Підписатись на розсилку нових статей

С 2009 года журнал издается при поддержке Международного благотворительного фонда в честь Покрова Пресвятой Богородицы


Журнал «Отрок» приглашает авторов для сотрудничества! Пишите нам на адрес: otrok@iona.kiev.ua

Рекомендуємо відвідати

Свято-Троицкий Ионинский монастырь Молодость не равнодушна Покров Страничка православной матери Журнал Фамилия Ольшанский женский монастырь

Наші друзі

Жага до життя

У контрасті предмет стає яскравішим. Біла тарілка на чорному столі буде особливо білою. Життя поряд зі смертю стає особливо живим.

Відчути себе живим на сто відсотків можна на кладовищі в будній день. Крім птахів і комах, там практично не буде жодних ознак життя. У царстві мертвих править тиша, яку зрідка порушують удари лопати по землі — будується чергова «обитель», — або невпевнені кроки випадкового гостя. Ковток води з пластикової пляшки набуває тут особливого смаку і значення: значення того, що ти можеш цей ковток зробити і що в тебе є це живе відчуття спраги (ось де потрібно знімати реклами).

Повільно проходячи вздовж алеї з надгробків і хрестів, розумієш, як же хочеться жити. Не лише зараз, а завжди, вічно. Всупереч і незважаючи на хвороби, кризи, обмани, втрати — тільки б жити. Мозок працює в напрямку «всі помремо», а серце стискає холодний, ірраціональний страх: «Я помру теж! Я помру?! »

«Не може бути такого. Ні в одній казці з дитинства не написано про це. Кінець будь-якої з них іде в щасливу вічність. Вмирають лише Баба-Яга з Кощієм. Хороші люди зовсім не вмирають, а я ж хороша ... » Ну, або якось так.

Хочу жити: спати, їсти, говорити і слухати, любити морозиво влітку й ненавидіти взимку, читати книги й відзначати важливі місця фломастером, пити ось із цієї нагрітої в руках пластикової пляшки, просто хочу хотіти пити. Тільки б це ніколи не закінчувалося.

З розумінням на мене дивилися обличчя з надгробків. Вони теж не переставали хотіти всього цього. Надгробки всі різні — це не урни з попелом. Вигадливі й звичайні, доглянуті й занедбані, зі свіжими квітами або забуті. Могила — як душа: після смерті людини піклуватися про себе сама вона не може. Залишається все на милість тих, хто напише тобі епітафію і буде носити квіти, або ж забуде рівно на сороковий день. Все тепер для цих неживих залежить від тих, що живуть нині.

Цвинтар у той день став для мене індикатором справжності. У життя додалася крапля вічності, і день увічнився. Додому прийшла втомлена й затнулася, коли на запитання «як справи?» за звичкою відповіла: «Я — труп, я ледь жива від утоми». Заплановані «дуже важливі» справи, зустрічі, турботи до вечора знебарвились і потьмяніли. Зникли з розпорядку дня метушня і надуманість. Ображатися на телефонний виклик без відповіді? На те, що свекруха знову вчить, як правильно годувати її сина?.. І було про що поговорити з мамою по телефону, і прокинувся сором, що довго не дзвонила татові. Суперечка про те, кому завтра вести доньку в садочок, навіть не почалася, так само як і суперечка про те, кому мити посуд. Дитяча казка, приготування вечері й теплий душ мали цього вечора сакральний зміст — я можу це робити, поки що можу. Не те щоб я стала такою правильною. Просто раз у раз з’являлися обличчя — померла дитина, гарна, усміхнена, але вже не жива — вічний біль батьків. Скульптура батька, який тримає на руках немовля — чоловік помер у той рік, коли народився син, він ледве встиг потримати його на руках. Обличчя жінок, чоловіків — такі різні, з різними усмішками... Смерть не дивиться на особу, вона не обирає людей за достоїнством, а забирає всіх, і часто — несподівано. Чи змінилося б їхнє життя, якби вони думали про смерть, про свою власну смерть? Чи померли б вони інакше? Чи встигли б зробити щось важливе, не відкладаючи в довгий ящик головне, ніби попереду ще «все життя»? Мати тієї померлої дитини, можливо, інакше читала б казку або без роздратування відповідала на питання «чому?», якби знала, що син стоїть на порозі вічності. Чи сварився б чоловік із дружиною, розуміючи, що тримає сина на руках востаннє? Що сказали б діти, усвідомлюючи, що мама сьогодні помре? Може, ті самі слова, які вона сподівається почути відтоді, як навчила їх говорити?

 

Є чудові слова про те, що смерть виключає життя, в той час як життя включає в себе і смерть. Повинно включати. Феєричне віртуальне існування не передбачає роздумів про смерть. Нові рівні, перезавантаження, додаткові життя дають шанс вірити в те, що смерті немає. Точніше, не дозволяють думати про неї. Життя все менше контрастує зі смертю, все менш воно біле, все менше в ньому живого.

На чорному столі брудна тарілка виглядає особливо брудною, і хочеться її вимити, щоб не псувати вид. Але в темній кімнаті на столі з увімкненим монітором ця ж тарілка не буде ні брудною, ні чистою. На тлі смерті життя набуває сенсу й глибини. Розкривається у всій повноті своїх соковито-живих фарб, нехай часом і нелюбих кольорів. Віддалене від думок про власний кінець і розчинене в тисячах смертей на екранах телевізорів, життя розтягується в ілюзорну безмежність і не знаходить свого місця і сенсу.

Про смерть зараз замислюватись не прийнято. Поради психологів — думати про свою смерть, писати власні некрологи й заповіти — висміюються їх же колегами — прихильниками позитивізму й легкості буття зі швидкими рецептами щастя та успіху. Вчення святих отців про пам'ять смертну якщо й приймаються як догма, то не проживаються. Так само як і не проживається власне життя, змішуючись, у кращому разі, з буттям «інших хороших людей», в гіршому — з тим же буттям «поганих людей». Є ризик усвідомити власне життя лише після смерті, нерухомо застигши на своєму надгробку, не в силах будь-що змінити, в оточенні людей, схилених над могилою, не маючи можливості сказати ні «прости», ні «прощавай».

Опублiковано: № 4 (40) Дата публiкацiї на сайтi: 01 October 2009

Дорогі читачі Отрока! Сайт журналу вкрай потребує вашої підтримки.
Бажаючим надати допомогу прохання перераховувати кошти на картку Приватбанку 5457082237090555.

Код для блогiв / сайтiв
Жага до життя

Жага до життя

Анна Лелик
Журнал «Отрок.ua»
Є чудові слова про те, що смерть виключає життя, в той час як життя включає в себе і смерть. Повинно включати. Феєричне віртуальне існування не передбачає роздумів про смерть. Нові рівні, перезавантаження, додаткові життя дають шанс вірити в те, що смерті немає. Точніше, не дозволяють думати про неї. Життя все менше контрастує зі смертю, все менш воно біле, все менше в ньому живого.
Розмiстити анонс

Результати 1 - 15 з 15
11:53 03.11.2012 | Ирина
Огромное спасибо!Очень хорошая статья!!!
20:59 30.10.2009 | АННА
Вспомнилась мне однажды одна цитата из высказываний какого-то архитектора;"Все должно быть сделано так, чтобы ни одна часть не могла быть изъята без ущерба для целого."
Для жизни тоже можно так сказать.Если бы мы каждый день вспоминали все о чем думали, что говорили,на что тратили время, то ,наверное,никогда б не забывали о своей вине перед кем-то.
13:52 21.10.2009 | анна лелик
по поводу черной тарелки на белой скатерти - по-моему на самом деле она будет более черная. а разве это вызывает сомнения? поставте эту тарелку на коричневый стол - и она станет просто черной.
недаром зебры - такие яркие)))) даже живя рядом с тиграми
17:01 20.10.2009 | Ольга
О смерти начинаешь думать тогда, когда теряешь близкого тебе человека!! И на душе становится пусто!И тогда начинаешь думать, думать... Спаси Господи! Хорошая статья!
20:03 19.10.2009 | Аффтар
А как на счёт чёрной тарелки на белой скатерти? Она что, ещё более чёрная???
01:40 18.10.2009 | Анна
Чаще надо вспоминать о смерти. Эти мысли возвращают тебя в обьективную реальность. Сразу все проблемы тускнеют, скорби быстренько становяться не важными и уходят на второй план. Вспоминаеш, а не имел ли ты перед кем вину,-хочется сказать прости и зделать человеку что-то приятное . Начинаеш думать про окружающих, и про то, что ты зделал доброго сегодня? Как-то само рассеиваеться уныние,не до него теперь,-голова другими мыслями занята! Как замечательно что свв. отцы оставили нам правило:"Помни о смерти и вовек не согрешиши". Аня спасибо что напомнили мне про зботу о близких и помогли забыть о себяжалении.
22:42 10.10.2009 | Ирина
Спасибо за статью. Когда внезапно теряешь близкого, родного человека, начинаешь ценить каждую минуту жизни. Но, к сожалению, понимаешь это только тогда, когда уже ничего нельзя вернуть.Уже никогда не скажешь,смотря в газа "Я тебя люблю, я очень скучаю", не обнимешь , не поцелуешь. Сколько таких мгновений было упущено только лишь потому, что это казалось обыденным и никому не нужным.
10:09 09.10.2009 | анна лелик
под землей точно все равны - гниющие кости.
а вот вечная участь души у кадого совершенно своя. Царство Небесное - как говорится, не колхоз. у каждого там свое место и своя жизнь - это в лучшем случае.
в худшем, такое же сугубо индивидуальное место в аду - это страшно. особенно потому что навсегда
11:14 08.10.2009 | .
А я гуляю по кладбищу, что бы выбрать себе подходящие место. Моя могила, например, не должна быть под деревом - не хочу, что бы птицы гадили на моё надгробие. Хоть непосредственно мне от этого будет не холодно и не жарко, но всё же...
Когда я прохожу мимо крестов и надгробий,лично я вижу только кресты и надгробия. Потому, что это и есть кресты и надгробия. Вот жил человек, трудился, старался.. А потом раз - и закопали в землю. Все покойники абсолютно одинаковы. Только кресты и надгробия разные. А под землёй - все равны.
22:01 04.10.2009 | Ольга
Спасибо за статью, очень хорошая.
18:12 04.10.2009 | Анна Лелик
подобные размышления я пишу скорее для себя самой, чтобы прятаться некуда было. а потом это уже оформляется в статьи. думать о смерти каждый день, увы, у меня тоже не выходит. и также тратится понапрасну время
16:29 04.10.2009 | Дмитрий
Всё точно! Земная жизнь очень быстротечна. Ваша статья напомнила мне, как я легкомысленно трачу отпущенное мне время, как сбегаю от решения проблем, будто бы будет второй шанс, для их решения. А на самом деле, то что откладывается на время, откладывается навсегда...
Пристыженный и притихший, я говорю Вам спасибо Аня...
22:50 03.10.2009 | Людмила
Да, боятся говорить, думать о смерти, оправдываясь :"Как бы не накликать беду". на самом деле где-то глубоко (понятно где) понимают: смерть - экзамен по предмету под названием Жизнь. А уроки жизни прогулял. И чем больше тебе лет тем больше уроков прогулял. Как сдавать экзамен? страшно. Вот и опять скрываются за развлекаловкой и т.д.
09:38 02.10.2009 | Алексей
Не зря Отцы советуют жить каждый день как последний.
Хорошая статья, спасибо!
08:40 02.10.2009 | Галина
Спаси Господи, Вас! Хорошо написано...наверное, многие так думают, стоя у могилы близкого человека, но не знают так глубоко о своей душевной участи, как православные люди...

Додати Ваш коментар:

Ваш коментар буде видалено, якщо він містить:

  1. Неповагу до авторів статей та коментарів.
  2. Висловлення думок щодо особистості автора або не за темою статті, з’ясування стосунків між коментаторами, а також інші форми переходу на особистості.
  3. З’ясування стосунків з модератором.
  4. Власні чи будь-чиї поетичні або прозаїчні твори, спам, флуд, рекламу і т.п.
*
*
*
Введіть символи, зображені на картинці * Завантажити іншу картинку CAPTCHA image for SPAM prevention
 
Дорогие читатели Отрока! Сайт журнала крайне нуждается в вашей поддержке.
Желающим оказать помощь просьба перечислять средства на карточку Приватбанка 5457082237090555.
Отрок.ua в: