Жива вода пустелі

Монастирі Палестини

Скільки можна йти пустелею: день, місяць, рік? Марити оазами, знемагаючи під палючим сонцем, божеволіти від самотності та одноманітності. І не знаходячи виходу, залитися слізьми відчаю.

А можна бігти сюди так, як біжить змучений від утоми та спраги подорожній, коли зачує воду. І гарячими устами жадібно пити аскетичну красу й тишу пустелі. Таким колодязем для спраглих духовно стала ця сувора місцевість. З великих та гамірних міст, із ситих та затишних будинків, полишивши рідних, друзів, усе те, що було таке дороге для них, тікали вони від світу в пошуках усамітнення. У пошуках Бога.

Перші самітники прийшли сюди з Єгипту. Батьками пустельного чернецтва вважаються преподобні Антоній Великий (народився в 251 році) та Павло Фівейський (народився близько 228 року). Божим промислом цим двом великим старцям суджено було зустрітися незадовго до кончини преподобного Павла. Проживши 113 років, з них 91 рік — у пустелі, преподобний Павло Фівейський не залишив після себе ні учнів, ні монастирів. Та незабаром після його смерті з’явилося багато послідовників його відлюдницького життя.

Батьком палестинського чернецтва прийнято вважати преподобного Харитона Сповідника (преставився у 350-ті роки), який заснував до середини IV століття три лаври й залишив своїм учням заповіді чернечого життя.

Святий Харитон був родом з Іконії (Мала Азія). Там він зазнав мук за Христа під час одного з гонінь на християн. Дивом залишився живим і пішов поклонитися Гробу Господньому в Єрусалим, але по дорозі був жорстоко побитий розбійниками. Ледь живого, вони притягли святого у свою печеру. І тут ще одне диво знову врятувало йому життя. Згідно з переказом, змія отруїла вино в глеку. Випивши звідти, розбійники впали без духу. А преподобний Харитон, роздавши бідним награбовані розбійниками скарби, вирішив улаштувати в печері келію і там подвизатися в молитві. З часом на тому місці виникла Фаранська лавра.

Прагнучи усамітнення, преподобний Харитон незабаром пішов звідти і згодом заснував ще дві лаври — Суккійську, або Стару, лавру при потоці Сукка та Єрихонську (монастир Спокус) — у печерах Сорокаденної гори. Так називається місце, де, за переданням, сорок днів і ночей Син Божий готувався до виходу на проповідь у молитві й пості. А потім — «зголоднів». І тоді приступив до Нього диявол і спокушав Його.

В обителі — понад двадцять печер, поєднаних між собою коридором. Колись у них подвизалися відлюдники-ченці. У самій печері, де, за переказом, усамітнювався Спаситель, улаштовано храм, а його престолом слугує камінь, на якому молився Христос. Слова Господньої молитви «не введи нас у спокусу, але визволи нас від лукавого» набувають тут цілком конкретного змісту. Зараз це грецький православний чоловічий монастир — Каранталь. Він вінчає вершину Сорокаденної гори, або гори Спокус.

 

Неподалік від гори Спокус — Єрихон, одне з найдавніших міст світу. Дорогою повз Єрихон неодноразово проходив Христос в Єрусалим. Про цей шлях Господь каже учням у притчі про доброго самарянина. На околиці Єрихона в ущелині Ваді-Кельт — монастир преподобного Георгія Хозевіта. Це та сама місцевість, де протікає струмок Хораф. Сюди Господь звелів сховатися пророку Іллі під час голоду. Пізніше тут оплакував свою бездітність праведний Іоаким. І вимолив доньку — Марію, яка стала Матір’ю Господа нашого Ісуса Христа.

Засновник та перший настоятель цієї обителі — преподобний Іоанн Хозевіт — був поставлений у єпископи Кесарії Палестинської, а замість нього ігуменом став Георгій, також прозваний «Хозевітом». У монастирській церкві можна вклонитися мощам преподобного Георгія Хозевіта й іще одного подвижника — Іоанна Нового.

Колись життя у цій місцевості вирувало. У численних печерних келіях подвизалося понад чотири тисячі ченців. Зараз у монастирі живе лише кілька братів. Їхня молитва живить і цю обитель, і всю пустелю.

 

Великою суворістю вирізнявся устав монастиря преподобного Герасима Йорданського, одного з найстаріших в Юдейській пустелі. Заснований у V столітті, монастир розташований між Єрихоном та Йорданом.

Преподобний Герасим був родом з Каппадокії. Спершу він подвизався у Фіваїдській пустелі в Єгипті, звідки прийшов до Палестини, в Йорданську пустелю. Тут святий заснував обитель, ченці якої вели дуже аскетичне життя. П’ять днів на тиждень подвижники не спілкувались і не розмовляли один з одним. Лише молилися на самоті та плели кошики з гілок фінікових пальм. Їжею для братії були лише фініки, сухарі та вода. Сам преподобний Герасим весь Великий піст аж до самого Великодня нічого не їв, тільки прийняттям Святих Христових Таїн підкріплював душу й тіло. Якось він зустрів у пустелі пораненого лева й вилікував його. Зі вдячності дика тварина служила преподобному до смерті. А коли святий відійшов до Бога, вірний лев вирив яму і сам спочив на могилі старця. На згадку про цю історію часто на іконах преподобного Герасима Йорданського зображують поруч із левом.

Неподалік від Віфлеєма розташовується монастир святого Феодосія Великого. Він народився у V столітті у благочестивій родині в Каппадокії. Прагнучи усамітнення, прийшов у Палестину й оселився в печері, де, за переказом, ночували волхви, коли йшли поклонитися народженому Спасителю. Тридцять років прожив тут святий в пості й молитві. Довкола нього почали збиратися інші іноки, а коли печера вже не могла вмістити подвижників, преподобний Феодосій неподалік, на місці, де вказав йому Господь, заснував перший спільножитний монастир.

Сімсот насельників налічувала лавра преподобного Феодосія, головним покликанням якого було служіння людям. Він улаштував в обителі лікарню, притулок для подорожніх, допомагаючи біднякам та немічним. У лаврі знаходили прихисток люди різних країн, тому богослужіння велося трьома мовами: грецькою, вір­менською та грузинською. У 529 році у віці 105 років Феодосій Великий спочив і був похований у тій же печері, де довгі роки подвизався. Поряд — гробниці святого Іоанна Мосха та святих жінок: Євлогії, матері преподобного Феодосія; Феодотії, матері святих Косми та Даміана; Софії, матері святого Савви Освяченого. У цій же печері було поховано преподобну Єфросинію, мощі якої зараз перебувають у Полоцьку.

 

Ми звикли думати, що лавра — це великий і заможний монастир. У нашій традиції це справді так. В Україні лише трьом найбільшим обителям надано найменування «лавра». Саме слово «лавра» означає «маленьке поселення з радіально розташованими вуличками».

Існує три найдавніші способи чернечого життєвлаштування. Перші монахи (від грецького «монахос» — усамітнений) були відлюдниками. Цей вид подвигу, хоч у пустелі, в лісі, в печері, — під силу далеко не кожному. Тому незабаром з’являються кіновії (спільножительні) — обителі, де іноки живуть громадою, керовані суворим уставом і не менш суворим наставником — ігуменом. Настоятелів лавр обирали самі насельники, а затверджував їх обрання Єрусалимський патріарх.

Лавра — проміжний стан між відлюдництвом та кіновією. Кожен з лавріотів жив у окремій усамітненій келії-печері, нехай навіть часом і в близькому сусідстві з іншими. Часто, діставшись до своєї келії (як правило, за допомогою мотузяної драбини, яка тут-таки прибиралася), подвижник опинявся у неприступній ізоляції від інших. А насправді — наодинці з Богом. Лише в суботи та неділі лаврські насельники збиралися для спільної молитви у храмі. Найбільш численна обитель пустелі Святого Града — лавра преподобного Савви Освяченого.

 

«Де були, де перебували ті ангели? І хто з нас міг би там перебувати? Житія їхні ми знаходимо в книгах. Але коли б ти бачив, які в них були келії, кожен, разом зі мною, засумнівався б у можливості такого життя. А хто побачив їхні помешкання, стояв би й дивувався, тому що печери вказують на понесені ними труди, розповідають, як зневажали вони плоть і жили з Богом, як розіп’яли світ і відкинули все мирське», — писав ієромонах Парфеній, який відвідав лавру преподобного Савви Освяченого у 1586 році.

Температура в Юдейській пустелі влітку досягає +45—+50°С. Три чи чотири рази на рік у Лаврі та прилеглій до неї місцевості буває дощ. Дощову воду, яка стікає в резервуари, що знаходяться всередині лаври, ченці використовують для підсобних робіт. Постачання питної води монастирю є особливим Промислом Божим. З-під скелі, на яку спирається лавра святого Савви Освяченого, б’є безперервно джерело чистої води. Цю святиню чудесним чином подарував Христос монастирю за молитвами преподобного Савви. Джерело це єдине в пустелі, і воно тамує спрагу як отців-саваїтів, так і численних прочан.

Преподобний Савва Освячений народився в V столітті в Каппадокії. У сім років він пішов у монастир, щоб вивчати Святе Письмо, а в сімнадцять — прийняв чернечий постриг і незабаром уславився численними чудесами. Молитвами й трудами святого Савви в Юдейській пустелі виник не просто монастир, а ціле селище, котре простяглося на кілька кілометрів уздовж Кедронської ущелини. У цій громаді за життя преподобного Савви жило близько п’яти тисяч ченців. Для порівняння: удвічі менше подвизається зараз у всіх монастирях Святої Гори Афон.

Для душпастирського піклування про таку кількість іноків Єрусалимський патріарх висвятив Савву проти його волі в сан пресвітера — нечуваний виняток для ченця. Так до імені святого Савви назавжди додалося — «Освячений».

У 524 році у лаврі преподобного Савви було введено написаний ним чернечий устав, що отримав назву «Єрусалимського». Згодом він був уведений у спільножитних обителях усієї Палестини, звідки поширився на весь православний Схід. Завдяки преподобному ми зараз маємо всеношне бдіння. Саме святий Савва об’єднав у дві великі групи служби добового кола, що звершуються на великі свята, — всеношну та літургію. Це було зроблено для спільної молитви братії, яка збиралася на свята з віддалених скитів лаври.

Загалом в Йорданській пустелі преподобний Савва заснував сім обителей. А самого Савву патріарх Єрусалимський поставив начальником та блюстителем усіх монастирів, що розташовані поблизу Святого Граду. Преподобний Савва відійшов до Господа 5 (18) грудня 531 року. Він прожив 94 роки, з них 86 — у монастирі, і був похований у лаврі.

Зараз у лаврі спочивають нетлінні мощі угодника Божого, від яких люди отримують зцілення. Тече джерело зі святою водою, що колись забило за молитвами преподобного Савви. Росте фінікова пальма, яку посадив колись святий. Її плоди з вірою споживають жінки, що страждають від безпліддя, — і отримують допомогу.

У лаврі преподобного Савви Освяченого подвизалися святий Іоанн Дамаскін та Косма Маюмський, Кирило Скіфопольський. Тут молився перший руський прочанин в Палестині ігумен Даниїл, деякий час жив святитель Савва Сербський, перекладав свої твори святитель Феофан Затворник. В одному з монастирських храмів зберігаються мощі святих мучеників, що постраждали за Христа від іновірців. На їхніх черепах чудесним чином накреслені хрести — символи віри правої.

Суворий монастирський устав забороняє жінкам ступати на територію лаври. Вони моляться за монастирськими стінами.

 

Щоб по-справжньому навчитися любити людей, слід, мабуть, досхочу насолодитися самотністю. А якщо сповнити своє мовчазне усамітнення молитвою, то самотність наповниться Богом. І тоді цей дорогоцінний стан не захочеться розміняти ні на яке людське товариство, навіть найліпше. Може, щось схоже відчували отці-пустельники, котрі не бажали полишати свої печерні келії навіть заради спільної молитви? Зі страху розплескати те Божественне світло й смисл, яким переповнилося серце за роки запеклої боротьби з ворогом і палкої, як сонце, молитви. Але й цього було недостатньо. Належало плоть, цей міцний зв’язок зі світом, умертвити для нього: випалити з неї всі пристрасті й бажання, до знемоги висушити постом, щоб потім, напівживу, підкорити духу, зміцнілому і з розправленими крилами.

Не озиратися назад — неодмінна умова втечі від гріха. Бігти не озираючись, як колись праведний Лот, лишаючи позаду себе смердючу заграву пожежі. Тут, під пекучим сонцем пустелі, добровільні вигнанці випалювали в собі рештки марнотного світу. Так тікала в пустелю за Йордан преподобна Марія Єгипетська. Спогади її гріховного життя бігли за нею. Знадобилися роки покутних молитов, щоб ці примари розчинилися назавжди під палючим сонцем.

У пустелі Палестини, що колись стала прихистком для тисяч подвижників, і нині існують чинні монастирі, ці благодатні острівці святості: монастирі Харитона Сповідника, Георгія Хозевіта, Герасима Йорданського, Феодосія Великого. Братія цих монастирів іноді налічує лише по два ченці. Зараз мало хто спроможний витримати і клімат пустелі, і аскетизм подвижницького життя. Нам, нинішнім, важко, а то й неможливо усвідомити подвиг аскетів-відлюдників. Можна лише спробувати уявити собі їхнє життя, ступивши на розпечену сонцем землю Юдейської пустелі.

Опублiковано: № 1 (79) Дата публiкацiї на сайтi: 29 September 2016

Дорогі читачі Отрока! Сайт журналу вкрай потребує вашої підтримки.
Бажаючим надати допомогу прохання перераховувати кошти на картку Приватбанку 5457082237254938.

Код для блогiв / сайтiв
Розмiстити анонс

Додати Ваш коментар:

Ваш коментар буде видалено, якщо він містить:

  1. Неповагу до авторів статей та коментарів.
  2. Висловлення думок щодо особистості автора або не за темою статті, з’ясування стосунків між коментаторами, а також інші форми переходу на особистості.
  3. З’ясування стосунків з модератором.
  4. Власні чи будь-чиї поетичні або прозаїчні твори, спам, флуд, рекламу і т.п.
*
*
*
Введіть символи, зображені на картинці * Завантажити іншу картинку CAPTCHA image for SPAM prevention
 
Дорогие читатели Отрока! Сайт журнала крайне нуждается в вашей поддержке.
Желающим оказать помощь просьба перечислять средства на карточку Приватбанка 4149439318442625.
Отрок.ua в: