Жаба під мікроскопом

Декілька слів про заздрість

Навряд чи є людина, яку б хоч раз у житті не вколола пекуча стріла заздрості, цієї смертоносної пристрасті. Смертоносної тому, що сказано в Писанні: заздрістю диявола ввійшла у світ смерть (Прем. 2, 24). Тема заздрості породжує багато запитань, які вимагають якщо не відповіді, то бодай роздумів.

 

Мабуть, зізнатися в гордощах або грошолюбстві не так соромно, як у заздрості. Усі гріхи мають на меті насолоду або зиск, і лише заздрість має головною метою не добро для себе, а зло для ближнього. Психологічно найнеприємніше для людини — визнати себе злою. У кожного з нас є свій критерій доброти, якому ми хочемо відповідати. А тому довідатися про себе, що ти заздрісна людина, яка бажає лиха комусь, — найнеприємніша з правд.

Але замість того, щоб усвідомити в собі цей гріх і почати боротьбу з ним, ми часто ховаємося від неприємної правди. Простіше знайти виправдання для своєї заздрості або, звично розділивши заздрість на «чорну» й «білу», вважати себе щирим доброзичливцем щасливого сусіда чи колеги. Часто, називаючи свою заздрість білою, люди додають, що радіють за людину, якій заздрять. Але тоді що заважає сказати просто: «Я дуже радію успіхам свого колеги (товариша, брата)»? Радіти від чистого серця нам не дає елементарне бажання мати те саме, а також відчуття несправедливості (часом глибоко приховане) від того, що в нас цього немає. І, називаючи чорне білим, ми лише намагаємося обдурити самих себе.

«Зовсім чужі люди»

За психологічною допомогою у боротьбі із заздрістю люди звертаються часто, у тому числі й воцерковлені. Однак скільки б людина не читала повчань про те, який страшний гріх заздрість, скільки б не згадувала про долю Каїна, припинити заздрити своїми силами вона ніяк не може. Часто доходить до самоїдства: заздрість з’їдає спокій і сон, а почуття провини доїдає залишки сил і надії.

З Юрою ми познайомилися, коли він був на межі розлучення. Дружина розлучення категорично не хотіла, але і Юра якось зволікав, шукав приводи й зачіпки. На запитання про причину розлучення він жорстко відповідав: «Ми зовсім чужі люди». «Але хіба чужі люди можуть так переживати?» — на це запитання відповіді в нього не було. Він знизував плечима й твердив, що кілька років спільного життя зробили їх з дружиною, колись однодумців, зовсім чужими. У минулому однокурсники, перекладачі, вони обоє бачили своє подальше життя тісно пов’язаним з іноземними мовами. Основною мовою в них була англійська, а другою кожний обрав за своїм бажанням: вона — «співочу» італійську, він — «перспективну» німецьку. Голодні студенти, але щасливі й закохані, Юра та його дружина подолали чимало труднощів, і обоє в підсумку стали дипломованими спеціалістами. Дуже швидко їй запропонували роботу секретаря для перекладу кореспонденції в італійсько-українській компанії. Завдяки здібностям, як професійним, так і людським, вона за кілька років зробила гарну кар’єру. Двічі на рік відрядження на місяць до Італії: тепер вона не секретар, а начальник — нехай маленького, але вельми перспективного відділу.

Юра залишився на кафедрі, гризучи граніт філологічної науки. Як відомо, великих грошей цим не заробиш, і він задовольняється підробітками у вигляді перекладів, контрольних робіт, приватних уроків. У цілому зовсім непогано в нього виходить, а головне — Юрі подобається його справа. Але перспективи похмурі: у нашій країні науковий ступінь і стабільна зарплата рідко супроводжують один одного. Та й слова, які колись в Юриних дитячих мріях звучали гордо: «кандидат наук», — тепер означають лише кафедру з радянським ремонтом і переважно жіночий колектив з його балачками-перекурами.

Одного разу дружина запропонувала Юрі поїхати разом в її службове відрядження. Звісно, бути багато разом вони там не зможуть, але зате є чудова нагода кілька тижнів пожити в Мілані. Юра з радістю погодився. Але радість тривала недовго, і саме звідти він приїхав з єдиним бажанням — розлучитися. Він так затужив, що закинув свої мови разом із кафедрою германської філології. Уся реальність зійшлася в одній точці — ненависть до усього італійського, аж до піцерії, яка, за фатальним збігом, розташувалася на першому поверсі їхньої висотки.

І Юра починає шукати відповіді на запитання. Відмінність зацікавлень і життєвих орієнтирів? Але від цього логічного пояснення не стає легше. Набагато простіше сказати «характерами не зійшлися (точніше, розійшлися)», аніж побачити в собі сім’я Каїна-Саула, і Юра починає довгий шлях перегляду свого життя і своїх стосунків в іншому ключі. І от якось він вимовив ключові слова: «Господи, так це ж так ницо! Та невже я заздрю успіхам власної дружини?» Цей день був вирішальним для їхніх стосунків. А потім настали гризоти: «Ми починали разом, я завжди тягнув її в навчанні, вона ж ледве справлялася на мовознавстві й літературі. Вона списувала в мене все, що можливо було списати». І тут же провина: дружина ж радіє кожній його публікації в наукових журналах, а він лише з роздратуванням слухає її італійське щебетання по телефону або по скайпу.

Позитивний аспект

Так буває: людина жила спокійно, заздрила комусь потроху... Тут штрикне нова машина сусіда, там — ремонт у квартирі друзів. Штрикне — і тут же забудеться, загубившись у вирі щоденних думок. А потім раптом приходить випробування: заздрість до найкращого товариша, брата, дружини, навіть дитини — несподівано, та ще так люто! Соромно, незручно, а заздрість гризе, з’їдає і віднімає всяку можливість радіти своїм власним радощам. Від гарних людей ми чуємо про те, як це чудово — радіти успіхам і щастю ближнього, і засмучено розуміємо: нам цього бракує.

Як не дивно, у заздрості є один позитивний аспект. Полягає він у тому, що пекуча заздрість — це сигнал про те, що у твоєму житті існує хтось, близький тобі. Ми можемо теревенити про те, як живуть якісь інші, далекі люди, але це не відбере в нас спокій. Молода дівчина, думаючи про те, що хтось там в її роки давно підкорив Голлівуд, навряд чи втратить спокій. Швидше, це станеться, якщо її колега приїде на роботу не автобусом, а в новенькому авто. Ми здатні палко заздрити саме тим, кого ми вважаємо «за своїх», подібними до себе. Цей факт робить заздрість ще більш «тяжкою» пристрастю: як було сказано вище, до заздрості приєднується ще почуття провини й сором.

Панівна сьогодні філософія споживання пропонує свої шляхи боротьби із заздрістю. Метою цієї боротьби є, як правило, збереження свого внутрішнього комфорту. Спробуємо їх розглянути.

Уроки Сталіна

Найчастіше боротися із заздрістю нам пропонують шляхом ліквідації суперника — за принципом «немає людини — немає проблеми». Спосіб старий, як світ: починаючи від Каїна та братів Йосифа, закінчуючи сумнозвісним пушкінським Сальєрі. Правда, сучасні методи більш гуманні: «Якщо ви виявили, що вас руйнує заздрість, то важливо пам’ятати про те, що гірше робите ви лише собі, а тому треба відійти від негативних переживань, захистивши себе від спілкування з конкретною людиною під будь-яким приводом». Я прочитала цю рекомендацію на одному із сайтів, і мені стало не по собі. Виходить, що вся робота над собою полягає... у відчуженні. Подібно до Каїна, ми наївно в такому разі вважаємо, що причина заздрості знаходиться зовні. Літературний Сальєрі мучиться від заздрості, страждає і вихід бачить лише в тому, щоб знищити Моцарта, але не хоче визнати, що першопричина страждання знаходиться в ньому самому. А найнеприємніше те, що пристрасть, таким чином, залишається виправданою в наших очах, а відтак, у неї всі шанси облаштуватися зручніше в нашій душі.

Сартр якось сказав, що там, де є людина, завжди є проблема. І розглядав філософ переважно проблеми в нашій власній душі. Ну а вибір за нами — бути з людиною і боротися зі своїми пристрастями або віддати перевагу ізоляції та уявній безпристрасності.

«З гріха брата мого посміявся»

«У мого товариша підвищення, яке мені не світить? Я йому заздрю? Зате він часто хворіє, а в мене хороше здоров’я». У підсумку замість того, щоб радіти за ближнього, ми починаємо зловтішатися. Метод дієвий: я читала різноманітні форуми, де люди діляться тим, що це працює. Так, одна учасниця форуму написала, що її відпускає напад заздрості до своєї успішної подруги, коли вона думає про те, що та незаміжня у свої сорок років. Уявилася моторошнувата картина, як ця сама незаміжня дама плаче на плечі у своєї заздрісної подруги, і та, витираючи їй сльози, у душі бажає, щоб вона залишалась такою ж чудовою та самотньою.

Нас учать любити ближнього і в цій любові досягти вміння радіти за нього так само, як радіємо за себе, свої успіхи. Сумнівно, що шлях цей лежить через зловтіху.

Витіснити чи виявити?

Ще одна з порад, які доводилося чути: «не думати» про заздрість. Почати посилено працювати над якоюсь іншою якістю або чеснотою. Психологам відомий такий вид психологічного захисту, як витіснення, і якщо це не вдається зробити нашій підсвідомості, то ми можемо цілком свідомо собі в цьому допомогти. Можливо, когось цей метод виручає. Але існує небезпека: заздрість нікуди не подінеться, отже, може виявитися у будь-який момент і в значно складнішій формі.

Мені в ситуації, котру я переживала болісно і котра змусила мене всерйоз замислитися над темою заздрості, дуже допомогло протилежне — максимальне виявлення проблеми: я почала читати, запитувати, шукати. Старозавітні історії, Євангеліє, житія святих, просто житейські історії та фільми про те, як вдалося простим смертним людям подолати в собі цю пристрасть. Напевне, і саме розуміння того, що не я одна така, котра захворіла на заздрість, теж давало надію та сили. Пам’ятаю, з якою жадобою я дивилася екранізацію «Маленьких трагедій»: було важливо збагнути, коли настала точка неповернення Сальєрі та як її не допустити в собі. Головним же було розуміння, що прийшло в момент повного відчаю: розраховуючи лише на свої сили, ми не в змозі перемогти жодну пристрасть. Уявляти себе деміургом, здатним «робити себе», — помилково й небезпечно. Це зовсім не означає, що треба перестати щось робити. Господь залишає нам нашу пристрасть до тих пір, доки ми думаємо, що все в наших руках. Але ж Він чекає нашого кроку назустріч, нашої спроби, щирого бажання й учинків.

«Нікчемна бухгалтерія»

Старець Николай Гур’янов якось сказав: «Людина з вдячним серцем ніколи нічого не потребує». Проста логічна думка, в якій прихована протиотрута від заздрості. Часто ми те гарне, що в нас є, сприймаємо як належне, а якщо нам чогось бракує, це викликає в нас нарікання, заздрість і невдоволення. Ми наївно вважаємо, що нормою є дах над головою, їжа, здоров’я, робота, прості житейські радощі й рідні люди. Навпаки, відсутність хоча б чогось із бажаного змушує нас думати про несправедливість у житті. Чим більше ми думаємо, що наш добробут — це даність, а неблагополуччя — привід злитися і ремствувати, тим більших ми досягаємо успіхів у диявольській бухгалтерії: підраховувати успіхи й невдачі ближніх, порівнюючи їх із своїми. І тим далі від нас почуття вдячності й Богу, і людям. Конкуренція неможлива без заздрості. Для християнина прийнятна лише одна конкуренція — із самим собою. Себе потрібно порівнювати не з кимось, а тільки із самим собою, яким ти був учора: «Чи став я кращим? Добрішим? Чеснішим? Чи зробив свою справу бодай трохи краще, ніж робив її вчора? Чи потурбувався про того, повз кого пройшов учора?» Можливо, ці думки повернуть нас до тієї точки, з якої можна почати мислити й жити інакше.

Поки задумувалася і писалася ця стаття, Юра, про якого йшлося на початку, перестав погрожувати словом «розлучення». Стосунки з дружиною, як і раніше, напружені й складні, але зараз Юра розуміє, що причина — в його нездатності співрадіти. Його життя зараз — це болісні кроки від розуміння до вчинків, від учинків до справжньої любові, яка «не заздрить, не величається».

Поки писалася ця стаття, стало легше й мені самій. Соромно стало за те, що так багато всього в моєму житті залишається непоміченим, неоціненим, поки в голові ведеться ця нікчемна бухгалтерія.

Опублiковано: № 2 (62) Дата публiкацiї на сайтi: 11 April 2013

Дорогі читачі Отрока! Сайт журналу вкрай потребує вашої підтримки.
Бажаючим надати допомогу прохання перераховувати кошти на картку Приватбанку 5457082237090555.

Код для блогiв / сайтiв
Розмiстити анонс

Результати 1 - 9 з 9
01:35 14.11.2014 | Люша
Автор, статья удивительно тонко написана. Полезная, интересная,расслабляющая.
От себя вот что могу посоветовать, любые свои чувства, проблемы, комплексы нужно хорошенько осмыслить, проанализировать,изучить. Почему я завидую (ревную, ненавижу, ленюсь, впадаю в депрессию), что можно изменить, как изменить свое отношение к проблеме, как изменить себя? Это все называется работа над собой.
Не так давно я буквально заедала себя собственной завистью. На "реабилитацию" мне понадобилось пять месяцев.Но сейчас чувствую на голову выше себя прежней, сильнее и мудрее.Это приятно.
22:11 17.05.2014 | Аlex
Спасибо Анна...
22:10 17.05.2014 | Аlex
"Ну а выбор за нами — быть с человеком и бороться со своими страстями или предпочесть изоляцию и мнимое бесстрастие."
Это можно отнести и к теме дружбы между мужчиной и женщиной, к теме волонтерства и не только...
23:14 11.01.2014 | Галина_
Спасибо Вам за статью! А я, оказывается, не только не поборола, но еще и усугубила ... "предпочесть изоляцию и мнимое бесстрастие. "

16:28 06.05.2013 | Natalya
Спасибо за интересную статью! Она даёт возможность каждому приостановиться в ежедневной суете и заглянуть немножечко внутрь себя....и ужаснуться от увиденного.... Спаси Господи!
20:14 16.04.2013 | Ksenia
о.Даниил Сысоев - Беседы о страстях.
08:54 14.04.2013 | Alyona
спасибо. очень нужная статья. я часто страдаю от этой страсти.мне понравилось что вы отмечаете: "Пожалуй, признаться в гордости или сребролюбии не так стыдно, как в зависти. Все грехи имеют целью наслаждение или выгоду, и лишь только зависть имеет главной целью не добро для себя, а зло для ближнего." - так просто, но я нашла ответ на свой вопрос. Заметила что люди очень не хотят даже поднимать тему зависти. А когда говоришь кому-то что "я, вот, страдаю от того что завидую тому-то" - люди вообще как-то смущаются и очень быстренько переводят тему. Наверно, вы правы - в этот момент человек слушающий завистливого понимает опасность для себя, т.к. перед ним тот кто желает кому-то зла - опасный человек.
Спасибо еще раз. мне очень понравилась статья.
06:38 12.04.2013 | Михаил
Спасибо за статью.
Расскажите не в двух словах о природе страстей и как побеждать страсти, например, гордыню, чревоугодие, похотливость.
05:46 12.04.2013 | Ксюня
Господи, благодарю за то что у меня есть и трижды за то чего у меня нет.

Додати Ваш коментар:

Ваш коментар буде видалено, якщо він містить:

  1. Неповагу до авторів статей та коментарів.
  2. Висловлення думок щодо особистості автора або не за темою статті, з’ясування стосунків між коментаторами, а також інші форми переходу на особистості.
  3. З’ясування стосунків з модератором.
  4. Власні чи будь-чиї поетичні або прозаїчні твори, спам, флуд, рекламу і т.п.
*
*
*
Введіть символи, зображені на картинці * Завантажити іншу картинку CAPTCHA image for SPAM prevention
 
Дорогие читатели Отрока! Сайт журнала крайне нуждается в вашей поддержке.
Желающим оказать помощь просьба перечислять средства на карточку Приватбанка 5457082237090555.
Отрок.ua в: