, хто згоден жертвувати маленькими зручностями.

Урешті решт, справа навіть не в громадській свідомості. Адже Бог не знімав з людини відповідальності за все живе поряд з нею і, як і раніше, чекає від неї співпраці. Це символічно показує історія Ноя. Здавалося б, після гріхопадіння довіра до людини похитнулася, і Бог сказав Адаму: проклята через тебе земля (Бут. 3, 17). Але перед потопом саме людині, Ною, була довірена місія рятування тваринного світу. І саме людина стала спів-робітником Богу: І впровадиш до ковчегу по двоє з усього, з усього живого, із кожного тіла, щоб їх заховати живими з тобою (Бут. 6, 19).

Вірячи в людину, Господь дає їй розділити відповідальність за живий світ. А це значить, що людина все ще має певний відблиск царської свободи й царської благої влади над природою. Тому що якщо є відповідальність, то повинна бути й свобода й влада. А інакше — що питати з тих, котрі не мають свободи? Тому навіть якщо статистика мене не надихає, то треба б мені, як колись Ною, потурбуватися про всяку плоть живу й «зелену ярину» — як зробити так, щоб вони залишилися зі мною живими.

Опублiковано: № 3 (45) Дата публiкацiї на сайтi: 16 September 2010

Дорогі читачі Отрока! Сайт журналу вкрай потребує вашої підтримки.
Бажаючим надати допомогу прохання перераховувати кошти на картку Приватбанку 5457082237090555.

Код для блогiв / сайтiв
Розмiстити анонс

Результати 1 - 6 з 6
17:02 24.09.2010 | Марина
Когда человек считает себя хорошим и правильным, а после шашлыков в лесу оставляет за собой кучу бутылок, то "с делами намного важнее" у него не так уж хорошо. Надо начинать с малого. Один человек может много. Можно даже прокомпосированный талончик, выходя с трамвая, кинуть в мусорное ведро на остановке - и не только природе вреда будет меньше, а и дворничке бабушке Маше с ее ревмотизмом будет легче делать свою работу.
14:36 24.09.2010 | blood clot
дякую за статтю!
зусилля в сфері екології - хоча б мінімальні - потрібні від кожного. вплив однієї людини на оточуючих і на зовнішній світ взагалі не такий уже й малий, як ми намагаємося це показати, коли нам в лом щось робити...
16:35 23.09.2010 | Максим
Согласен с Людмилой. Типично "наша" позиция ставить во главу угла какие-то абстрактные страшно важные вещи. Вы посмотрите на Россию и Украину. Загадили же все, ратуя за "вещи поважнее". Никто не готов признать, что самая важная вещь - прямо под ногами. Это мусор, который бы надо убрать. Вот пока мы не начнем убирать мусор у себя под ногами, ни о каких других вещах "намного важнее" нам и думать не стоит. А все действительно взаимосвязано, но начинать надо с уборки мусора, с "чистки сараев", как говорил Филипп Филиппович.
12:13 21.09.2010 | людмила
Все правильно- начать с себя, маленькими шагами..это нетрудно. По поводу же "есть вещи намного важнее"....ВСЕ ТАК ВЗАИМОСВЯЗАНО...
22:22 17.09.2010 | Nino
Когда сын был маленький, узнав о своей вопиющей безграмотности, я купила детское лото с 36 картинками кустраников и цветов и деревьев и зубрила их. Постепенно выросла целая библиотека, ожидалось, что станет биологом. Стал художником и краеведом. Тоже хорошо.
Спасибо за напоминание грозное.
14:39 17.09.2010 | Коля Б
Правильно, природу надо беречь. Но, если честно, есть вещи намного важнее.

Додати Ваш коментар:

Ваш коментар буде видалено, якщо він містить:

  1. Неповагу до авторів статей та коментарів.
  2. Висловлення думок щодо особистості автора або не за темою статті, з’ясування стосунків між коментаторами, а також інші форми переходу на особистості.
  3. З’ясування стосунків з модератором.
  4. Власні чи будь-чиї поетичні або прозаїчні твори, спам, флуд, рекламу і т.п.
*
*
*
Введіть символи, зображені на картинці * Завантажити іншу картинку CAPTCHA image for SPAM prevention
 
Дорогие читатели Отрока! Сайт журнала крайне нуждается в вашей поддержке.
Желающим оказать помощь просьба перечислять средства на карточку Приватбанка 5457082237090555.
Отрок.ua в: