«Відкрита думка» цього випуску — це роздуми молодих християнок, їх приватний досвід. Вбрання, манікюр, косметика, парфуми — як бути з усіма цими «жіночими штучками», коли ми стаємо православними? Чи є для них місце в нашому новому житті? Чи доречні вони в храмі? А самим дівчатам, звичайно, буде цікаво ознайомитися з думкою представників сильної статі.
Не можу я зрозуміти такий ось «церковний маскарад» — спідниці-підміталки, сорочка навипуск, на два розміри більша, і хустки, зав’язані по-старечому низько. Похмурий одяг прихожан має особливо недоладний вигляд на недільній літургії. Але ж кожна неділя — це маленький Великдень. То чому б не вдягнути світлу сукню та святкову хустку?
Мені до душі довгі спідниці, і тому одяг, який я одягаю до храму, я із задоволенням виберу і для вечірньої прогулянки містом, і для походу в театр. А от на роботу її, на жаль, не вдягнеш: у банку надають перевагу статечному діловому стилю.
В ідеалі людина повинна прагнути цілісності зовнішньої та внутрішньої. Зовнішня цілісність полягає в тому, що в будь-який момент ти впевнена, що випадкова зустріч зі знайомим батюшкою на вулиці не буде неприємною несподіванкою для вас обох, а раптове бажання зайти до храму не переможе сором з’явитися там «у такому вигляді».
Андрій, художник, 27 років:
Я вважаю, що дівчина повинна вдягатися зі смаком, елегантно, але при цьому природно, в межах християнських норм. Мені, наприклад, подобається, коли православна дівчина вдягнена сучасно, щоб не було значного контрасту між віруючими та звичайними людьми.
Саша, школярка, 14 років:
Для мене головний фактор — це зручність. Тому підбори та макіяж автоматично відпадають. Взимку, буває, приходжу до храму в штанах, якщо дуже холодно і батюшка благословляє. Користуватися парфумами, робити манікюр, взагалі стежити за собою, якщо ми робимо це в міру, — чудово. Бо люди дивляться на нас не тільки в храмі, але і в транспорті, на вулиці. Думаю, що дивлячись на християнку, вони не повинні замислюватися про те, скільки коштує її модна сукня. Але й своїм «старорежимним» виглядом лякати не варто, краще викликати просто радість. Адже християни, за словами апостола Павла, повинні завжди радіти!
Дмитро, викладач, 25 років:
Кожна людина вільна у своїх вчинках доти, доки це не обмежує свободу інших. Тому нехай дівчата вбираються так, як їм до вподоби, аби лише не спокусливо. Але як приємно поглянути на православну дівчину з привітним виразом обличчя, вдягнену в досить довгу спідницю або сукню та з хустинкою на голові. Наскільки привабливіше і красивіше обличчя такої дівчини, не заліплене косметикою.
Олена, офіс-менеджер, 19 років:
На мою думку, як має вдягатися дівчина, це назавжди залишиться її особистою справою. Якщо в дівчини є потреба ходити до храму, то не так вже важливо, як вона туди вдягається. Важливим є чистий порив, прагнення до Бога, а вибір одягу — справа індивідуальна. Особисто я вважаю, що жінка повинна ходити в спідниці. Адже, погодьтеся, це значно привабливіше. Парфуми, макіяж — справа кожної. Щодо манікюру: значно приємніше бачити доглянуті, охайні руки. Головне, щоб дівчина не надавала цьому якогось виняткового значення.
Галина, лікар, 24 роки:
До храму ми приходимо показати Богові свою душу, а не зовнішність. Якщо людина намагається жити духовним життям, у неї з’являється бажання бути самою собою без прикрас. Для цього макіяж і парфуми абсолютно не потрібні.
Я ходжу до храму і причащаюся трохи більше двох років. Спочатку відмовилась від усього — носила темні одежі, не цікавилася навколишнім світом, чим вкрай налякала батьків. Зараз змістила акценти з зовнішнього на внутрішнє.
Олег, журналіст, 25 років:
Про одяг гарно написав архімандрит Лазар (Абашидзе): «Ангели Божі, являючись людям, завжди бували зодягнені у довгі світлі ризи, але без особливих прикрас. Біси ж являються найчастіше безсоромно оголеними (так їх зображує іконопис) або ж строкато вирядженими, як деякі з нас одягаються «в гості». І нам слід ходити в одязі, що у міру можливості наближений до ангельського.
Не буду говорити про етичні норми, але назву те, що особисто мене в одязі прихожанок спокушує на негідні думки та осуд. Це одяг, який облягає, будь-яке декольте і незакриті плечі. А от пристойний одяг «підвищеної елегантності» мене чомусь не зачіпає.
Олександра, художник, 20 років:
Тіло — храм духу. Храм повинен бути гідним того духу, який носить, тим більше що вдихнув у нас його Сам Бог.
Джинси — це зручний повсякденний одяг. Ранні християни не відрізнялися від інших людей ні мовою, ні одягом, ні їжею, але любов’ю, яку мали між собою. Якщо любов і віра наша нелицемірні, чому у мене має бути «православний костюм», який я в інші дні не вдягаю?
Неприємно вражають вивіски на деяких храмах: «Жінкам без хустки і в штанах, з косметикою на обличчі на території храму знаходитися ЗАБОРОНЕНО!» Чи захоче дівчина, яку хоч раз вигнали з цієї «території», більше дізнатися про Православ’я? Чи не звертаємо ми надто багато уваги на речі другорядні замість головних? «У головному — єдність, у суперечному — свобода, в усьому — любов,» — сказав блаженний Августин. А апостол Павло в тому місці свого послання, де говориться про хустку, додає: «Втім, вирішуйте самі».
І ще. Найгірше, що ми можемо зробити стосовно цього питання, — це відлякувати людей від Православ’я своїм «гіперправославним» виглядом!
Артемій, журналіст, 23 роки:
Церква — це не лише «свято кожного дня», на якому ми повинні бути при «повному параді». Церква — це лікарня душ. Коли ви лежите з температурою «під сорок», думаю, вам не до «Версаче» і не до «Трусарді». Ви лежите в одних «трусарді» у своєму ліжку і молитеся про полегшення. Тим паче «душевна» температура. У Церкві не одразу видужують. І думати, яку вечірню сукню одягти на Всеношну, а яке вбрання — на Літургію, мало хто може собі дозволити. Їм не до цього. Далеко не до цього!
Є людина зовнішня, а є людина внутрішня. Зовнішність — це портрет душі. Що чистішою і здоровішою є душа, тим простішим є одяг. «Чи не більша душа за їжу, і тіло — за одяг?» — говорив Спаситель. Тобто, не одяг прикрашає людину, а людина — одяг. А колір, фасон, тканина — все це другорядні символи. Ключі у нашій душі. Вони лише відображають і підкреслюють внутрішній устрій і характер людини. Людина глибока та уважна до своєї душі вдягається, як то кажуть, просто і зі смаком. Що ж стосується косметики, в Європі, наприклад, нині спостерігають цікаву тенденцію — якомога менше макіяжу. Як правило, всі молоді дівчата користуються лише натуральною оздоровлювальною косметикою. Як на мене, це правильно.
Поліна, журналіст, 24 роки:
Найкращий спосіб мати безглуздий вигляд — це весь час думати про свій вигляд. Інша крайність — зовсім не думати про зовнішнє.
Зараз існує непроста проблема — проблема естетичного смаку. Та «культура», з якою зараз зіткнулася більшість людей, аж ніяк не стосується краси, мистецтва, та й справжньої культури теж. Спілкування з красою робить душу благороднішою, а дотик до краси оманливої, безумовно, робить людину грубішою та спотворює її. Але, напевно, мало просто не слухати поп-музику і не дивитися серіали — необхідно, щоб було щось, що можна протиставити цій «естетичній жувальній гумці». І саме православні люди повинні турбуватися про збереження культурних норм, правильних уявлень про прекрасне — хоча б тому, що «якщо не ми, то хто ж?»
Юлія, художниця, 18 років:
Думаю, в храмі недоречний навіть найскромніший манікюр, парфуми, макіяж. Захочеш поплакати на сповіді — вся «краса» загине. Парфуми зайві: у храмі свої пахощі. Манікюр відволікає увагу інших.
Не треба вибирати для храму, на молодіжку вишукану сукню. Навіщо привертати погляди? Тільки за джинсами я скучила... Але навіть до Президента у джинсах не ходять. У храм — тим більше.
Микита, лікар, 25 років:
На мою думку, в усьому має відчуватися смак, на жаль, явище рідкісне в наш час. Сучасні дівчата мало цікавляться культурою взагалі (це слово стало лайливим) і культурою одягу зокрема. Я думаю, як копіювання чернечого одягу, так і перенесення моди попсових журналів до храму — це досить безглуздо. Одяг повинен бути продовженням і прикрасою неповторної індивідуальності.
Олена, філолог, 31 рік:
Я вважаю, що вдягатися гарно, зі смаком — обов’язок жінки. Чому православна жінка має бути винятком? Навпаки, людина, яка підносить свій погляд до Неба, хоче і на землі оточити себе красою. І це аж ніяк не суперечить християнській аскезі. Іоан Кронштадський у його розкішних шовкових рясах не менш святий, ніж прп. Макарій Великий, одягнений у лахміття. Ще не відомо, кому з них доводилося більше впокорюватися. Бог дивиться на серце. Православна жінка, яка живе у миру, своїм образом — в першу чергу, звичайно, моральністю, загальною культурою поведінки і, далеко не в останню, — зовнішнім виглядом — може служити особливою проповіддю християнства. «У людині все має бути прекрасним». Стереотип православної панни — спідниця-мітла, кросівки, наплічник, темна хустка — наче сумне продовження жінок часів соцреалізму: мухінської колгоспниці і жінки з веслом. Я не можу назвати це прекрасним. Це ніщо інше як поверхове розуміння християнства, прийняття його зовнішніх форм (хоча хто сказав, що вони такі?!). Так, дійсно, є гріх — любов до гарного одягу (за визначенням свт. Ігнатія). Але мова йде про наповнення серця. Мені довелося якось чути, як одна розсудлива пані повчала своїх доньок, навчаючи їх гарного смаку: «Ставлення до одягу повинно бути таким: одягнув — і забув». Мудро. Просто треба розумно розподілити цінності у своїй душі.
Стосовно манікюру можу сказати, що особисто мені він не потрібен. Це, напевно, справа смаку, сформованого в юності. В дитинстві я бачила найкрасивіші руки у світі — моєї вчительки музики, — звісно, без манікюру. В церковному колі прийнято вважати, що використання макіяжу — це викривлення образу Божого. Я не погоджуюсь: людина спотворює образ Божий, коли гнівається, вдається до пияцтва чи блуду, прагне влади або багатства.
Взагалі, косметика, прикраси та решта жіночих штучок... — не вони нас рятують. Боротьба з ними властива неофітам — всі через це проходили: щоби переступити через прірву, потрібно зробити дуже великий крок або різкий стрибок. Але цей період минає, і починаєш розуміти, що не за довжину спідниці чи підфарбовані вії судить Господь, як, втім, і не за робочо-селянський «прикид» роздає вінці.
Якось я побачила фотографію однієї матушки, яка жила на початку 20 століття: гарна зачіска, білий комірець, рюшечки... Пізніше виявилось, що її тіло, разом із тілом її чоловіка-новомученика, лишилось нетлінним. Перли та шати не заважали благочестю імператриці Олександри Федорівни та її доньок і не стали перепоною до здобуття мученицького вінця.
Можна бути вродливою, жіночною, стильною, модною (якщо вам це подобається), але головне — ростити у своїй душі сад чеснот покори та любові, шукати перше Царства Божого і все решта докладеться...
Варвара, редактор, 21 рік:
Чесно кажучи, у моєму гардеробі немає розподілу на «церковне» та «світське». Переді мною ніколи не стоїть питання, що би попристойніше вдягнути до храму. Завжди ношу довге.
У молодості потрібно насолоджуватися природною красою. Я користуюся косметикою, потрібною лише для підтримки здоров’я моєї шкіри.
Зовсім не засуджую церковних жінок, які в міру користуються косметикою, коли це зі смаком і стримано. Тільки в храмі це абсолютно ні до чого. Надто вишуканим та екстравагантним виглядом можна спокусити людей; у когось це викличе осуд, когось відволікатиме від молитви. Одяг повинен бути продуманим до дрібниць. Можна одягти спідницю по самі п’яти з розрізом, який починається трохи нижче пояса. По-моєму, це лукавство.
Якщо говорити про те, що форма повинна відповідати змісту, мені здається, що для церковної дівчини немає нічого кращого за віднайдення свого стилю, який не викличе у світських людей асоціації з хіпі, а в храмі не привертатиме уваги. Церковна дівчина повинна бути втіленням чистоти та цноти, і що може бути вищим за це?
Протоієрей Андрій Ткачов:
Ви не повірите, прочитавши всі наведені думки, мені хотілося плескати в долоні — так все сподобалось. Більшість суджень і тонкі, і правильні, і точні, влучили в саму ціль. Загальну тенденцію до заперечення «православної зачуханості» підтримую повністю. Жінка ніде не повинна бути свідомою замазурою. Не повинна, звичайно, бути спокусливою і навмисно привертати до себе увагу, але охайною, милою та природною бути зобов’язана. Дуже сподобалась панівна думка про внутрішній стан людини, про ту «потаємного серця людину», яку бачить Бог і яка єдино важлива у нас. Як правило, християни-початківці перегинають палицю в усіх відношеннях, в т. ч. і в зовнішньому вигляді. Ті, які здобули вже деякий духовний досвід, змінюють акценти в житті і, зберігаючи віру, менше схильні зациклюватися на «ганчірково-харчових» проблемах. Не можу без болю дивитися на людей, котрі зі страху порушити піст вишукують на етикетці печива вміст молочного порошку. Таке «відціджування комарів» неминуче пов’язане з «поглинанням верблюдів», тобто з побутовим хамством, з гордістю, з невмінням прощати та ін. Те, що стосується їжі, стосується й одягу. Загальні принципи повинні бути дотримані. Одяг повинен відповідати статі, віку, соціальному статусу. Він має бути чистим, по можливості, гарним (мода панків та антиестетика православним не до лиця). В іншому ж залишімо людям свободу вибору, смаку, міри та спрямуємо увагу на внутрішні «чаші й тарелі» (Лк. 11, 39). Коли внутрішнє очистимо, тоді й зовнішнє буде чистим.
Не могу себе представить Божию Матерь ни с маникюром в смысле лакового покрытия, ни с неухоженными руками, ни осуждающей за это другую женщину...