Підписатись на розсилку нових статей

С 2009 года журнал издается при поддержке Международного благотворительного фонда в честь Покрова Пресвятой Богородицы


Журнал «Отрок» приглашает авторов для сотрудничества! Пишите нам на адрес: otrok@iona.kiev.ua

Рекомендуємо відвідати

Свято-Троицкий Ионинский монастырь Молодость не равнодушна Покров Страничка православной матери Журнал Фамилия Ольшанский женский монастырь

Наші друзі

Земля, яка обрала Небо

Довгі роки я мріяв потрапити до Сербії. Вчив мову, як у музику, вслухався в дивовижні назви: Дечани, Студениця, Жича, Джурджеві ступові... Нарешті, завдяки молитвам святого Савви і гостинності наших сербських друзів, мрія здійснилась: я побував у Сербії, в самому її серці — Косово та Метохії.


Наш приїзд у Сербію збігся в часі з парламентськими виборами. Все було завішане політичною агітацією. Основна боротьба точилася між патріотичними силами і проєвропейськими партіями. Як відомо, Євросоюз підтримав проголошену албанцями «незалежність» Косово. Один серб так пояснив нам ситуацію: «Вибір — не за Європу або проти. Як завжди, вибір слід зробити між земним царством і Царством Небесним. Як цар Лазар відмовився від земного на користь Небесного, так і нам треба сьогодні й завжди в усьому вибирати Небесне Царство. А нас знову наполегливо зваблюють земним...»

Показово, що в сербських анклавах Косово та Метохії, які брали участь у виборах, не було жодного плаката «за Європу». Косовським сербам не треба пояснювати, що таке Європа.

Перше моє враження від Косово та Метохії — якась дивовижна серйозність, внутрішня зібраність сербів, які залишилися жити в оточенні албанців. Із сербської частини Косовської Митровиці в монастир Печка Патріаршия на своїй машині нас везла, можливо, єдина сербська родина, яка залишилася в місті Печ, — чоловік і дружина. Всю дорогу вони мовчали. Привітно відповідали на мої запитання, а потім замовкали. Поза Косово в такій ситуації завжди зав’язувалася розмова, навіть якщо ми мало розуміли одне одного. Ці ж — вразили зосередженою тишею. За всю дорогу вони не обігнали жодного албанського авто, ні на кілометр на годину не перевищили швидкість... Поводились, як укинуті в клітку з хижаками: ціна одного неправильного руху занадто висока.

Албанці

Албанців серби називають шиптарами, і це не образливе прізвисько — вони й самі себе так називають. Саме шипучо-зміїне звучання цього слова якомога краще передає небалканське походження цього народу. На Балканах дикі племена шиптарів із азіатського Закавказзя з’явилися в ХІ столітті. В Метохію та Косово їх почали переселяти турки наприкінці ХVII століття. Під час Другої світової війни цей народ масово співпрацював із фашистами, які вітали притік шиптарів у Косово та Метохію з Албанії. Після Другої світової албанці записалися в комуністичну партію, і влада Югославії залишила всіх албанців, які з’явилися в Косово за час війни, а потім дозволила поселитися в цьому краї біженцям із Албанії.

Зруйнований албанцями храм

Витоки шиптарської писемності належать до XV століття, тоді як історія писемності та книжності більшості європейських народів нараховувала на той момент більше тисячі років. Албанці не вирізняються особливою релігійністю. Мечетей у них небагато, навіть менше, ніж у боснійських мусульман. Майже всі вони нові, не знята захисна плівка на склопакетах справляє враження недобудованості і недоглянутості. Єдина старовинна мечеть побудована турками у XVII столітті з уламків зруйнованого ними соборного храму монастиря святих Архангелів.

Шиптарів лихоманить від грошей. Європа і США намагаються будь-що зробити з Косово показовий виступ свого «миротворництва» і вкладають сюди величезні суми. Фінансує шиптарів і надзвичайно підсилена албанська мафія в Європі, яка контролює там практично всі канали поставок героїну. Наприкінці 90-х керівники шиптарських бойовиків зробили собі великі капітали на торгівлі органами вбитих ними сербів. Ростуть котеджі, басейни, авторемонтні майстерні та супермаркети, забиті однією мінералкою. Але культуру за гроші не купиш: албанську «європу» від сербських гетто, де люди живуть натуральним господарством, вирізняє велика кількість сміття. Воно повсюди: вздовж доріг, на полях і пасовиськах під ногами в корів; на гілках дерев і на вулицях міст. Якось стало особливо очевидним, що Захід більше боїться смиренного Православ’я, ніж дикої, агресивної і кримінальної азіатчини.

Отець Михайло, ігумен монастиря Фенек під Белградом:: «Серби самі винні в косовській проблемі. Основний вузол зав’язав Тіто і його режим. Серби довго перебували в якомусь комуністичному осліпленні. І от тепер великим потом і великою кров’ю виживається це комуністичне безбожне осліплення. Але і шиптари не знайдуть щастя на крові мучеників і на зруйнованих святинях.

Отець Михайло

Які у мене згадки про Косово? Такі, які я б хотів забути. Я народився у Боснії, а на початку 90-х війна привела мене до чернецтва, я поїхав від війни до Косово ... та потрапив у другу війну. Коли я побачив, як шиптари палили монастирі, які я довгі роки з братами будував і облаштовував, коли вбивали людей, яких я знав і любив — Харитона та інших, — у мене всередині все перевернулось, я захотів шиптарської крові. Свого часу в армії я був другим стрілком у підрозділі, був снайпером. Я вмію і люблю стріляти. Щоб не обагрити руки кров’ю і охолодити голову, я поїхав на три довгих зимових місяці на Аляску. Повернувся і осів тут, подалі від Косово. Живу в монастирі, працюю, молюся, змиряюсь, а всередині — бомба, готова вибухнути в будь-який момент. Не знаю, скільки це триватиме і чим скінчиться.

K-FOR

Присутність солдатів K-FOR’у в Косово — гарантія продовження свавілля албанської більшості відносно сербів. На перший погляд вони начебто навіть охороняють православні храми і монастирі: блокпости на під’їздах, колючі дроти, мішки з піском. Але коли в березні 2004 роки натовпи албанців влаштували сербам погром, німецькі солдати в монастирі Архангелів, французькі — в Девичі просто евакуювали монахів і спокійно спостерігали, як албанці грабують, паплюжать і палять храми. За час присутності K-FOR’у в Косово зруйновано і спалено близько півтораста храмів і монастирів, і жоден албанець не був за це покарани

Італійський солдат K-FOR в околицях монастиря Печка Патріаршия

Ієродиякон Петар, Високі Дечани: «Незважаючи на політику західних держав, ми не можемо ставитися до кожного конкретного солдата K-FOR’у, як до окупанта. Конкретний сержант або карабінер не відповідає за політиків. Він у першу чергу просто людина зі своїми уявленнями, емоціями, прагненнями. І серед них є дуже хороші люди, а багато хто й допомагає монастирю».

Італійські солдати K-FOR в монастирі свв. Архангелів

Отець Йован, сербський військовий священик: «Італійці часто приходять у храми. Особливо популярний у них щотижневий молебень святому кралю Стефану в Дечанах. І це зрозуміло. От у військових уїк-енд або вихідний, що їм робити? Іти в шиптарське брудне місто? Ні, вони краще прийдуть подивитися гарний стародавній монастир. І це також місія, можливість свідчити про Христа. Особливо відчутно це було в такій самій ситуації в Герцеговині, де серед іспанського контингенту була значна кількість тих, хто прийняв Православ’я».

Вісокі Дечані

Косовські монастирі — особливі. «Хочете побачити справжніх ченців — відвідайте Косово», — так нам казали серби. Здається, феномен косовського чернецтва народжений, з одного боку, постійною загрозою від албанців: серби живуть у Косово щодня, як востаннє. А з іншого боку, це плід справжньої духовної традиції.

Богослужіння в монастирі Високі Дечани

В 70-ті роки в монастирі Црна Река оселився з двома послушниками ієромонах Артеміє — духовне чадо і постриженик преподобного Іустина (Поповича). Нині Артеміє — єпископ Рашко-Призренський і Косовсько-Метохійський і духівник більшості косовських ченців. Один із тих двох послушників — ігумен монастиря Црна Река, отець Ніколай. Другий — намісник Дечанського монастиря, єпископ Теодосіє.

Монастир Високі Дечани

Сьогодні Вісокі Дечані — найбільший і найоблаштованіший сербський монастир. В ньому дивним чином поєдналися краса давньої архітектури, збереженість унікальних фресок, чинність богослужіння, мудрість уставу. А головне, за чим можна судити про висоту духовного життя, — це панівний тут дух братерства: намісник монастиря єпископ Теодосіє по можливості бере участь у братських послухах, а купуючи собі одяг або предмет келійної обстановки, завжди купує точно таку саму річ для кожного з братії, аж до наймолодшого. Дечанська школа спільного життя — зразкова, тому обитель стала кузнею кадрів для всього косовського чернецтва. Саме звідси владика Артеміє посилає братію для відновлення інших обителей.

Ієродиакон Кирило

В Дечанах мене оселили в келії одного ченця, який був відсутнім у монастирі. Було уже цікаво потрапити в маленьку затишну келію з мінімумом речей: дві полиці з книгами, шафа, на стінах ікони. Дивлячись на велику писану ікону святителя Кирила, я здогадався, що монаха, ймовірно, звати Кирило, і, зважаючи на добірку літератури, він займається бджільництвом. За затишок і простоту помешкання я одразу заочно полюбив і його власника, шкодуючи, що ніколи його не зустріну. Наступного дня ми відвідали сербський анклав Велика Хоча, де розташовані і дечанські виноградники. Там само були вулики з монастирськими бджолами, а біля них — дуже привітний ієродиякон Кирило! Ось його розповідь.

Ієродиакон Кирило

«У Великій Хочі, де розташовані виноградники нашого монастиря, залишилося 600 сербів. Якщо молодь потрохи навертається до Церкви, то від літніх людей — сербів! — ще можна почути погрози і запевнення, що прийде їхній час і попи затремтять. Все ще сильний вплив комунізму. І все ж повертаються до віри. Коли йшла війна з шиптарами 1999 року, я з матір’ю вимушений був із Приштини тікати до Грачаниці. Там у монастирі на службі стояло всього вісім людей. Ігуменя звернулася до них: „Знайдіть ще хоча б двох, щоб Господь зберіг наше місто, як він обіцяв помилувати місто, якщо знайдеться в ньому десять праведників“. Так було десять років тому. Тепер цей храм під час служби заповнений».

Єпископ Артеміє: «Зростання кількості охочих прийняти чернецтво в обителях Косово і Метохії — це, без сумніву, одне з чудес, які Бог являє нашому народові в часи страждань. В той же час, це виконання слів Святого Письма: „Там, де множиться беззаконня, там зростає і благодать Божа“. Можна відверто сказати, що лише завдяки сильному і стабільному чернецтву і священству в Косово і Метохії, незважаючи на небувалі погроми і геноцид (етнічні чистки) сербського народу за останні 8 років, деяка частина сербів все-таки залишилася в Косово і Метохії. Вона тримається і живе, хоча й позбавлена всіх прав людини, починаючи від права на життя, свободу пересування — до права на охорону здоров’я, навчання дітей і працю. Як і протягом багатьох століть, зараз, у цей важкий час, коли наш народ залишився і без своєї держави і без інших національних інституцій, Сербська Православна Церква продовжує виконувати свою високу місію. В Косово і Метохії це вдається завдяки численному чернецтву і відданому священству».

Єпископ Артеміє звершує хіротонію

Печка Патріаршия

Кістяк чорниць з’явився тут у 50-х роках ХХ століття, деякі з сестер отримали благословення на чернецтво ще від святителя Ніколая Сербського. Тоді, в 50-ті роки, в монастиря не було ні своєї землі, ні господарства, ні засобів до існування. Сестри ходили пішки за 16 км у сусідній Дечанський монастир, щоб заробити там хоча б щось для своєї обителі. Цим сестрам сьогодні по 70–80 років. Старість часто відштовхує і лякає. Але такої кількості гарних стариць — язик не повертається назвати їх навіть бабусями, — як у монастирі Печка Патріаршия, я ще ніде не бачив.

Монастир Печка Патріаршия

Монахиня Варвара

Сухорлява маленька стариця з абсолютно ясним розумом і зовсім не вицвілими очима. Напевно, саме так має виглядати ілюстрація до святоотецької думки про те, що людина в старості збирає те, що посіяла в юності. Суворе подвижницьке життя в молодості тих сестер, які прийшли в цей монастир ще в 50-ті роки (про нього по крихтах можна було скласти уявлення зі спілкування з різними сестрами), вилилося в ясну, спокійну, сповнену любові до всіх старість.

Монахиня Варвара

Добріла

В неї дійсно красномовне ім’я — це дуже добра жінка. В ній відчувається особлива аристократичність, поколіннями накопичена культура. Можливо, завдяки її тактовності та знанню багатьох мов послухом Добрили в монастирі Печка Патріаршия стало спілкування з іноземцями: військовими, туристами, офіційними особами. Вона — наче міністр закордонних справ монастиря.

Добріла

Комуністична влада шукала можливості закрити монастир. Одного разу з мощів святителя Никодима, які зберігаються у храмі, викрали золоту прикрасу. Злодія вистежив поліцейський. Поліція запитала сестер, чи зникло щось із храму, але вони нічого не знали про крадіжку. Тоді поліція закрила і опечатала храм зі словами: якщо черниці не можуть слідкувати за храмом, за ним ми будемо стежити. Одразу після цього в єдиному джерелі води в обителі — в джерелі святителя Никодима — зникла вода. Але коли наступного дня до монастиря зайшли попити води солдати, вода потекла і не переставала текти, доки не напився останній солдат, а потім знову зникла. Тоді сестри зрозуміли, що через їхнє недбальство Господь покарав їх, і стали посилено молитися святителю Никодиму, відправили йому молебень, обійшли монастир хресним ходом з його іконою — і вода знову потекла, а питання з ключем від храму і поліцією вирішилося само собою.

Джерело св. Никодима

Зочіште

В Зочіште здавна зберігалася частинка мощів святих цілителів Косми і Даміна. В них шукали допомоги як православні, так, часом, і мусульмани. Албанці захопили і зруйнували цей монастир 1999 року. Храм підірвали, кладовище сплюндрували, але, милістю Божою, святиню вдалося вивезти. Два роки тому монастир був відновлений, мощі повернулися на своє місце. Колись потік паломників в Зочіште поступався, напевно, лише Острогу, де зберігаються мощі святителя Василія Острозького, якого так люблять серби.

Про диво, що сталося незадовго до вибуху обителі, розповіла черниця Варвара. «В одного набожного серба маленький син став погано говорити, а з часом зовсім онімів. Батько привіз свого сина в Зочіште, сподіваючись на допомогу святих цілителів. Дорослі вийшли на вулицю, а хлопчик залишився гратися в церкві, де ненароком заснув біля ковчега з мощами. Прокинувшись, він вийшов із храму і, мружачись на денне світло і позіхаючи, сказав: «А що ми будемо сьогодні їсти?».

Монахиня Варвара рассказывает о чуде исцеления в монастыре Зочиште

Відновлював монастир його ігумен — безстрашний отець Петар, який завжди їздить по Косово без «пратні», тобто без супроводу K-FOR’у, що вважається дуже небезпечним. Якось він приїхав у один із косовських монастирів, де офіцер охорони дізнався, звідки і як дістався туди отець, і вирішив, що священик — крутий мафіозі, оскільки його ніхто не чіпає, і під одягом у нього має бути прихована зброя. Священик відповів, що в нього дійсно є зброя, без якої він нічого не робить і нікуди не їде. З цими словами він дістав з-під одягу і показав офіцерові хрест.

Монастир Архангелів

Монастир Архангелів

Ще десять років тому місто Призрен було центром Косовської єпархії з семінарією і безліччю православних храмів. Зараз місто зайняте албанцями. За кілька кілометрів від Призрена відбудовується монастир Святих Архангелів, заснований у XIV столітті і по-варварськи спалений шиптарами 2004 року.

Серби вшановують пам’ять преподобномученика Харитона, який подвизався в монастирі Архангелів. Він був викрадений і вбитий терористами за те, що наважився поховати загиблих під час перестрілки сербів. Обезголовлене тіло ченця було знайдене лише через рік у братському похованні вбитих сербів.

В давнину казали, що кров мучеників — це зерно християнства. Можливо, молитвами преподобномученика Харитона Господь не лише збереже обитель, але й примножить і розповсюдить Церкву.

У XIV столітті князь Лазар відкинув царство земне, вибравши Небесне Царство. Він, а з ним і весь сербський народ, програв битву на Косовому полі. Сьогодні албанці за повної підтримки Заходу стрімко віддирають від Сербії Косово і Метохію. Здається, що нову Косовську битву серби також програють. Вірю, що, стоячи перед тим самим вибором, ця дивовижна земля знову вибере Небо. Завжди є ті, хто готовий проміняти серце своєї країни на комфорт і високі стандарти життя, своє первородство — на сочевичну юшку. Я тут таких не зустрічав. Зате тих, хто твердо обрав Царство Небесне, бачив. Їх дуже, дуже багато.

Опублiковано: № 4 (34) Дата публiкацiї на сайтi: 27 October 2008

Дорогі читачі Отрока! Сайт журналу вкрай потребує вашої підтримки.
Бажаючим надати допомогу прохання перераховувати кошти на картку Приватбанку 5457082237090555.

Код для блогiв / сайтiв
Земля, яка обрала Небо

Земля, яка обрала Небо

Савва (Гамалій)
Журнал «Отрок.ua»

Довгі роки я мріяв потрапити до Сербії. Вчив мову, як у музику, вслухався в дивовижні назви: Дечани, Студениця, Жича, Джурджеві ступові... Нарешті, завдяки молитвам святого Савви і гостинності наших сербських друзів, мрія здійснилась: я побував у Сербії, в самому її серці — Косово та Метохії.

Розмiстити анонс

Результати 1 - 4 з 4
10:35 04.02.2009 | анастасия
Спасибо большое за статью.
Оказывается мы с вами были в Косово почти одновременно. Я на неделю позже. И Печка Патриаршия и Високи Дечани мы посетили. Вам хорошо удалось выразить сущность албанцев в своей статье. Очень больно, когда видишь, в какой оккупации живут ныне сербы в Косово.
15:08 03.11.2008 | Елена
Спасибо.
11:45 28.10.2008 | Ольга
Косово поле.
Не выплакать все слезы,
Которыми ты землю напоила
Сербия – младшая сестренка
Души кровию омыла.

В самое сердце уязвленная
Седьмой век рыдающая навзрыд
В багряную ризу облеченная
Путем шествуеши святым.

Закланная Сербия святая
Сынов своих за веру положив
Все же стоишь в преддверии рая
Ко Господу жертва живая.

Немалая плата за Вечность –
Чашу горькую испить,
Себя за Христа распиная,
Сердцем гореть и любить.
08:40 28.10.2008 | Алексей
Вторая уже статья про Сербию, столь же замечательная и столь же пронизана болью.

Додати Ваш коментар:

Ваш коментар буде видалено, якщо він містить:

  1. Неповагу до авторів статей та коментарів.
  2. Висловлення думок щодо особистості автора або не за темою статті, з’ясування стосунків між коментаторами, а також інші форми переходу на особистості.
  3. З’ясування стосунків з модератором.
  4. Власні чи будь-чиї поетичні або прозаїчні твори, спам, флуд, рекламу і т.п.
*
*
*
Введіть символи, зображені на картинці * Завантажити іншу картинку CAPTCHA image for SPAM prevention
 
Дорогие читатели Отрока! Сайт журнала крайне нуждается в вашей поддержке.
Желающим оказать помощь просьба перечислять средства на карточку Приватбанка 5457082237090555.
Отрок.ua в: