Роздуми священика про жіночо-чоловічу дружбу
Після гріхопадіння ворожнеча увійшла до людського єства. Людина збунтувалася супроти Бога. Природа збунтувалася супроти людини. Всередині людської природи чоловік повстав проти дружини, а дружина — проти чоловіка. Діти зневажають батьків, і батьки перестали любити народжених ними. Весь світ поглинуло блудне і несамовите бродіння. З тих часів нормальні стосунки неможливі.
В теперішньому нашому стані дружба між чоловіком і жінкою неможлива. Я плачу від цих слів. Я волів би дружити з сотнями жінок, не помічаючи їхньої жіночності. Але я не можу. Якщо ти можеш — ти або дурень, або Антоній Великий, який, до того ж, не щойно увійшов у подвиг, а вже вийшов із нього. Антонію Великому я готовий мити ноги і пити після цього воду. Але повз дурня, який вважає себе безпристрасним, я готовий пройти, не вітаючись.
Подальша розмова роздвоюється. Той, хто гадає, що він чистий, хай перегорне сторінку. Той, хто знає про себе, що він грішник, хай читає далі.
У вечірніх молитвах ми читаємо: «Насіння тління в мені є». Євангеліє від Марка каже про те, як росте насінина: воно росте до часу непомітно для того, хто її в собі носить. І лише потім вирощує з себе зелень і колосся в зелені. Це справедливо і стосовно гріха, і стосовно праведності. Якщо ти не грішив блудом, не факт, що ти цнотливий. Гріх міг спати, і нікому було розбудити його. Якщо ти не був жадібним, не факт, що ти залишишся добрим, якщо раптом станеш володарем скарбів. Взагалі, якщо тебе не пекла та чи інша спокуса, заради Бога не думай, що ти вільний від цього. Просто для цього вогню солома в тобі ще не висохла.
Ченці, котрі йшли до пустелі й десятиліттями мучилися від вогню пристрасті, — невже вони були розпуснішими за інших? Звичайно, що ні. Вони пережили знемогу людської природи, що опирається гріхові, який живе в ній. Саме пекло повстало проти них, і вони перемогли пекло всередині свого немічного тіла. Комусь може здатися, що ці подвижники, які не бажали навіть доторкнутися до руки матері, які боялися жінок, як вогню, — сексуально стурбовані чи щось подібне. Такі хай знають: подвижники, оголюючи серце, сходили на такі глибини буття, де все таємне ставало явним. Там припудрені флером пристойності пристрасті ставали явними, там змії ставали драконами, а отці боролися з ними. Дурисвіти, котрі цілують жінок у шийку і від цього не збуджуються, — це саме дурисвіти, які зійшли в глибину пекла і не відчувають цього.
Звичайна людина на таку глибину не пірнає. Хоча ваша дама і носить перли на грудях, але на глибину здобуття перлів пірне навряд чи. Так само й ви, хоча знаєте про життя великих, самі навряд зрозумієте, яке це життя за досвідом. Від нас вимагають хоча б знати про те, що на глибині важко дихати, і повітря витрачається швидко, різні морські звірі загрожують твоєму життю, тобто про те, що там інше життя, і пожалітися нема кому. Таким самим є і життя духа. Ті, хто кращі за нас, залишили нам певні правила або межові знаки — куди не ходити, чого берегтися.
Один із цих межових знаків написаний чорним по білому — «з жінкою не дружи». Ти захихотів? Ти мені не віриш? Я тобі наперед сказав, що я — слабкий і грішний. Але дослухайся до голосу слабкого грішника. Один із генералів, який на світанку моєї юності спілкувався зі мною, казав так: «Кинь жартувати, мріяти нишком, — кожна дорога приводить до ліжка». Це не непристойність. Це правда, хоча й по-армійськи прямолінійна. Вперед, мій цнотливий брате! Сміливіше сьорбай баланду життя, допоки не повіриш.
Святі казали, що коли людина знаходить свою половину, весь світ втрачає ознаки статі. У «нього» є «вона», всі інші — просто люди. Шлюб рятує від всесвітнього розлиття в блудну калюжу. Споріднене шлюбу — чернецтво. Окрім цих двох вуздечок, мені не відомі інші способи зробити цнотливим і загнуздати людство. Причому молодий наречений або недосвідчений чернець можуть клеїти дурня у розмовах із протилежною статтю. Це — промаслена пакля, що не знає про свою горючість. Гарний чоловік і вправний чернець уникають усього того, що іншої статі, але не від твоєї плоті.
Якщо тих, хто кращий за нас, пекло те, від чого і нам соромно, то куди ж подітися нам, тим, хто живе в миру? А нікуди. Від зміни місця проживання ніщо суттєво не змінюється. Потрібно знати духовні закони. Адже ми знаємо такі закони як «сунеш пальці до розетки — вдарить струмом». Повинні знати і подібні — «насмілишся торкнути заборонене — будеш добряче покараний». У тому й подвиг: світ вабить до всіх тяжких, а ти боїшся Бога.
«Так що ж нам робити, про що нам співати, на плечах чиїх моя голова?»
Звичайно, хлопцям і дівчатам потрібно спілкуватися. На превелике щастя, в реальному житті молоді люди зовсім не такі розбещені, як їхні однолітки в телевізорі. Ті, останні, знайомляться швидко і одразу ж починають роздягати одне одного. А ці, справжні, боязкі та сором’язливі. Вони бояться сказати зайве і випадково торкнутися одне одного. Закон совісті набагато могутніший, аніж це здається багатьом. І молодь реальна завжди краща за ту, образ якої майорить у новинах. Тому треба дружити, і спілкуватися, і з трепетом спітнілою рукою триматися за руку подруги. Треба йти на перший поцілунок, мов на повітряний таран із ворогом — із жахом — та очікуючи на смерть. Треба бути готовим битися до смерті з будь-якою людиною, що посягнула на честь твоєї нареченої. Треба, щоб життя залишалось життям, а розбрат бризкав гнилим струмком, як той струмок зі зливної ями, що завжди ллється на задньому дворі сільської хати. Він завжди був, але ніколи не тік головною вулицею.
Загалом, я б не давав паскудству того місця, якого воно хоче домогтися. Воно як було у нічному горщику, так у ньому й залишилось. Даремно йому бажати розмазатися по всьому обличчю всесвіту. До приходу антихриста не буде такого.
Нам потрібно спромогтися докопатися до тієї глибини, на якій Ромео та Джульєтта не будуть смішними, і на якій перший поцілунок буде мовби — з окопу до атаки. Тобто треба дійти до тих живих глибин буття, на яких живе залишається живим і народжується з хвилюванням, а не перетворюється на паскудну звичку на зразок жування фаст-фуду.
Юнаки, бійтеся дівчат і тріпотіть перед їхньою для вас несповідною таємницею.
Дівчата, цінуйте себе і не розмінюйте цілий карбованець на сто монет по копійці.
Ми всі учасники таємниці. За те, як ми до неї ставилися, Великий Бог спитає з нас в останню секунду світу. І життя — не жарт. Воно — подвиг. Хлопчики й дівчатка, подумайте про це.
